Справа № 758/9935/20
23 червня 2021 року смт. Краснокутськ
Краснокутський районний суд Харківської області в складі:
головуючої судді - В.А. Каліберди,
за участю секретаря - Н.Д.Коломієць,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Краснокутськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, дружини та додаткових витрат на утримання дитини,
До Краснокутського районного суду Харківської області за підсудністю з Подільського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, дружини та додаткових витрат на утримання дитини.
На підтвердження заявлених позовних вимог позивач вказала, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі.
Від цього шлюбу мають одну малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На даний час дитина знаходиться на повному утриманні позивача, в зв'язку з чим за захистом інтересів малолітньої дитини позивач звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини в твердій грошовій формі в розмірі 10000 грн., вважаючи, що відповідач має змогу сплачувати аліменти на утримання доньки саме в такому розмірі, оскільки він отримує доходу приблизно 20 000 грн.- 30 000 грн. щомісячно.
Також прохала стягнути з відповідача аліменти на її утримання до досягнення донькою трирічного віку згідно ст. 84 СК України в твердій грошовій сумі, а саме розмірі 5000 грн. щомісячно.
Окрім цього прохала стягнути з відповідача Ѕ частину додаткових витрат, пов'язаних з утриманням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 14 524, 60 грн., мотивуючи тим, що відповідач з часу народження доньки жодним чином не допомагав їй ні матеріально, ні морально та всі витрати на дитину здійснювалися лише за її кошти.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав та прохав їх задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні частково визнав позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме прохав стягнути з нього аліменти на утримання доньки в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення повноліття дитиною, тобто 1500 - 2000 грн., а в задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши представника позивача та відповідача, дослідивши письмові докази, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі, про що свідчить свідоцтво про шлюб, копія якого мається в матеріалах справи.
Однак, як вбачається з пояснень представника позивача, наданих в судовому засіданні, то шлюб між сторонами розірвано 17.12.2020 року та 22.01.2021 року рішення суду про розірвання шлюбу набрало законної сили.
Відповідач в судовому засіданні підтвердив факт розірвання шлюбу з позивачкою, а тому відповідно до ст. 82 ЦПК України вказаний факт не потребує доведенню.
Від цього шлюбу мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_3 , батьками дитини записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
У відповідності до ст. 9 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року - держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Крім цього, статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до положення ч.1, ч. 2 статті 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 p., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві. Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Положення Сімейного кодексу України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір'ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов'язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім'ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 Сімейного кодексу України.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України від 15.06.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутністю домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той з них, з ким вона проживає вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ст.180 СК України, батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
Згідно ч.3 ст.181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з ч.1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка дружини, батьків, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Матеріальне становище сторін суд визначає, виходячи з вартості приналежного їм майна, рівня доходів, а також величини витрат, які вони здійснюють на утримання себе й членів своєї сім'ї.
Згідно з ч.2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно ч.1 ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом, а відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.184СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Нормами ч.1 ст.191Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Крім того, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ч.1ст. 184 СК України).
При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст.ст.183,184 СК України.
Як зазначив позивач у позовній заяві, то підставою для визначення аліментів на утримання дитини в твердій грошовій формі саме в розмірі 10 000 грн. слугував той факт, що відповідач отримує приблизно 20 000 грн. - 30 000 грн. щомісячно, а тому має змогу сплачувати аліменти в такому розмірі, при цьому не надаючи жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного факту та не заявляючи клопотань про їх витребування, а представник позивача в судовому засіданні повідомив, що дохід відповідача вказаний взагалі зі слів позивача.
Натомість, відповідач вказаний факт не визнає та вказує, що він не працює, на підтвердження чого надав суду відомості з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) від 05.05.2021 року, з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_4 востаннє отримував дохід 2018 році, який був йому виплачений ТОВ «Гранд Марин», а тому він не має змоги сплачувати аліменти в розмірі визначеному позивачем, а лише вважає за можливе сплачувати аліменти на утримання дитини в розмірі 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, тобто 1500 - 2000 грн, оскільки в більшому розмірі не має чим. Також відповідач зазначає, що середня заробітна плата по м. Харкову згідно даних з сайтів з пошуку роботи складає 10 000 - 12 000 грн.
