Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
22 червня 2021 р. справа № 520/5732/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши за процедурою письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС, про визнання незаконною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявниця, приватна особа, платник ЄСВ), у порядку адміністративного судочинства заявила вимогу про: 1) визнання незаконною та скасування вимоги від 14 лютого 2020 року № Ф-179 Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 31.687,50 гривень до ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; 2) зобов'язання Головного управління ДПС у Харківській області (61057, Харків, вул. Пушкінська, 46 код ЄДРПОУ ВП 43983495) видалити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , дані про наявність заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 31.687,50 гривень.
Аргументуючи цю вимогу зазначила, що відповідачем порушено строк обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, та як наслідок, призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску в сумі 31.687,50 грн.
Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС (враховуючи, що позов було подано з зазначенням місця знаходження та коду ЄДРПОУ відокремленого підрозділу ДПС України, суд вважає, що правильним найменуванням відповідача є - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України) (далі за текстом - контролюючий орган, владний суб'єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління; орган публічної адміністрації), з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що при винесенні оскаржуваного рішення діяв у відповідності до вимог закону, зокрема, ч.4 ст.25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” та п. 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449).
Відзив на позов надійшов до суду 12.05.2021 року.
У відповіді на відзив заявниця наголошувала на недотримання відповідачем строків прийняття та надсилання відповідних рішень про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, та фактичне не здійснення за цей період підприємницької діяльності та не отримання нею доходів.
За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.
Період відпустки з 07.06.2021р. по 21.06.2021р. зумовив розгляд справи по суті - 22.06.2021р.
Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявниця з 22.08.2007р. набула правового статусу фізичної особи-підприємця, ІНФОРМАЦІЯ_1 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань був внесений запис про припинення підприємницької діяльності заявниці. Дата взята на податковий облік - 23.08.2007р., дата зняття з обліку платника податків - 10.03.2021р.
За даними інформаційної системи контролюючого органу "Податковий блок" заявниця у період з 01.01.2012 по 01.07.2013 перебувала на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, у період з 01.07.2013 по 10.03.2021 - на загальній системі оподаткування.
14.02.2020р. контролюючим органом без попереднього проведення будь-якої перевірки та без попереднього складання будь-якого письмового документу із посиланням на ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" відносно заявника було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ) №Ф-179, якою визначено недоїмку з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ) у розмірі 31.687,50 грн.
Із наданих на вимогу суду контролюючим органом документів випливає, що недоїмка з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ) виникла у зв'язку із несплатою наступних нарахувань: 2388,06 грн. - недоїмка з єдиного внеску станом на 31.12.2012р.; за 2017 рік - 8448 грн.; за І квартал 2018 року (нараховано 19.04.2018р., термін сплати 19.04.2018р.) - 2457,18 грн.; за II квартал 2018 року (нараховано 19.07.2018р., термін сплати 19.07.2018р.) - 2457,18 грн.; за III квартал 2018 року (нараховано 19.10.2018р., термін сплати 19.10.2018р.) - 2457,18 грн.; за IV квартал 2018 року (нараховано 19.01.2019р., термін сплати 19.01.2019р.) - 2457,18 грн.; за І квартал 2019 року (нараховано 19.04.2019р., термін сплати 19.04.2019р.) - 2754,18 грн.; за ІІ квартал 2019 року (нараховано 19.07.2019р., термін сплати 19.07.2019р.) - 2754,18 грн.; за ІІІ квартал 2019 року (нараховано 21.10.2019р., термін сплати 21.10.2019р.) - 2754,18 грн.; за ІV квартал 2019 року (нараховано 20.01.2020р., термін сплати 20.01.2020р.) - 2754,18 грн.
Ці обставини письмово визнані відповідачем - суб'єктом владних повноважень, а приватною особою - заявницею у ході розгляду справи не заперечені.
За твердженням заявниці, про існування спірної вимоги вона дізналась лише 29.03.2021р. по факту отримання нарочно представником позивача копії вимоги з доказами її направлення на адресу позивача з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання", та не погодившись з правомірністю цього індивідуального акту, заявниця ініціювала даний спір.
Вказане не спростовано відповідачем та протилежного не містять матеріали справи, до суду заявниця звернулась 06.04.2021р., отже в даному випадку суд вважає, що позивач звернувся до суду з даним позовом в межах строку звернення до суду.
Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб'єкта, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Розглядаючи справу, суд зважає, що відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу справляння ЄСВ регламентовані, насамперед, приписами Закону України від 08.07.2010р. № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі за текстом - Закон України №2464-VI).
Водночас із цим, згадані відносини також деталізовані як положеннями Податкового кодексу України в частині процедури реалізації владної компетенції контролюючого органу, визначення податкової адреси боржника та порядку сповіщення платника про рішення контролюючого органу, так і положеннями Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в частині набуття громадянином правового статусу фізичної особи - підприємця.
При цьому, у силу ч.1 ст.2 Закону України №2464-VI дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з ч.2 ст.2 Закону України №2464-VI виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
За визначенням п.2 ч.1 ст.1 Закону України №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі за текстом ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 ч. 1 ст.4 Закону України №2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014) до кола платників ЄСВ віднесені: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону України №2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно із змінами, внесеними Законом України від 06.12.2016р. №1774-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі за текстом - Закон №1774) та Законом України від 03.10.2017р. №2148-VІІІ (далі за текстом - Закон №2148) до Закону України №2464-VI, з 01.01.2017р. у разі якщо ФОП, які застосовують загальну систему оподаткування, не отримано дохід (прибуток) у звітному році (з 01.01.2018р. - кварталі) або окремому місяці звітного року (з 01.01.2018р. - кварталу), такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄВ, встановленої Законом №2464.
При цьому сума ЄCВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI у редакції Законів №1774 та №2148).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році (з 01.01.2018р. - кварталі) або окремому місяці звітного року (з 01.01.2018р. - кварталу), такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Системний аналіз викладених вище норм права свідчить про те, що необхідною умовою для сплати ЄСВ за загальним правилом є отримання доходу.
Однак, за спеціальним правилом у разі відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному році (з 01.01.2018р. - кварталі) або окремому місяці звітного року (з 01.01.2018р. - кварталу) (тобто у разі відсутності доходу), законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, у розмірі, не меншому від мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального платежу з ЄСВ та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, доводи заявниці про відсутність обов'язку сплачувати ЄСВ у зв'язку з не здійсненням нею підприємницької діяльності та неодержанням доходу не знайшли свого підтвердження.
Застосовним відносно спірних правовідносин є правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020р. у справі №260/81/19, у силу якого зареєстровані після 01.07.2004р. фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування повинні сплачувати ЄСВ у порядку Закону №2464-VI у редакції Закону №2148 безвідносно до події отримання доходу та безвідносно до події проведення перевірки, складання акту перевірки чи будь-яких інших письмових документів.
Окрім того, оскільки оподаткування фінансових результатів господарських операцій у межах господарської діяльності здійснювалось заявником за правилами спрощеної системи оподаткування обліку та звітності, то подія отримання доходу чи відсутності доходу не має юридичного значення для виконання обов'язку по оплаті ЄСВ.
Судом з'ясовано, що нарахування заявнику єдиного внеску відповідачем здійснювалось виходячи з розміру мінімального страхового внеску на місяць.
Такий стан реалізації адміністративним органом функції контролю узгоджується з вимогами п.2 ч.1 ст.7 Закону України №2464-VІ.
Як зазначено ч.2 ст.9 Закону України №2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України №2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Проте, у спірному випадку діє спеціальна норма закону п.2 ч.1 ст.7 Закону України №2464-VI у редакції Закону №2148, за правилами якої для визначення контролюючим органом платнику суми ЄСВ не вимагається у якості передумови ані проведення перевірки, ані вивчення первинних документів про одержаний дохід.
Судом достеменно з'ясовано, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах перевірку платника податків не здійснював, акт перевірки не складав.
І хоча владним суб'єктом обраний такий спосіб реалізації управлінської функції, котрий на думку суду, явно та однозначно не узгоджується з положеннями ст.8 Конституції України у частині дотримання принципу юридичної визначеності та ч.2 ст.2 КАС України у частині забезпечення обґрунтованості, безсторонності, добросовісності, розсудливості, суд все ж таки не знаходить розумним визнати цю обставину у якості підстави для скасування оскарженого рішення контролюючого органу, позаяк у силу ч.2 ст.19 Конституції України контролюючий орган не обтяжений законодавцем прямим обов'язком на проведення перевірки платника податків у даному конкретному випадку.
