24 червня 2021 року м. Київ №240/76/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Житомирського окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Державна судова адміністрація України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому первинною редакцією статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII "Про державний бюджет України на 2017 рік" на рівні 3200 грн за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, статтею 8 Закону України від 7 грудня 2017 року №2246-VIII "Про державний бюджет України на 2018 рік" на рівні 3723 грн за період з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, статтею 8 Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VІІІ "Про державний бюджет України на 2019 рік" на рівні 4173 грн за період з 1 січня 2019 року до 01 грудня 2019 року;
- зобов'язати нарахувати та виплатити судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду в розмірі, встановленому первинною редакцією статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII "Про державний бюджет України на 2017 рік" на рівні 3200 грн за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, статтею 8 Закону України від 7 грудня 2017 року №2246-VIII "Про державний бюджет України на 2018 рік" на рівні 3723 грн за період з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, статтею 8 Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIІІ "Про державний бюджет України на 2019 рік" на рівні 4173 грн за період з 1 січня 2019 року до 01 грудня 2019 року, за вирахуванням вже виплачених коштів за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2019 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що він є суддею Житомирського окружного адміністративного суду, проте відповідач неправильно здійснював йому виплату суддівської винагороди у період з 01 січня 2017 року по 01 грудня 2019 року. Пояснив, що відповідач здійснив обрахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 не у відповідності до норм Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, як це визначено пунктом 23 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIІІ, тобто виходячи не з встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а на підставі норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIІІ, який передбачає здійснення такого обрахунку виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Позивач наголосив на тому, що 04.12.2018 Конституційний суд України прийняв рішення №11-р/2018, яким, серед іншого, визнано таким, що не відповідає Конституції України положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIІІ та встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Отже, рішенням Конституційного суду України була підтверджена правомірність застосування до спірних правовідносин виключно первинної редакції частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, яка передбачає, що посадовий оклад судді місцевого суду, починаючи з січня 2015 року, встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом. А тому, на думку позивача, саме такий розмір заробітної плати має застосовуватись для призначення та виплати йому суддівської винагороди. На підставі статей 28, 29 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд направив матеріали справи №240/76/20 до Сьомого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності.
Відповідач позов не визнав, звернувся до суду із письмовим відзивом, в якому висловив позицію щодо правомірного обчислення суддівської винагороди судді Житомирського окружного адміністративного суду - ОСОБА_1 у період з 01.01.2017 по 01.12.2019. Наголосив, що законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункову величину для визначення посадових окладів суддів.
Третьою особою надано письмові пояснення, в яких вказано, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII прийнято пізніше, ніж Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI.
Державною судовою адміністрацією України також зазначено, що рішення Конституційного суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 не впливає на спірні правовідносини.
Згідно з ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2020, адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Житомирського окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії направлена для розгляду до Київського окружного адміністративного суду.
До Київського окружного адміністративного суду дана адміністративна справа надійшла 21.01.2020 та за наслідками автоматизованого розподілу справи між суддями передана на розгляд судді Басаю О.В
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 27 січня 2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору , на стороні відповідача: Державну судову адміністрацію України.
Учасники справи в судове засідання, яке було призначено на 20 лютого 2020 року о 14:00 год. не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.
20 лютого 2020 року позивачем подано суду клопотання про розгляд справи без його участі.
Житомирський окружний адміністративний суд у відзиві на позов, просив суд розгляд справи проводити без участі представника відповідача
Державна судова адміністрація України 20.02.2020 року надала суду клопотання про розгляд справи без участі представника ДСА України.
У судовому засідання 20 лютого 2020 судом ухвалено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача на позовну заяву, пояснення третьої особи, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.
Указом Президента України №843/2008 від 19 вересня 2008 року "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду строком на п'ять років.
Наказом Голови Житомирського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2008 року, ОСОБА_1 зараховано на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду.
У подальшому, на підставі постанови Верховної Ради України №598-VІI від 19.09.2013 позивача обрано суддею Житомирського окружного адміністративного суду безстроково.
Протягом 2017 - 2019 років суддівська винагорода виплачувалась позивачу виходячи із розрахункової величини, встановленої пунктом 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 6 грудня 2016 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Судом встановлено, що у період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2019 року позивачем ще не було пройдено кваліфікаційне оцінювання за Законом України від 2 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
3 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою про перерахунок та виплату суддівської винагороди із розрахунку суддівської винагороди у розмірі, встановленому частиною 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" 2010 року, а саме: за період з 1 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України від 7 липня 2010 року №2453-УІ "Про судоустрій і статус суддів", та із розрахунку мінімальної заробітної плати, встановленої статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" на рівні 3200 грн; за період з 1 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року, встановлених Законом України від 7 липня 2010 року №2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів", та за період з 01 січня до 01 грудня 2019 року, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України від 7 липня 2010 року №2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів", та із розрахунку мінімальної заробітної плати, встановленої статтею 8 Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2019 рік" на рівні 4173 грн.
У відповіді від 03 грудня 2019 року №02-09/34642/19 Житомирський окружний адміністративний суд зазначив, що суддівська винагорода за період з 01 січня 2017 року до 01 грудня 2019 року виплачувалась позивачу виходячи із розрахункової величини, встановленої пунктом 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 6 грудня 2016 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", тому ОСОБА_1 не може бути здійснений перерахунок. Також вказано, що суд може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду та не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок розміру суддівської винагороди.
Не погоджуючись із розміром суддівської винагороди, яка була виплачена позивачу за період з 01 січня 2017 року по 01 грудня 2019 року, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини третьої статті 129 Закону №2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції до 01.01.2015), посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Законом України від 28.12.2014 №76-VII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", що набрав законної сили з 01.01.2015, у абз.1 ч.3 ст.129 Закону №2453-VІ цифри "15" замінено цифрами "10".
Законом України від 12.02.2015 "Про забезпечення права на справедливий суд", що набрав чинності з 29.03.2015, Закон №2453-VІ викладено у новій редакції. Зокрема, розмір суддівської винагороди визначала ст.133 Закону №2453-VІ, частина третя якої передбачала, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
З 15.05.2018 абзац другий пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ викладено у новій редакції: до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з частиною першої статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 22 розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 23 розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №1402-VIII, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VІ.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач вважав, що розмір суддівської винагороди визначено у Законі №2453-VI, який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, тож застосування положень іншого закону, який звужує обсяг гарантій суддівської незалежності, є порушенням норм статті 130 Конституції України.
Суд не погоджується з доводами позивача та дійшов висновку, що суддівська винагорода мала обраховуватись не з розрахунку мінімальної заробітної плати, а з прожиткового мінімуму, з огляду на наступне.
Так, Верховний Суд у подібних спорах щодо перерахунку суддівської винагороди, зокрема, у постанові від 24.04.2019 №812/727/17 та від 12.06.2020 у справі №620/784/19 вказав, що норма частини третьої статті 133 Закону №2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.
З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону №2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Отож, у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, і водночас передбачив, що "до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень".
На підставі наведеного, колегія суддів Верховного Суду виклала правовий висновок, за яким законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 грн. Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання.
При цьому, колегія суддів Верховного Суду зазначала, що до 01.01.2017 Закони №2453-VI та №1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді у мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.
Досліджуючи мету прийняття Закону №1774-VIII, слід наголосити, що він був направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, в тому числі і заробітної плати. Так, з огляду на положення Закону України "Про бюджет України на 2017 рік" розмір заробітної плати зріс вдвічі.
Наслідком таких змін Законом №1774-VIII стала зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися до розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також до розрахунку інших платежів та санкцій.
Таким чином, з прийняттям Закону №1774-VIII, зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина.
