Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/903/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жиляєва Є.М.
при секретарі судового засідання Деркач П. О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Суліменко Олени Сергіївни ( АДРЕСА_1 )
до Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 63)
про стягнення 284316,56 грн.
за участю представників:
позивача - Акчурін І.І, ордер серії ХВ №495000004 від 03.03.2021,
відповідача - не з'явився,
Позивач, Фізична особа - підприємець Суліменко Олена Сергіївна звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" про стягнення 284316,56 грн. Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов'язань за договором доручення про надання агентських послуг №ДД-01/06/2020 від 01.06.2020 (надалі - Договір) в частині здійснення довірителем (відповідачем) своєчасної та повної сплати повіреному (позивачу) винагороди за надані послуги у передбачені пунктом 3.4. Договору порядку та строки, з урахуванням чого, у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за вищевказаним Договором в розмірі 284316,56 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.03.2021 по справі № 922/903/21 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 20.04.2021 о 11:30.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.04.2021 у справі 922/903/21 підготовче засідання відкладено на 18.05.2021 на 11:30.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.06.2021 на 11:30.
31.05.2021 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 12616) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.06.2021 у справі 922/903/21 розгляд справи по суті відкладено на 15.06.2021 об 11:00.
14.06.2021 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. № 13825) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.
Позивач у судове засідання 15.06.2021 з'явився, надав для огляду суду оригінали документів, копії яких подано разом із позовною заявою. В судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити та стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 284316,56 грн.
Відповідач у судове засідання 15.06.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином.
З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні 15.06.2021 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 01.06.2020 між Приватним акціонерним товариством "Харківська муніципальна страхова компанія" (довіритель) та Фізичною особою - підприємцем Суліменко Оленою Сергіївною (повірений) було укладено договір доручення про надання страхових агентських послуг № ДД-01/06/2020 (далі - договір) (а.с. 5-7), відповідно до умов пункту 1.1. якого, повірений взяв на себе зобов'язання від імені та за дорученням довірителя здійснювати частину його страхової діяльності, в межах повноважень, визначених цім договором, а довіритель зобов'язується сплачувати йому грошеву винагороду на визначених договором умовах.
Відповідно до п. 3.4 договору сума винагороди сплачується повіреному по результатам фактично наданих послуг, протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту підписання акту виконаних робіт за звітний період.
Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що повіреним за період з 07.12.2020 по 17.01.2021 були надані послуги, про що складені наступні акти виконаних робіт: № 07-1/20 від 14.12.2020 на суму 57117,16 грн. (несплачена сума за цим актом склала 39117,16 грн.); № 07-2/20 від 21.12.2020 на суму 55179,05 грн., № 07-3/20 від 28.12.2020 на суму 48472,66 грн., № 07-4/20 від 31.12.2020 на суму 27541,63 грн., № 08/20 від 11.01.2021 на суму 47709,26 грн., № 08-1/20 від 18.01.2021 на суму 66296,80 грн.
Проте відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором доручення про надання агентських послуг №ДД-01/06/2020 від 01.06.2020, своєчасної та повної сплати повіреному (позивачу) винагороди за надані послуги у передбачені пунктом 3.4. Договору порядку та строки не здійснив, з урахуванням чого, у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість, яка склала 284316,56 грн.
У зв'язку з наявною заборгованістю та з метою досудового врегулювання спору, 12.02.2021 позивач надіслав на адресу відповідача претензію за вих. № 8, із вимогою до відповідача сплатити заборгованість (а.с. 14-16).
Однак відповідач відповіді не надав та заборгованість не сплатив.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Відповідач у своєму відзиві заявлений позов не визнає та заперечує проти його задоволення. На обґрунтування своїх заперечень зазначає про те, що не зважаючи на підписання договору № ДД-01/06/2020 01.06.2020 позивач у позові зазначає саме акти від 11.01.2020 на суму 47709,26 грн. та від 18.01.2020 на суму 66296,80 грн. не виправивши та не пояснивши суду цю обставину. Також, відповідачем зазначено про те, що при викладенні у позові обґрунтування своїх вимог позивач не точно (не у повному обсязі) виклав вимоги п. 3.4 договору. Фактично ніякої роботи не виконувалось і грошові кошти на винагороду котрих претендує позивач на розрахунковий рахунок відповідача не переховувались. Не надано відповідачу, у відповідності до п. 3.3 Договору, жодного оригіналу договору страхування, які, до речі є документом строгої звітності, мають індивідуальні ознаки і за втрату яких передбачені штрафні санкції відповідно до умов даного договору. Більше того, суду також не представлені докази наявності таких договорів. У наданих позивачем до суду актах навіть відсутнє посилання на конкретні укладені договори з зазначенням страхової суми, не описано навіть за яку саме фактично проведену роботу необхідно сплатити саме таку суму коштів. Під час підготовки даного відзиву було встановлено факт приховування позивача своїх родинних зв'язків із колишнім керівником відповідача - Зубченко з яким і було підписано договір № ДД-01/06/2020 від 01.06.2020 і у кого у підпорядкуванні знаходився підписант представлених суду актів - Бабенко М.В. Проведеною перевіркою встановлено факт розкрадання власних коштів відповідача групою осіб з використанням свого службового становища.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору №ДД-01/06/2020 від 01.06.2020, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
В силу положень ч. 1 ст. 903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Договір про надання послуг є оплатним, відтак одним із основних обов'язків замовника є оплата їх вартості. Ціна - грошове відображення вартості послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На підтвердження факту надання обумовлених договором послуг, позивачем надано належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт: № 07-1/20 від 14.12.2020 на суму 57117,16 грн., № 07-2/20 від 21.12.2020 на суму 55179,05 грн., № 07-3/20 від 28.12.2020 на суму 48472,66 грн., № 07-4/20 від 31.12.2020 на суму 27541,63 грн., № 08/20 від 11.01.2021 на суму 47709,26 грн., № 08-1/20 від 18.01.2021 на суму 66296,80 грн. (а.с. 8-13).
