24 червня 2021 року м. Київ справа №320/11366/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Державної казначейської служби України у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, про визнання протиправною бездіяльності, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в безпідставному поверненні, без належного виконання, виконавчого листа №810/4343/18 від 20.12.2018, про стягнення коштів у розмірі 3 224,94 грн,
- зобов'язати відповідача поновити в черзі бюджетної програми КПКВ 3504040 "Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою" виконавчий лист від 20.12.2018, виданий у справі №810/4343/18, про стягнення коштів у розмірі 3 224,94 грн. датою його першого надходження - 15.01.2019, із відповідною черговістю, а у разі спливу такої черги на момент фактичного пред'явлення - прийняти цей виконавчий лист до виконання в самостійному порядку,
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в безпідставному поверненні, без належного виконання, виконавчого листа №320/567/19 від 13.05.2019, про стягнення коштів у розмірі 20 298,54 грн,
- зобов'язати відповідача поновити в черзі бюджетної програми КПКВ 3504040 "Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою" виконавчий лист від 13.05.2019, виданий у справі №320/567/19, про стягнення коштів у розмірі 20 298,54 грн датою його першого надходження - 06.06.2019, із відповідною черговістю, а у разі спливу такої черги на момент фактичного пред'явлення - прийняти цей виконавчий лист до виконання в самостійному порядку,
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в безпідставному поверненні, без належного виконання, виконавчого листа №320/567/19 від 13.05.2019 про стягнення коштів у розмірі 17 706,20 грн,
- зобов'язати відповідача поновити в черзі бюджетної програми КПКВ 3504040 "Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою" виконавчий лист від 13.05.2019, виданий у справі №320/567/19 про стягнення коштів у розмірі 17 706,20 грн датою його першого надходження - 06.06.2019, із відповідною черговістю, а у разі спливу такої черги на момент фактичного пред'явлення - прийняти цей виконавчий лист до виконання в самостійному порядку,
- стягнути з відповідача, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України, моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач керуючись нормами Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" подав до відповідача спірні виконавчі листи майнового характеру, про стягнення з державного органу коштів несплаченої пенсії, а саме:
- №810/4343/18 від 20.12.2018, про стягнення коштів у розмірі 3224,94 грн з первісного боржника - Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, чиїм правонаступником згідно ухвали суду від 19.10.2020 у справі №810/4343/18 є Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (04071, м. Київ, Подільський район, вул. Ярославська, будинок 40, ідентифікаційний код юридичної особи 22933548),
- №320/567/19 від 13.05.2019 про стягнення коштів у розмірі 20298,54 грн, з первісного боржника - Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, чиїм правонаступником згідно ухвали суду від 21.10.2020 р. у справі №320/567/19 є Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (04071, м.Київ, Подільський район, вул. Ярославська, будинок 40, ідентифікаційний код юридичної особи 22933548),
- №320/567/19 від 13.05.2019 про стягнення коштів у розмірі 17706,20 грн з первісного боржника - Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, чиїм правонаступником згідно ухвали суду від 21.10.2020 р. у справі №320/567/19 є Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (04071, м. Київ, Подільський район, вул. Ярославська, будинок 40, ідентифікаційний код юридичної особи 22933548).
Зазначені виконавчі листи були прийняті відповідачем до виконання, тривалий час перебували у розпорядженні відповідача, безпосередньо знаходилися у 1й черзі виконання бюджетної програми КПКВ 3504040 "Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою", їх послідовність (черговість), серед таких, що спільно перебували у 1й черзі зазначеної бюджетної програми, певний час скорочувалася, та заявник мав розумні очікування щодо належного виконання судових рішень, при досягненні їх черги, шляхом перерахування їй коштів на виконання судового рішення майнового характеру, за рахунок бюджету та в межах створеної саме з цією метою бюджетної програми КПКВ 3504040, проте листом №4-11-06/5527 від 11.09.2020 усі оригінали виконавчих листів були безпідставно та без фактичного виконання повернуті їй відповідачем, з одночасним роз'ясненням про те, що оскільки органи пенсійного фонду, зокрема, третя особа, не обслуговуються в органах казначейства, відповідач, з огляду на норми Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не спроможний організувати виконання цих рішень та рекомендує заявнику скористатися нормами окремого порядку, що буде в майбутньому встановлений Кабінетом Міністрів України та звернутися безпосередньо до органів Пенсійного Фонду України за виконанням тих судових рішень, за якими судами у примусовому порядку були стягнуті кошти, тобто за спірними виконавчими листами.
