17 червня 2021 року м. Ужгород№ 260/817/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Скраль Т.В.
при секретарі Шестак Н.В.,
за участю:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідача: Військова частина НОМЕР_3 - представник ОСОБА_2,
третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 - представник в судове засідання не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_3 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_4), третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_5) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 17 червня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 22 червня 2021 року.
11 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_3, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1, якою просить: 1) визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день мого виключення зі списків особового складу частини - 22 грудня 2020 року; 2) зобов'язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день мого виключення зі списків особового складу частини - 22 грудня 2020 року.
15 березня 2021 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та призначено розгляд справи.
19 травня 2021 року ухвалою суду постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судовий розгляд справи по суті на 17 червня 2021 року об 11:20 год..
1. Позиції сторін.
Позивач свої позовні вимоги мотивує тим, що під час проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_1 він не використовував додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2016 - 2020 рік, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», грошову компенсацію не отримував. 7 центр захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно - телекомунікаційних системах на фінансовому забезпеченні перебуває у військовій частині НОМЕР_3, що підтверджується з листа-відповіді військової частини НОМЕР_3 від 05 лютого 2021 року №1/190, тому військова частина НОМЕР_3 проводила з ним всі фінансові розрахунки, нарахування і виплати, як під час проходження військової служби, так і при виключенні зі списків особового складу частини. На день його виключення зі списків особового складу частини військова частина НОМЕР_3 не нарахувала та не виплатила грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2020 рік, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення мене зі списків особового складу частини - 22 грудня 2020 року. Враховуючи вищенаведене, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
19 квітня 2021 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, (а.с. 46- 53). В обґрунтування якого вказано, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ. Матеріалами справи підтверджується, а позивачем не заперечується, що в період з 28 грудня 2015 року по 22 грудня 2020 року він проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1, який перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_3. Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 30 листопада 2020 року №410 Позивача було призначено на посаду старшого офіцера відділення запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22 грудня 2020 року №254 позивача виключено зі списків особового складу центру та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям до нового місця проходження військової служби. Військова частина НОМЕР_3 здійснює виплати особовому складу ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно первинних та розпорядчих документів, які готуються у центрі та рішення щодо виплат особовому складу центру приймає начальник ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.12.2020 №254 виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку позивачу передбачено не було. Крім того, облік особового складу та облік наданих відпусток також ведеться у ІНФОРМАЦІЯ_1. Відомості про те чи позивачу надавалася додаткова відпустка, як учаснику бойових дій за 2016-2020 роки у військовій частині НОМЕР_3 також відсутні.
16 червня 2021 року на електронну адресу суду від третьої особи надійшли письмові пояснення щодо позову, в яких зазначають, що матеріалами справи підтверджується, а позивачем не заперечується, що в період з 28 грудня 2015 року по 22 грудня 2020 року він проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1, який перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_3, наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 30 листопада 2020 року №410 Позивача було призначено на посаду старшого офіцера відділення запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22 грудня 2020 року №254 Позивача було виключено зі списків особового складу центру та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям до нового місця проходження військової служби. З огляду на викладене, оскільки ОСОБА_1 з військової служби не звільнений, а переведений до Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку у якому перебуває на службі по теперішній час, він може скористатися своїм правом на отримання невикористаної відпустки, як учасника бойових дій, за новим місцем служби після завершення особливого періоду, або отримати за неї компенсацію після звільнення з військової служби, а тому позивачем не доведено, у чому полягає порушення його прав, про захист яких він просив. За період проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_1 з 28.12.2015 року по 22.12.2020 року, позивач не звертався до командування ІНФОРМАЦІЯ_1 з питанням надання відпустки, як учаснику бойових дій, передбачену Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та не використовував її за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, відповідну грошову компенсацію не отримував. На фінансовому забезпеченні позивач перебував у військовій частині НОМЕР_3.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, однак ухвало суду від 19 травня 2021 року та судова повістка повернулися до суду 11 червня 2021 року з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою»
У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Під час розгляду справи по суті позивач позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити з мотивів, що у ньому наведені.
Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
2. Обставини, встановлені судом
Судом встановлено, що з 17 грудня 2015 року по 30 листопада 2020 року ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1, (а.с. 8).
28 квітня 2016 року ОСОБА_1 отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 (а.с. 9).
22 грудня 2020 року відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ( по стройовій частині) № 254 капітана юстиції ОСОБА_1 , помічника начальника центру з правової роботи, призначеного наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 30 листопада 2020 року №410 на посаду старшого офіцера відділення запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку Західного територіального управління Військової служби правопорядку наказано вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби у м. Ужгород. З 22 грудня 2020 року виключено із списків особового складу центру і всіх видів забезпечення, (а.с. 7).
29 січня 2021 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_3 із заявою, в якій просить нарахувати та виплатити грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків частини - 22 грудня 2020 року, (а. с. 10).
05 лютого 2021 року Військова частина НОМЕР_3 надала позивачу відповідь листом № 1/190, в якому зазначила, що військова частина НОМЕР_3 здійснює виплати особовому складу ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно первинних та розпорядчих документів, які готуються у центрі та рішення щодо виплат особовому складу центру приймає начальник ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно в наказі начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.12.2020 №254 виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачено не було. Облік особового складу та облік наданих відпусток також ведеться у ІНФОРМАЦІЯ_1. Відомості про те чи надавалася додаткова відпустка, як учаснику бойових дій за 2016-2020 роки у військовій частіші НОМЕР_3 відсутні, (а.с. 13).
Вважаючи дії відповідача щодо не виплати під час звільнення передбаченої нормами законодавства України грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку протиправними, з метою належного захисту порушеного права позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закону № 2011-ХІІ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року №303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій .
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у зразковій справі щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку військовослужбовцям у період мобілізації у рішення від 16 травня 2019 року (справа №620/4218/18), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
Судом встановлено, що позивач в період з 28 грудня 2015 року по 22 грудня 2020 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1, який перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_3, (а.с. 8),
30 листопада 2020 року наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від №410 капітана юстиції ОСОБА_1 , помічника начальника центру з правової роботи, призначено на посаду старшого офіцера відділення запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку Західного територіального управління Військової служби правопорядку
22 грудня 2020 року відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ( по стройовій частині) № 254 капітана юстиції ОСОБА_1 , помічника начальника центру з правової роботи, призначеного наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 30 листопада 2020 року №410 наказано вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби у м. Ужгород. З 22 грудня 2020 року виключено із списків особового складу центру і всіх видів забезпечення, (а.с. 7).
З огляду на викладене, оскільки ОСОБА_1 з військової служби не звільнений, а переведений до Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку у якому перебуває на службі по теперішній час, він може скористатися своїм правом на отримання невикористаної відпустки, як учасника бойових дій, за новим місцем служби або отримати за неї компенсацію після звільнення з військової служби.
Крім того, судом встановлено, що безпосередньо до ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є третьою особою по даній справі, ОСОБА_1 не звертався. Оскільки позивач проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1, який перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_3, рішення щодо виплат особовому складу приймає керівник ІНФОРМАЦІЯ_1, а військова частина здійснює виплати згідно розпорядчого документу сформованого самим центром. Отже, правових підстав для виплат такої компенсації без відповідного наказу у відповідача не виникло, а позивачем обрано неправильний спосіб захисту, визначивши відповідача - Військову частину НОМЕР_3 та у зв'язку із відсутністю доказів звернення позивача із відповідною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1, судом не встановлено підстав для залучення іншого відповідача (співвідповідача), в даному випадку - ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно із частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та достатніх доказів зібраних у справі, суд дійшов висновку, що відповідач діяв у межах повноважень, на підставі, у спосіб передбачений законодавством, що спростовує вимоги адміністративного позову та у задоволенні якого слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати, у відповідності до статті 139 КАС України, не підлягають розподілу.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).
СуддяТ.В.Скраль