24 червня 2021 року Справа № 280/3252/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр-т Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправним відмову Головного УПФУ в Запорізькій області, зарахувати позивачеві стаж роботи на посаді члена Запорізького обласного суду період з 25 лютого 1984 року по 18 червня 1997 року до стажу судді;
- визнати за позивачем право та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді: 1/2 навчання на денному відділенні Харківського юридичного інституту з 01 вересня 1972 року по 01 липня 1976 року тривалістю 01 рік 11 місяців 00 днів; працю з 01 серпня 1976 року по 03 квітня 1977 року стажером народного судді; працю народним суддею Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з 04 квітня 1977 року по 24 лютого 1984 року; працю членом Запорізького обласного суду з 25 лютого 1984 року по 18 червня 1997 року; працю суддею Запорізького обласного суду з 19 червня 1997 року по 05 серпня 2015 року, а усього, станом на 05 серпня 2015 року стаж роботи на посаді судді для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання складає - 39 років 4 місяця 1 день.
Ухвалою суду від 26 квітня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області протиправно не зараховано до стажу роботи на посаді судді ? навчання на денному відділенні Харківського юридичного інституту з 01 вересня 1972 року по 01 липня 1976 року, періоди праці з 01 серпня 1976 року по 03 квітня 1977 року стажером народного судді, з 04 квітня 1977 року по 24 лютого 1984 року народним суддею Шевченківського районного суду м.Запоріжжя, з 25 лютого 1984 року по 18 червня 1997 року членом Запорізького обласного суду та з 19 червня 1997 року по 05 серпня 2015 року суддею Запорізького обласного суду. Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач позовні вимоги не визнав, 20 травня 2021 року надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№28640), в якому зазначає, що статтею 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено вичерпний перелік посад, стаж роботи на яких зараховується до стажу судді. Так, відповідачем було зараховано наступні періоди роботи позивача на посаді судді: період роботи народним суддею Шевченківського районного суду м.Запоріжжя з 04 квітня 1977 року по 24 лютого 1984 року у кількості 06 років 10 місяців 21 день та період роботи суддею Запорізького обласного суду від 19 червня 1997 року по 04 серпня 2015 року у кількості 18 років 01 місяць 17 днів. Не зараховано до стажу роботи половина навчання у ВНЗ (01 рік 11 місяців) з 01 вересня 1972 року по 01 липня 1976 року, період роботи стажером народного судді з 01 серпня 1976 року по 03 квітня 1977 року, період роботи членом Запорізького обласного суду з 25 лютого 1984 року по 18 червня 1997 року. Отже, стаж роботи позивача на посаді судді складає 25 років 08 днів. За таких обставин, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
26 травня 2021 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№29888), відповідно до якої зазначає про помилковість позиції відповідача.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 16 липня 2015 року №636-VIII, у зв'язку з поданням заяви про відставку, ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як отримувач щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року по справі №280/9067/20 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 18.11.2020 №141 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 згідно із довідкою Запорізького апеляційного суду від 12.10.2020 №07-37/203, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року.
Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок присуджено на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Вказане рішення 15 лютого 2021 року набрало законної сили та на його виконання видані виконавчі листи.
21 березня 2021 року позивач звернулась до відповідача із заявою про добровільне виконання рішення суду у повному обсязі та перерахунок заборгованості за березень 2021 року у розмірі 60663,72 грн.
Листом Відділу обслуговування громадян №2 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 02 квітня 2021 року №4109-3816/Б-02/8-0800/21 повідомлено позивача, що в ході проведення контрольних заходів відділом перерахунків пенсій №1 управління пенсійного забезпечення проведена ретельна перевірка пенсії справи. Зазначено, що до стажу судді позивачу було помилково зараховано період роботи з 25 лютого 1984 року по 18 червня 1997 року на посаді члена Запорізького обласного суду, яка не передбачена статтею 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Вказане зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України. Підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Підставою для звільнення судді є, зокрема подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п'ятої статті 126 Конституції України).
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Відповідно до частини першої статті 142 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (частина друга статті 142 Закону №1402-VIII).
Згідно з частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Пунктом 25 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних» положень Закону №1402-VIII зі змінами.
Таким чином, з 19 лютого 2020 року у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII, оскільки фактично відбулась зміна, по відношенню до позивача, розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, що в свою чергу є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року по справі №280/9067/20, яке набрало законної сили 15 лютого 2021 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснено перерахунок та виплату ОСОБА_1 довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 60% відповідно до довідки Запорізького апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року №07-37/203 з 19 лютого 2020 року.
