Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
23.06.2021 р. справа №520/7554/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, Центр) про визнання протиправними бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Матеріали позову одержані судом 30.04.2021р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 05.05.2021 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 07.06.2021р.
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови ОСОБА_1 у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області оновленої довідки "про розмір його грошового забезпечення станом на 29.01.2020 та на 01.01.2021, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, визначивши розмір посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплата, підвищення) та премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.02.2020 року та з 01.01.2021 року основного розміру його пенсії; 2) зобов'язання Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нові довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , станом на 29.01.2020 року та на 01.01.2021 року, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №22б2-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 №201 1-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №7(54 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розмір посадового окладу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму на 01 січня календарного року та окладу за військовим званням (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.02.2020 року та з 01.01.2021 року основного розміру його пенсії.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що з 01.02.2020р. у зв'язку з утратою чинності п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених у порядку Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, проте відповідач протиправно відмовив у видачі оновленої довідки про складові грошового забезпечення для перерахунку пенсії.
Відповідач з поданим позовом не погодився, зазначивши, що відсутні підстави для видачі довідки про розмір грошового забезпечення заявника у цілях перерахунку пенсії.
Відзив на позов надійшов до суду 21.05.2021р., і за таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.
Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник є військовослужбовцем у відставці, отримує пенсію у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яку виплачує ГУ ПФУ в Харківській області.
Оскільки заявник є пенсіонером по лінії Міністерства оборони України, то довідку про розмір та структуру грошового забезпечення діючого військовослужбовця за тією ж самою посадою у штаті, котру обіймав заявник до звільнення зі служби у відставку чи прирівняною посадою видає Харківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
У зв'язку із власним висновком про утрату чинності п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 з 29.01.2020р. заявник за особистою ініціативою 16.03.2021р. звернувся до Центру з приводу надання до ГУ ПФУ в області оновленої довідки про розмір власного ж грошового забезпечення станом на 29.01.2020р. та станом на 01.01.2021р. із зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме надбавок, доплат, премій, для перерахунку пенсії.
Відповідач листом від 09.04.2021р. повідомив заявника про те, що з ГУ ПФУ не надходили списки осіб, пенсії яких підлягають перерахунку, а тому відсутні підстави для складання нової довідки про грошове забезпечення діючого військовослужбовця.
Не погодившись із відповідністю закону владного управлінського волевиявлення Центру з приводу відмови у складанні довідки про структуру та розміри грошового забезпечення, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України.
Пунктом п.6 ч.1 ст.92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".
У силу дії бланкетної норми ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Отже, порядок соціального захисту у формі пенсійного забезпечення військовослужбовців, звільнених зі служби у відставку, унормовано, насамперед, приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі за текстом - Закон №2262-XII).
Так, положення названого закону запроваджують дві окремі, самостійні і незалежні одна від одної процедури, за якими відбувається обчислення розміру пенсії особи, а саме: 1) за ст.43 згаданого закону у випадку призначення пенсії вперше та 2) за ст.63 згаданого закону у випадку збільшення розміру вже призначеної пенсії за подією збільшення розміру оплати праці працівника на аналогічній (прирівняній) посаді.
При цьому, ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено порядок обчислення розміру пенсії у разі її призначення вперше і саме у цій процедурі базовою розрахунковою величиною є виплати (як винагорода за працю), одержані саме особою-пенсіонером під час проходження служби (тобто юридичне значення у даному випадку мають складові елементи грошового забезпечення самого працівника (службовця) - власна винагорода особи за працю).
Натомість, ст.63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено порядок обчислення розміру вже призначеної пенсії шляхом її перерахунку у залежності від тих виплат (як винагорода за працю), котрі одержані третьою сторонньою особою - іншим працівником, який обіймає цю ж саму чи прирівняну посаду (тобто юридичне значення у даному випадку мають складові елементи грошового забезпечення іншого працівника - діючого службовця за аналогічною (прирівняною) посадою - винагорода третьої сторонньої особи за працю).
У силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019р. по зразковій справі №240/5401/18 процедури призначення пенсії (ст.43 Закону №2262-XII) та перерахунку пенсії (ст.63 Закону №2262-XII) є різними як за змістом, так і за механізмом проведення.
З огляду на викладені вище міркування, суд не знаходить жодних підстав для одночасного поєднання цих процедур за будь-якими компонентами, адже збереження структури та розмірів власного грошового забезпечення, котре майбутній пенсіонер отримував під час служби та приєднання до цієї величини оплати праці (служби) нових виплат, проведених на користь третьої сторонньої особи - діючого публічного службовця, котрий обіймаю ту ж саму або аналогічну штатну посаду, неминуче призводить до отримання віртуального, тобто взагалі не існуючого в умовах фактичної дійсності показника оплати праці (служби).
Між тим, закон не передбачає правових підстав для обчислення пенсії з суми грошового забезпечення, котра фактично не отримується діючим публічним службовцем.
Суд також звертає увагу заявника на ту обставину, що звертаючись і до 2 ТВУЗ, і до суду, заявник наполягає на видачі довідки про власне грошове забезпечення станом на 29.01.2020р.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Суспільні відносини з винагороди за працю військовослужбовця додатково деталізовані приписами ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Положеннями цієї статті передбачено виплату грошового забезпечення саме військовослужбовцю.
Станом як на 29.01.2020р., так і на 01.01.2021р. заявник не мав правового статусу військовослужбовця, суб'єктивного права на отримання грошового забезпечення станом на указані календарні дати не існувало, грошового забезпечення у якості військовослужбовця заявника не отримував.
