Іменем України
24 червня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2872/21
Луганський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Борзаниці С.В.
за участю секретаря судового засідання Печегіної Є.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого звернулась адвокат Шепель Марина Володимирівна (далі також - представник позивача), до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач, ГУНП в Луганській області), в якій просить:
- визнати дії Головного управління Національної поліції в Луганської області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в разі втрати працездатності поліцейського протиправними;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з отриманням захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності (30 %) із визначенням III групи інвалідності відповідно до пункту 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 4 від 11.01.2016, у розмірі, передбаченому підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 99 Закону України «Про Національну поліцію».
Також просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач з 10.04.2007 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ МВС України, а з 07.11.2015 по 20.11.2020 проходив службу в ГУНП в Луганській області.
Рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 12.05.2015 №5/І/ХІІІ/10 ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій.
Наказом ГУНП в Луганській області від 20.11.2020 № 1335 о/с звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) капітана поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції сектору превенції Петропавлівського відділення поліції Станично-Луганського відділу поліції ГУНП в Луганській області, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 15 років 00 місяців 11 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 14 років 00 місяців 27 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби в поліції за стаж служби в поліції для її виплати складає 15 років, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 03 діб.
Відповідно до пункту 11 свідоцтва про хворобу № 43/2020 від 21.10.2020 набуті ОСОБА_1 : «Гіпертонічна хвороба III (ТІА 13.01.2020, ГЛШ), ст.2, ризик 4. ІХС. Дифузний кардіостлероз. СН II А зі збереженою ФВ - 60%. Дисліпідемія. Енцефалопатія II складного генезу (гіпертонічна, атеросклеротична) з частими вегето-судинні кризами за симпатоадреналовим типом, (13.01.2020, 20.01.2020, 24.01.2020, 23.09.2020, 02.10.2020, 04.10.2020), помірним вестибуло-атактичним синдромом, астеновегетативним синдромом. Розповсюджений остеохондроз шийно-грудного та поперековокрижового відділення хребта, деформуючий спондилоартроз, деформуючий спондильоз з грижами дисків С5-С6, С6-С7, які призводять до абсолютного стенозування хребетного каналу, Th6-Thl0, L5-S1, протрузіями дисків С4-С5, L1-L4, L4-L5 зі стійким больовим синдромом. Подагра, хронічний подагричний артрит з ураженням суглобів нижніх кінцівок у поєднанні з остеоартрозом Ro-ст.ІІ, ФПС І-ІІ ст., больовий», захворювання, ТАК, одержане під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення. «Ожиріння II екзогенно-конституційного генезу. ІВТ - 37,76. Неалкогольна жирова хвороба печінки: стеатоз І ст. Мікроуролітіаз без порушення уродинаміки. Ангіопатія сітківки обох очей. Початкова катаракта обох очей», захворювання, ТАК, пов'язані з проходженням служби в поліції.
Згідно виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 11.02.2021 за № 146607 та довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 11.02.2021 серії 12 ААБ № 146607 ОСОБА_1 встановлена III група інвалідності з 11.01.2021, а також визначено, що причиною інвалідності є захворювання «так», одержане під час безпосередньої участі в антитерористичній операції.
Відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА №005981 від 11.02.2021 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 30%.
16.03.2021 ОСОБА_1 звернувся до ГУНП в Луганській області із заявою, яка була зареєстрована 27.04.2021 за № В-581, про виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому III групи інвалідності, пов'язаної із захворюванням одержаним під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення.
Листом від 18.05.2021 № 2611/111/22/05-2021 ГУНП в Луганській області, розглянувши подані ОСОБА_1 документи, відмовлено позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги згідно з пунктом 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» у зв'язку з тим, що інвалідність позивачу встановлена на підставі захворювання, одержаного під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, а не під час проходження служби в поліції, як це передбачено у статті 97 даного Закону. Випадки, за яких призначається одноразова грошова допомога поліцейським у разі втрати працездатності внаслідок отриманого захворювання одержаного під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, у статті 97 даного Закону не передбачені.
