Справа № 344/11219/20
Провадження № 22-ц/4808/767/21
Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.
Суддя-доповідач Максюта
17 червня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Василишин Л.В., Горейко М.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Бородовським С.О. 17 лютого 2021 року у м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області,
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подано позов до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини.
Позовні вимоги мотивовано тим, що з 2007 року по 2017 рік сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 . З вересня 2014 року з відповідачем проживають окремо. 17 жовтня 2019 року позивач уклала повторний шлюб, син проживає з нею та повністю перебуває на її утриманні. Відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає, хоча є фізично здоровим та має можливість влаштуватися на роботу для отримання відповідного доходу.
Просила суд стягувати з відповідача в її користь аліменти на утримання дитини в розмірі 3500 гривень щомісячно (а.с.1-3).
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1300 гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31.08.2020 року і до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині позову відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення одного щомісячного платежу аліментів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір (а.с.46-48).
Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.
Мотиви апеляційної скарги співпадають з мотивами, викладеними в позовній заяві.
Також апелянт зазначає, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про його неспроможність сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі. Докази, на які посилається відповідач, жодним чином не свідчать про його реальну неспроможність надавати таку допомогу. Зазначені обставини справи не досліджені, тому суд дійшов помилкового висновку про часткове задоволення вимог позивача.
Також судом допущено ряд процесуальних правопорушень, а саме взято до уваги, що відзив на позовну заяву поданий з пропуском строку, встановленого ст.178 ЦПК України, та розглянуто справу у відсутності позивача без врахування клопотання про відкладення розгляду справи, подане 17 лютого 2021 року.
Просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.52-54).
Відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частин 1-3 та частини 5 статті 263, статті 264 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом частин 1-4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її необґрунтованою, виходячи з таких підстав.
Встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження від 23.07.2008 року серії НОМЕР_1 (а.с.8).
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28.03.2017 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано, сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати з матір'ю (а.с.6-7).
17 жовтня 2019 року ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_2 від 17.10.2019 року (а.с.9).
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого позовні вимоги визнає частково, в розмірі 1198 грн, вказуючи, що немає матеріальної можливості сплачувати аліменти в заявленому позивачем розмірі, оскільки в нього на утриманні перебуває мати-пенсіонер, яка хворіє та потребує догляду. Мати є особою з інвалідністю ІІІ групи загального захворювання, перебуває на його утриманні і на даний час її здоров'я перебуває у незадовільному стані. На підтвердження надано копію пенсійного посвідчення матері ОСОБА_7 № НОМЕР_3 (а.с.33). В матеріалах справи наявна копія медичної картки амбулаторного хворого, у якій вказано, що ОСОБА_7 взята на облік 17.10.2005 року з діагнозом «Ішемічний інсульт» (а.с.34-38). Також він не працевлаштований, бо у населеному пункті, де він проживає, відсутні робочі місця працівників за його кваліфікацією.
На а.с.39 наявна виписка з історії хвороби №1560 ОСОБА_7 , згідно якої вона перебувала на стаціонарному лікуванні в Івано-Франківській міській клінічній лікарні з 09.03.2012 року по 23.03.2012 року. Діагноз: Гіпертонічна хвороба ІІІ ст., 2 ст, ризик IV.Стан після перенесеного інсульту (2007). Концентрична гіпертрофія ЛШ. ІХС. Дифузний кардіосклероз. СН ІІАФК ІІІ.ХСКК. Хронічний калькульозний холецистит в фазі н/ремісії, Поліп н/к.Фіброматоз ш/м (а.с.39)
Задовольняючи частково позов, суд виходив з положень ст.ст.180-182, 191 Сімейного кодексу України, ст.12 Цивільно-процесуального кодексу України, ст.ст. 2,8 Закону України «Про охорону дитинства», зазначив про відсутність обґрунтування заявленого позивачкою розміру аліментів, невчинення нею процесуальних дій щодо встановлення розміру доходу відповідача, необґрунтування витрат на утримання дитини в заявленому розмірі, визнання відповідачем позовних вимог в частині стягнення мінімального гарантованого розміру аліментів на дитину відповідного віку, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, стягнувши аліменти на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 1300 гривень щомісячно до досягнення нею повноліття.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частина перша статті 27 Конвенції про права дитини, ратифікована Україною 27.02.1991 року, теж визначає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу
За правилами, передбаченими ст. ст. 180, 181, 182, 184 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька, або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218,00 гривень, з 1 липня - 2318,00 гривень, з 1 грудня - 2395,00 гривень.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень.
Оскільки встановлено, що син проживає разом з матір'ю, батько не надає матеріальну допомогу на його утримання, відповідач є особою працездатного віку, доказів того, що він не має обов'язку щодо утримання здитини суду не надано, правильним є висновок суду про необхідність стягнення аліментів на утримання дитини.
Частинами 1-4 статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на підставі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь другої сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін.
З урахуванням наведеного, саме позивачка, яка стверджує про спроможність відповідача сплачувати аліменти в розмірі 3500,00 грн дитину щомісячно, повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог - наявність роботи, відповідного доходу, наявності у власності рухомого чи нерухомого майна тощо, а також подати докази, які впливають на розмір аліментів і які стосуються матеріального становища дитини та її матері, яка також має обов'язок нарівні із батьком утримувати дитину.
Однак, відомостей щодо розміру заробітної плати та інших доходів відповідача, так і своїх, а також про наявність інших доходів (соціальної допомоги, нерухомого і рухомого цінного майна), які б дозволяли суду достовірно встановити, що такий дохід надає відповідачу можливість сплачувати аліменти у зазначеному позивачем розмірі, а також в якій мірі має можливість утримувати дитину її мати, матеріали справи не містять, та до суду апеляційної інстанції разом із поданням апеляційної скарги їх також не надано.
Таким чином, беручи до уваги, що обов'язок утримувати дитини є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, які повинні забезпечити належне утримання дітей до повноліття незалежно від розміру їх доходів, визначений законодавством рекомендований розмір аліментів на утримання дитини відповідного віку на рівні прожиткового мінімуму; вік дитини, колегія суддів вважає, що розмір аліментів, визначений судом для батька дитини на рівні не менше 50% прожиткового мінімуму для відповідного віку дитини, є обґрунтованим.
Також колегія суддів звертає увагу те, що у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із батьків та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом було порушено право на захист позивачки та позбавлено його можливості під час розгляду в суді першої інстанції відкласти розгляд справи та надати докази, а обставини досліджені неповно і висновки не відповідають фактичним обставинам справи, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи та не спростовуються матеріалами справи, оскільки суду апеляційної інстанції відповідних доказів також не подано.
Не приймаються судом апеляційної інстанції й доводи апелянта про те, що судом першої інстанції прийнято відзив на позовну заяву поза межами встановленого строку, оскільки зазначена процесуальна дія суду не впливає на законність і правильність оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, їм дано вірну правову оцінку, а рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до не правильного вирішення справи, тому підстав для скасування оскарженого рішення немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.О. Максюта
Судді: Л.В. Василишин
М.Д.Горейко
Повний текст постанови складено 23 червня 2021 року.