14 червня 2021 року м. Кропивницький справа № 340/970/20
провадження № 2-кас/340/7/21
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2018 року по 24 лютого 2020 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2018 року по 24 лютого 2020 року включно.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем протиправно відмовлено у задоволені заяви про нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки вказані нарахування передбачені Кодексом законів про працю України.
У встановлений судом строк до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив позов залишити без задоволення та зазначив, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Тобто, для доведення у Позивача права на отримання середнього заробітку істотним є факт згоди чи незгоди на виключення військовослужбовця із списків військової частини.
В той же час, Позивач ніяк не доводить факт своєї незгоди із власним звільненням та відрахуванням із списків військової частини.
Позивача виключено із списків військової частини наказом від 21.09.2018 року №211. В той же час, Позивач звернувся із позовними вимогами до військової частини у серпні 2019 року (провадження у справі 340/1994/19 щодо стягнення індексації грошового забезпечення відкрито 14.08.2019 року), тобто майже через рік після власного звільнення, що є значним терміном.
Тобто з моменту звільнення Позивач майже рік не ставив питання про порушення власних прав, не заявлялось жодних вимог і на момент звільнення.
Відповідач не має доказів незгоди Позивача із виключенням із списків військової частини на момент звільнення.
Тобто відсутність вимог щодо незгоди із виключенням військовослужбовця із списків військової частини протягом тривалого строку є проявом конклюдентних дій з боку Відповідача. Та обставина, що після тривалого періоду, який минув із моменту звільнення, Позивачем було змінено свою позицію не може стати підставою для покарання Відповідача (адже сплата середнього заробітку за період затримки у розумінні ст.117 КЗпП України є саме формою відповідальності роботодавців).
З огляду на тривалий термін, що минув із моменту звільнення Позивача до остаточного розрахунку з ним, сума середнього заробітку значно перевищує суму індексації грошового забезпечення, що не була виплачена Позивачу при звільненні та була виплачена за рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 року №340/1994/19. Такі обставини призводять до нерівності сторін, завідомо ставлять Відповідача у невигідне становище по відношенню до Позивача. А тому вимоги Позивача по стягненню на його користь середнього заробітку за весь час прострочення з моменту звільнення по момент остаточного розрахунку є неправильними. Питання стягнення із Позивача середнього заробітку потребують застосування принципів співмірності, розумності та справедливості.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено (а.с.56-60).
Постановою третього апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 року без змін (а.с.112-114).
Постановою Верховного Суду від 31.03.2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 року та постанову третього апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд (а.с.147-157).
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.161).
07.05.2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву та пояснення (а.с.167-180).
19.05.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.185-189).
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені наступні обставини.
Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 17 серпня 2018 року № 362 ОСОБА_1 звільнено у запас за пунктом “к” (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження контракту, якщо вони не висловили бажання продовжити військову службу під час особливого періоду).
21 вересня 2018 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частини від 21 вересня 2018 року № 211 останнього виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення (а.с.10-11).
На виконання вимог Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей” (Далі - Постанова №393) військовою частиною НОМЕР_2 з Позивачем було проведено розрахунок по грошовому забезпеченню.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду 09 вересня 2019 року по справі № 340/1994/19, залишеного в силі постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , та:
- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 21 вересня 2018 року включно;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 21 вересня 2018 року включно (а.с.13-23).
На виконання рішення суду, 24 лютого 2020 року військовою частиною НОМЕР_2 ОСОБА_1 виплачена індексація грошового забезпечення в сумі 39 930,20 грн. (а.с.24, 181-182).
05 березня 2020 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 21.09.2018 по 24.02.2020 (а.с.25-26).
Листом від №59/ФЕС 10.03.2020 відповідач відмовив у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 21.09.2018 року по 24.02.2020 року (а.с.27-28).
Мотивуючи свою відмову, відповідач зазначив, що вимоги Кодексу законів про працю України не поширюють свою дію на військовослужбовців.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся з позовом до Кіровоградського окружного адміністративного суду.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 1-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Вирішуючи спір, суд звертає увагу на те, що згідно із частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.)
Оскільки у спірному випадку, що є предметом судового розгляду, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому за аналогією закону до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач в обґрунтуванні заявлених вимог.
Отже, відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Звертаючись із вимогою про стягнення (відшкодування), визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Підсумовуючи вказане, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
З встановлених у справі обставин слідує, що відповідач провів повний розрахунок з позивачем після його звільнення зі служби поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби (21.09.2018р.) остаточний розрахунок і такий було проведено лише 24.02.2020р., то суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Відтак, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.
Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (в редакції Постанови КМУ №1213 від 09.12.2020), передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно з пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок) нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до приписів пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно наданої відповідачем довідки №127/ФЕС від 28.04.2021 року та пояснень судом встановлено, що розмір середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача становить 676,81 грн. (29779,80 грн./44 дні) (а.с.179-180, 183).
Судом встановлено, що період затримки розрахунку при звільненні тривав з 21.09.2018 р. по 24.02.2020 р., що складає 356 робочих днів.
Тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби, що виразилось у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення, складає 240944,36 грн. (676,81 грн. х 356 р.д.).
Водночас, суд вважає, що у порівнянні із виплаченою індексацією грошового забезпечення у розмірі 39930,20 грн., суму 240944,36 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму виплаченої компенсації.
Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 у справі №761/9584/15-ц. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в зазначеній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Вирішуючи дане питання, суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Наведений підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30 жовтня 2019 року, а також у постанові від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19.
З матеріалів справи вбачається, що останнім днем військової служби позивача було 21.09.2018 р., а з даним позовом він звернувся до суду 23.03.2020 р. після виплати йому відповідачем 24.02.2020 р. індексації грошового забезпечення.
Враховуючи те, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби - 240944,36 грн. значно перевищує суму виплаченої компенсації за невиплачене речове майно - 39930,20 грн., а також з урахуванням того, що позивач протягом тривалого часу не звертався до суду з позовом про виплату указаної компенсації, суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Суд зазначає, що в даній ситуації істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить 0,17 (39930,20 грн./240944,36 грн., тобто сума виплаченої індексації грошового забезпечення поділити на середній заробіток за весь час затримки розрахунку).
Відтак сума, яка підлягає відшкодуванню становить 40961,36 грн. (676,81 грн. х 0,17 х 356 р.д., тобто середньоденна заробітна плата позивача помножена на істотність частки та кількість днів затримки розрахунку).
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також беручи до уваги наведені вище позиції судів касаційної та апеляційної інстанцій в аналогічних правовідносинах, суд доходить висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби має бути виплачений позивачу у розмірі 40961,36 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком військовослужбовця.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин також викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та постанові Верховного Суду від 10.05.2019 у справі № 815/714/16.
Частиною 1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
VI. Судові витрати.
Відповідно до частин 1, статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору, витрати на оплату судового відсутні та не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання винити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2018 року по 24 лютого 2020 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2018 року по 24 лютого 2020 року в сумі 40961,36 грн. (сорок тисяч дев'ятсот шістдесят одну гривню тридцять шість копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. ст. 255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.
Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя
Кіровоградського окружного
адміністративного суду Р.В. Жук