Ухвала
Іменем України
23 червня 2021 року
м. Київ
справа № 242/3920/20
провадження № 51-3085 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Селидівського міського суду Донецької області від 24 грудня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року щодо останнього,
встановив:
Вироком Селидівського міського суду Донецької області від 24 грудня 2020 року ОСОБА_5 засуджено до покарання:
- за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- за ч. 1 ст. 357 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_5 у строк покарання попереднє ув'язнення з 27 липня 2020 року до дня ухвалення вироку, тобто по
23 грудня 2020 року включно із розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_6 , судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржуються.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 05 квітня 2021 рокуапеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_4 залишено без задоволення, а вирок Селидівського міського суду Донецької області від 24 грудня 2020 року- без змін.
За вироком суду ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнані винуватими у тому, що
27 липня 2020 року, приблизно в 00 год 10 хв., біля кондитерського цеху «Овен», розташованого поруч з будинком АДРЕСА_1 , побачили раніше незнайомого ОСОБА_7 , у якого на ґрунті раніше неприязних відносин виник конфлікт з ОСОБА_8 , та підійшли до останніх. Під час конфлікту ОСОБА_7 впав на землю, в цей час у ОСОБА_5 та
ОСОБА_6 виник намір заволодіти його майном. Реалізуючи вказаний злочинний умисел, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, з метою відкритого заволодіння чужим майном, діючи за попередньою змовою, а ОСОБА_5 повторно, усвідомлюючи, що за їх діями спостерігає свідок ОСОБА_8 , відкрито заволоділи мобільним телефоном «Тесnо» лінійки «Spark-4» моделі «КС8», вартістю 2074,93 грн та банківською карткою «ПУМБ» № НОМЕР_1 , яка є офіційним документом, якою в подальшому скористалися в період часу з 00 год 29 хв. по 00 год 39 хв, та здійснивши покупки в магазинах «Буревісник» та «Бакалея» на загальну суму 688 грн, чим спричинили потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 2762,93 грн.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування зазначає, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень не доведена поза розумним сумнівом. При цьому вказує, про відсутність у діях засуджених попередньої змови. Стверджує, що оскаржувані вирок та ухвала не відповідають вимогам статей 374, 419 КПК України. Зазначає, що суд у своєму рішенні безпідставно та не мотивовано прийняв одні докази, та відкинув інші, яким захисник надає власну оцінку, відмінну від оцінки наданої судами.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому при розгляді касаційної скарги виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Таким чином, Верховний Суд не перевіряє доводи касаційної скарги щодо невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження.
Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський Суд у рішенні від 21 квітня 2011 року «Нечипорук і Йонкало проти України» та рішенні від 6 грудня 1998 року «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд повинен оцінювати докази на основі всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі. Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень зроблено з додержанням положень
ст. 23 КПК України на підставі з'ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Так, згідно з вироком, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень, серед іншого, на підставі:
- показань потерпілого ОСОБА_7 , який зазначив, що під час вживання спиртного з безхатьком до нього підійшли раніше незнайомі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та жінка
ОСОБА_8 , з якими розпочалась розмова на підвищених тонах. У цей час телефон знаходився поруч, а банківська картка в кишені штанів. Відчув удар по голові, після чого втратив свідомість. Отямившись, пішов на роботу до співмешканки. Як забирали у нього телефон та картку не бачив. Коли знаходилися в поліції, то співмешканці на телефон почали приходити смс-повідомлення з банку та смс-повідомлення про те, що карткою розплатилися в магазині «Бакалея» на суму приблизно 700 грн;
- показань свідка ОСОБА_8 , яка суду пояснила, що в ніч з 26 на 27 липня 2020 року біля магазину «Чисто вода» у неї з ОСОБА_7 почалася сварка. В цей час підійшли обвинувачені, на запитання яких свідок повідомила, що ОСОБА_7 її ображає. В подальшому між потерпілим та ОСОБА_5 виник конфлікт. Потім був удар чи декілька, скільки саме не пам'ятає, після чого ОСОБА_7 впав. Побачила біля голови потерпілого телефон та ОСОБА_5 запитав чи це її телефон, на що вона заперечила. Згодом вказаний телефон бачила у ОСОБА_5 . Після конфлікту пішла разом із обвинуваченими, які намагалися у банкоматах зняти гроші, а в подальшому використали банківську картку для придбання продуктів харчування у магазинах «Буревісник» та «Бакалея»;
- показань свідка ОСОБА_9 , яка вказала, що є співмешканкою потерпілого. В ніч з 26 на 27 липня 2020 року ОСОБА_7 прийшов до неї на роботу в стані сп'яніння, побитий, без банківської картки і телефону та повідомив, що їх вкрали. Пізніше на її телефон почали приходити смс-повідомлення з банку та магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 »;
- протоколів пред'явлення особи для впізнання від 27 липня 2020 року з фототаблицями, за якими свідок ОСОБА_8 впізнала ОСОБА_5 та
ОСОБА_6 , як осіб, що заволоділи майном потерпілого;
- протоколів огляду місця події від 27 липня 2020 року та фототаблицями;
- інформації про рух коштів за рахунком № НОМЕР_2 клієнта ОСОБА_7 ;
- висновку товарознавчої експертизи № 2/20-694 від 05 серпня 2020 року щодо ринкової вартості викраденого мобільного телефону.
Оцінивши зібрані у даному кримінальному провадженні докази відповідно до вимог ст. 94 КПК України та проаналізувавши встановлені фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень, суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 186,
ч. 1 ст. 357 КК України.
Разом з цим, суд першої інстанції, пославшись на вимоги ст. 337 КПК України, обґрунтовано зазначив, що розглядає кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення з урахуванням того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не інкримінувалось застосування насильства до ОСОБА_7 .
Переглядаючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, в межах доводів апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_4 , апеляційний суд дійшов належних висновків, про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, при цьому зазначив, що його винуватість поза розумним сумнівом підтверджується сукупністю досліджених належних та допустимих доказів, які узгоджуються між собою та є достатніми, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні апеляційних скарг.
Разом з цим, суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України, проаналізував доводи вищевказаних апеляційних скарг, належним чином їх перевірив, надав змістовні відповіді, з наведенням мотивів постановленого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.
Що стосується доводів касаційної скарги про відсутність у діях засуджених попередньої змови на викрадення майна, колегія суддів дійшла наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 28 КК України кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.
Домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об'єкту злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.
На переконання суду касаційної інстанції, вирішуючи питання про наявність у діях обвинувачених попередньої змови, як кваліфікуючої ознаки грабежу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за встановлених фактичних обставин кримінальних правопорушеньв діях обвинувачених наявна попередня змова на їх вчинення, на що вказує узгодженість, цілеспрямованість та взаємодоповнюваність дій направлених на відкрите заволодіння майном потерпілого.
Підсумовуючи наведене, Верховний Суд вважає, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186 та ч. 1 ст. 357 КК України, повністю доведена поза розумним сумнівом на підставі належних і допустимих доказів, які обґрунтовано покладені в основу вироку та у своїй сукупності і взаємозв'язку є достатніми для доведення його винуватості.
Покарання ОСОБА_5 призначене відповідно до вимог статей 50, 65 КК України, відповідає загальним засадам, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам
статей 370, 373, 374, 419 КПК України.
Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень у касаційній скарзі не наведено, та Судом не встановлено.
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_4 та вважає, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, слід відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Селидівського міського суду Донецької області від 24 грудня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року щодо останнього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3