Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"22" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1249/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Суслової В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зімагро" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ФІДЛАЙФ"(61166, м. Харків, вул. Новгородська, буд.11)
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗІМАГРО" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ФІДЛАЙФ", в якому просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 470 000,00 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі 68 626, 88 грн., інфляційні втрати у розмірі 30 353,89 грн., відсотки в розмірі 0,1 % від не сплаченої (не своєчасно сплаченої) суми платежу за кожен день прострочення платежу в розмірі 186 865,49 грн. Судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу у сумі 9000, 00 грн., позивач також просить стягнути з відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за Договором постачання товару № 703 від 08.08.2019 в частині своєчасної оплати за поставлений товар.
Ухвалою господарського районного суду Харківської області від 13.04.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1249/21. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачеві, згідно ст. 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов. Роз'яснено, що у разі ненадання відзиву на позов у встановлений судом строк, справа згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України буде розглянута за наявними в ній матеріалами. Також, роз'яснено сторонам, що відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
07.05.2021 відповідач подав відзив (вх.№ 10360), в якому визнає суму основного боргу в розмірі 340 000,00грн, щодо решти позовних вимог - вважає їх необґрунтованими. Відповідач вказує, що сторонами у договорі не було визначено строків оплати товару, у зв'язку з чим позивачем невірно здійснено розрахунок штрафних санкцій. Також, відповідач просить зменшити штрафні санкції у зв'язку з винятковими обставинами.
18.05.2021 року надійшла відповідь на відзив (вх №11276), в якій позивач зазначає, що наведені відповідачем заперечення не відповідають дійсним обставинам справи, а тому не спростовують підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд звертає увагу, що кінцевим строком вирішення даного спору, у відповідності до ст. 248 ГПК України, є 12.06.2021. Однак зважаючи на те, що в період з 11.06.2021 по 18.06.2021 суддя перебувала у відпустці, а 19.06.2021 - 21.06.2021 були вихідними, рішення у даній справі постановлено у перший робочий день судді, тобто 22.06.2021.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
08 серпня 2019 року між ТОВ "Торговий Дім "Фідлайф" (покупець) та ТОВ "ЗІМАГРО" (постачальник) укладено Договір постачання товару №703 (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товар у кількості та в асортименті у відповідності до підписаних Специфікацій, які є невід'ємною частиною чинного договору, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що загальна вартість договору становить суму вартості усіх поставок товару в рамках цього договору.
Згідно з пунктом 2.1 Договору передача товару здійснюється на умовах, що зазначаються сторонами у підписаних Специфікаціях, у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього договору.
Умовами пункту 2.2 Договору сторони погодили, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами на складі покупця, що зазначається у підписаних сторонами Специфікаціях.
Пунктом 2.3 Договору встановлено, що строк постачання товару зазначається сторонами у підписаних Специфікаціях.
Відповідно до п. 2.4 Договору постачання кожної партії товару повинно супроводжуватись наступними товаросупроводжувальними документами: видаткова накладна на партію товару; товарно-транспортна накладна на партію товару.
Пунктом 2.5 Договору сторони погодили, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту його фактичної передачі покупцю (перевізнику покупця) у відповідності до узгоджених сторонами умов постачання, визначених у підписаних Специфікаціях.
В пункті 2.6 Договору зазначено, що датою постачання товару вважається дата зазначена у видатковій накладній.
Згідно з пунктом 2.7 Договору, постачання товару вважається здійсненим з моменту передачі постачаємого товару покупцю разом з усіма товаросупроводжувальними документами та документами, які підтверджують якість поставленого товару.
Пунктом 2.9 Договору передбачено, що сторони цього договору визнають, що особи, які підписують від їх імені видаткові, товарно-транспортні накладні, та інші документи, що підтверджують виконання взаємних обов'язків по цьому договору та відображають рух товару, є особами належним чином уповноваженими на підписання зазначених документів та виконання у зв'язку з цим відповідних дій, як то приймання товару, передачу товару перевізнику, на зберігання, тощо.
Відповідно до пункту 4.1 Договору сторони погодили, що оплата постачаємого постачальником товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника зазначений у чинному договорі на підставі отриманих від постачальника рахунків та на умовах, зазначених у підписаних Специфікаціях.