При визначенні величини аліментного платежу на утримання дитини суд, враховуючи матеріальне становище платника аліментів, величину прожиткового мінімуму для дітей віком до 6років, установлений в ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021рік", а також положення ст.180СК України про те, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері так і батька.
Так, судом встановлено, що відповідач перебуває в працездатному віці, договори про сплату аліментів та про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно між сторонами не укладалися, інформації щодо стягнень по іншим аліментним зобов'язанням відповідача, сторонами до суду не надавалося. Також, приймаючи до уваги матеріальне положення дитини, яка потребує матеріальної допомоги, матеріальне становище відповідача та обставини, що мають істотне значення, аналізуючи наявні у справі докази, беручи до уваги обґрунтування позовних вимог, наведене позивачем та зміст заперечень відповідача проти позову, а також той факт, що обов'язок утримувати дітей покладений на обох батьків, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення аліментів на утримання дитини, стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання малолітньої доньки до досягнення нею повноліття щомісячно в твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн., починаючи з 07 вересня 2020 року до досягнення дитиною повноліття.
Суд вважає, що визначений розмір аліментів у твердій грошовій сумі щомісячно на дитину є достатнім та не буде порушувати майнові права дитини.
Крім того, при прийнятті рішення про стягнення аліментів в твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн. судом прийнято до уваги, що даний розмір не є меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У відповідності до п.1 ч.1 ст. 430 ЦПК України, рішення підлягає до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.
Частиною 2 ст.184 СК України, визначено, що розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Таким чином, обов'язок проведення індексації розміру аліментів, який визначений судом у твердій грошовій сумі, прямо передбачений законом, а саме положеннями ст.184 СК України, що зобов'язує державного виконавця проводити таку індексацію автоматично, тобто без додаткового судового рішення.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів на її утримання, суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню на підставі слідуючого.
Судом встановлено, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з матір'ю ОСОБА_1 , оскільки вказаний факт визнається сторонами, а тому відповідно до ст. 82 ЦПК України не потребує доказуванню.
Частиною 2 статті 84 СК України передбачено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Відповідно до частини 4 статті 84 СК України право на утримання має вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Підстави для припинення такого права передбачені ст. 85 СК України: право дружини на утримання, передбачене статтею 84 цього Кодексу, припиняється в разі припинення вагітності, народження дитини мертвою або якщо дитина передана на виховання іншій особі, а також у разі смерті дитини, а також право дружини на утримання припиняється, якщо за рішенням суду виключено відомості про чоловіка як батька з актового запису про народження дитини.
Порядок та способи сплати аліментів подружжю визначені законодавством наступним чином.
Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі. Аліменти сплачуються щомісячно. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед (частини 1-3 статті 77 СК України).
За рішенням суду розмір аліментів присуджується одному з подружжя у частці від заробітку другого з подружжя і у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану (частини 1-3 статті 80 СК України).
Таким чином, підставами для виникнення права у дружини на утримання за даною нормою є проживання з нею дитини віком до трьох років та наявність у відповідача можливості надавати дружині матеріальну допомогу, через що вимоги позивачки, з якою проживає їх з відповідачем донька, яка не досягла трьох років, є обґрунтованими з урахуванням того, що відповідач є працездатною особою, тобто має можливість надавати дружині матеріальну допомогу.
Натомість, аргументи відповідача зводяться до його незгоди із стягненням аліментів на утримання дружини через відсутність можливості відповідача надавати таке утримання.
Однак суд такі аргументи відхиляє як безпідставні.
Так, відповідач є особою працездатного віку, доказів щодо неможливості надання матеріальної допомоги на утримання дружини ним не надано.
Зокрема відповідачем не надано доказів відсутності у нього заробітку через наявність об'єктивних поважних причин як то стан здоров'я, тощо.