На підставі Закону України № 580-VIII «Про Національну поліцію» позивач вважає дії щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги протиправними і такими, що порушують його конституційні права, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог з таких підстав.
Спірні правовідносини регламентовані Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VІІІ (далі також - Закон України від 02.07.2015 № 580-VІІІ) та Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4 (далі також - Порядок та умови від 11.01.2016 № 4).
Як вбачається з довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 146607 ОСОБА_1 встановлена III група інвалідності та визначено, що причиною інвалідності є захворювання, одержане під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення.
Статтею 97 Закону України від 02.07.2015 № 580-УІІІ передбачені випадки виплати одноразової грошової допомоги втрати працездатності поліцейського після звільнення зі служби в поліції.
Згідно з положеннями частини першої статті 97 Закону України від 02.07.2015 № 580-VІІІ одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі, зокрема: визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті (пункт 4).
Однак, випадки в яких призначається одноразова грошова допомога поліцейським в разі встановлення інвалідності, що настала внаслідок отриманого захворювання, одержаного під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення у статті 97 вказаного Закону не передбачені.
На думку ОСОБА_1 , кваліфікація нещасного випадку, яка призвела до втрати його працездатності, відповідає пункту 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», де зазначається, що на отримання одноразової грошової допомоги поліцейські також мають право, у випадку визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.
Але у вказаному пункті не зазначено, що одноразова грошова допомога в разі визначення захворювання, отриманого під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення. У вказаній нормі передбачена лише підстава «визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або з поліції ...» .
В зазначеній нормі не передбачено такої підстави як «...отриманого під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення».
Відповідно до пункту 2 розділу II Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4, ОГД у разі загибелі (смерті) поліцейського чи втрати працездатності поліцейського призначається та виплачується у випадках та в розмірах, визначених Законом України «Про Національну поліцію», особам, які мають право на її отримання, відповідно до цього Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.10.2020 № 12-р/2020 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» п. 2.7 зазначено про те, що пунктами 1-6 частини першої статті 97 Закону № 580 встановлено вичерпний та такий, що не підлягає розширеному тлумаченню, перелік підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, до яких належать смерть (загибель) поліцейського (пункти 1, 2); визначення поліцейському інвалідності (пункти 3, 4), часткова втрата поліцейським працездатності без визначення інвалідності (пункти 5,6).
Наведені положення Закону № 580 свідчать про те, що у частині першій статті 97 Закону № 580 застосовано диференційний підхід щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги, який враховує не лише тяжкість наслідків соціального ризику, що настав для поліцейського та членів його сім'ї, а й те, наскільки тісно пов'язаний соціальний ризик, що настав, із виконанням поліцейським найважливіших завдань, які покладаються на Національну поліцію України. У зв'язку із цим іншими є також порядок для нарахування відповідних соціальних виплат та їх розмір, який підлягає призначенню та виплаті. Конституційним Судом України також визначено, що встановлений державою зазначений порядок забезпечує реалізацію права особи на отримання такої допомоги, і наголошує, що додержання визначених Законом № 580 вимог є обов'язком суб'єктів, які претендують на її отримання.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.04.2020 № 3-р(І)/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 3 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», зазначається що виходячи з аналізу положень частини першої статті 97 Закону випливає, що у них встановлено три різні групи підстав для призначення і виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої цією статтею: смерть (загибель) поліцейського (пункти 1, 2); визначення поліцейському інвалідності після його звільнення з поліції (пункти 3, 4); часткова втрата поліцейським працездатності без визначення його інвалідності та без звільнення (пункти 5, 6).
Як вбачається зі змісту пункту 3 частини першої статті 97 Закону, призначення та виплата одноразової грошової допомоги поліцейському законодавчо гарантовані лише за наявності трьох обов'язкових умов, а саме: 1) визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України; 2) визначення поліцейському інвалідності протягом шести місяців після його звільнення з поліції; 3) звільнення поліцейського з поліції з причин поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманих під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Отже, лише за наявності цих трьох обставин, тобто тільки дотримавшись усіх зазначених умов, особа, звільнена з поліції, набуває право на отримання одноразової грошової допомоги й може претендувати на її призначення та виплату згідно з положеннями пункту 3 частини першої статті 97 Закону.
