Справа № 320/4071/20 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.
23 червня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Кучми А.Ю. та Оксененка О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання інформації відповідно до запиту на отримання публічної інформації від 10.04.2020, реєстраційний номер Білогородської сільської ради від 17.04.2020 №Л-32;
- зобов'язати відповідача надати ОСОБА_1 запитувану публічну інформацію відповідно з запитом від 10.04.2020, реєстраційний номер Білогородської сільської ради від 17.04.2020 №Л-32 в повному обсязі.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року позов задоволено.
Відповідач, не погоджуючись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що інформація, яка запитувалась позивачем, не є публічною, оскільки відповідач нею не володіє та для її створення необхідно провести інвентаризацію земель, яка сільською радою проведена не була.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено в наданні позивачу запитуваної інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, ненаданих у користування, що можуть бути використані під забудову, з мотивів непроведення інвентаризації земель, оскільки відповідач в силу визначених законодавством повноважень зобов'язаний володіти такою інформацією та надавати її у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Білогородської сільської ради із запитом від 10.04.2020, в якому просив надати інформацію про наявність земель комунальної та державної власності в с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, які ще не надано у користування (власність) та можуть бути використані під забудову або для іншого цільового призначення згідно статті 121 Земельного кодексу України (а.с.14).
Листом від 17.04.2020 №Л-32 Білогородська сільська рада повідомила позивача про неможливість надання запитуваної інформації у зв'язку з непроведенням сільською радою інвентаризації земель (а.с.17).
Вважаючи таку відмову в наданні публічної інформації протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що непроведення інвентаризації земель не звільняє розпорядника інформації від обов'язку надання публічної інформації.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання реалізації громадянами вказаних конституційних прав регулює, зокрема, Закон України «Про звернення громадян».
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтею 7 наведеного Закону визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Реалізація права на звернення має наслідком виникнення кореспондуючого обов'язку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів його розглянути і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
З огляду на припис ст. 40 Конституції України цей обов'язок незалежно від того, чи він конкретизується як відповідне повноваження органу державної влади в Основному Законі, чи в інших нормативно-правових актах, має виконуватися в порядку, визначеному законом.
За приписами ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
В силу ст.3 цього Закону право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Перелік суб'єктів відносин у сфері доступу до публічної інформації визначено у ст.12 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ними є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Згідно п.1 ч.1 ст.13 вказаного Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Відповідно до ч.4 зазначеної статті усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
З визначення, наведеного в ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», вбачається, що ознаками публічної інформації є наступні: готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання своїх обов'язків; інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень. У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Разом з тим, доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Разом з тим, відмова в задоволенні запиту на інформацію передбачена ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до ч.1 якої розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Згідно з ч.1, 4 ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно з п.1, абз.2 п.3.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 року №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти (п.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»). Якщо ж запит стосується інформації, яка міститься, зокрема, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованості» і є публічною.
З матеріалів справи вбачається, що запит позивача стосувався інформації про наявність земель комунальної та державної власності в с.Білогородка Києво-Святошиньского району Київської області, які ще не надані у користування (власність) та можуть бути використані від забудову або для іншого цільового призначення згідно зі ст.121 ЗК України.
Пунктом 31 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільським, селищним, міським радам надані виключні повноваження щодо прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.
Відповідно до ч.5 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах.
Абзацом 2 ч.5 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що до моменту внесення відповідної інформації до містобудівного та державного земельного кадастрів виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або відповідний місцевий орган виконавчої влади зобов'язані надавати за запитами фізичних та юридичних осіб письмову інформацію про наявність земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову.
За приписами ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад, організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою, здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.
Аналізуючи приписи ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» і ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування» колегія суддів вважає, що передусім саме відповідач згідно з його компетенцією зобов'язаний володіти інформацією про земельні ділянки комунальної або державної форми власності, не надані у користування, що можуть бути використані під забудову або для іншого цільового призначення згідно зі ст.121 ЗК України. Більше того, відповідач також залишається розпорядником цієї інформації після її внесення до містобудівного та державного земельного кадастрів, якщо вона є у його фактичному володінні.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №127/28475/15-а та від 5 листопада 2019 року у справі №359/7966/16-а.
Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що запитувана позивачем інформація не була створена і задокументована під час здійснення Білогородською сільською радою своїх повноважень та не знаходилась у володінні відповідача, оскільки згідно п.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту лише у випадку якщо він не володіє і не зобов'язаний володіти такою інформацією відповідно до його компетенції. Натомість відповідач в силу закону зобов'язаний володіти відповідною інформацією.
Відтак суд першої інстанції вірно встановив, що відповідач є розпорядником запитуваної позивачем інформації, а тому у нього були відсутні правові підстави, передбачені ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», для відмови у задоволенні запиту про надання такої інформації.
Зазначений висновок щодо застосування норм права викладений Верховним Судом у постановах від 31 липня 2018 року у справі №127/1907/16-а та від 07 лютого 2020 року у справі №127/13810/17, який підлягає врахуванню при вирішенні спірних правовідносин.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, беручи до уваги наведені правові позиції Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у наданні публічної інформації, розпорядним якої він є в силу Закону, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Текст постанови виготовлено 23 червня 2021 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді А.Ю.Кучма
О.М.Оксененко