Справа № 560/5024/21
іменем України
24 червня 2021 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області , Державної судової адміністрації України , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області , Державна казначейська служба України про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, в якому просить: визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосування обмеження встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 року № 294-ІХ (в редакції Закону №55З-IX від 13.04.2020 року). Стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області та Державної судової адміністрації України в солідарному порядку на користь судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно в розмірі 171334 грн. 23 коп. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення недоплаченої суддівської винагороди за один місяць, а саме за квітень 2020 року в сумі 24287 грн. 85 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебуваючи на посаді судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівську винагороду нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а не ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до зменшення її розміру та відповідно до порушення прав позивача.
Ухвалою суду від 27.04.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року (абзац дев'ятий, пункт 2 розділу II "Прикінцеві положення) з часу набрання законної сили - 18 квітня 2020 року і до визнання його неконституційним - 28 серпня був чинним і підлягав виконанню всіма органами та посадовими особами, а Територіальне управління не наділене правом оцінки діючих законів.
Із рішення Ради суддів України від 24 вересня 2020 року № 55 вбачається, що до визнання окремих положень зазначеного закону його вимоги щодо обмеження суддівської винагороди в розмірі 47230 гривень змушені були виконувати всі територіальні управління Державної судової адміністрації України, місцеві адміністративні і господарські суди, апеляційні суди всіх юрисдикцій, Вищий антикорупційний суд та Верховний Суд.
Представник відповідача також вказує, що дії територіального управління, яке зобов'язане було виконувати вимоги абзацу дев'ятого, пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року не можуть визнаватись протиправними, а Територіальне управління не несе відповідальності за дії органів законодавчої та виконавчої влади.
Від представника ТУ ДСА України, надійшов відзив, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Від представника третьої особи до суду надіслано пояснення по суті спору, в яких зазначено, що орган Державного казначейства здійснює лише ті функції, які пов'язані з обслуговуванням бюджетних коштів, розрахунково-касовим обслуговуванням органів ДСА України, виконанням рішень судів про стягнення коштів і не втручається у питання, пов'язані з порядком нарахування і виплати суддівської винагороди.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд зазначає наступне.
Суд встановив, що відповідно до Указу Президента України №1624/99 від 28.12.1999 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Хмельницького міського суду Хмельницької області.
Постановою Верховної Ради України №2345-IV від 13.01.2005 року ОСОБА_1 , призначено суддею Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області безстроково.
У період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди ОСОБА_1 проводилась із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Вказані обставини підтверджуються довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області від 15.02.2021 № 57/21-вих про доходи ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, яка долучена до матеріалів позовної заяви, при цьому, вищезазначені обставини не заперечуються відповідачем.
Вважаючи протиправним обмеження суддівської винагороди встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до ч. ч. 5 - 8 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Разом з тим, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).".
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця.
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу".
Таким чином, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач має керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить ст. 130 Конституції України.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
При цьому, Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнані неконституційними окремі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року, в тому числі щодо обмежень розміру суддівської винагороди.
Ці окремі положення зазначених вище законів втратили чинність з 28 серпня 2020 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Таким чином, суд вважає, що зменшення розміру суддівської винагороди у вказаному періоді призвело до порушення прав позивача.
Суд також враховує, що згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області від 15.02.2021 року № 57/21-вих про доходи ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, сума доплати за спірний період ОСОБА_1 складає 171334 (сто сімдесят одна тисяча триста тридцять чотири) грн 23 коп.
Також позивачем заявлено вимогу про встановлення строку для подання звіту про виконання судового рішення, стосовно якої, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними і допустимими доказами.
Позивач не навів аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і не надав доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача в частині встановлення відповідачу строку для подання до суду звіту про виконання рішення суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2020 року по справі №804/5361/16 та від 26 березня 2020 року по справі №823/175/17.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про те, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застусуванням ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" відповідач діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а тому на переконання суду даний адміністративний позов необхідно задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду, зокрема про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
На підставі ч.1 ст.371 КАС України, рішення в частині стягнення недоплаченої суддівської винагороди за один місяць ( квітень 2020 року) в сумі 24287 (двадцять чотири тисячі двісті вісімдесят сім) грн 85 коп. необхідно допустити до негайного виконання.
Оскільки позивач в даній категорії справ звільнений від сплати судового збору, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної судової адміністрації України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, Державна казначейська служба України про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 недоплачену за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівську винагороду у розмірі 171334 (сто сімдесят одна тисяча триста тридцять чотири) грн 23 коп., із врахуванням податків та зборів.
Рішення в частині стягнення недоплаченої суддівської винагороди за один місяць ( квітень 2020 року) в сумі 24287 (двадцять чотири тисячі двісті вісімдесят сім) грн 85 коп., допустити до негайного виконання.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідачі:Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області (вул. Соборна, 75,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , ідентифікаційний код - 26293548) Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5,Мсп601,Центральна Частина Києва, Київ,01601 , ідентифікаційний код - 26255795)
Треті особи:Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області (29000, м.Хмельницький, вул.Свободи, 70 , ідентифікаційний код - 37971775) Державна казначейська служба України (01601, м.Київ, вул.Бастіона, 6, ідентифікаційний код - 37567646)
Головуючий суддя О.П. Шевчук