Згідно із частинами 1 - 4 статті 25 Закону України №2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У силу дії спеціальної норми ч.16 ст.25 Закону України №2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Згідно з п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 04.07.2013р. №406-VІІ (далі - Закон України №406), Пенсійний фонд України протягом десяти днів з дня набрання чинності цим Законом передає центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, реєстр страхувальників станом на дату набрання чинності цим Законом. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, формує новий реєстр страхувальників на підставі даних, отриманих із Пенсійного фонду України, відомостей, отриманих із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також інформаційного фонду єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державного реєстру фізичних осіб - платників податків.
Так, частину 1 статті 1 Закону України №2464 доповнено п. 3-1 згідно із Законом України №406, відповідно до якого органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.
Отже, з 01.10.2013 року функції адміністрування єдиного внеску передано від пенсійного органу до органу доходів і зборів (податковому органу).
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України №2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів деталізовано визначена нормами Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449; далі за текстом - Інструкція №449).
Відповідно до п. 10 розділу ІV Інструкції №449 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.
Крім того, статтею 9 Закону України №2464 та п. 10 розділу ІV Інструкції №449 передбачено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється не тільки на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських документів , а і інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Тому суд вважає, що визначальним у межах саме даного спору є встановлення фактів несплати (несвоєчасної) сплати заявником ЄСВ, що може відбуватись у тому числі і на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а саме зворотного боку облікової картки платника ЄСВ, а не лише первинних документів щодо нарахування (декларації, розрахунки, звіти) та сплати (платіжні доручення).
Відповідно до п.2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Позивач перебував на обліку у контролюючому органі з 23.08.2007р. по 10.03.2021р., що не спростовано позивачем.
За приписами п.3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Пунктом 2 Розділу IV Інструкції №449 визначено, що сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника в національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в Державній казначейській службі України (далі - Казначейство), для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь.
Підсумовуючи, суд доходить до висновку, що на підтвердження заявлених позовних вимог заявником не наведено юридично спроможних доводів, а підставою позову є сама лише незгода заявника із законодавчо встановленим обов'язком сплачувати ЄСВ.
Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владним суб'єктом були подані докази відповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення.
Так, інститут давності до відносин з адміністрування ЄСВ не застосовується.
Отже, доводи позивача про порушення відповідачем строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску є необґрунтованими та не можуть слугувати підставою для визнання оскаржуваної вимоги незаконною та як наслідок її скасування.
У період 22.08.2007р.-10.03.2021р. заявник мав статус суб”єкта господарювання - фізичної особи - підприємця, у спірний період належав до категорії осіб - платників ЄСВ.
Доказів оплати ЄСВ за спірний період заявник до матеріалів справи не подав, таких доводів у тексті позову не використовував.
Відтак, відсутній задекларований і підтверджений матеріалами справи факт подвійного справляння контролюючим ЄСВ з однієї і ті є ж людини за спірний період.
У силу спеціальної норми ч.4 ст.6 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у редакції Закону України від 13.05.2014р. №1258-VII у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Отже, подія припинення підприємницької діяльності заявника 10.03.2021р. не має жодного юридичного значення для адміністрування ЄСВ у спірний період.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України.
Отже, у спірних правовідносинах вчинене владним суб'єктом волевиявлення з приводу реалізації адміністративної функції не спричинило безпідставного настання негативних наслідків для заявника, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.
Обставини подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем процесуальних документів у справі у даному конкретному випаду не мають жодних юридичних наслідків, позаяк у силу ч.4 ст.9 КАС України суд зобов'язаний з'ясувати об'єктивну істину за власною ініціативою безвідносно до доводів сторін та процесуальної поведінки учасників справи, а обставини про фактичні дані стосовно нарахування ЄСВ та статус заявника як платника податків у межах провадження господарської діяльності були отримані судом не з процесуальних документів відповідача, а з легального та офіційного джерела - інформаційних систем баз даних контролюючих органів системи Державної податкової служби України.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції (рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував юридичні механізми з'ясування об'єктивної істини.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 139 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Старосєльцева