Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
24 червня 2021 року № 520/6850/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
21.04.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку, які полягають у необ'єктивному розгляді звернення ОСОБА_1 від 13 листопада 2020 р., відповідь на яке оформлено листом Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку від 06.04.2021 р. за №1202;
- зобов'язати Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 13 листопада 2020 р. та в процесі розгляду звернення перевірити та встановити чи вчинялися ОСОБА_1 правопорушення у період проходження ним військової служби та чи є його поранення та контузії наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення, вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю;
- зобов'язати Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, вчинено протиправні дії, які полягають у необ'єктивному розгляді звернення ОСОБА_1 від 13 листопада 2020 р., відповідь на яке оформлено листом Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку від 06.04.2021 р. за №1202.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідач, Харківський зональний відділ військової служби правопорядку, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 13.11.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою, в прохальній частині, якої позивач просив:
1. Перевірити та виявити чи вчинялись ОСОБА_1 у період проходження його військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також під час отримання ним поранення та контузії у період проходження військової служби.
2. В процесі розгляду даного звернення перевірити та встановити чи є поранення та контузії позивача наслідком:
2.1. Вчинення позивачем злочину або адміністративного правопорушення?
2.2. Вчинення позивачем дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння?
2.3. Навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю?
Бажав взяти участь у розгляді даного звернення через свого представника - адвоката Уманця Андрія Ігоровича.
Відповідачем листом від 18.11.2020 №3393 на адресу позивача направлена відповідь, в якій зазначено, що в період проходження позивачем військової служби в Збройних Силах Союзу РСР з 21.04.1982 по 29.03.1984 посадовими особам Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку дати відповіді на питання не можливо в зв'язку з тим, що Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу.
Вважаючи, що з боку відповідача наявна протиправна бездіяльність, яка полягає у не наданні відповіді на пункти 1, 2 та підпункти 2.1, 2.2 та 2.3 вимог прохальної частини заяви позивача від 13.11.2020, та відповідачем порушене право позивача передбачене ст. 18 Закону України "Про звернення громадян" на участь у розгляді звернення через свого представника, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 по справі №520/1269/21 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 6, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 24289933) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у не запрошенні адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_1 від 13 листопада 2020 року, адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку. Зобов'язано Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 листопада 2020 року, адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку з дотриманням вимог ст. 18 та 19 Закону України "Про звернення громадян", з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Згідно ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд у справі №520/1269/21 дійшов висновку, що відповідачем не було дотримано вимог статті 19 Закону №393/96-ВР, зокрема, щодо забезпечення участі позивача та/або його представника при розгляді його звернення, а тому допущено протиправну бездіяльність.
Відповідач, на виконання рішення суду, запросив адвоката позивача та 06.04.2021 повторно розглянув заяву позивача від 13.11.2020.
Так, Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку надав відповідь, яка оформлена листом від 06.04.2021 року за №1202.
У вищевказаному листі зазначено зокрема про неможливість встановлення фактів, запитуваної у зверненні інформації, що він не має та не може мати таких даних відносно позивача.
Не погоджуючись з діями відповідача позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею першою Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон) визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально - економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно зі статтею 3 Закону, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Зокрема, скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до положень статті 5 Закону, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути усним чи письмовим.
Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Статтею 15 Закону встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку надається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Статтею 18 Закону України "Про звернення громадян" визначено права громадянина при розгляді заяви чи скарги. Так, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Як передбачено статтею 19 Закону органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Відповідаючи на запитання представника позивача, у листі від 06.04.2021 року за №1202 відповідач зазначив про неможливість встановлення факту притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та встановлення причин притягнення до неї (у разі їх наявності). Зазначив, що військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу, тому інформація про вчинені позивачем злочини у відповідача відсутня. Відповідач повідомив, що встановити чи порання та контузії позивача наслідком: вчинення кримінального або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю не представляється можливим з огляду на відсутністю у архівних органах РФ відомостей щодо поранень (контузій) та їх обставин; відсутністю (знищення) службової картки з можливими дисциплінарними стягненнями; ведення, з 1966 по 1991, обліку кримінальних, адміністративних правопорушень військовою прокуратурою СРСР; ведення обліку кримінальних, адміністративних правопорушень Військовою службою правопорядку з 2002 року та тільки у Збройних Силах України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України" від 07.03.2002 №3099-ІІІ (далі - Закон №3099-ІІІ), військова служба правопорядку у Збройних Силах України (далі - Служба правопорядку) - спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях (далі - військові частини), військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; для запобігання злочинам, іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх припинення; для захисту життя, здоров'я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов'язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об'єктах.