Тому відсутні правові підстави для складання довідки про структуру та розміри складових грошового забезпечення саме заявника станом на ті календарні дати, котрі припадають на період часу після звільнення заявника з військової служби.
Продовжуючи розгляд справи в частині наслідків утрати чинності п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103, суд керується такими мотивами.
Питання визначення механізму перерахунку пенсій (умов, порядку та розмірів) передано законодавцем у відання Уряду України і урегульовано у положеннях Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (затверджено постановою КМУ від 13.02.2008р. №45, далі за текстом - Порядок №45).
Згідно з ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За правилом ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2008р. розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.
30.08.2017р. з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців КМУ було прийнято постанову №704 (далі за текстом - постанова КМУ 704).
Згідно з п.10 постанови КМУ 704 згадане нормативне рішення набирало чинності з 01.01.2018р.
Пунктом 4 постанови КМУ було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою КМУ від 27.12.2017р. №1052 до п.10 Постанови КМУ 704 були внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018р. а 01.01.2019р.
Таким чином, станом на 01.01.2018р. постанова КМУ 704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.
Постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 до п.10 Постанови КМУ 704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018р.
При цьому, п.4 Постанови КМУ 704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.01.2018р. Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р.
Пункт 4 Постанови КМУ 704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.), тобто до 29.01.2020р.
З 29.01.2020р. була відновлені юридична дія п.4 Постанови КМУ 704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, з 29.01.2020р. знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019р. по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021р. у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ та п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Водночас із цим, з 29.01.2020р. була відновлені дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р.
Звідси слідує, що 29.01.2020р. настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень - органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020р., а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.
З 01.10.2020р. набула чинності постанова КМУ від 28.10.2020р. №1038, котра також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Статтею 7 Закону України від 07.12.2017р. №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1.762,00грн.
Статтею 7 Закону України від 14.11.2019р. №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що станом на 01.01.2020р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2.102,00грн.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що станом на 01.01.2021р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2.270,00грн.
Між тим, оскаржене заявником волевиявлення владного суб'єкта з приводу видачі довідки про розмір реально одержаної винагороди за службу діючого військовослужбовця було вчинено без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, постанови КМУ від 28.10.2020р. №1038.
При цьому, вчинивши відмову у видачі довідки, владний суб'єкт не заперечив реальності події підвищення винагороди за службу діючого військовослужбовця за тією ж самою (аналогічною чи прирівняною) посадою.
Тому, владного суб'єкта належить обтяжити обов'язком видати за зверненням заявника довідку про реально існуючі розмір та складові грошового забезпечення діючого військовослужбовця за тією ж самою (аналогічною чи прирівняною) посадою із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тобто на 01.01.2020р., станом на 29.01.2020р., а також із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 р. станом на 01.01.20201 р.
При цьому, вимога заявника про спонукання владного суб'єкта до використання відповідного тарифного коефіцієнту згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 є одночасно і безпідставною, і передчасною, позаяк зі змісту позову вбачається відсутність спору з даного питання і матеріали справи не містять об'єктивних даних про намір владного суб'єкта у майбутньому вдатись до порушення прав заявника у цьому питанні.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вирішуючи спір, суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення адміністративного органу в частині видачі довідки про розміру та структуру грошового забезпечення діючого військовослужбовця станом на 29.01.2020р. із розрахунку мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020р. січня календарного року, а використані владним суб'єктом мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу цього волевиявлення.
У решті оскаржене волевиявлення адміністративного органу відповідає вимогам закону.
За загальним правилом п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України рішенням суб'єкта владних повноважень є письмовий акт, дією суб'єкта владних повноважень є вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, а бездіяльністю є ухилення від виконання обов'язку.
При цьому, дія владного суб'єкта може втілюватись і у вигляді письмової (листа) чи фактичної відмови, котрі за змістом, формою, способом реалізації повноваження не є рішенням, але створюють перешкоду у реалізації суб'єктивного права заявника.
Оскільки лист не є рішенням, то і згадана відмова не є рішенням владного суб'єкта у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України, але є управлінським волевиявленням, наслідки вчинення якого підлягають нівелюванню у спосіб визнання протиправною відмови, оформленої листом.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір", так, заявником при зверненні до суду було сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 30.04.2021 р. Отже, співвідносно до обсягу задоволених вимог, присудженню за рахунок владного суб'єкта підлягає судовий збір у сумі 454,00 грн.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправною відмову Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оформлену листом від 09.04.2021р. №ФХ-96206/2324.
Зобов'язати Харківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (ідентифікаційний код - 08166355; місцезнаходження - 61052, м. Харків, вул. Коцарська, буд. 56) підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення військовослужбовця станом на 29.01.2020р. за штатною військовою посадою, звідки ОСОБА_1 було звільнено з військової служби, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ, статті 9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-XII, пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018р. №103 із відображенням відомостей про розміри реально виплачених основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020р. за статтею 7 Закону України від 14.11.2019р. №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Зобов'язати Харківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (ідентифікаційний код - 08166355; місцезнаходження - 61052, м. Харків, вул. Коцарська, буд. 56) підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення військовослужбовця станом на 01.01.2021р. за штатною військовою посадою, звідки ОСОБА_1 було звільнено з військової служби, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ, статті 9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-XII, пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018р. №103 із відображенням відомостей про розміри реально виплачених основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп. у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя Сліденко А.В.