Таким чином, в цьому випадку пункт 3 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» також не підлягає застосуванню, так як відсутня одночасна наявність підстав зазначених в цьому пункті вказаної статті.
Крім того, положенням пункту 4 частини першої статті 97 Законом України «Про Національну поліцію» як вже зазначалося раніше не передбачено таку підставу виплати одноразової грошової допомоги в разі встановлення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок захворювання, одержаного під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення
Право на одноразову грошову допомогу у разі втрати працездатності не є конституційно визначеним правом поліцейського. Саме тому Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні, формуючи законодавчу основу для забезпечення соціального захисту правоохоронців, у тому числі поліцейських, які виконують важливі для держави функції із забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також членів їхніх сімей, має у межах конституційних приписів дискреційні повноваження у частині визначення підстав та умов призначення і виплати зазначеної одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності вказаним категоріям осіб.
Таким чином, підстави для призначення і виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відсутні.
Просить у задоволенні позовних вимог Шепель Марини Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до ГУНП в Луганській області про визнання дій протиправними щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги в разі втрати працездатності поліцейського, зобов'язання вчинити певні дії, відмовити у повному обсязі у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (арк. спр. 48-49).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) є учасником бойових дій, внутрішньо переміщеною особою та є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 14), посвідченням учасника бойових дій (арк. спр. 15) та посвідченням інваліда війни (арк. спр. 19).
Згідно із довідками ГУНП в Луганській області від 19.10.2020 № А-1553 та від 17.03.2021 № А-219 ОСОБА_1 дійсно в період з 01.05.2018 по 30.11.2018, з 01.12.2018 по 31.12.2018, з 01.01.2019 по 31.01.2019, з 01.02.2019 по 28.02.2019, з 01.03.2019 по 31.03.2019, з 01.04.2019 по 30.04.2019, з 01.05.2019 по 31.05.2019, з 01.06.2019 по 30.06.2019, з 01.07.2019 по 31.07.2019, з 01.08.2019 по 31.08.2019, з 01.09.2019 по 30.09.2019, з 01.10.2019 по 31.10.2019, з 01.11.2019 по 30.11.2019, з 01.12.2019 по 31.12.2019, з 01.01.2020 по 31.01.2020, з 01.02.2020 по 29.02.2020, з 01.03.2020 по 31.03.2020, з 01.04.2020 по 30.04.2020, з 01.05.2020 по 31.05.2020, з 01.06.2020 по 30.06.2020, з 01.07.2020 по 31.07.2020, з 01.08.2020 по 31.08.2020 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів на території Луганської області; в період з 31.08.2014 по 07.11.2015, з 07.11.2015 по 30.04.2018 дійсно брав участь в Антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення Антитерористичної операції на території Луганської області (арк. спр. 17, 18).
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_3 (дублікат) від 05.11.2015 позивач з 10.04.2007 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ МВС України, а з 07.11.2015 по 20.11.2020 проходив службу в ГУНП в Луганській області (арк. спр. 21-23).
Згідно витягу з наказу ГУНП в Луганській області від 20.11.2021 № 1335 о/с «По особовому складу» відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції сектору превенції Петропавлівського відділення поліції Станично-Луганського відділу поліції ГУНП в Луганській області за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу з 20.11.2020, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 15 років 00 місяців 11 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 14 років 00 місяців 27 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби в поліції за стаж служби в поліції для її виплати складає 15 років, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 03 діб (арк. спр. 20).