При цьому на жодному із повернутих виконавчих листів письмового не вказано про юридичну підставу його повернення, як того вимагають норми "Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників", який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок 845).
Позивач з посиланням на норми Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Закону України "Про виконавче провадження" вважає повернення спірних виконавчих листів, які тривалий час перебували в черзі бюджетної програми, без фактичного виконання неможливою ситуацією, яка не має правових підстав, що є незаконним та протиправним, через це просить позов задовольнити, поновити виконавчі листи у черзі належної бюджетної програми та стягнути спричинену йому вищезазначеною протиправною поведінкою моральну шкоду.
Згідно з ухвалою від 17.10.2020, суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, розпочав підготовку справи до судового розгляду та призначив підготовче засідання.
Відповідач 04.12.2020 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про державний бюджет України на відповідний рік. Погашення заборгованості за судовими рішенням про стягнення коштів з державних органів здійснюється в межах бюджетних асигнувань, визначених Законом про державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою КПКВ 3504040 "Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою", які виконуються згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, за яким безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється органами Казначейства, зокрема, за черговістю надходження таких рішень, а щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
Стосовно спірних виконавчих листів відповідач зазначив, що оскільки третя особа (орган державної влади як боржник за виконавчим листом) не перебуває на обслуговуванні в органах казначейства, то останнім не можливо було вчинити будь-які дії, визначені Порядком №845, а саме - неможливо було визначити коди класифікації видатків бюджету або рахунків, з яких проводиться безспірне списання коштів, для чого ним на адресу фактичного боржника направлялися (18.01.2019, 10.06.2019) запити про надання інформації щодо здійснення ним (боржником) всіх необхідних заходів щодо виконання зазначених виконавчих листів та повідомлення про те, що у разі самостійного невиконання подальше їх виконання буде здійснено вже за бюджетною програмою КПКВ 3504040 "Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою". Від органу Пенсійного фонду (третьої особи) було отримано інформацію про те, що заборгованість позивача обліковується у програмному забезпеченні та буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України після його прийняття та набрання ним чинності.
При цьому, листом від 02.07.2020 за №13-06-06/3941 орган казначейства повідомив заявника ОСОБА_1 що погашення заборгованості за її виконавчими документами все ж таки буде здійснюватися в межах бюджетних асигнувань, визначених Законом про державний бюджет України в межах бюджетних асигнувань та за бюджетною програмою, які виконуються згідно з Порядком 845, а з посиланням на відповідь третьої особи від 01.09.2020 №100-0801-5/70763, в якій вказано, що суми пенсії, які не виплачені за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, через що відповідачем здійснено висновок про те, що вищезазначені виконавчі листи не підлягають виконанню відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" щодо погашення заборгованості за ними за бюджетною програмою КПКВ 3504040 "Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою". Крім цього, відповідач у відзиві від 04.12.2020 послався на норми Постанови Кабінету Міністрів України №649, якою затверджений Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, який визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному Фонду України (далі - Порядок №649 на цю мету, згідно з п.3 якої боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою відповідно до порядку, встановленого Пенсійним Фондом України, а судове рішення у справі №640/5248/19 , яким п. 1 та п. 2 вищезазначеної постанови скасовані та визнані нечинними - перебувають у стадії касаційного оскарження.
Стосовно заявлених вимог позивача про стягнення моральної шкоди, спричиненої нібито його протиправною поведінкою, заперечує з підстав повної відповідності його поведінки нормами ст. 19 Конституції України, законам та порядку 845, зазначає про відсутність належних доказів, наданих позивачем, щодо предмету доказування - розміру та факту спричинення йому моральної шкоди, натомість зазначає, що згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 розмір моральної шкоди визначається судом на засадах розумності, виваженості та справедливості, а також із врахуванням усіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема, вини, а заявлений до стягнення розмір моральної шкоди вважає необґрунтовано пред'явленим, та зазначає, що стягнення моральної шкоди призведе до економічно необґрунтованих збитків державного бюджету.
