23 червня 2021 року Справа № 280/2393/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Запорізькій області, Олександрівського відділу Державної виконавчої служби у м.Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), про визнання дій протиправними,
25 березня 2021 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Олександрівської державної податкової інспекції Головного управління ДПС в Запорізькій області (далі - відповідач 1), Олександрівського відділу Державної виконавчої служби у м.Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:
визнати дії державного виконавця Олександрівського відділу Державної виконавчої служби м.Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Вінецької Н.І. у відкритті виконавчого провадження №60579586 від 12.11.2019 - протиправними та незаконними;
визнати постанову про відкриття виконавчого провадження №60579586 від 12.11.2019 відносно позивача - протиправною та незаконною;
скасувати вимогу ГУ ДФС у Запорізькій області №Ф-6458-49У від 13.03.2019 до ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 9009,66 грн.;
звільнити позивача та відмовити у вимозі ГУ ДФС у Запорізькій області зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування.
Ухвалою суду від 29.03.2021 позовну заяву залишено без руху.
08.04.2021 до суду надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 29.03.2021, зокрема уточнююча позовна заява, в якій позивач просить суд визнати дії відповідачів протиправними та скасувати Вимогу ГУ ДФС від 13.03.2019 та постанову ВП №60579586 від 12.11.2019 про стягнення з позивача боргу (недоїмки) в сумі 9009,66 грн.
Ухвалою суду від 13.04.2021 позивачу продовжено процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви. 23.04.2021 позивачем надано документи, якими усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 27.04.2021 відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи в порядку письмового провадження без виклику/повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 09.06.2021 замінено відповідача - Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та такою, що прийнята в супереч приписів чинного законодавства України. Позивач зазначає, що вона є фізичною особою - підприємцем та має свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, проте з 2018 доходів від провадження господарської діяльності не отримує. Позивач зазначає, що відповідно до ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вона звільняється від сплати єдиного внеску оскільки отримує пенсію за віком з 1996 року. За таких обставин, позивач вважає, що відповідач не мав права нараховувати їй єдиний внесок та приймати спірну вимогу. Також позивач вказувала і на протиправність постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, оскільки виконавчий документ - спірна вимога пред'явлена до виконання з пропуском встановленого строку, у зв'язку з чим у державного виконавця були відсутні підстави для її прийняття до виконання. Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач 1 проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що ОСОБА_1 перебуває в Єдиному реєстрі адвокатів України, як особа що провадить індивідуальну адвокатську діяльність з 09.02.2018. Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 , як особі яка провадить індивідуальну адвокатську діяльність нараховано єдиний внесок за І квартал - IV квартал 2018 року єдиного внеску на суму 9009,66 грн. та виставлено вимогу про сплату такої недоїмки. Також, відповідач 1 вказував на те, що положення ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на момент виникнення спірних правовідносин не містили положень щодо пільги зі сплати єдиного внеску особами, які провадять незалежну професійну діяльність. З урахуванням викладеного у відзиві, відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач 2 проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що у державного виконавця не було підстав для відмови у прийнятті документа до виконання, оскільки такий виконавчий документи повністю відповідав вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Також, відповідач 2 вказував на те, що спірна вимога була пред'явлена до виконання у встановлені строки - 03.05.2019, а дата 12.11.2019 є датою коли виконавчий документ був зареєстрований у Автоматизованій системі виконавчих проваджень. З урахуванням викладеного у відзиві, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 з 10.02.1995 була зареєстрована, як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування.
Крім того, з 09.02.2018 ОСОБА_1 обліковується, як особа яка провадить незалежну професійну - адвокатську діяльність, відповідно до свідоцтва від 06.07.1994 №236.
13.03.2019 ГУ ДФС у Запорізькій області прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6458-49У, за якою позивача зобов'язано сплатити недоїмку з єдиного внеску в розмірі 9009,66 грн., яка обліковується станом на 31.01.2019.
Також, судом встановлено, що 12.11.2019 державним виконавцем Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Вінецькою Н.І. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №60579586 щодо примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6458-49У.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, а дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження неправомірними, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону №5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (частина перша статті 15 Закону №5076-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права була викладена ВЕРХОВНИМ СУДОМ у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 (провадження №К/9901/25439/19), яка враховується судом під час ухвалення рішення в даній справі.
Судом відповідно до відкритих відомостей Єдиного реєстру адвокатів України встановлено, що ОСОБА_1 станом на момент розгляду справи по суті є такою, що здійснює індивідуальну адвокатську діяльність, відповідно до свідоцтва від 06.07.1994 №236.
Будь-які відомості про припинення/призупинення індивідуальної адвокатської діяльності Єдиний реєстр адвокатів України не містить.
Відповідно до інформації отриманої з Реєстру застрахованих осіб (Форма ОК-5), позивач з 2017 року єдиний внесок не сплачувала, як і будь-яка інша особа - роботодавець не сплачував єдиний внесок замість позивача.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач не виконав обов'язок щодо сплати єдиного внеску, як самозайнята особа, на рівні не нижче мінімального, у зв'язку з чим відповідач мав право на формування спірної вимоги.