Натомість надані відповідачем відомості з Головного управління ДПС у Харківській області щодо відсутності у відповідача ОСОБА_2 доходу за період з 1 кварталу 2020 року по 4 квартал 2020 року, а також відомості з Пенсійного фонду України про застраховану особу, з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_2 останній раз отримував дохід з офіційного місця працевлаштування в жовтні 2018 року, не можуть слугувати як доказ того, що відповідач неспроможний надавати матеріальну допомогу на утримання матері своєї дитини, яка знаходиться у відпустці по її догляду до трирічного віку.
Також суд при визначенні розміру утримання дружині враховує про його обов'язок надавати утримання також малолітній доньці.
Тобто суд констатує, що відповідач ОСОБА_2 є молодою та працездатною людиною, не працює і стабільного заробітку не має, однак позивач не довів про наявність у відповідача рухомого та нерухомого майна та не надала відповідних доказів, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання дружини, у тому розмірі (5000 грн.), який позивач зазначає в позові, а тому з урахуванням обставин та доказів, наданих сторонами суду, суд приходить до висновку, що існують всі юридичні складові для виникнення аліментних зобов'язань у відповідача перед позивачем, а саме: дитина, яка не досягла трирічного віку та проживає з позивачем; відповідач є працездатною людиною, що дає підстави вважати, що він спроможний надавати матеріальну допомогу матері своєї дружини, при цьому протилежного відповідачем суду не доведено, а тому слід визначити розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на утримання дружини в розмірі 1000 грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача Ѕ частини додаткових витрат, пов'язаних з утриманням дитини, то вони задоволенню не підлягають на підставі слідуючого.
На підтвердження понесених додаткових витрат за минулий час позивач зокрема надала суду копії фіскальних чеків на придбачення для дитини продуктів харчування, засобів гігієни, іграшок, одягу, ліків проти жару, алергії та для промивання носу.
Згідно із вимогами частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Відповідно до вимог частини другої статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні.
Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред'явила такий позов.
Такий правовий висновок, вказаний і Верховним Судом в постанові від 22 травня 2019 року у справі № 201/15248/16-ц, яка є обов'язковою для врахування всіма судами України.
Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров'я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат (на лікування, на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).
Додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення.
Разом з тим, згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Наведені позивачкою витрати на придбання продуктів харчування, засобів гігієни, іграшок, одягу, ліків проти жару, алергії та для промивання носу для дитини, а також карти пам'яті, не відносяться до додаткових в розумінні ст. 185 СК України витрат, оскільки вони не викликані особливими обставинами, а є основними витратами, які батьки несуть на утримання дітей виходячи із своїх матеріальних можливостей.
Разом з цим, позивачкою не надано суду підтверджуючих документів або належного розрахунку необхідних додаткових витрат на дитину, які б свідчили про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей дитини, витрати на навчання дітей у позашкільному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров'я дітини і свідчать про необхідність додаткових витрат (на лікування, на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).
Таким чином, відповідно, у задоволенні вимоги щодо стягнення додаткових витрат на дитину суд відмовляє.
Визначений статтею 13 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).
Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29; справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме в частині стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки.
Позивачка відповідно до п.3 ч.1 ст.5 Закону України „Про судовий збір” від 08.07.2011 року звільнена від сплати судового збору, а тому згідно з 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір в розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст.84, 180-182,185, 191 СК України, ст.ст. 4,5,13,76-83,265, 430 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, дружини та додаткових витрат на утримання дитини - задовольнити частково.
Стягувати щомісячно аліменти з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3000 гривень 00 копійок, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з 07 вересня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягувати щомісячно аліменти з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 на її утримання в розмірі 1 000 грн. щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду 07.09.2020 року до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 на користь держави судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп., який зарахувати на слідуючи реквізити: отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ).
ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ).
Повний текст рішення виготовлений 24.06.2021 року.
СУДДЯ В.А. КАЛІБЕРДА