24 червня 2021 року справа № 320/578/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Коздровської К.Д., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 49, код ЄДРПОУ - 22933548) у виплаті ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, підвищення до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, чинній до 01.01.2015) у розмірі однієї мінімальної заробітної плати із 17.07.2018;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із 17.07.2018 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 до пенсії відповідно до вимог ст.ст. 39, 50, 51, 54 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з розрахунку однієї заробітної плати, додаткової пенсії відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону №796-ХІІ, в розмірі 75% від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №320/578/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду від 23.09.2020 у зразковій справі №580/2371/20 (провадження №Пз/9901/21/20).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2021 поновлено провадження у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2021 позов залишено без розгляду в частині позовних вимог про:
- визнання протиправною та скасування відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 49, код ЄДРПОУ - 22933548) у виплаті ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, підвищення до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, чинній до 01.01.2015) у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за період з 17.07.2018 по 14.07.2020;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 17.07.2018 по 14.07.2020 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік);
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 до пенсії відповідно до вимог ст.ст. 39, 50, 51, 54 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з розрахунку однієї заробітної плати, додаткової пенсії відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону №796-ХІІ, в розмірі 75% від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
Отже, в рамках цієї справи розглядаються виключно позовні вимоги щодо визнання протиправною та скасування відмови відповідача у виплаті позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, підвищення до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, чинній до 01.01.2015) у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за період з 15.07.2020 по цей час; зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу за період з 15.07.2020 по цей час підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік);
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, особою з інвалідністю 2 групи, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач зазначає, що має право на отримання з 17.07.2018 основної та додаткової пенсії, доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру за проживання на території радіоактивного забруднення у розмірі, що встановлений статтями 39, 50, 54 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак йому стало відомо про те, що відповідачем нараховується та виплачується пенсія у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом №796, виходячи з положень Постанови КМУ №1210 від 23.11.2011.
Враховуючи рішення Конституційного Суду №6-р/2018 від 17.07.2018, позивач стверджує про наявне у нього з 17.07.2018 право на проведення перерахунку та виплати йому пенсії у розмірі, передбаченому статтями 39, 50, 54 Закону України №796-ХІІ від 28.02.1991, а не Постановою КМУ №1210.
Враховуючи відмову відповідача у здійсненні нарахування та виплати вказаних виплат у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Відповідач правом подати відзив на позовну заяву, підписаний уповноваженою особою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області не скористався.
Відповідно до частини п'ятої та шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Богуславським РВ ГУМВС України в Київській області від 01.03.2001. Зареєстрованим місцем проживання позивача з 24.01.2002 є: АДРЕСА_1 (а.с.8-9).
12.11.2004 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (Категорія 1), серії НОМЕР_2 та вкладку до нього учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС НОМЕР_4 від 12.11.2004 (а.с.10).
20.02.2006 Богуславським управлінням Київської області Пенсійного фонду України видано позивачу пенсійне посвідчення № НОМЕР_3 , вид пенсії: по інвалідності 2 групи, захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.10).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи м. Богуслав Київської області належить до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Даний факт підтверджується також довідкою виконавчого комітету КП Богуславської міської ради "Богуславблагоустрій" від 14.01.2021 №75 (а.с.15).
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області (Управління обслуговування громадян) та отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У жовтні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому пенсію за період з 17.07.2018 у розмірі, визначеному ст.ст. 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що не заперечується сторонами.
Розглянувши звернення позивача, пенсійний орган, листом від 04.11.2020 №10555-16138/С-02/8-1000/20 відмовив позивачу у перерахунку її пенсії, посилаючись на відсутність підстав для здійснення перерахунку та виплати вказаного підвищення до пенсії (а.с.11).
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Щодо наявності підстав для нарахування та виплати позивачу надбавки до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіоекологічного контролю відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 15.07.2020 по теперішній час, суд зазначає наступне.
За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала:
"Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.".
28 грудня 2014 року прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року та підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
1 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 4 лютого 2016 року № 987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 987-VIII), яким до Закону № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Водночас Закон №796-ХІІ не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом № 791а-ХІІ, стаття 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення.
Частина перша цієї статті у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до частин другої, третьої статті 2 Закону №791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, за якою населений пункт, де проживає позивач, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
Пунктом 2 розділу І Закону №76-VІІІ у статтю 2 Закону №791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац п'ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 1 січня 2015 року.
Отже, з 1 січня 2015 року стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивно забруднених територій:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Таким чином, з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивно забруднених територій, визначених Законом №791а-ХІІ.
Законом №76-VIII виключено також статтю 23 Закону №796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, яке стало однією з підстав звернення позивача до суду з цим позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII.
Водночас зміни, внесені Законом №76-VIII до Закону №791а-ХІІ, неконституційними не визнавались. Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція статті 2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
До Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.
Відтак станом на час звернення до суду із зазначеним позовом населений пункт, у якому проживає позивач, згідно з указаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із визначених Законом №791а-ХІІ зон радіоактивно забруднених територій.