Пунктом 4.2 Договору передбачено, що ціна за одиницю товару, який постачається постачальником в рамках цього договору, узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару та зазначається у підписаних сторонами Специфікаціях.
Згідно з пунктом 6.1 Договору усі спори сторонами вирішуються згідно з ст. 6-8 ГПК, а саме шляхом надання претензії. Спори, в яких не було досягнуто згоди, розв'язуються у відповідності до законодавства України у господарському суді.
Відповідно до пункту 9.1 Договору сторонами передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2020 року, або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
08 серпня 2019 року між сторонами підписано Специфікацію №1 до Договору постачання товару №703 від 08.08.2019, в якій сторонами погоджено асортимент, кількість, ціну товару та порядок оплати. Відповідно до умов Специфікації №1 постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити партію товару на загальну суму 23 000, 00 грн., у т.ч. ПДВ 20%. Також, умовами Специфікації №1 сторони погодили вид транспорту та базис постачання: автотранспорт, DDP склад покупця Луганська обл., Кремінський район, с. Бараниківка, вул. Зарічна, 124 (згідно Інкотермс - 2010). Вантажоотримувач - ТОВ Торговий Дім Фідлайф. Приймання товару здійснюється силами і за рахунок покупця. Транспортні витрати за рахунок постачальника. Згідно умов Специфікації №1 передбачено строк постачання товару до 20 серпня 2019 року включно. Крім того, умовами Специфікації №1 сторони погодили порядок та строки оплати товару: перерахування 100% вартості партії товару на поточний рахунок постачальника у строк, що не перевищує тридцять календарних днів з дати постачання товару.
На умовах Специфікації №1 за видатковою накладною № 14 від 20 серпня 2019 року відповідачу був поставлений товар на загальну суму 23 000,00 грн. Також, це підтверджується податковою накладною №10 від 20.08.2019.
За поставлений товар відповідач розрахувався з позивачем в повному обсязі у строк передбачений умовами Специфікації №1.
19.12.2019 року між сторонами підписано Специфікацію №2 до Договору постачання товару №703 від 08.08.2019, в якій сторонами погоджено асортимент, кількість, ціну товару та порядок оплати. Згідно до умов Специфікації №2 постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити партію товару на загальну суму 10 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20%. Також, умовами Специфікації №2 сторони погодили вид транспорту та базис постачання: автотранспорт, DDP склад покупця Луганська обл., Кремінський район, с. Бараниківка, вул. Зарічна, 124 (згідно Інкотермс - 2010). Вантажоотримувач - ТОВ Торговий Дім Фідлайф. Приймання товару здійснюється силами і за рахунок покупця. Транспортні витрати за рахунок постачальника. Згідно умов Специфікації №2 передбачено строк постачання товару до 31 грудня 2019 року включно. Окрім того, умовами Специфікації №2 сторони погодили порядок та строки оплати товару: перерахування 100% вартості партії товару на поточний рахунок постачальника у строк, що не перевищує тридцять календарних днів з дати постачання товару.
Відповідно до видаткової накладної № 34 від 19 грудня 2019 року відповідачу був поставлений товар на загальну суму 10 000,00 грн. Також, це підтверджується податковою накладною №7 від 19.12.2019.
Згідно умов Специфікації №2 відповідач повинен був розрахуватись з позивачем за товар в повному обсязі до 18 січня 2020 року включно. Проте, оплату за товар відповідач здійснив лише 10.02.2020, тобто з порушенням строків передбачених умовами Специфікації №2, що підтверджується випискою по рахунку позивача.
06.02.2020 року між сторонами підписано Специфікацію №3 до Договору постачання товару №703 від 08.08.2019, в якій сторонами погоджено асортимент, кількість, ціну товару та порядок оплати. Згідно умов Специфікації №3 постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити партію товару на загальну суму 432 390,00 грн., у т.ч. ПДВ 20%. Також умовами Специфікації сторони погодили вид транспорту та базис постачання: автотранспорт, DDP склад покупця Луганська обл., Кремінський район, с. Бараниківка, вул. Зарічна, 124 (згідно Інкотермс - 2010). Вантажоотримувач - ТОВ Торговий Дім Фідлайф. Приймання товару здійснюється силами і за рахунок покупця. Транспортні витрати за рахунок постачальника. Умовами Специфікації №3 передбачено строк постачання товару до 20 лютого 2020 року включно. Також, умовами Специфікації №3 сторони погодили порядок та строки оплати товару: перерахування 100% вартості партії товару на поточний рахунок постачальника у строк, що не перевищує тридцять календарних днів з дати постачання товару.