Відповідно до пункту 11 свідоцтва про хворобу № 43/2020 від 21.10.2020 набуті ОСОБА_1 : «Гіпертонічна хвороба III (ТІА 13.01.2020, ГЛШ), ст.2, ризик 4. ІХС. Дифузний кардіостлероз. СН II А зі збереженою ФВ - 60%. Дисліпідемія. Енцефалопатія II складного генезу (гіпертонічна, атеросклеротична) з частими вегето-судинні кризами за симпатоадреналовим типом, (13.01.2020, 20.01.2020, 24.01.2020, 23.09.2020, 02.10.2020, 04.10.2020), помірним вестибуло-атактичним синдромом, астеновегетативним синдромом. Розповсюджений остеохондроз шийно-грудного та поперековокрижового відділення хребта, деформуючий спондилоартроз, деформуючий спондильоз з грижами дисків С5-С6, С6-С7, які призводять до абсолютного стенозування хребетного каналу, Th6-Thl0, L5-S1, протрузіями дисків С4-С5, L1-L4, L4-L5 зі стійким больовим синдромом. Подагра, хронічний подагричний артрит з ураженням суглобів нижніх кінцівок у поєднанні з остеоартрозом Ro-ст.ІІ, ФПС І-ІІ ст., больовий», захворювання, ТАК, одержане під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення. «Ожиріння II екзогенно-конституційного генезу. ІВТ - 37,76. Неалкогольна жирова хвороба печінки: стеатоз І ст. Мікроуролітіаз без порушення уродинаміки. Ангіопатія сітківки обох очей. Початкова катаракта обох очей», захворювання, ТАК, пов'язані з проходженням служби в поліції (арк. спр. 24-29, 69).
Згідно виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 11.02.2021 за № 146607 та довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 11.02.2021 серії 12 ААБ № 146607 ОСОБА_1 встановлена III група інвалідності з 11.01.2021, а також визначено, що причиною інвалідності є захворювання «так», одержане під час безпосередньої участі в антитерористичній операції (арк. спр. 30, 31, 66).
Відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА №005921 від 11.02.2021 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 30% (арк. спр. 32, 68) .
16.03.2021 ОСОБА_1 звернувся до ГУНП в Луганській області із заявою (рапорт), яка була зареєстрована 27.04.2021 за № В-581, про виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому III групи інвалідності, пов'язаної із захворюванням одержаним під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (арк. спр. 33, 67).
Відповідно до висновку про призначення одноразової грошової допомоги від 17.05.2021 відповідачем встановлено факт відсутності підстав виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю (арк. спр. 65).
Листом від 18.05.2021 № 2611/111/22/05-2021 ГУНП в Луганській області, розглянувши подані ОСОБА_1 документи, відмовлено позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги згідно з пунктом 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», у зв'язку з тим, що інвалідність позивачу встановлено на підставі захворювання, одержаного під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, а не під час проходження служби в поліції, як це передбачено у статті 97 даного Закону. Випадки, за яких призначається одноразова грошова допомога поліцейським у разі втрати працездатності внаслідок отриманого захворювання одержаного під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, у статті 97 даного Закону не передбачені (арк. спр. 34, 64).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзиви учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 абз. 1 статті 92 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.
Аналіз частини першої статті 77 Закону № 580-VIII вказує на те, що самостійними підставами для припинення служби в поліції є звільнення поліцейського зі служби в поліції, зокрема через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції (пункт 2); за власним бажанням (пункт 7). У першому випадку звільнення зі служби в поліції відбувається за рішенням роботодавця (на підставі рішення медичної комісії про непридатність до служби), а в другому - за власною ініціативою, тобто за волевиявленням поліцейського.
За приписами пункту 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі:
- визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.
Позивача звільнено зі служби 20.11.2020, до відповідача із заявою звернувся 27.04.2021, тобто у визначений строк.
Згідно з частиною другою статті 97 Закону № 580-VIII порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Так, відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 99 Закону № 580-VIII розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 4, інвалідності: 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
Приписами частин третьої та шостої статті 100 Закону № 580-VIII передбачено, що у разі визначення інвалідності або часткової втрати працездатності без визначення інвалідності поліцейському, особі, звільненій зі служби в органах поліції, який (яка) на день отримання інвалідності, визначення відсотка часткової втрати працездатності без визначення інвалідності або на день його (її) звільнення з органів поліції займав (займала) посаду в державному органі, установі, організації або у вищому навчальному закладі, які виконують роботу в інтересах держави та її безпеки, із залишенням на службі в поліції, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів тих органів державної влади, до яких вони були відряджені. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права.