Позивачем 14.12.2020 надано відповідь №14/12-ю на відзив відповідача на позов, в якій позивач звертає увагу суду на неправильність застосування відповідачем норм, що регламентують самі пенсійні виплати, що здійснюються за пенсійним законодавством, тобто у загальному порядку, на відміну від стягнення пенсійних виплат судом, в межах певної судової справи. Отже, на думку позивача, примусове стягнення раніше несплачених сум пенсій, має бути здійснено за Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Також позивач стверджує про те, що норми Порядку, затвердженого Постановою КМ України №649, (підчас її чинності) також не розповсюджували свою дію на спірні правовідносини, зокрема, не стосувалися виконання рішень майнового характеру.
Щодо поданих відповідачем заперечень про сам факт спричинення, відсутність доказової бази для визначення обсягу спричиненої моральної шкоди позивач заперечивши вказав на повну відсутність спростування факту спричинення моральної шкоди державним органом - відповідачем, а також інших, заявлених у позові підстав.
Також позивач вказав, що моральна шкода за участі органу державної влади не потребує доведення елемента вини у складі 4-х елементів складу цивільного правопорушення, натомість, у разі заперечення моральної шкоди державним органом потребує належного спростування саме з боку державного органу.
Третьою особою надано пояснення та частково витребувані судом документальні матеріали, що надійшли на адресу суду 16.12.2020. Так, третя особа підтвердила факт обізнаності зі змістом судових рішень у справах №810/4343/18, 320/567/19 та інших, стягувачем за якими є позивач. Окремо підтверджено факт перебування позивача ОСОБА_1 на пенсійному обліку з 01.01.2017 та зазначено про підстави, з яких остання отримує пенсійне обслуговування. На підставі повторно поданого клопотання позивача, з метою додаткового уточнення структури сум, які обліковуються третьою особою перед позивачем ОСОБА_1 в якості пенсійних виплат, ухвалою суду від 12.01.2021 було повторно витребувано детальну структуру заборгованості.
Проте від третьої особи іншої, аніж раніше поданої інформації про факт перебування позивача на обліку та причини припинення пенсійного обслуговування інформації отримано не було.
Ухвалою суд від 12.01.2021 р. строк підготовчого провадження у даній справі було продовжено до 14.02.2021.
Згідно з ухвалою від 11.02.2020, суд закрив підготовче провадження у даній справі та призначив справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 30.03.2021 суд прийняв рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних доказів, про що постановив протокольну ухвалу.
Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача на позов та відповідь позивача на відзив, пояснення третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.
Позивач подав до відповідача виконавчі листи майнового характеру про стягнення з державного органу коштів несплаченої пенсії, а саме:
- №810/4343/18 від 20.12.2018, про стягнення коштів у розмірі 3224,94 грн з первісного боржника - Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, чиїм правонаступником згідно ухвали суду від 19.10.2020 у справі №810/4343/18 є Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (04071, м. Київ, Подільський район, вул. Ярославська, будинок 40, ідентифікаційний код юридичної особи 22933548),
- №320/567/19 від 13.05.2019 про стягнення коштів у розмірі 20298,54 грн, з первісного боржника - Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, чиїм правонаступником згідно ухвали суду від 21.10.2020 р. у справі №320/567/19 є Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (04071, м. Київ, Подільський район, вул. Ярославська, будинок 40, ідентифікаційний код юридичної особи 22933548),
- №320/567/19 від 13.05.2019 про стягнення коштів у розмірі 17706,20 грн з первісного боржника - Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, чиїм правонаступником згідно ухвали суду від 21.10.2020 р. у справі №320/567/19 є Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (04071, м. Київ, Подільський район, вул. Ярославська, будинок 40, ідентифікаційний код юридичної особи 22933548).
Зазначені виконавчі листи були прийняті відповідачем до виконання, знаходилися у 1й черзі виконання бюджетної програми КПКВ 3504040 "Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою".
Листом від 11.09.2020 №4-11-06/5527 оригінали вказаних виконавчих листів без фактичного виконання були повернуті позивачу з роз'ясненням про те, що оскільки органи пенсійного фонду, зокрема, третя особа, не обслуговуються в органах казначейства, відповідач, з огляду на норми Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не спроможний організувати виконання цих рішень та рекомендує заявнику скористатися нормами окремого порядку, що буде в майбутньому встановлений Кабінетом Міністрів України та звернутися безпосередньо до органів Пенсійного Фонду України за виконанням тих судових рішень, за якими судами у примусовому порядку були стягнуто кошти, тобто за спірними виконавчими листами.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в безпідставному поверненні, без належного виконання, вказаних виконавчих листів, позивач звернувся до суду з позовом про захист своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.
