справа №380/5810/21
18 червня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: 14321707), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо необхідності проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 21.06.2018 по 31.03.2021 в сумі 427690,55 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що наказом начальника 94 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України його з 20.06.2018 виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення. При виключенні зі списків особового складу загону відповідач не провів позивачу виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Лише 31.10.2018 на картковий рахунок позивача перераховано грошові кошти в розмірі 64 053,86 грн (одноразова грошова допомога при звільненні) та кошти в розмірі 19 009,38 грн (грошова компенсація за неотримане речове майно). Окрім того, 31.03.2021 на картковий рахунок позивача перераховано грошові кошти в розмірі 22 022,27 грн (грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки). Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини - 20.06.2018 року відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 31.03.2021, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України. Тому період з 21.06.2018 по 31.03.2021 року включно вважає періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Вважаючи у зв'язку із цим свої конституційні права та гарантії порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю та стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 427 690,55 грн.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права з моменту отримання нарахованих сум, тому у зв'язку з пропущенням місячного строку на звернення до суду позов слід залишити без розгляду. Окрім того, зазначає, що одноразова грошова допомога при звільненні, так як і грошова компенсація за невикористані відпустки не входить до структури грошового забезпечення та носить разовий характер, виникнення якого законодавець нерозривно пов'язує із звільненням з військової служби та підстав звільнення. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою судді від 20.04.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Згідно з наказом начальника 94 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 20.06.2018 №155-ос, капітана ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 21.05.2018 №125-ос у зв'язку із закінченням строку контракту за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням підпункту «ї» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків визначених абзацом другим ч.3 ст.23 Закону) п.1 ч.8 ст.26 Закону із застосуванням п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» від 06.12.2016 №1769-VIII та підпункту «б» ч.2 ст.26 Закону», з 20.06.2018 виключено із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
Як вбачається з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби військовою частиною не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено компенсацію за речове майно, одноразову грошову допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
13.07.2018 на картковий рахунок позивача перераховано одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 64 053,86 грн; 24.10.2018 перераховано грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 19 009,38 грн та 31.03.2021 перераховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки у сумі 22 022,27 грн.
Позивач вважає, що оскільки виплата компенсації за речове майно, одноразова грошова допомога при звільненні та компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки відповідачем у день його звільнення не проведені, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку - з 21.06.2018 по 31.03.2021. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Так, ст. 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду: у справі № 806/2473/18 від 30.10.2019, у справі № П/811/570/16 від 22.08.2019, у справі № 524/8023/16-а від 11.06.2019.
Судом встановлено, що з позивачем при виключенні його із особового складу загону не було проведено повного розрахунку при звільненні, а вказані види виплат були перераховані на картковий рахунок ОСОБА_1 13.07.2018, 24.10.2018 та 31.03.2021 відповідно (при виключенні його із списків 20.06.2018).
Отже, відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні позивача.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку, що за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
Оскільки одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки як учаснику бойових дій та компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день його виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення - 20.06.2018, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19) зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою компенсації за невикористані відпустки 31.03.2021 при виключенні останнього із списків загону 20.06.2018, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 21.06.2018 по 30.03.2021 за затримку строком 1014 днів.
Водночас суд звертає увагу, що середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні необхідно розраховувати окремо за період з 21.06.2018 по 13.07.2018 (23 календарні дні) щодо несвоєчасної виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 64 053,86 грн; з 21.06.2018 по 24.10.2018 (126 календарних днів) щодо несвоєчасної виплати компенсації за неотримане речове майно у розмірі 19 009,38 грн та за період з 21.06.2018 по 31.03.2021 (1014 календарних днів) щодо несвоєчасної виплати компенсації за невикористані відпустки у розмірі 22 022,27 грн.
При зверненні до суду із цим позовом позивачем обрано спосіб захисту свого порушеного права шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення повного розрахунку із ОСОБА_1 на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення - 20.06.2018, у зв'язку із звільненням з військової служби та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за період із 21.06.2018 до повного фактичного розрахунку - 31.03.2021 в сумі 427 690,55 грн.