Натомість у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. Тому Закон №791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106 і, незважаючи на відсутність змін у цій постанові щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон радіоактивного забруднення, застосуванню підлягає саме Закон №791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII.
Зі змісту частин другої та третьої статті 2 Закону №791а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України, однак при цьому уряд не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення, ніж ті, що визначені Законом №791а-ХІІ.
Таким чином, відновлення дії статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції чинній до 1 січня 2015 року, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення.
Отже, підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду із цим позовом, населений пункт, у якому проживає позивач, не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивач, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.
Суд зауважує, що надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень Закону № 76-VІІІ, якими з 1 січня 2015 року виключено, зокрема, статтю 39 Закону №796-ХІІ, у контексті права на виплату підвищення до пенсії громадянам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов'язане з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони як території радіоактивного забруднення неконституційним не визнано і така норма є чинною.
Враховуючи викладене вище, у позивача з 17 липня 2018 року не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ через відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення.
Саме такий правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 23.09.2020 у зразковій справі №580/2371/20, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021, у якому наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме:
а) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
б) позивач проживає на території, що до 1 січня 2015 року відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю;
в) позивач є непрацюючим пенсіонером;
г) відповідачем є відповідне управління ПФУ;
д) предметом спору є нарахування та виплата з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ в редакції, чинній до 1 січня 2015 року.
Дана справа є типовою щодо зразкової справи №580/2371/20, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Враховуючи викладене, позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.
Щодо наявності підстав для нарахування та виплати позивачу державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі, встановленому ст.ст. 50, 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 15.07.2020 по теперішній час, суд зазначає наступне.
Законом України №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 внесено зміни, зокрема, і до статей 50 та 54 Закону №796. Вказаний закон набрав чинності з 01.01.2015.
Згідно зі ст. 50 Закону №796 зі змінами, внесеними Законом України №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014, особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 54 Закону №796 зі змінами, внесеними Законом України №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014, пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Таким чином, визначення порядку і розмірів виплат вказаним категоріям осіб делеговано Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім того, 28.12.2014 прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" №80-VІІІ, пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII; частину третю статті 22, частину другу статті 24, частину сьому статті 30 Закону №796-XII зі змінами; статтю 53 (крім її назви), статтю 60 Закону №796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII.
Отже, зміни, внесені до статей 50 та 54 Закону №796-XII, неконституційними не визнавались, а тому зазначені статті продовжують діяти у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28.12.2014.
Таким чином, позивач помилково вважає, що з врахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018, він має право на основну пенсію в розмірі не меншому ніж вісім мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.
У свою чергу, проаналізувавши викладене, суд зазначає, що нормами Закону №796-ХІІ, чинними станом на день виникнення спірних правовідносин, передбачено, що умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, та щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
При цьому, механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і додаткової пенсії відповідно до статей 50, 54 Закону №796-ХІІ визначені Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 11 Порядку №1210 мінімальний розмір пенсії для інших осіб з інвалідністю ІІ групи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, становить 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2012 р. і 110 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 липня 2012 р.
Пунктом 13 Порядку №1210 у редакції, що діяла у спірний період, встановлено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачується у таких розмірах: особам з інвалідністю ІІ групи - 227,76 гривні.
Отже, виплата позивачу, зокрема, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, проводилась у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Згідно з п. 3 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема проведення політики у сфері соціального захисту. Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В абзаці 4 п. 3 рішення Конституційного Суду України від 19.06.2001 №9-рп/2001, зазначено, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.
В абзаці 6 п. 2.1 рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №1-42/2011 щодо відповідності Конституції України (конституційності) певних положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" зазначено, що Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі ст. 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Airey проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Оскільки пенсія є періодичним платежем, виплата якої за загальним правилом не обмежена у часі, тому у разі встановлення права на певний її розмір, вона виплачується у цьому розмірі до того часу, поки не відбудуться зміни у законодавстві.
Аналогічну правову позицію висловив і Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 у справі №725/5885/14-а, в якій вказав про правомірність проведення органом пенсійного фону нарахування та виплати такій категорії громадян пенсій та доплат у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідач, виплачуючи позивачу, зокрема додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю у порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету міністрів України від 27.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", діяв правомірно та у межах наданих йому повноважень.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що постанова Кабінету Міністрів України від 27.11.2011№1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою керувався відповідач при визначенні розміру виплати пенсії позивачу, приведена у відповідність до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII, який в свою чергу зазнав змін, в тому числі з урахуванням рішення Конституційного суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, а отже така не суперечить Конституції України та підлягає застосуванню.
Відтак, з підстав викладених вище, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для виплати позивачу державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі, встановленому ст.ст. 50, 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 15.07.2020 по теперішній час, отже позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.
За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення суду складено 24.06.2021.
Суддя Кушнова А.О.