Так, відповідно до ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Згідно з ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження" із заявою про виконання рішення суду.
Порядком №845 врегульовано механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
За змістом абз. 3 п. 2 Порядку №845 у тексті цього документа термін "боржники" вживається у такому значенні - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.
Згідно з п. 3 Порядку №845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215 затверджено Положення про Державну казначейську службу України (далі - Положення №215), відповідно до пункту 1 якого Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Згідно з пп. 3 п. 4 Положення №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
Пунктом 9 Положення №215 встановлено, що Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.
Згідно з відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як первісний боржник - Києво-Святошинське об'єднане управління Пенсійного фонду України, так і його правонаступник, яким, згідно ухвал суду від 19.10.2020 р. у справі №810/4343/18 та 21.10.2020 р. у справі №320/567/19 є Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (04071, м. Київ, Подільський район, вул. Ярославська, будинок 40, ідентифікаційний код юридичної особи 22933548) - мають організаційну правову форму - орган державної влади.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що виконання судових рішень про стягнення коштів, боржником за якими є Пенсійний фонд України або його територіальні органи, здійснюється Казначейством в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Пунктом 9 Порядку №845 передбачено умови, за яких орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачу, а саме: виконавчий документ не підлягає виконанню органом Казначейства; подано особою, що не має відповідних повноважень; пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку; видано або оформлено з порушенням установлених вимог; рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку; суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом; відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем; стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання; наявні інші передбачені законом випадки.
Натомість, суд зазначає, що норми Порядку №845 взагалі не допускають повернення без виконання прийнятого виконавчого листа.
Крім того, держава щорічно виділяє кошти для фінансування потреб бюджетної програми, за якою здійснюється держане фінансування відповідних видатків, а виконання таких рішень здійснюється за черговістю їх надходжень.
Порядком №845 визначені окремі підстави для відкладення безспірного списання (п. 11) або зупинення безспірного списання (п.13).
Проте, матеріали справи не містять будь-яких відомостей про наявність таких підстав на час повернення вказаних вище виконавчих листів.
Як встановлено судом, підставою для повернення 11.09.2020 відповідачем спірних виконавчих листів стало те, що, на думку відповідача, їх виконання не належить до повноважень органів Державної казначейської служби України (тобто використано формулювання, яке міститься у п. 9 Порядку №845), та оскільки стягнення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат здійснюється відповідно до Порядку №649 та буде самостійно здійснюватися самими боржником, тобто органом Пенсійного Фонду України, на підставі окремого порядку, який вже встановлений (зі слів відповідача, згідно його відзиву на позов) Кабінетом Міністрів України. Проте жодної із визначених п.9 Порядку 845 підстав не зазначено відповідачем на кожному з виконавчих листів при їх поверненні стягувачу 11.09.2020 р.
Однак, суд не погоджується з такою позицією відповідача з огляду на таке.
Так, суд критично оцінює посилання відповідача на певний окремий порядок стосовно пенсій, які не виплачені за період до місяця їх відновлення, та який тільки буде (можливо) прийнято кабінетом Міністрів України для органів Пенсійного Фонду України, оскільки відсутність такого порядку як на час прийняття рішення про повернення виконавчих листів, та і на час розгляду справи не може бути підставою для вчинення або невчинення відповідачем певних юридичних дії, з наступних причин.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади , органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, неприпустимим є обґрунтування рішень, дій чи бездіяльності органом державної влади нормами неіснуючого нормативно-правового акту.
Отже, посилання відповідача на певний окремий порядок стосовно пенсій, які не виплачені за період до місяця їх відновлення, та який тільки буде (можливо) прийнято Кабінетом Міністрів України для органів Пенсійного Фонду України та обґрунтування власної правової позиції таким чином є протиправним.
Також щодо посилання відповідача на Порядок №649, суд зазначає наступне.
Пунктами 1, 2 Постанови КМ України від 22.08.2019 №649 затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, та установлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов'язаних з ними виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою.
Так, Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затверджений та визначав механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень немайнового характеру, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
Відповідно до пункту 2 Порядку №649, боржник - це орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення; стягувач - фізична особа, на користь якої винесено рішення; рішення - рішення суду, що набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", на виконання яких стягувачу нараховано пенсію, що фінансується за рахунок коштів державного бюджету та залишається невиплаченою, або рішення суду про стягнення коштів.
Згідно з пунктами 3, 5, 6, 8, 10 Порядку №649, боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (далі - реєстр), відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України.
Для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.
Перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - комісія).
Комісія приймає одне з таких рішень: про наявність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку; про відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку.
У разі відсутності підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку, у п'ятиденний строк комісія повідомляє боржнику про прийняте рішення, зазначивши при цьому причини відмови.
У разі потреби комісія може прийняти рішення про повернення матеріалів боржнику на доопрацювання.
Виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2019 у справі №640/5248/19, з урахуванням змін, внесених постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020, визнано протиправними та нечинними пункти 1 та 2 Постанови КМ України від 22.08.2018 №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду".
З викладеного слідує, що Порядком №649 у 2018 - 2020 роках було врегульовано механізм самостійного виконання органами Пенсійного фонду України судових рішень про нарахування (перерахунок) пенсійних виплат, де розрахунок належних до виплати сум здійснюється та підтверджується самим боржником, тобто органом, що входить в систему пенсійного фонду України.
Разом з тим, суд звертає увагу, що сума коштів несплаченої у певні проміжки часу пенсії, які належить сплатити позивачу/стягувачу ОСОБА_1 за виконавчими листами: №810/4343/18 від 20.12.2018 про стягнення коштів у розмірі 3 224,94 грн; №320/567/19 від 13.05.2019 про стягнення коштів у розмірі 20 298,54 грн; №320/567/19 від 13.05.2019 про стягнення коштів у розмірі 17 706,20 грн, вже визначена (перевірена) судом, а отже така заборгованість має статус заборгованості за судовим рішенням і підлягає виконанню з урахуванням дійсних, вказаних у Законі гарантій держави щодо виконання судових рішень.
Аналогічних висновків у спірних правовідносинах дійшов (п.44) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Постанова від 30 вересня 2019 року справа, №440/85/19 адміністративне провадження №К/9901/19550/19, а саме п.44 Зазначена Постанова №649 застосовується не до всіх судових рішень, за якими боржником є Пенсійний фонд України, а лише до рішень судів, за якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету. Тобто до судових рішень, за якими на Пенсійний фонд покладено обов'язок нараховувати пенсійну виплату.
Суд зазначає, що Пенсійний фонд України та його територіальні підрозділи не є органами, на які Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" чи Законом України "Про виконавче провадження" покладено повноваження та обов'язки щодо виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, а таким органом визначена Державна казначейська служба України. При цьому норми Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" мають імперативний характер та є пріоритетним для застосування у спірних правовідносинах.
Таким чином, суд дійшов висновку, що дії ГУ ДКС України у Київській області щодо повернення 11.09.2020 позивачу виконавчих листів без виконання є протиправними.
Водночас, у позовній заяві позивачем заявлено позовні вимоги про, зокрема, визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає в безпідставному поверненні, без належного виконання, виконавчих листів.
При цьому, як слідує з викладених вище обставин справи, у даному випадку відповідачем вчинено саме протиправні дії з повернення виконавчих листів без належного виконання, а не допущено протиправну бездіяльність.
Отже, порушені права позивача підлягають поновленню шляхом визнання протиправними дій Головного Управління Державної казначейської служби України у Київській області, які полягають у безпідставному поверненні, без належного виконання, виконавчих листів: №810/4343/18 від 20.12.2018 про стягнення коштів у розмірі 3224,94 грн, №320/567/19 від 13.05.2019 про стягнення коштів у розмірі 17 706,20 грн та №320/567/19 від 13.05.2019 про стягнення коштів у розмірі 20298,54 грн.
