Справа №:755/10133/21
Провадження №: 2-з/755/170/21
про забезпечення позову
"22" червня 2021 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Катющенко В.П., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Льовушкіна Світлана Андріївна, Департамент (центр) надання адміністративних послуг про витребування частини квартири з чужого незаконного володіння, -
До Дніпровського районного суду м. Києва 15.06.2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Льовушкіна Світлана Андріївна, Департамент (центр) надання адміністративних послуг про витребування частини квартири з чужого незаконного володіння, яка 18.06.2021 року була передана у провадження судді Катющенко В.П. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, у якій просить суд: вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартири АДРЕСА_1 .
Заяву мотивує тим, що через неправомірні дії співвласника квартири, яка на момент поділу майна через чуд скористалась ситуацією та відчужила Ѕ частину спірної квартири, належної позивачу, новий власник майна не визнає право власності позивача на його майно, у зв'язку з чим, на думку, позивача існує висока ймовірність відчуження квартири на користь інших осіб, що може значно погіршити або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду.
Суддя, вивчивши доводи поданої заяви та матеріали справи, доходить наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Статтею 150 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Як роз'яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд:
1.Витребувати у ОСОБА_2 належну Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , зобов'язавши відповідача передати позивачу Ѕ частину квартири протягом трьох днів з дня набрання рішення суду законної сили;
2.Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28451294 від 25.02.2016 року про право власності ОСОБА_2 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , прийняте приватним нотаріусом Льовушкіною С.А., Київський міський нотаріальний округ;
3.Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у здійсненні права власності та користування Ѕ частиною квартири АДРЕСА_1 , шляхом передачі ключів від вхідних дверей до квартири протягом трьох днів, з дня набрання рішення суду законної сили.
Позов мотивований тим, що 29.07.2001 року позивач зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 . 06.10.2004 року подружжям було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням суду від 25.04.2014 року шлюб був розірваний. 18.02.2016 року позивачу стало відомо, що колишня дружина відчужила спірну квартиру на користь матері ОСОБА_4 шляхом укладення 14.05.2015 року договору дарування квартири, що був посвідчений нотаріально. При цьому у договорі було зазначено неправдиву інформацію про те, що квартира належить ОСОБА_3 на праві особистої власності. Позивач не надавав згоди на відчуження квартири. Вважає, укладений договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки ОСОБА_3 мала намір заволодіти квартирою. 25.02.2016 року ОСОБА_4 відчужила спірну квартиру шляхом підписання договору купівлі-продажу з відповідачем, ОСОБА_2 , що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Льовушкіною С.А. У березні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору дарування та купівлі-продажу недійсними. Постановою Київського апеляційного суду від 10.06.2020 року позов було задоволено частково, квартиру визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а договір дарування квартири від 14.05.2016 року, визнано недійсним. Вказане у сукупності є підставами для звернення позивача за захистом порушених прав до суду з метою витребування майна з чужого незаконного володіння.
Аналізуючи вищевикладені обставини, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з урахуванням роз'яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, які заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суддя доходить висновку про часткове задоволення заяви у частині накладення арешту на Ѕ частину спірної квартири, що є предметом позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149, 150, 260 Цивільного процесуального кодексу України, п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суддя, -
Заяву позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення позову до вирішення справи по суті шляхом накладення арешту на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .
В іншій частині вимог заяви - відмовити.
Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Копію ухвали суду для виконання направити до відповідних компетентних органів.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.
Стягувач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .
Боржник-1: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 .
Суддя: