про залишення позовної заяви без руху
23 червня 2021 року м. Київ № 320/7354/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, третя особа Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Ваш добробут" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До суду звернулась ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради (код: 05408846, адреса: 08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Шевченка, 2-а), третя особа Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Ваш Добробут" (код: 40270522, адреса: 03148, м. Київ, вул. Володимира Покотила, буд. 7/2) в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо організації роботи, пов'язаної із завершенням будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ;
- зобов'язати відповідача за рахунок коштів місцевого бюджету організувати роботу, пов'язану із завершенням будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , без додаткового залучення коштів фізичних осіб, які вже виконали фінансові зобов'язання перед замовником будівництва.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 5 частини першої цієї ж статті закріплено обов'язок суду з'ясувати чи подано позовну заяву у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Дослідивши позовну заяву на предмет дотримання процесуальним норм щодо її форми та змісту, суд констатує її невідповідність та вважає за необхідне залишити позов без руху.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом позовної заяви убачається, що спірні правовідносини між сторонами виникли в кінці 2019 року.
Попри це, звернення позивача до відповідача з метою з'ясування обставин справи та вирішення спірної ситуації мало місце лише у грудні 2020 року.
Разом з цим, до суду з даним адміністративним позовом позивач звернулась в червні 2021 року.
Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Зокрема, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, на думку колегії суддів Верховного Суду для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Також, у згаданій вище постанові Верховний Суд наголосив на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
При цьому, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Так, позивач вказує, що за результатами розгляду її звернення до відповідача 10.12.2020, представником позивача 14.01.2021 було отримано лист відповідача від 05.01.2021 №01-18/28.
Таким чином, саме з 14.01.2021 позивач обраховує строк звернення до суду, тобто з дати, згідно якої, на переконання позивача, вона дізналася про допущення протиправної бездіяльності відповідачем та, відповідно, про порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а тому вважає що перебіг процесуального строку на звернення до суду розпочався з 15.01.2021.
Однак суд зауважує, що отримання позивачем листа відповідача від 05.01.2021 у відповідь на її звернення не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних гарантій Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19, яка є обов'язковою для суду першої інстанції.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
У позовній заяві позивачем вказується на триваючу, протягом півтора року бездіяльність відповідача, але при цьому не зазначається будь-яких поважних обставин та доказів на їх підтвердження, що об'єктивно перешкоджали позивачеві звернутись до суду за захистом своїх прав у встановлений строк.
Слід зазначити, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Такі висновки суду узгоджуються із правовою позицією колегії суддів касаційної інстанції, наведений у вказаній раніше постанові від 31.03.2021 по справі №240/12017/19.
Також, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи.
Будь-яких пояснень щодо обставин, які об'єктивно, непереборно, а не суб'єктивно заважали позивачеві звернутись до суду у визначений законодавством строк, позовна заява не містить.
Суд роз'яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив.
Згідно частини першої сттатті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи висновки Верховного Суду, що цитувались вище та які є обов'язковими для суду першої інстанції, суд робить висновок про те, що для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі позивачеві слід подати клопотання поновлення пропущеного строку на звернення до суду, з обґрунтованими поясненнями та доказами на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, які об'єктивно перешкоджали позивачеві звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України..
Також, разом із позовною заявою позивачем заявлено клопотання щодо відстрочення сплати судового збору за звернення до суду з позовною заявою до ухвалення судового рішення у даній справі.
Зазначене клопотання мотивовано тим, що позивач є пенсіонером за віком та має дохід лише у вигляді пенсії, а тому сплата судового збору за звернення адміністративного позову із вимогою немайнового характеру в розмірі 908,00 грн. створює для неї надмірний майновий тягар, що обмежує її право на доступ до правосуддя.
При цьому, окремо позивач зазначає про попередній розрахунок суми судових витрат, які вона очікує понести у зв'язку із розглядом справи, а саме, окрім судового збору, - витрати на професійну правничу допомогу орієнтовною сумою в 15000,00 грн.
Так, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати регламентовано статтею 8 Закону України «Про судовий збір».
Суд зауважує, що згідно частини першої вказаної статті Закону, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, зокрема якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Позивачем зазначено, що згідно довідки ГУ ПФУ в м. Києві від 18.05.2021 №2552255530571244 за 2020 рік її дохід у вигляді пенсії склав 58412,19 грн.
Отже, сума судового збору, що підлягає сплаті за подання даного адміністративного позову не перевищує 5% розміру ручного доходу позивача, а тому не виконується умова, за якої суд може задовольнити відповідне клопотання про відстрочення сплати судового збору на певний строк.
Згідно з частиною третьою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання позову до адміністративного суду немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що з 01.01.2021 встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2270,00 гривень.
Оскільки позивачем заявлено взаємопов'язані вимоги немайнового характеру, то судовий збір, що підлягає до сплати згідно цитованих вище положень законодавства, становить 908,00 грн.
Відповідно, позивачу необхідно надати до суду докази сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.
Згідно із частинами першою, другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Як наслідок, з урахуванням викладеного у сукупності, виявлені недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтованими поясненнями та доказами на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, які об'єктивно перешкоджали позивачеві звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахування висновків суду наведених в даній ухвалі;
- докази сплати судового збору за подання до Київського окружного адміністративного суду адміністративного позову із вимогою немайнового характеру в сумі 908,00 грн.
Керуючись ст.ст. 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, третя особа Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Ваш добробут" - залишити без руху.
2. Встановити позивачеві п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали у спосіб, визначений даною ухвалою.
3. Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.