Відповідно до статті 3 Закону №3099-ІІІ основними завданнями Служби правопорядку є:
- виявлення причин, передумов і обставин кримінальних та інших правопорушень, вчинених у військових частинах та на військових об'єктах; розшук осіб, які самовільно залишили військові частини (місця служби);
- запобігання вчиненню і припинення кримінальних та інших правопорушень у Збройних Силах України;
- участь в охороні військових об'єктів та забезпеченні громадського порядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях;
- захист майна Збройних Сил України від розкрадання та інших кримінально протиправних посягань;
- забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів;
- участь у гарнізонних заходах;
- виконання у передбачених законом випадках рішень про тримання військовослужбовців на гауптвахті;
- забезпечення виконання кримінального покарання стосовно військовослужбовців, які за вироком суду засуджені до тримання у дисциплінарному батальйоні;
- сприяння у межах своєї компетенції органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органам досудового розслідування та суду, органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам військового управління, підприємствам, установам, організаціям у виконанні покладених на них відповідно до законів обов'язків;
- участь у протидії диверсійним проявам та терористичним актам на військових об'єктах.
При прийнятті рішення про введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму воєнного або надзвичайного стану на Службу правопорядку додатково покладаються завдання щодо:
- участі у боротьбі з ворожими диверсійно-розвідувальними групами на території України;
- організації збору, супроводження та охорони військовополонених;
- забезпечення дотримання комендантської години в гарнізонах;
- охорони військових об'єктів, військових містечок та їх населення, сприяння його евакуації;
- відновлення та підтримання порядку і дисципліни у військових частинах;
- контролю за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України.
Забороняється покладати на Службу правопорядку завдання, не передбачені цим Законом. Ніякі виняткові обставини або накази чи розпорядження посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності військовослужбовців Служби правопорядку.
Відповідно до п. 11 статті 7 Закону №3099-ІІІ військовослужбовцям Служби правопорядку під час виконання покладених на них завдань надається право: вести облік кримінальних та інших правопорушень у Збройних Силах України та проводити періодичні звірки з даними відповідних прокуратур.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах СРСР з 21.04.1982 по 29.03.1984.
Разом з тим, Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу.
Аналізуючи зміст наведених законодавчих положень та визначений ними статус відповідача, слід дійти висновку, що військовослужбовці Служби правопорядку позбавлені правової можливості обліковувати інформацію відносно військовослужбовців, які проходили військову службу у лавах Збройних Сил СРСР, в тому числі перевіряти та виявляти чи вчинялись військовослужбовцем у вказаний період проходження військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також встановлювати причинний зв'язок поранення та контузії із можливими правопорушеннями в цей період.
Жодних доказів того, що відповідач є або може бути розпорядником запитуваної інформації матеріали справи не містять.
Представник позивача вказує, що відповідачем під час розгляду звернення не взято до уваги: зміст поданих пояснень; військового квитка позивача; формулювання, яке зазначено у рішенні ЦВЛК стосовно поранення та контузії позивача; формулювання у рішенні ВЛК; архівну довідку та інше.
При цьому, на думку суду, відповідач надав відповідь у межах дозволених законом та правомірно не здійснював констатацію обставин, що відображені у доданих до звернення документах, оскільки не мав не це правових підстав та повноважень передбачених законодавством.
З метою повного та всебічного розгляду звернення позивача, у листі від 06.04.2021 року за №1202 відповідач роз'яснив позивачу, що враховуючи Постанову Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 №75 "Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом російської Федерації про обмін правовою інформацією та протоколу до Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про обмін правовою інформацією" від 18.04.1995 звернення, у відповідності до ст. 7 Закону України "Про звернення громадян", за належністю не направляється та запропоновано звернутись безпосередньо до правонаступників військової прокуратури СРСР (прокуратури РФ), для отримання більш детальної інформації по обставинам поранення (контузії) позивача і чи були останні наслідком протиправних дій або бездіяльності позивача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Посилання відповідача на зловживання позивачем процесуальними правами суд вважає необгрунтованими, оскільки спір у даній справі виник з інших правових підстав - надання відповіді Харківським зональним відділом Військової служби правопорядку по суті вимог, відображених у зверненні, тоді як у рішенні суду у справі №520/1269/21 йдеться про порушення відповідної процедури розгляду звернення громадянина та зобов'язання суб'єкта владних повноважень повторно розглянути звернення позивача.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 .) до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 6, м. Харків, 61050) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Бабаєв А.І.