Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
23.06.2021 р. справа №520/7624/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом
ОСОБА_1
до Управління Служби безпеки України в Харківській області
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Матеріали позову одержані судом 30.04.2021р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 07.05.2021р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 07.06.2021р.
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності з приводу ненарахування та невиплати грошової компенсації невикористаної відпустки учасника бойових дій за період 19.06.2015р.-31.05.2019р., виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 17.05.2019р.; 2) зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію невикористаної відпустки учасника бойових дій за період 19.06.2015р.-31.05.2019р., виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 17.05.2019р.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що станом на день прийняття наказу про звільнення відповідач не провів розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідач, Управління Служби безпеки України в Харківській області (далі за текстом - владний суб'єкт, військова частина, Управління), з поданим позовом не погодився, зазначивши, що заявник за наданням додаткової відпустки не звертався, відмов не отримував, а тому і не набув права на неъ.
Відзив на позов надійшов до суду 19.05.2021 р., і за таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.
Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник проходив публічну військову службу в управління Служби безпеки України в Харківській області, з 19.06.2015 р. набув правового статусу учасника бойових дій.
17.05.2019 р. заявника було звільнено з військової служби в запас, а 31.05.2019 р. - виключено із списків особового складу без проведення грошової компенсації за не використані протягом 2015-2019 р.р. дні відпусток за ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Викладені обставини відповідачем у ході розгляду справи не заперечені.
Не погодившись із правомірністю таких діянь владного суб'єкта, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Так, положеннями ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
За змістом ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час
Пунктом 12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту» передбачено використання учасниками бойових дій чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Аналіз наведених вище положень законодавства дає суду підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
У свою чергу Указом Президента України від 17.03.2014р. №303/2014 «Про часткову мобілізацію» постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини з приводу отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням заявника виникли в особливий період.
За визначенням, наведеним у ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені, насамперед, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як спеціальним актом права.
Так, відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відтак, суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби, у тому числі і в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення заявника зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено із заявником усіх необхідних розрахунків з приводу нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2016-2017 років.
Зважаючи на викладене, суд відхиляє доводи відповідача про юридичні наслідки дії особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток.
Натомість суд вважає, що припинення можливості фізичного використання особою відпустки на час особливого періоду не означає припинення права особи на відпустку як таку, котре (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) шляхом безпосереднього надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який не може тривати не визначений термін; 2) шляхом грошової компенсації невикористаної відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2019р. по зразковій справі №620/4218/18.
Стосовно строків звернення до суду із даними вимогами суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).
Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018р. №260) грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
За таких обставин суд вважає, що оскільки у даному конкретному випадку відпустка визначена законом у якості оплачуваної, то слід вважати, що за своєю правовою природою та юридичною суттю компенсація за невикористану відпустку є грошовим еквівалентом часу служби, тобто рівнозначною правовою категорією відносно заробітної плати (грошового забезпечення військовослужбовця).
Тому стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежене позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що факт порушення прав та інтересів заявника у публічно-правових відносинах знайшов своє підтвердження.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб'єктів.
Зміст рішення владного суб'єкта розтлумачено законодавцем у положеннях п.п.18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.
Визначення ж змісту діяння (дії чи бездіяльності) владного суб'єкта норми КАС України не містять.
Разом із тим, у силу ч.6 ст.7 КАС України суд вважає за можливе застосувати загальні визначення рішення, дії, бездіяльності, наведені у п.п.1, 2 і 3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України, згідно з якими рішення владного суб'єкта - це письмовий акт, дія владного суб'єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб'єкта, бездіяльність владного суб'єкта - це невиконання обов'язку.
При цьому, суд зважає, що відмова владного суб'єкта як різновид форми реалізації адміністративного волевиявлення (управлінської функції) може бути втілена як у рішенні владного суб'єкта, так і в дії владного суб'єкта, котра має певну документальну фіксацію.
Тому, належним і ефективним способом захисту є як вимога про визнання неправомірної дії владного суб'єкта з приводу відмови, так і вимога про визнання протиправною відмови, оформленої відповідним письмовим документом, зокрема, листом.
Вирішуючи спір, суд зважає, що за загальним правилом як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Таким чином, бездіяльність з приводу невиплати заявнику компенсації невикористаних днів додаткової відпустки має місце, і за змістом та характером вчиненого діяння є протиправною.
Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006р. у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Тому, з урахуванням запровадженого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права та визначеного ст. 2 КАС України завдання адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне обтяжити владного суб'єкта обов'язком нарахувати та виплатити спірну компенсацію.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.132-139, 143, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Харківській області (ідентифікаційний код - 20001711 місцезнаходження - 61002, м. Харків, вул. Мироносицька, буд. 2) з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період 2015р.-2019р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 17.05.2019р.
Зобов'язатиУправління Служби безпеки України в Харківській області (ідентифікаційний код - 20001711 місцезнаходження - 61002, м. Харків, вул. Мироносицька, буд. 2) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015р. - 2019р., виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 17.05.2019 р.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя Сліденко А.В.