Також, з огляду на необхідність відновлення порушених прав позивача, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача поновити в черзі бюджетної програми КПКВ 3504040 "Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою" вказані виконавчі листи датою їх першого надходження із відповідною черговістю, а у разі спливу такої черги на час набрання даним рішенням законної сили - прийняти ці виконавчі листи до виконання.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України, суд зазначає наступне.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Частиною 2 ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до п.п. 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" виходячи із загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, в обґрунтування позовних вимог у цій частині позивач посилається на:
1. абсолютний правовий нігілізм, тобто безпідставність змісту листа-відмови від 11.09.2020,
2. фактичну неспроможності посадових осіб навіть реалізувати свої повноваження належним чином (підписати лист, обґрунтувати його належними нормами права, поставити відповідні відмітки на самих виконавчих листа за профільною для відповідача інструкцією - Постановою КМУ №845-2011
3. ситуацію, коли бездіяльність одного державного органу (ПФУ) через несплату пенсії, потягло 2,5 річні судові процеси, доповнюється злочинною бездіяльністю відповідача (як структурного підрозділу ДКС), державних органів, які є звичайним адміністратором певної бюджетної програми. Позивач була просто шокована повною неспроможність державного органу здійснити звичайну нескладну послідовності дій:- отримати комплект документів, перевірити його на предмет повноти, - внести до бюджетної програми, - коли прийшла черга та кошти в бюджеті України - сформувати платіжне доручення та передати на оплату
4. також за наслідками листа-відмови від 11.09.2020 позивач зазначила, що отримала повне розчарування в державних інституціях України, які спромоглися одним необґрунтованим листом скасувати 3 судові рішення, постановлені іменем держави Україна.
Проте, такі доводи суд оцінює критично з огляду на те, що позивачем не надано доказів наявності такої шкоди та, відповідно, наявністю причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача і вини останнього в її заподіянні.
Також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інших обставин, що мають значення для вирішення спору у цій частині.
Крім того, в мажах розгляду даної адміністративної справи судом не може надаватись оцінка рішенням, діям чи бездіяльності органів Пенсійного фонду, які зумовили звернення ОСОБА_1 до суду з позовами про стягнення коштів.
Отже, доводи позивача про завдання йому моральних страждань у зв'язку із зазначеними фактами належними і достатніми доказами під час розгляду справи підтверджені не були.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі шляхом зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання рішення, суд зазначає наступне.
Так, позивач просить суд встановити судовий контроль у даній справі шляхом зобов'язання керівника відповідача як суб'єкта владних повноважень надати до суду, протягом 30 днів з моменту набрання законної сили у справі звіт про його виконання.
Згідно з ч.ч 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, суд наділено правом встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень у встановлений судом строк надати звіт про виконання судового рішення, яке ухвалено не на користь останнього.
Тобто, судовий контроль у формі, передбаченій ст. 382 КАС України, у розумінні суду, є актуальним для застосування у разі необхідності спонукати суб'єкта владних повноважень вчинити дії на виконання судового рішення у зв'язку з бездіяльністю такого суб'єкта владних повноважень.
У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України від 02.06.2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (із змінами і доповненнями) завершальною стадією судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 5 цього ж Закону, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Судом клопотання позивача щодо встановлення судового контролю вирішується у межах прийняття додаткового рішення суду, тобто, на підставі обґрунтувань, викладених у позові.
Аналогічна правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018.
Враховуючи викладене, і те, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також враховуючи положення КАС України щодо обов'язковості судових рішень, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання за встановлених обставин на цій стадії судового процесу.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно з ухвалою від 17.11.2020, у даній справі суд, зокрема, задовольнив частково клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та відстрочив ОСОБА_1 сплату судового збору за звернення до суду з даним адміністративним позовом до ухвалення судового рішення у справі.
Позивачем 05.02.2021 подано до суду докази сплати судового збору у сумі 2 522,40 грн (квитанція від 19.01.2021 № 106, т. 2, а.с. 22).
З огляду на висновок суду про наявність підстав для задоволення позову в частині трьох вимог немайнового характеру, за які позивачем сплачено судовий збір у сумі 2 522,40 грн, судові витрати у цій частині підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо судового збору в іншій частині, суд зазначає наступне.
Так, у позовній заяві позивачем заявлено також вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн.
Водночас, Закон України "Про судовий збір" не передбачає сплату судового збору за подання до адміністративного суду позовної заяви про відшкодування моральної шкоди.
Отже, підстави для стягнення з позивача судового збору у цій частині позовних вимог відсутні.
