24 червня 2021 рокуСправа № 280/5208/21
м. Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Кисіль Р.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Гришина Станіслава Володимировича (вул. Троїцька, буд. 27, м. Запоріжжя, 69063), до Ради національної безпеки і оборони України (вул. Петра Болбочана, буд. 8, м. Київ, 01601) про визнання протиправним та скасування рішення,
23.06.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), в особі представника - адвоката Гришина Станіслава Володимировича, до Ради національної безпеки і оборони України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині накладення санкцій на позивача.
Відповідно ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Суддя, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, виходячи з наступного.
Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальним для розуміння спору як адміністративно-правового є не тільки участь суб'єкта владних повноважень, але й характер відповідного спору та його наслідки для суб'єкта спірних правовідносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов здійснення органом публічної влади та/або їх посадовими особами у цих відносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність суб'єкта владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Конституційний Суд України у Рішенні 14 грудня 2011 року у справі № 1-29/2011 визначив підґрунтя розмежування публічно-правових спорів між судами адміністративної та кримінальної юрисдикцій. У п. 4.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих ст. 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
Відтак, з метою належного звернення за судовим захистом особа на момент звернення до суду повинна обґрунтувати існування його порушеного права або законного інтересу оскаржуваними рішенням, діями чи бездіяльністю.
Як вбачається з матеріалів позову, предметом спору у цій справі є правомірність рішення відповідача в частині застосування до позивача заходів обмежувального характеру.
Проте, суд зазначає, що норми глави 2 КАС встановлюють адміністративну юрисдикцію, зокрема встановлюють та розмежовують предметну юрисдикцію між адміністративними судами, визначають інстанційну юрисдикцію.
Так, справи, на які поширюється адміністративна юрисдикція, визначені статтею 19 КАС, зокрема це публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового оскарження (пункт 1 частини першої цієї статті).
Частиною першою статті 20 КАС визначено перелік адміністративних справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним, а відповідно до частини другої цієї статті - всі інші адміністративні справи підсудні окружним адміністративним судам.
За правилами частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Відповідно до частини першої статті 266 КАС Верховному Суду підсудні адміністративні справи щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.
Наведений у зазначеній статті перелік справ, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.
Зі змісту позову вбачається що вимоги позивача, пов'язані із запереченням підстав застосування до нього санкцій згідно з рішенням Ради національної безпеки України "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" від 14.05.2021, яке було введено в дію Указом Президента України від 21.05.2021 №203/2021.
Відповідно до пункту 18 статті 106 Конституції України Президент України очолює Раду національної безпеки і оборони України.
Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.
Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.
Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.
Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом (частини перша, третя, сьома і восьма статті 107 Конституції України).
Відповідно до положень частини третьої статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» прийняті Радою рішення вводяться в дію указами Президента України.
Рішення Ради національної безпеки і оборони України, введені в дію указами Президента України, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади (частина четверта зазначеної статті).
За змістом наведених норм рішення Ради національної безпеки і оборони України набуває правового значення після введення його в дію указом Президента України. Відтак, саме по собі рішення Ради національної безпеки і оборони України не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС може бути оскаржено до адміністративного суду. Предметом оскарження до адміністративного суду може бути указ Президента України про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.06.2021 по справі №640/14270/21, адміністративне провадження №Зп/9901/2/21 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 97393216).
Отже, оскільки оскаржуване рішення відповідача від 14.05.2021 не є рішенням суб'єкта владних повноважень, то, відповідно, воно не може бути оскаржено окремо без оскарження указу Президента України від 21.05.2021 №203/2021, при цьому такий позов повинен розглядатися і вирішуватися Верховним Судом, якому підсудні адміністративні справи щодо законності (крім конституційності) указів і розпоряджень Президента України.
Оскільки рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" від 14.05.2021 не може бути оскаржено до адміністративного суду, то позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, як і будь-якого іншого судочинства.
Що ж до Указу Президента України від 21.05.2021 №203/2021, яким було введено в дію зазначене рішення, то позивач має право його оскаржити в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України до Верховного Суду. Разом з тим, в даному позові вимог про визнання протиправним (незаконним) та скасування зазначеного указу не заявлено.
Беручи до уваги наведене, суд вважає, що оскаржуване у цій справі рішення не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення до суду з цим позовом.
При цьому, суд зауважує, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За приписами ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
За вказаних обставин суддя дійшов висновку, що провадження у справі не підлягає відкриттю.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 170, 241, 248, 256 КАС України, суддя
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №280/5208/21 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Гришина Станіслава Володимировича (вул. Троїцька, буд. 27, м. Запоріжжя, 69063), до Ради національної безпеки і оборони України (вул. Петра Болбочана, буд. 8, м. Київ, 01601) про визнання протиправним та скасування рішення.
Копію ухвали надіслати на адресу позивача разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що його повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України, та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя Р.В. Кисіль