З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97-101 Закону № 580-VIII, наказом Міністерства внутрішніх справ України № 4 від 11.01.2016 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі також - Порядок № 4), який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.
Ці Порядок та умови визначають механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейських центрального органу управління поліції, територіальних органів поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції, установ та організацій, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), поліцейських в т.ч. слухачів та курсантів вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - навчальних закладів), поліцейських, відряджених до інших органів державної влади, установ, організацій (далі - інших органів) (пункт 1 розділу І Порядку № 4).
Діяльність органів поліції та навчальних закладів у частині оформлення документів для виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського спрямована на забезпечення гарантованого державою соціального захисту поліцейського (пункт 1 розділу І Порядку № 4).
Згідно пункту 3 розділу І Порядку № 4 поліцейський вважається таким, що виконує службові обов'язки, якщо він забезпечує виконання основних завдань та повноважень поліції, визначених Законом України «Про Національну поліцію» (далі - Закон), у тому числі під час участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або виконував основні завдання та повноваження міліції, що були визначені Законом України «Про міліцію».
Згідно з підпунктом 2 пункту 4 розділу І Порядку № 4 випадки, за яких призначається ОГД у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського: під час виконання службових обов'язків (пункти 3, 5 частини першої статті 97 Закону) - випадок, пов'язаний із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання ОГД є у разі встановлення поліцейському інвалідності - дата з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати з якої встановлено інвалідність - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.
За приписами пункту 2 розділу ІІІ Порядку № 4 посадові особи органів поліції, навчальних закладів у межах своїх повноважень повинні сприяти особам, які мають право на призначення і отримання ОГД відповідно до законодавства України, в отриманні та оформленні ними документів, необхідних для своєчасного ухвалення рішення про призначення і виплату зазначеної допомоги.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 4 заява (рапорт) про виплату ОГД у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (додаток 1) подається керівнику органу поліції, навчального закладу за останнім місцем проходження служби поліцейським або за останнім місцем проходження поліцейським служби перед відрядженням до інших органів (далі - останнім місцем проходження служби).
Відповідно до пункту 3 розділу IV Порядку № 4 рішення про призначення виплати ОГД приймається керівником органу поліції або навчального закладу у якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п'ятнадцятиденний строк з дня затвердження висновку, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням заявника із зазначенням підстав такої відмови.
Дослідження підстав для виплати поліцейському одноразової грошової допомоги, передбачених частиною першою статті 97 Закону № 580-VIII, свідчить про самостійний характер кожної із вказаних груп підстав, а також про те, що їх виокремлення зумовлене потребами диференціації та пропорційного компенсування поліцейському або членам його сім'ї, батькам та утриманцям (у разі загибелі поліцейського) негативних для життя або здоров'я наслідків, пов'язаних з виконанням поліцейським службових обов'язків, з огляду на різний ступінь тяжкості таких наслідків.
Передбачена положеннями пункту 3 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII одноразова грошова допомога є гарантованою соціальною виплатою, призначається поліцейському після звільнення зі служби в поліції у разі встановлення інвалідності через поранення (контузію, травму або каліцтво), отримане під час виконання службових обов'язків. За обставин, коли поліцейський зазнав поранення (контузії, травми або каліцтва), що не зумовлює його звільнення зі служби в поліції через хворобу та встановлення в подальшому поліцейському інвалідності, у частині першій статті 97 Закону передбачено й інші підстави, за яких особа може скористатися правом на отримання одноразової грошової допомоги, розмір якої, зокрема, передбачений пунктами 5, 6 статті 99 Закону, а не пунктом 3 статті 99 Закону.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що зазначені положення Закону застосовується виключно за обов'язкової одночасної наявності трьох умов: причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення.
Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 05.02.2020 у справі №810/836/18, від 23.04.2020 у справі №822/999/18 та від 30.07.2020 у справі №127/25169/17.