Згідно видаткової накладної № 3 від 10 лютого 2020 року відповідачу був поставлений товар на загальну суму 432 390,00 грн. Також, це підтверджується податковою накладною №3 від 10.02.2020.
Відповідно до умов Специфікації №3 відповідач повинен був розрахуватись з позивачем за товар в повному обсязі до 11 березня 2020 року включно. Проте, оплату за товар відповідач здійснював частинами, повністю розрахувався з позивачем тільки 14.01.2021, тобто з порушенням строків передбачених умовами Специфікації №3, що підтверджується випискою по рахунку позивача.
13.05.2020 року між сторонами підписано Специфікацію №4 до Договору постачання товару №703 від 08.08.2019, в якій сторонами, зокрема, погоджено асортимент, кількість, ціну товару та порядок оплати. Відповідно до умов Специфікації №4 постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити партію товару на загальну суму 338 925,00 грн., у т.ч. ПДВ 20%. Умовами Специфікації №4 сторони погодили вид транспорту та базис постачання: автотранспорт, DDP склад покупця Луганська обл., Кремінський район, с. Бараниківка, вул. Зарічна, 124 (згідно Інкотермс - 2010). Вантажоотримувач - ТОВ Торговий Дім Фідлайф. Приймання товару здійснюється силами і за рахунок покупця. Транспортні витрати за рахунок постачальника. Згідно умов Специфікації №4 передбачено строк постачання товару до 20 травня 2020 року включно. Також, умовами Специфікації №4 сторони погодили порядок та строки оплати товару: перерахування 100% вартості партії товару на поточний рахунок постачальника у строк до 31 травня 2020 включно.
Згідно видаткової накладної № 16 від 18 травня 2020 року відповідачу був поставлений товар на загальну суму 338 925,00 грн. Також, це підтверджується податковою накладною №16 від 18.05.2020.
Відповідно до умов Специфікації №4 відповідач повинен був розрахуватись з позивачем за товар в повному обсязі до 31 травня 2020 року включно. Проте, оплату за товар відповідач здійснив частково з порушенням строку передбаченого умовами Специфікації №4, внаслідок чого за відповідачем рахується непогашена заборгованість в розмірі 334 430,00 грн.
03.06.2020 року між сторонами підписано Специфікацію №5 до Договору постачання товару №703 від 08.08.2019, в якій сторонами погоджено асортимент, кількість, ціну товару та порядок оплати. Відповідно до умов Специфікації №5 постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити партію товару на загальну суму 135 570,00 грн., у т.ч. ПДВ 20%. Також умовами Специфікації №5 сторони погодили вид транспорту та базис постачання: автотранспорт, DDP склад покупця Луганська обл., Кремінський район, с. Бараниківка, вул. Зарічна, 124 (згідно Інкотермс - 2010). Вантажоотримувач - ТОВ Торговий Дім Фідлайф. Приймання товару здійснюється силами і за рахунок покупця. Транспортні витрати за рахунок постачальника. Згідно умов Специфікації №5 строк постачання товару до 10 червня 2020 року включно. Також, умовами Специфікації №5 сторони погодили порядок та строки оплати товару: перерахування 100% вартості партії товару на поточний рахунок постачальника у строк, що не перевищує тридцять календарних днів з дати постачання товару.
Згідно видаткової накладної № 23 від 03 липня 2020 року відповідачу був поставлений товар на загальну суму 135 570,00 грн. Також, це підтверджується податковою накладною №20 від 03.07.2020.
Відповідно до умов Специфікації №5 відповідач повинен був розрахуватись з позивачем за товар в повному обсязі до 03 серпня 2020 року включно. Проте, оплату за товар відповідач не здійснив взагалі, чим порушив строки оплати передбачені умовами Специфікації №5, що підтверджується випискою по рахунку позивача.