Щодо віднесення позивачем до судових витрат коштів у сумі 25,22 грн, сплачених згідно з квитанцією від 19.01.2021 №106/К3, суд зазначає наступне.
Дослідивши квитанцію від 19.01.2021 №106/К3 суд встановив, що згідно неї позивач сплатив кошти у сумі 25,22 грн з призначенням платежу "доходи від прийому бюджетних платежів".
Отже, сплачена згідно з даною квитанцією сума коштів є банківською комісією.
Водночас, комісія банку за сплату судового збору, поштові витрати та інфляційні витрати не відносяться до судових витрат, а тому такі витрати не можуть бути предметом відшкодування за наслідками розгляду судової справи, оскільки КАС України не передбачає їх відшкодування.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 07.03.2019 у справі №200/10765/18-а.
Отже, підстави для відшкодування позивачу за рахунок відповідача коштів у сумі 25,22 грн відсутні.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Так, витрати позивача на правову допомогу адвоката складають 4 000, 00 грн. В якості доказів отримання правової допомоги до матеріалів справи долучено Договір про надання правової допомоги №ПД-17092020 та акт приймання-передачі наданих послуг від 30.09.2020 (т. 2, а.с. 17-21).
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому ч. 5 ст. 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
У ч. 7 ст. 134 КАС України вказано, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №816/2096/17).
При цьому, суд зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Відповідач у відзиві на позовну заяву не зазначав про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу з предметом позовних вимог та складністю справи.
Також при прийнятті рішення в цій частині суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.01.2021 у справу №280/2635/20 де вказано, що КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Крім того, Європейський суд з прав людини у п. 96 рішення від 16.02.2012 у справі "Савін проти України" (Заява №34725/08) зазначив, що, хоча заявник ще не оплатив адвокатські послуги, він зобов'язаний оплатити їх відповідно до договірних зобов'язань. Як вбачається з матеріалів справи, пан Крістенко представляв заявника протягом усього провадження у Суді, а тому має право вимагати оплати його послуг за договором. Відповідно Суд вважає ці витрати "фактичними" (див. рішення від 8 жовтня 2009 року у справі "Теб'єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану" (<…>), заява №37083/03, п. 106). Проте Суд вважає, що ця вимога є надмірною і присуджує виплатити її частково, а саме 2000 євро, без урахування 850 євро - суми, отриманої за юридичну допомогу, які мають бути сплачені разом з будь-яким податком на додану вартість, що може нараховуватися.
З урахуванням викладеного, оскільки позовні вимоги в частині трьох вимог немайнового характеру підлягають задоволенню з визначенням судом іншого способу захисту прав позивача, суд вважає за необхідне стягнути судові витрати з витрат на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Отже, загальна сума судових витрат, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача становить 6 522,40 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного Управління Державної казначейської служби України у Київській області (місцезнаходження: м. Київ, пл. Л. Українки, буд. 1, код ЄДРПОУ 37955989), що полягають у безпідставному поверненні без належного виконання виконавчих листів: №810/4343/18 від 20.12.2018 про стягнення коштів у розмірі 3224,94 грн, №320/567/19 від 13.05.2019 про стягнення коштів у розмірі 20298,54 грн, №320/567/19 від 13.05.2019 про стягнення коштів у розмірі 17706,20 грн.
Зобов'язати Головне Управління Державної казначейської служби України у Київській області (місцезнаходження: м. Київ, пл. Л. Українки, буд. 1, код ЄДРПОУ 37955989) поновити в черзі бюджетної програми КПКВ 3504040 "Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою" виконавчі листи: №810/4343/18 від 20.12.2018 про стягнення коштів у розмірі 3224,94 грн, №320/567/19 від 13.05.2019 про стягнення коштів у розмірі 20298,54 грн, №320/567/19 від 13.05.2019 про стягнення коштів у розмірі 17706,20 грн датою їх першого надходження, а у разі спливу такої черги на час набрання даним рішенням законної сили - прийняти вказані виконавчі листи до виконання як вперше подані виконавчі документи.
У задоволення решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з на користь на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Державної казначейської служби України у Київській області (місцезнаходження: м. Київ, пл. Л. Українки, буд. 1, код ЄДРПОУ 37955989) судові витрати у сумі 6 522 (шість тисяч п'ятсот двадцять дві) грн 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Басай О.В.