про повернення позовної заяви в частині
22 червня 2021 року м. Київ № 320/5954/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позов ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Бучанської міської ради Київської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління соціальної політики Бучанської міської ради Київської області (Київська область, м. Буча, бульвар Богдана Хмельницького 5/5а) в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та не виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 - 2021 роки у розмірі передбаченому ч. 5 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по виплаті щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 та 2021 роки відповідно до ч. 5 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” із урахування раніше виплачених сум, у розмірі 6800,00 грн., за 2020 рік та у розмірі 7354,00 грн., за 2021 рік.
У зв'язку з невідповідністю поданої позовної заяви вимогам процесуального законодавства, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою суду від 25.05.2021 позовна заява залишена без руху із наданням позивачеві строку для усунення її недоліків.
У вказаній ухвалі судом зазначені недоліки позовної заяви та запропоновані способи їх усунення шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтованими поясненнями та доказами на їх підтвердження що свідчать про існування обставин, які об'єктивно перешкоджали особисто позивачеві з'ясувати стан справ протягом шести місяців з квітня 2020 року при неотриманні грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у законодавчо встановленому розмірі та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахування висновків суду наведених в даній ухвалі та постанови Верховного Суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19; усіх належним чином засвідчених копій доданих до позовної заяви документів як для суду так і екземпляр для відповідача.
На виконання вимог ухвали суду позивачем 17.06.2021 подано заяву про поновлення строку на звернення до суду у якій позивач зазначає, що лише 31.04.2021 дізнався про рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18), згідно з яким щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. У даний період часу позивач звернувся до відповідача лист (заяву) із проханням щодо нарахування та здійснення доплати у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до тверджень позивача наведена обставина є поважною та об'єктивно непереборною.
Також позивач вказує, що є учасником бойових дій.
Будь-яких інших пояснень та доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення з позовною заявою до суду позивач до заяви про поновлення строку звернення до суду від 17.06.2021 не надав.
Водночас викладені позивачем у заяві твердження про те, що наведені ним причини пропуску строку на звернення до суду є поважними спростовуються позицією, наведеною у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а, про що було вказано в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху, а саме, отримання відповіді-відмови суб'єкта владних повноважень не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, вказані правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а, підлягають обов'язковому врахуванню.
Як вже було зазначено судом, чинне законодавство обмежує право позивача на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, визначено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків пов'язане з необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Відтак з'ясуванню підлягає обставина яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права позивача та коли розпочався перебіг цього строку.
Слід зазначити, що пропуск строку, передбаченого ст. 122 КАС України, не є безумовною підставою для повернення позовної заяви або залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки, за наявності поважних причин його пропуску, такий строк може бути поновлено.
За змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Зокрема, причини пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані судом поважними лише якщо відповідні обставини виникли об'єктивно, незалежно від волі особи, безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість подання позову у визначений законом строк, виникли протягом строку, який пропущено та підтверджується належними і допустимими доказами.
Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 240/12017/19 від 31.03.2021 та суд не вбачає підстав для відступу від зазначеної правової позиції.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Викладені висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2020 у справі 340/1019/19.
Як встановлено судом, предметом даного позову є оскарження бездіяльності Управління соціальної політики Бучанської міської ради Київської області по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачеві щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій в розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таку допомогу.
Суд звертає увагу на те, що грошова допомога є періодичним та фіксованим платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про підставу здійснення такої виплати, її розмір, як вона обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів було здійснено саме такий її розрахунок.
Враховуючи, що вказаний вид грошової виплати є періодичним платежем, про порушення своїх прав позивач мав дізнатися під час отримання такої виплати у розмірі, з яким він не погоджується.
Отже, з дня отримання виплати особою, якій призначена грошова допомога вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Разом з цим, позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом у травні 2021 року, тобто з порушенням шестимісячного строку звернення до суду, встановленого п.2 ст.122 КАС України.
На думку Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у справі №240/12017/19 від 31.03.2021 позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема звернення позивача від 30.04.2021, позивач у квітні 2020 року отримав грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік у розмірі 1390,00 грн.
Таким чином, враховуючи обізнаність позивача про порушення свого права при отриманні виплати грошової допомоги до 5 травня та встановлений шестимісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, позивач мав звернутися до суду до 15 листопада 2020 року, разом з цим цього не зробив.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що посилання позивача на те, що лише 31.04.2021 він дізнався про рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18), не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Більш того рішення Конституційного Суду України було прийняте 27.02.2020 та є у загальному доступі, водночас доплату за 2020 рік, як зазначає позивач, він отримав у квітні місяці 2020 року, тобто після спливу двох місяців після прийняття рішення Конституційного Суду України.
Також суд звертає увагу на те, що обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Суд роз'яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив.
Так, правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Цей обов'язок закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Разом з тим, обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.
Тому, на переконання суду, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушенні його права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства, він повинен знати, що згідно з приписами КАС України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.
За таких обставин, наведені позивачем причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом в частині вимог, що стосується нарахування та виплати спірної грошової допомоги за 2020 рік , не можуть вважатися поважними.
Також у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим в пункті 47 Рішення ЄСПЛ, Високий Суд вказав, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року).
Згідно з частиною другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо вказані у заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані судом неповажними, суд повертає позовну заяву.
На підставі викладеного, враховуючи виявлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та відсутність поважних підстав для поновлення пропущеного строку, суд вважає за необхідне залишити позов без розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та не виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі передбаченому ч. 5 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по виплаті щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік відповідно до ч. 5 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” із урахування раніше виплачених сум, у розмірі 6800,00 грн., за 2020 рік.
Керуючись статтями 123, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Залишити без розгляду позов в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі передбаченому ч. 5 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по виплаті щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік відповідно до ч. 5 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” із урахування раніше виплачених сум, у розмірі 6800,00 грн., за 2020 рік.
2. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панченко Н.Д.