З цього приводу суд зазначає, що при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Розрахунок належної до стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
Відповідно до довідки Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №68 від 06.05.2021 за два останні повні місяці ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у такому розмірі: 11 797,65 грн за травень 2018 року та 11 797,65 грн за червень 2018 року, що за два місяці становить 23 595,30 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 386,80 грн (за останні 2 місяці - 23595,30 грн / 61 календарний день за останні два повні місяці - травень та червень 2018 року).
Таким чином, середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період 21.06.2018 по 13.07.2018 (23 календарні дні), який підлягає стягненню на користь позивача у зв'язку з несвоєчасною виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні становить 8 896,40 грн (386,80 грн (середньоденне грошове забезпечення) * 23 (кількість днів затримки розрахунку)).
Суд при визначенні розміру середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2018 по 24.10.2018 враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11 та у постанові Пленумі Верховного Суду України № 13від 24.12.1999, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), та бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 19 009,38 грн / 48 736,80 грн (сума виплаченої компенсації за неотримане речове майно / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,3900. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 386,80 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,3900 х 126 (календарних днів затримки розрахунку) = 19 007,35 грн.
Окрім того, суд при визначенні розміру середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2018 по 30.03.2021 також бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 22 022,27 грн / 392 215,20 грн (сума виплаченої грошової компенсації за невикористані відпустки / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,056. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 386,80 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,056 х 1014 (календарних днів затримки розрахунку) = 21 964,05 грн.
Відповідно загальна сума компенсації середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні складає 49 867,80 грн.
З урахуванням вищенаведеного, встановлених судом фактичних обставин справи та враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, які закріплені статтею 245 України, в частині належного способу захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини (20.06.2018) одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації невикористаних календарних днів основної та додаткової відпусток, компенсації за неотримане речове майно, та стягнення із відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації невикористаних календарних днів основної та додаткової відпусток, компенсації за неотримане речове майно) за період із 21.06.2018 по 30.03.2021 у розмірі 49 867,80 грн.
Щодо твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду в частині виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за неотримане речове майно, суд зазначає таке.
Як неодноразово висловлювався у своїх постановах Верховний Суд щодо схожих правовідносин (в частині зобов'язання провести повний розрахунок з позивачем при звільненні шляхом виплати грошової компенсації замість речового майна), - з огляду на предмет у зазначеній категорії справ, вони належать до категорії справ щодо проходження публічної служби, однак безпосередньо стосуються порушення майнових прав особи, яке пов'язане зі звільненням з публічної служби.
У силу останньої у часі правової позиції Верховного Суду з питання строку звернення до суду у спорах за вимогами про виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, викладеної у постанові від 22.01.2020 у справі № 620/1982/19, такі вимоги у сфері публічної служби мають заявлятись у строк відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, адже у даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Суд встановив, що 13.07.2018, 24.10.2018 та 31.03.2021 відповідач виплатив ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за неотримане речове майно та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій відповідно.
Отже, саме 31.03.2021 є днем остаточного розрахунку та днем, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права - несвоєчасний розрахунок при звільненні. Виплата грошової компенсації має значення для визначення істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні та не впливає на перебіг процесуального строку у цій справі.
Відтак перебіг процесуального строку розпочався 31.03.2021 та закінчився 31.04.2021, оскільки строк звернення до суду з відповідними вимогами становить один місяць та обчислюється з моменту фактичного повного розрахунку відповідача з позивачем. З позовом позивач звернувся 15.04.2021, відтак, строк на звернення до суду ним не пропущено.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають задоволенню частково з урахуванням вказаних вище висновків суду.
Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків загону (20.06.2018) одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) за період із 21.06.2018 по 30.03.2021 у розмірі 49 867 (сорок дев'ять тисяч вісімсот шістдесят сім) грн 80 коп.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлено 23 червня 2021 року.
Суддя Братичак Уляна Володимирівна