Доказів наявності зауважень відповідача до вказаних актів виконаних робіт або письмових звернень до позивача щодо підписання актів, матеріали справи не містять, та відповідачем не надано. А тому доводи відповідача щодо ненадання позивачем цих послуг судом відхиляються, як необґрунтовані.
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Доказів погашення заборгованості відповідачем до суду не надано.
У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Приймаючи до уваги наведене, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині здійснення повної та своєчасної оплати за послуги, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, такими, що підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані, тому належать до повного задоволення.
Суд не приймає доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та звертає увагу останнього на наступне.
У позові позивачем, при зазначенні дат в актах № 08/20, № 08-1/20 помилково зазначений 2020 рік замість 2021, про що позивачем повідомлено суд у відповіді на відзив (а.с. 62), а тому наявність цієї помилки не впливає на правову оцінку позовних вимог та не спростовує позовні вимоги.
Стосовно решти доводів відповідача суд звертає увагу на приписи 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема зазначає про те, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №906/129/20.
Також, аналізуючи наведені відповідачем у відзиві твердження щодо факту розкрадання коштів на підприємстві відповідача у комплексі з конституційним принципом презумпції невинуватості, очевидним є те, що відсутні жодні правові підстави стверджувати, що ці обставини мають місце та підтверджуються відповідними неспростовними доказами, а тому судом вони не приймаються до уваги.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для повного задоволення позову не спростовує.
Розподіл судових витрат.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою судового збору, покладаються на відповідача.
Також, у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи складаються з витрат на правничу допомогу в розмірі 22745,32 грн.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що 03.02.2021 між адвокатом Акчуріним Ігорем Ібрагімовичем та ФОП Суліменко Оленою Сергіївною укладено договір про надання правничої допомоги та Додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги від 03.02.2021 (а.с. 17-19).
Позивачем долучено до матеріалів справи акт приймання - передачі виконаних робіт від 16.03.2021 (а.с. 20).
При цьому, суд зазначає, що в силу приписів частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до частини 7 статті 129 ГПК України якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
Тобто, застосування відповідних положень частини 7 статті 129 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи.
Разом з тим, надані відповідачем договір, акт приймання-передачі наданих послуг, детальний опис робіт (наданих послуг), не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.
Дослідивши наданий відповідачем акт приймання - передачі виконаних робіт, судом встановлено, що позивачу були надані послуги на загальну суму 7000,00 грн., а саме:
- усна консультація з вивченням документів та правовий аналіз договорів - 1500,00 грн.,
- вивчення останніх рішень/судової практики з аналогічних спорів - 2 год. х 500,00 грн=1000,00 грн.,
- складання претензії та позовної заяви - 4500,00 грн.
Разом з тим, на переконання суду, надання адвокатом вищевказаних послуг щодо вивчення останніх рішень/судової практики з аналогічних спорів та складання претензії вартістю 3250,00 грн. в контексті даної справи не можна вважати такими, що є неминучими та необхідними, та здійснена на власний розсуд відповідача. Окремо суд звертає увагу на те, що у позовній заяві відсутні жодні посилання на останні рішення/судової практики з аналогічних спорів.
Таким чином, суд вважає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу доведений та документально підтверджений на суму 3750,00 грн.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231,236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 63, код ЄДРПОУ 21186813) на користь Фізичної особи-підприємця Суліменко Олени Сергіївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) - 284316,56 грн. заборгованості за договором доручення про надання агентських послуг №ДД-01/06/2020 від 01.06.2020; 4264,75 грн. судового збору та 3750,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256 - 259 ГПК України.
Повне рішення складено "23" червня 2021 р.
Суддя Є.М. Жиляєв