Отже, на виконання умов Договору та Специфікацій позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 939 885,00 грн. Проте, позивач стверджує, що відповідач не розрахувався за товар у повному обсязі, а тому станом на 07.04.2021 існує заборгованість на суму 470 000,00 грн.
22.02.2021 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію (вих. №2) про сплату заборгованості за поставлені товари, з вимогою сплатити грошові кошти у розмірі 470 000,00 грн. Вказану претензію було отримано ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ФІДЛАЙФ» 22.02.2021 року.
Після отримання претензії ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ФІДЛАЙФ» на користь ТОВ «ЗІМАГРО» жодних коштів не сплатило.
Враховуючи вказане, позивач звернувся до суду з відповідним позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 470 000,00 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі 68 626, 88 грн., інфляційні втрати у розмірі 30 353,89 грн., відсотки в розмірі 0,1 % від не сплаченої (не своєчасно сплаченої) суми платежу за кожен день прострочення платежу в розмірі 186 865,49 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Аналогічне положення закріплене у Господарському кодексі України, зокрема у ч.1. ст. 173 зазначено про те, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші,надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У ч. 1 статті 174 ГК України зазначено про те, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити а нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору постачання товару №703 від 08.08.2019 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 939 885,00 грн., що підтверджується: видатковою накладною №14 від 20.08.2019 на суму 23 000,00 грн.; видатковою накладною №34 від 19.12.2019 на суму 10 000,00 грн., видатковою накладною №3 від 10.02.2020 на суму 432 390,00 грн.; видатковою накладною № 16 від 18.05.2020 на суму 338 925,00 грн.; видатковою накладною №23 від 03.07.2020 на суму 135 570,00 грн., а також податковими накладними: №10 від 20.08.2019; №7 від 19.12.2019, №3 від 10.02.2020; №16 від. 18.05.2020, №23 від 03.07.2020.
Проте, в порушення умов Договору постачання товару №703 від 08.08.2019, відповідач за поставлену продукцію розрахувався частково у розмірі 469 885,00 грн., що підтверджується випискою з розрахункового рахунку позивача (а. с. 42). Заборгованість у розмірі 470 000,00 грн. залишилась відповідачем не погашеною.
У відзиві на позов відповідач вказує, що сума непогашеної заборгованості за його підрахунками становить 340 000,00 грн., однак жодних доказів в підтвердження своїх доводів відповідачем до суду не надано.
Окрім того, відповідачем не надано жодних доказів оплати товару на суму заявлену до стягнення, а саме у розмірі 470 000,00 грн.
А отже, як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого основного боргу у розмірі 470 000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання за Договором постачання товару №703 від 08.08.2019.
За таких обставин, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 470 000,00 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 30 353,89 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позивачем в розрахунках по Специфікації №2 не було враховано те, що в лютому 2020 року мала місце дефляція (99,7), що призвело до помилки в розрахунках та безпідставному нарахуванню суми у розмірі 300,00 грн.
Зважаючи на вказане, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 30 053,89 грн. В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 300,00 грн. слід відмовити.
Щодо вимог позивача про стягнення відсотків в розмірі 0,1 % від не сплаченої (не своєчасно сплаченої) суми платежу за кожен день прострочення платежу в розмірі 186 865,49 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Приписам статті 536 ЦК України цілком кореспондують положення ч. 3. ст. 692 ЦК України, відповідно до яких у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Згідно пункту 5.2 Договору, у разі порушення Покупцем строків оплати товару, постачальник має право нарахувати і вимагати оплати покупцем відсотків відповідно до ст.ст. 536, 694 ЦК України в сумі 0.1 % від не сплаченої (не своєчасно сплаченої) суми платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Позивачем нараховано відсотки в розмірі 0,1 % від не сплаченої (не своєчасно сплаченої) суми платежу за кожен день прострочення платежу в розмірі 186 865,49 грн.
Перевіривши розрахунки позивача за користування грошовими коштами, суд звертає увагу на те, що в розрахунках по Специфікації №2 від 19.12.2019 за період з 19.01.2020 по 09.02.2020 року, позивачем зазначено невірно суму основного боргу, замість належної суми у розмірі 10 000, 00 грн. вказано 100 000, 00 грн. В розрахунках позивача по Специфікації №3 також маються арифметичні помилки.