Крім того, суд касаційної інстанції звертав увагу на вже вказаний алгоритм розрахунку суддівської винагороди, який за Законами №2453-VI та №1402-VIIІ є однаковим, тому і розрахункова величина повинна бути однаковою. Інший підхід буде мати ознаки дискримінації та не буде відповідати меті, закладеній в Законі №№1402-VIIІ - збільшення суддівської винагороди суддям, що пройшли кваліфікаційне оцінювання.
На підставі зазначеного колегія суддів дійшла висновку про те, що приймаючи зміни щодо розміру заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів суддів законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
Аналогічний підхід до застосування положень Законів №№2453-VI, 1402-VIII, 1774-VIII до спірних правовідносин неодноразово висловив Верховний Суд, зокрема, у постановах 06.06.2018 року у справі №806/1373/17 та у справі №819/782/17, від 13.06.2018 року у справі №805/2459/17-а та у справі №826/4821/17, від 06.12.2018 року у справі №816/1244/17, від 26.06. 2019 у справі №804/3789/17, від 21.02.2020 у справі №819/622/17, від 27.02.2020 у справі №815/3907/17, від 05.03.2020 у справі №820/2567/17.
Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об'єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, суддівську винагороду позивачу правомірно нараховували з урахуванням приписів п.3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ, тобто з розміру посадового окладу 16000 грн (1600*10) у 2017 році, з розміру посадового окладу 17620 (1762*10) з 01.01.2018 по 03.12.2018, з розміру посадового окладу 26430 грн (1762*15) з 04.12.2018 по 31.12.2018, з розміру посадового окладу 28815 грн (1921*15) з 01.01.2019 по 01.12.2019.
Щодо тверджень позивача, що суддівська винагорода має визначатися з розміру посадового окладу 15 мінімальних заробітних плат, колегія суддів зазначає про таке.
Рішенням від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII. За змістом резолютивної частини вказаного Рішення, це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 положення частин третьої, десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Частиною 2 ст.152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року №2136-VIII: до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Згідно з статтею 91 Закону №2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-рп/2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі за період до грудня 2018 виникли до прийняття такого рішення.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що у грудні 2018 року був здійснений перерахунок заробітної плати позивача на підставі рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 та з урахуванням п.3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ становив 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб: 26430,00 грн у грудні 2018 року (з 04.12.2018 по 31.12.2018) та 28815,00 грн у січні-грудні 2019 року.
Окрім того, суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року №11-р/2018 не вирішувалось питання розрахункової величини, яка підлягає застосуванню при розрахунку посадового окладу суддів. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII Конституційним Судом України не переглядався на предмет його конституційності. Тобто, на час розгляду цієї справи вказані положення Закону №1774-VІІІ є чинним, неконституційним у встановленому законодавством порядку не визнавався.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом за наслідками розгляду зразкової справи, у рішенні від 11.03.2020 у справі №200/9195/19-а, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2020.
Таким чином, розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, після зміни розрахункової величини Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII насправді не змінився, що свідчить про відсутність порушення гарантії позивача щодо розміру його матеріального забезпечення внаслідок внесених цим Законом змін.
До того ж внаслідок прийняття Конституційним Судом України рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим рішення законної сили, оскільки абсолютна величина посадового окладу змінилася з 10 на 15.
В зв'язку із вищенаведеним, суд відхиляє доводи позивача про те, що з набранням законної сили рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 винагорода судді повинна розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, і погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування у такому випадку як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.
До того ж, необхідно зазначити, що на час існування спірних правовідносин (з грудня 2018 року до грудня 2019 року), пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, був чинним, а тому відповідачі правомірно керувалися його положеннями.
Відтак, з огляду на викладене, відповідач не мав правових підстав керуватися нормами Законів України про Державний бюджет України на 2017, 2018, 2019 роки і застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину.
В зв'язку із вищенаведеним, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду обставини справи, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідачі діяли з дотриманням вимог частини 2 статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, відтак позов не підлягає до задоволення.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Басай О.В.