Щодо посилань позивача на положення ч.4 ст.4 Закону №2464-VI, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до положень ч.4 ст.4 Закону №2464-VI (в редакції на момент прийняття спірної вимоги), особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З аналізу вказаної норми вбачається, що від сплати за себе єдиного внеску звільняються фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, а також члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах, та за наявності двох обов'язкових умов: 1 - є пенсіонерами за віком або інвалідами, після законодавчих змін - отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», 2 - отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
В свою чергу, позивачу єдиний внесок нараховано, як самозайнятій особі, що виключає застосування до спірних правовідносин положень ч.4 ст.4 Закону №2464-VI, в частині звільнення позивача від сплати єдиного внеску, як пенсіонера.
Щодо статусу позивача, як фізичної особи - підприємця, суд зазначає наступне.
1 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
1 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI, (надалі також - Закон №2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року.
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення №2390-VI у зв'язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19 травня 2011 року N 3384-VI (надалі також - Закон N 3384-VI) викладено в наступній редакції:
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Разом з тим, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) не зареєстрована, як фізична особа - підприємець.
Відсутні також будь-які докази на підтвердження того, що позивач після 2004 року зверталася до державного реєстратора з питання поновлення статусу ФОП та включення щодо неї відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відтак, позивач не має спеціального законодавчо підтвердженого статусу фізичної особи - підприємця.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що під час формування спірної вимоги відповідач діяв правомірно, а тому у суду відсутні підстави для скасування такої вимоги.
Щодо правомірності прийняття до виконання спірної вимоги та відкриття виконавчого провадження, суд зазначає наступне.
Частиною 4 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Згідно ч.5 ст.25 Закону №2464-VI, вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В свою чергу, частиною 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Як зазначено у спірні вимозі, датою набрання нею чинності є 29.04.2019, а відповідно строк пред'явлення до виконання становить до 29.07.2019, що узгоджується з положеннями статті 12 Закону України «Про виконавче провадження».
Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що вимогу пред'явлено до виконання з пропуском встановлених строків, а саме 12.11.2019, у зв'язку з чим державний виконавець не мав права приймати зазначену вимогу до виконання.
Разом з тим, така позиція позивача є помилковою та спростовується наступним.
Наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 №1829/5 затверджено Правила ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями (далі - Правила).
Відповідно до пункту 6 розділу ІІ Правил, реєстрація вхідної кореспонденції здійснюється шляхом внесення відповідальною особою, приватним виконавцем (помічником приватного виконавця) відомостей до Системи.
Дата реєстрації і вхідний номер документа формуються Системою та проставляються у реєстраційному штампі, зразок якого наведено у додатку 1 до цих Правил, що розташовується у нижньому правому вільному від тексту куті першої сторінки документа.
За усним зверненням особи, яка подає документ, на першій сторінці наданої нею копії відповідальна особа, приватний виконавець (помічник приватного виконавця) проставляють відмітку із зазначенням дати отримання документа, своєї посади, прізвища та підпису і повертають копію особі.
Судом для з'ясування обставин подання до примусового виконання спірної вимоги витребувано від ГУ ДПС у Запорізькій області інформацію та її документальне підтвердження щодо того, коли фактично було подано/направлено Вимогу ГУ ДФС від 13.03.2019 до виконання до Олександрівського ВДВС.
Відповідно до отриманої інформації встановлено, що спірна вимога до Олександрівського ВДВС подавалась нарочно 22.05.2019, про що свідчить штам та підпис посадової особи Олександрівського ВДВС на другому примірнику заяви, який залишився у стягувача.
В свою чергу, відповідно до пункту 6 розділу ІІ Правил, дата 12.11.2019 та №12789 є датою реєстрації та вхідним номером документа, що сформована АСВП після внесення до неї відповідного виконавчого документа.
Отже, в даному випадку виконавчий документ пред'явлено до виконання у межах встановленого строку, проте його реєстрація в органі ДВС проведення з порушенням встановлених строків.
Відповідно до положень ч.6 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Суд зазначає, що державним виконавцем дотримано положень Закону України «Про виконавче провадження» та відкрито виконавче провадження у день надходження до нього виконавчого документу.
Суд звертає увагу на те, що законодавець у частині 5 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» встановив імперативний припис, відповідно до якого порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.
В свою чергу, за порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом (ч.5 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження»).
Отже, законодавець на законодавчому рівні встановив, що порушення виконавцями строків прийняття рішень не може бути підставою для скасування такого рішення, а є підставою для індивідуальної відповідальності посадових осіб органу ДВС.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування спірної постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки виконавчий документ був пред'явлений до виконання у встановленні строки та підлягає примусовому виконання, а та обставина, що виконавчий документ зареєстровано з порушенням строків є підставою для вирішення питання притягнення винних осіб до відповідальності встановленої законом, а не для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, яка прийнята на підставі та в межах наданих повноважень.
При цьому, суд при прийнятті рішення в зазначеній частині враховує практику ВЕРХОВНОГО СУДУ з аналогічного питання, яка викладена в постанові від 31.03.2020 по справі №732/393/19 (адміністративне провадження №К/9901/21408/19).
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП 44118663), Олександрівського відділу Державної виконавчої служби у м.Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (69002, м.Запоріжжя, вул.Залізнична, буд.9А, код ЄДРПОУ 35037521) про визнання дій протиправними - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Новікова