Здійснивши перерахунок, суд зазначає, що правомірно нарахованою є сума відсотків в розмірі 0,1 % від не сплаченої (не своєчасно сплаченої) суми платежу за кожен день прострочення платежу в розмірі 180 370,85 грн., а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими. В іншій частині, а саме у розмірі 6 494,64 грн., суд вважає за необхідне відмовити.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 68 626, 88 грн., суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до вимог п. 4 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У відповідності до п. 3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Проаналізувавши умови договору, судом не встановлено погодження між сторонами нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну оплату за наданий позивачем товар у вигляді пені, тому, суд приходить до висновку , що позовна вимога про стягнення пені у розмірі 68 626, 88 грн. є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, сді зазначити наступне.
Згідно ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі № 925/1471/16, суд зазначив, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Обґрунтовуючи свою заяву про зменшення штрафних санкцій, відповідач посилається на скрутний фінансовий стан, а саме на те, що ТОВ "Торговий дім "Фінлайф" у кінці 2020 року прострочило сплату за кредитним договором з АТ "Райффайзен Банк Аваль", у зв'язку з чим, сплата значних штрафних санкції може негативно вплинути на фінансовий стан відповідача.
Однак, жодного доказу на підтвердження факту існування виняткових обставин відповідач не надає. Також, відповідачем не надано доказів прострочення та реструктуризації заборгованості відповідача за кредитним договором, укладеним з АТ "Райффайзен Банк Аваль".
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що у позовній вимозі про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі 68 626, 88 грн. судом взагалі відмовлено, оскільки умовами договору не передбачено нарахування штрафних санкцій у вигляді пені за несвоєчасну оплату за поставлений товар.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
Згідно статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У відповідності до вимог ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 470000,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 30 053,89 грн., відсотків в розмірі 0,1 % від не сплаченої (не своєчасно сплаченої) суми платежу за кожен день прострочення платежу в розмірі 180 370,85 грн. В частині стягнення пені у розмірі 68 626, 88 грн., відсотків в розмірі 0,1 % від не сплаченої (не своєчасно сплаченої) суми платежу за кожен день прострочення платежу в розмірі 6 494,64 грн., інфляційних втрат у розмірі 300,00 грн., суд вважає за необхідне відмовити.
Також, позивач просить вирішити питання про судові витрати та стягнути з відповідача 9000,00 грн., які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень ч. 3. ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Положеннями ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9000,00 грн. позивач надав: ордер адвоката на надання правової допомоги АН № 1030331 від 06.04.2021, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДН №5087, копію договору про надання правової допомоги від 23.03.2021, копію додатку до Договору від 23.03.2021 року, платіжне доручення № 327 від 25.03.2021 на суму 9000,00 грн., копію Акту приймання-передачі наданих послуг від 31.03.2021.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача по стягненню з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме у розмірі 8101,94 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позов задоволено частково, у відповідності до вимог ст.129 ГПК України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у розмірі 10 206,37 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 530, 551, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 175, 193, 233, 265, 530, 712 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 126, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фідлайф" (61166, м.Харків, вул. Новгородська, буд. 11; код ЄДРПОУ: 40514620) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зімагро" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, код ЄДРПОУ: 42782240 ) суму основного боргу в розмірі 470 000,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 30 053,89 грн., відсотки в розмірі 0,1 % від не сплаченої (не своєчасно сплаченої) суми платежу за кожен день прострочення платежу в розмірі 180 370,85 грн., витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8101,94 грн., а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 10206, 37 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 68 626, 88 грн., відсотків в розмірі 0,1 % від не сплаченої (не своєчасно сплаченої) суми платежу за кожен день прострочення платежу в розмірі 6 494,64 грн., інфляційних втрат у розмірі 300,00 грн. - відмовити.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Зімагро" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, код ЄДРПОУ: 42782240 ).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фідлайф" (61166, м. Харків, вул. Новгородська, буд. 11; код ЄДРПОУ: 40514620).
Повне рішення складено "22" червня 2021 р.
Суддя В.В. Суслова
справа № 922/1249/21