При цьому, відповідач не зарахував позивачу до стажу роботи на посаді судді половину строку навчання у ВНЗ (01 рік 11 місяців) з 01 вересня 1972 року по 01 липня 1976 року, період роботи стажером народного судді з 01 серпня 1976 року по 03 квітня 1977 року та період роботи членом Запорізького обласного суду з 25 лютого 1984 року по 18 червня 1998 року, у зв'язку із чим стаж роботи на посаді судді позивача зменшився з 39 років 4 місяців 1 дня до 25 років 0 місяців 08 днів.
Мотивуючи правомірність прийнятого рішення щодо не зарахування вказаного стажу роботи до стажу судді, відповідач посилається на норми діючого Закону України №1402-VIII та вказує про неправомірність різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів.
Статтею 137 Закону України №1402-VIII передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Також, до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Разом із цим, відповідно до абзацу четвертого пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
При цьому будь-яких обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.
До набрання чинності Законом №1402-VIII питання обчислення стажу роботи судді було врегульоване Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон №2453-VI).
За правилами частини першої статті 120 Закону №2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Згідно із вимогами статті 135 Закону №2453-VI до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.
Водночас, відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI (в редакції чинній до 28 березня 2015 року), судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі - Закон №2862-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 43 Закону №2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Абзацом другим частини 4 цієї статті було передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Згідно з пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», виданим 10 липня 1995 року за № 584/95 відповідно до статті 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України», передбачено зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менше 10 років, крім стажу трудової діяльності, визначеної законом, половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та періоду проходження строкової військової служби.
На підставі цього Указу, ОСОБА_1 зараховано до стажу роботи, який дає право на відставку і отримання грошового утримання, зокрема половину строку навчання у ВНЗ (01 рік 11 місяців) з 01 вересня 1972 року по 01 липня 1976 року, період роботи стажером народного судді з 01 серпня 1976 року по 03 квітня 1977 року та період роботи членом Запорізького обласного суду з 25 лютого 1984 року по 18 червня 1998 року.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом № 2453-VI, було передбачено право судді на зарахування до стажу, яке дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарного періоду проходження строкової військової служби; часу роботи на посадах прокурорів і слідчих.
Таким чином, не включення до відповідного стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, календарного періоду проходження строкової військової служби, часу роботи на посаді слідчого і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді, голови суду, є неправомірним.
Вказаний висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі №243/4458/17, від 05 грудня 2019 року у справі №592/2737/17, від 24 березня 2020 року у справі № 227/766/17.
Наведене спростовує доводи відповідача про те, що при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці враховується лише стаж, зазначений у статті 137 Закону України № 1402-VIII.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачу до стажу роботи судді Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області зараховано період роботи народним суддею Шевченківського районного суду м.Запоріжжя з 04 квітня 1977 року по 24 лютого 1984 року у кількості 06 років 10 місяців 21 день та період роботи суддею Запорізького обласного суду від 19 червня 1997 року по 04 серпня 2015 року у кількості 18 років 01 місяць 17 днів.
Враховуючи вищенаведене, норми чинного законодавства України та відповідно до наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо зарахування позивачу стажу роботи на посаді судді половини строку навчання у ВНЗ (01 рік 11 місяців) з 01 вересня 1972 року по 01 липня 1976 року, період роботи стажером народного судді з 01 серпня 1976 року по 03 квітня 1977 року та період роботи членом Запорізького обласного суду з 25 лютого 1984 року по 18 червня 1998 року та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до стажу роботи позивача на посаді судді половини строку навчання у ВНЗ (01 рік 11 місяців) з 01 вересня 1972 року по 01 липня 1976 року, період роботи стажером народного судді з 01 серпня 1976 року по 03 квітня 1977 року та період роботи членом Запорізького обласного суду з 25 лютого 1984 року по 18 червня 1998 року.
Щодо вимоги про встановлення судового контролю, то суд зазначає про наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Тобто, законодавством передбачено право суду, а не обов'язок встановлювати судовий контроль про виконання судового рішення.
Суд, перевіривши доводи позивачки про встановлення судового контролю та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що така вимога не підлягає задоволенню, з огляду її необґрунтованості.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність необхідної сукупності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 454,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр-т Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо зарахування ОСОБА_1 стажу роботи на посаді судді половини строку навчання у Харківському юридичному інституті (01 рік 11 місяців) з 01 вересня 1972 року по 01 липня 1976 року, період роботи стажером народного судді з 01 серпня 1976 року по 03 квітня 1977 року та період роботи членом Запорізького обласного суду з 25 лютого 1984 року по 18 червня 1998 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді половину строку навчання у Харківському юридичному інституті (01 рік 11 місяців) з 01 вересня 1972 року по 01 липня 1976 року, період роботи стажером народного судді з 01 серпня 1976 року по 03 квітня 1977 року та період роботи членом Запорізького обласного суду з 25 лютого 1984 року по 18 червня 1998 року
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 454,00 (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 24 червня 2021 року.
Суддя Д.В. Татаринов