Матеріалами справи підтверджено, що набуті позивачем захворювання одержані під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення та пов'язані з проходженням служби в поліції.
Згідно зі статтею 101 Закону № 580-VIII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком:
а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням;
б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом);
г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.
Таких обставин, що спричиняють неможливість призначення та виплату позивачу ОГД за заявами, відповідачем не встановлювалось.
Суд, вирішуючи питання про право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, враховує обов'язкові умови, а саме: інвалідність повинна наступити внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції; інвалідність повинна наступити не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції; причиною звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 11 свідоцтва про хворобу № 43/2020 від 21.10.2020 набуті позивачем захворювання одержані під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення та пов'язані з проходженням служби в поліції.
Згідно виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 11.02.2021 № 146607 та довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 11.02.2021 серії 12 ААБ № 146607 позивачу встановлена III група інвалідності з 11.01.2021, а також визначено, що причиною інвалідності є захворювання, одержане під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення.
Відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА №005921 від 11.02.2021 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 30%.
Позивач був звільнений зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію».
Таким чином, позивач брав участь в антитерористичній операції на території Луганської області, виконуючи службові обов'язки в період проходження служби в ОВС МВС України та в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області, а одержане ним захворювання є таким, що пов'язане з проходженням служби в поліції.
Суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено наявність всіх умов, необхідних для застосування до спірних правовідносин положення пункту 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII.
Суд наголошує, що позивач звернувся до відповідача з рапортом у визначений строк.
Відповідачем, в свою чергу, 17.05.2021 складено висновок про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на обставини справи, суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Національної поліції в Луганській області у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення позивачу III групи інвалідності, пов'язаної з проходженням служби в поліції, що складена у вигляді висновку про призначення одноразової грошової допомоги від 03.02.2021 та затверджена 03.02.2021 (без зазначення номеру) є протиправною.
Враховуючи вище викладене, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, у зв'язку з чим визнати протиправним та скасувати висновок Головного управління Національної поліції в Луганській області про призначення одноразової грошової допомоги 17.05.2021, затверджений 17.05.2021 (без зазначення номеру).
Враховуючи, що 20.11.2020 наказом відповідача № 1335 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII (через хворобу), а 11.02.2021 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в поліції, суд дійшов висновку, що позивач має право на одноразову грошову допомогу у розмірі, передбаченому підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 99 Закону № 580-VIII - III групи - 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
Рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги прийнято 17.05.2021.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня становить 2270,00 гривень.
Таким чином, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку отриманням захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності (30 %) з визначенням III групи інвалідності у розмірі 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
Щодо визнання дій відповідача про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги протиправними, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Статтею 8 Загальної декларації прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина друга статті 2 КАС України).
Наука адміністративного права визначає способи захисту порушених прав (свобод, інтересів) як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права (свободи, інтересу). Такі дії є завершальними актами захисту у виді матеріально-правових або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права (свободи, інтересу) і є результатом діяльності щодо їх захисту.
Відтак, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права (свободи, інтересу), бути адекватним наявним обставинам.
Між тим, у контексті обставин цієї справи, суд констатує, що позивач, обравши такий спосіб захисту порушених прав, як визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, адже задоволення такої позовної вимоги жодним чином не поновить її права.
Оскільки у випадку, що розглядається, самі по собі вказані дії відповідача не є юридично значимими для спірних правовідносин, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є саме визнання протиправним та скасування висновку про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.
Таким чином, підстави для задоволення даної вимоги відсутні.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15.11.2007, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно норм КАС України по даній справі підлягали оплаті судові витрати за позовні вимоги немайнового характеру у сумі 908,00 грн.
Позивач звільнений від сплати судового збору згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Оскільки у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню, лише з коригуванням обраного позивачем способу захисту порушеного права, а згідно з частиною першою статті 139 КАС України судові витрати підлягали оплаті, судовий збір у розмірі 908,00 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката суд зазначає таке.
Позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 2500,00 грн.
Згідно положень статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (пункт 2 частини третьої статті 134 КАС України).
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд звертає увагу на те, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, законодавець визначив, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Відповідачем до суду надано клопотання, в якому зазначено, що вимога щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн є необґрунтованою та не підлягає задоволенню (арк. спр. 54-57).
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат з оплати правничої допомоги, представником позивача надано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги від 25.05.2021 № 040/21 та додатку № 1 до вказаного договору (арк. спр. 36-40, 41-42), акт здавання - приймання наданих послуг за договором № 040/21 від 01.06.2021 (арк. спр. 43) та прибутковий касовий ордер від 25.05.2021 № 040 (арк. спр. 44).
Згідно з актом здавання - приймання наданих послуг за договором № 040/21, здійснено: усна консультація (30 хвилин, виконавець адвокат Шепель М.В.) вартістю 150,00 грн; аналіз та вивчення документів (30 хвилин, виконавець адвокат Шепель М.В.) вартістю 150,00 грн; аналіз аналогічної судової практики (2 години, виконавець адвокат Шепель М.В.) вартістю 200,00 грн; складання позовної заяви (200 хвилин виконавець адвокат Шенель М.В.) вартістю 2000,00 грн, всього 2500,00 грн.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23.01.2014 у справі "East/West Aliance Limited" проти України"), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката враховується як пов'язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу заперечень, наданих протилежною стороною. Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.
Суд зазначає, що в договорі про надання правової допомоги від 25.05.2021 № 040/21, укладеним між адвокатом Шепель М.В. та ОСОБА_1 не конкретизовано предмет надання правничої допомоги, а у пункті 1.2 зазначено, що адвокат надає замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останньої в будь-яких правоохоронних органах, зокрема Національній поліції України, прокуратурі, СБУ, ДБР, органах МВС тощо, а також в усіх цивільних, адміністративних та кримінальних справах в усіх судах, зокрема, адміністративних судах.
Пунктом 1.1 Договору передбачено, що за правову допомогу, а Клієнт зобов'язаний сплатити за них грошову суму у розмірі встановленому Додатком № 1 цього Договору.
У додатку № 1 до вказаного договору (арк. спр. 41) вказано, що базова вартість встановлена п. 1.1 Договору, складає: 3900,00 грн.
Відповідно до Додатку № 1 вартість послуги «Аналіз аналогічної судової практики» складає (1 година) 300,00 грн, проте представником позивача в позовній заяві наведено лише практику Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, що стосується розподілу судових витрат на правничу допомогу адвоката. Судової практики щодо вирішення спірного питання представником позивача взагалі не наведено.
Крім того, суд погоджується з твердженням відповідача, що надання такої послуги, як аналіз аналогічної судової практики, не може бути віднесено до витрат пов'язаних з правничою допомогою визначені в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Вивченням змісту позову, суд зазначає, що частина сторінки 3, сторінка 4, та частина сторінки 5 відповідає змісту Рішення Конституційного Суду № 3-р(І)/2020 від 22.04.2020, посиланням на яке зазначене в статті 97 Закону № 580-VIII, та майже дві сторінки позову це обґрунтування правничої допомоги.
З огляду на викладене, суд на підставі частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визнає неспівмірним розмір витрат на оплату послуг адвоката, які заявлені по даній справі у розмірі 2500,00 грн, з урахуванням практики Верховного Суду, враховуючи складання адвокатом значної кількості однотипних позовів, а також враховуючи часткове задоволення судом позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 91, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (ідентифікаційний код 40108845, місцезнаходження: 93406, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 1) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати висновок Головного управління Національної поліції в Луганській області, затверджений 17.05.2021 (без зазначення номеру), яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з отриманням захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності (30 %) із визначенням III групи інвалідності відповідно до пункту 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 4 від 11.01.2016, у розмірі, передбаченому підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 99 Закону України «Про Національну поліцію».
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області за рахунок бюджетних асигнувань до Державного бюджету України судовий збір в сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча грн 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Борзаниця