Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
22 червня 2021 р. справа № 520/5921/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши за процедурою письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,-
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання відмови Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області, викладеної в Наказі від 31.03.2021р. №1561-СГ, у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 орієнтовною площею 2,0000га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Петрівської сільської ради Балаклійського району Харківської області, згідно заяви від 12.03.2021р. незаконною; 2) зобов'язання задовольнити дану заяву, надавши відповідний дозвіл.
Позов обґрунтовано тим, що позивач звертався до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із клопотанням від 12.03.2021р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Петрівської сільської ради Балаклійського району Харківської області, проте, йому протиправно відмовлено у наданні вказаного дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Відповідач, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі за текстом - владний суб'єкт) з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову відповідач зазначив, що його дії відповідають як вимогам Земельного кодексу України, так і прийнятим у відповідності до нього нормативно-правовим актам. Так, відповідач посилався на те, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач опрацьована Головним управління та запланована для передачі в комунальну власність територіальних громад, а вимоги щодо зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою є дискреційними повноваженнями Головного управління, а тому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Період відпустки з 07.06.2021р. по 21.06.2021р. зумовив розгляд справи по суті - 22.06.2021р.
Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Позивач заявою від 12.03.2021 року звертався до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населеного пункту на території Петрівської сільської ради Балаклійського району Харківської області, до якої додано графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, копія паспорта/коду, копія довіреності на представника.
Наказом від 31.03.2021р. №1561-СГ у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 орієнтовною площею 2,0000га відмовлено.
Не погодившись із правомірністю управлінського волевиявлення владного суб'єкта, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскарженого волевиявлення владного суб'єкта, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Так, правила одержання громадянами від Держави чи органу місцевого самоврядування безоплатно у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства регламентовані, насамперед, приписами Земельного кодексу України, Закону України "Про особисте селянське господарство".
Пунктом "а" ч.3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Оскільки положення Земельного кодексу України не містять визначення терміну «особисте селянське господарство», то суд вважає за необхідне керуватись нормами Закону України «Про особисте селянське господарство», згідно з ст. 1 якого під особистим селянським господарством слід розуміти господарську діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Матеріали справи не містять доказів, котрі б беззаперечно доводили штучність намірів заявника на ведення особистого селянського господарства.
Окрім того, у спірних правовідносинах владний суб'єкт не посилався на штучність та удаваність намірів заявника насправді вести особисте селянське господарство, а відтак, суд цих обставин не з'ясовує, не досліджує та не оцінює.
У ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, в редакцій чинній на час винесення спірного наказу, зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз змісту наведених норм права засвідчує формальну вичерпність кола підстав для вчинення владним суб'єктом правомірного волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.10.2018р. по справі №806/1316/18.
Між тим, згідно з правовим висновком п.69 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а у разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні частини сьомої статті 118 ЗК України. Проте, звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов'язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або відмову) в межах встановленого законом місячного строку.
У даному спорі судом таких обставин не установлено.
Згідно з правовим висновком п.71 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а враховуючи обмежений строк розгляду клопотання, а також положення ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, яка містить імперативні вимоги щодо обов'язковості додавання до клопотання зацікавленої особи графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб), недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів або погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Згідно з вимогами чинного законодавства відповідач повинен за результатами розгляду заяви або надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або надати вмотивовану відмову в її наданні.
У вмотивованій відмові владний суб'єкт має зазначити нормативно-правові акти та їх статті із зазначенням однієї із зазначених вище підстав.
Суд зауважує, що адміністративним органом у тексті оскарженого наказу не наведено жодної з підстав, передбачених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, за яких заявникові може було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
З огляду на правові висновки постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а окружний адміністративний суд не відкидає ймовірності виникнення ситуації, коли відмова адміністративного органу може правомірно ґрунтуватись на інших підставах, ніж передбачені ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, зокрема, використання у минулому заявником права на одержання земельної ділянки для ведення особистого сільського господарства, явна та очевидна штучність наміру заявника тощо.
Проте, у спірних правовідносинах таких підстав адміністративним органом у якості причин для вчинення відмови не використовувалось.
Посилання відповідача на те, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач опрацьована Головним управління та запланована для передачі в комунальну власність територіальних громад, суд не приймає в якості об'єктивно нездоланної перешкоди та непереборної перепони у розумінні норм Земельного кодексу України та суміжного законодавства у задоволенні звернення заявника.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
З огляду на викладене, на час винесення спірного наказу, використаний владним суб'єктом мотив відмови не може бути визнаний судом належною у контексті положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а тому оскаржений наказ є протиправним та підлягає скасуванню, що є належним способом захисту порушеного права позивача.
Продовжуючи розгляд справи в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача задовольнити заяву шляхом надання відповідного дозволу, суд зазначає наступне.
Згідно з п.24 розділу Х Земельного кодексу України у редакції Закону України від 28.04.2021р. №1423-IX з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади про викуп для суспільних потреб земельних ділянок приватної власності, прийняті до дня набрання чинності цим пунктом, є чинними, а заходи щодо відчуження таких земельних ділянок здійснюються органами, визначеними статтями 8 і 9 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".
Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об'єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.
До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Таким чином, з 27.05.2021р. Головне управління Держгеокадастру у Харківській області втратило повноваження з приводу розпорядження земельною ділянкою, на яку претендує заявник.
Тому, суд не знаходить підстав для покладення на владного суб'єкта обов'язку задовольнити надану заяву, надавши відповідний дозвіл.
Крім того, з системного аналізу положень ч. 1 ст. 2 та ч. 3 ст. 2 КАС України в кореспонденції з приписами ст.6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, вбачається, що суд не може перебирати на себе функцій суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню в частині визнання протиправним та скасування рішення владного суб'єкта, в іншій частині позов не підлягає задоволенню.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 31.03.2021р. №1561-СГ.
У решті вимог позов - залишити без задоволення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, буд. 21, 8-9 пов., м. Харків, 61145, код ЄДРПОУ 39792822) частину витрат зі сплати судового збору у розмірі 726,40 грн. (сімсот двадцять шість гривень 40 копійок).
Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя О.В.Старосєльцева