23 червня 2021 року Справа № 280/3258/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії,
21.04.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд.
1.Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 04.04.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базовий місяць) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
2.Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 04.04.2016 року по 28.02.2018 року включно в сумі 76 485 гривень 24 копійки із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базовий місяць) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
3.Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 15.03.2019 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення 3886 гривень 11 копійок відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
4.Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 3886 гривень 11 копійок за період з 01.03.2018 року по 15.03.2019 року включно в сумі 48513 гривень 70 копійок відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
5. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 подати звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою суду від 26.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач з 04.04.2016 по 15.03.2019 проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 63 від 15.03.2019 молодшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , командира відділення 1 протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону військової частини звільнено у запас відповідно до пункту 2 підпункту «а» (у з в'язку із закінченням строку контракту), з 15.03.2019 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Як зазначено в позові, позивачу у період проходження ним служби нарахування грошового забезпечення здійснювалось не в повному обсязі, а саме у період з 04.04.2016 року по 28.02.2018 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення та в період з 01.03.2018 року не нараховувалась фіксована індексації грошового забезпечення у розмірі 3871,88 грн.
Позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення у належному розмірі порушує його законні права, у зв'язку із чим він звернувся із цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Згідно статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями них прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін
Статтею 19 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі ЗУ №1282-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ст. 4 Закону №1282-ХІІ (в редакції від 01.01.2015 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24.12.2015 року, який набув чинності 01.01.2016 року, було внесено зміни у частині першій статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та цифри "101" замінено цифрами "103".
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції до 28.12.2017року) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно ч.6 ст. Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 року (чинній з 11.10.2017 року) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно ч.2 ст.6 Закону №1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно п. 1-1 Порядку № 1078 ( у редакції від 15.09.2015 року) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 11.02.2016 року було внесено зміни та в абзаці другому пункту 1-1 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року 1078, цифри 101 замінено цифрами 103.
Абзац другий пункту 1-1 із змінами, внесеними згідно з Постановою №77 від 11.02.2016 - застосовується з 01.01.2016.
Згідно п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Пунктом 10-2 Порядку №1078 передбачено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Аналіз наведених правових норм показав, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін і в обов'язковому порядку нараховується роботодавцями незалежно від форми власності та виду.
Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і нараховується у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади. Будь-яких застережень чи виключних випадків, за яких індексація доходу не проводиться, законодавство, що регулює спірні правовідносини, не містить.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача у відзиві, як на підставу ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, на положення статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік та на положення статті 51 Бюджетного кодексу, згідно з якою керівники здійснюють видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення, оскільки такі посилання є необґрунтованими.
Так положеннями Закону №1282-ХІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 14 Порядку №1078 встановлено, що роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
Стосовно посилань відповідача у відзиві на адміністративний позов, на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України Міністерства від 23.06.2018 року №248/1485, суд зазначає наступне.
Так проведення індексації, в тому числі, грошового забезпечення військовослужбовців, а також обмеження реалізації цих норм не може відбуватися за телеграмами, роз'ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України, вказівками командирів військових частин, закладів та установ Міністерства оборони України, роз'яснень міністерств, тощо.
Стосовно вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивача за період з 04.04.2016 по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 04.04.2016 по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року в сумі 76485,24 грн., суд зазначає таке.
Як вбачається з довідки Військової частини НОМЕР_2 позивачу за період з червня 2016 року по лютий 2018 року нарахована, проте не виплачена індексація. Водночас за інші періоди служби позивачу не розраховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Разом з тим суд зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходила військову службу і який виплачував їй грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу суми індексації грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, Суд зазначив, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
При цьому, суд звертає увагу, що нарахування конкретної суми індексації також належить до компетенції відповідача, а тому наданий представником позивача розрахунок суми індексації не може бути прийнятий до уваги.
З огляду на вищезазначене суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати всієї індексації грошового забезпечення позивачу у період з 04.04.2016 по 28.02.2018 та зобов'язати відповідача розрахувати, нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.04.2016 по 28.02.2018 року.
Щодо компенсації позивачу сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року (далі Порядок №44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року.
Разом з тим не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) січень 2008 року та у визначеній позивачем сумі, а також вимога щодо визнання протиправними дії відповідача щодо застосування січня 2016 року як місяцю з якого починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяцю) для розрахунку індексації грошового забезпечення позивачу в період з 04.04.2016 року по 28.02.2018 рік, оскільки такі вимога є передчасними, зокрема, відповідачем у цій частині позовних вимог будь якого рішення не прийнято, а відтак - права позивача ще не порушені, більш того відповідних нарахувань та виплат індексації за вказаний період не вчинялось, а тому підстав стверджувати, що відповідачем буде порушено право позивача немає (04.04.2016 по 28.02.2018 р.).
Крім того, визначення місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) та розрахунок суми індексації є дискреційними повноваженнями відповідача.
Зазначений правовий висновок було зроблено Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року по справі №240/11882/19.
Аналогічна правова позиція щодо спірних правовідносин була викладена і П'ятим апеляційним судом у постановах від 28.05.2020 року у справі №400/3750/19, від 28.02.2020 року у справі №815/3058/18, від 03.12.2019 року у справі №420/4859/19, від 06.11.2019 року у справі №420/1786/19, від 03.03.2021 року по справі №420/8915/20.
Стосовно вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 15.03.2019 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3886,11 грн. відповідно до абзацу 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 3886,11 грн. за період з 01.03.2018 по 15.03.2019 року включно в сумі 48513,70 грн., суд зазначає наступне.
Так, з довідки відповідача вбачається, що позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з грудня 2018 по березень 2019 року. Водночас за інші періоди служби позивачу не розраховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Разом з тим повторюючись суд зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач навчався і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу суми індексації грошового забезпечення.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Знову ж таки, в цій частині позовних вимог, суд акцентує увагу на тому, що нарахування конкретної суми індексації також належить до компетенції відповідача, а тому наданий представником позивача розрахунок суми індексації не може бути прийнятий до уваги.
З огляду на вищезазначене суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача у не нарахуванні та невиплати всієї індексації грошового забезпечення позивачу у період з 01.03.2018 року по 15.03.2019 року та зобов'язати відповідача розрахувати, нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 15.03.2019 року з урахуванням вже виплачених сум індексації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2021 по справі № 420/933/21.
Посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду з позовом є неприйнятними, оскільки даний спір стосується порушення законодавства про оплату праці, адже кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати, мають компенсаторний характер і є складовими належної працівникові заробітної плати. А відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, звернення до суду з позовними вимогами про стягнення суми індексації заробітної плати (грошового забезпечення) строком звернення не обмежується.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 28 листопада 2019 року в справі №803/1937/17.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищезазначене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Що стосується клопотання позивача, заявленого в адміністративному позові, зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зауважує на таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду в частині задоволених позовних вимог у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України одночасно з прийняттям рішення по суті адміністративного позову.
В зв'язку з тим, що в силу приписів п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, питання щодо стягнення судового збору судом не вирішувалось.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 04.04.2016 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію її грошового забезпечення за період з 04.04.2016 року по 28.02.2018 року з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.03.2018 року по 15.03.2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію її грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 15.03.2019 року з урахуванням вже виплачених сум індексації грошового забезпечення та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року.
В решті позовних вимог відмовити.
У задоволенні вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі 23.06.2021.
Суддя О.В. Конишева