ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
м. Київ
23.06.2021Справа № 910/7755/21
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Фізичної особи-підприємця Шами Ольги Олександрівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санос»
про стягнення 156784,97 грн та зобов'язання вчинити дії
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Зіньков О.Ю.
17.05.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Шами Ольги Олександрівни з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санос» про стягнення 156784,97 грн та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 відкрито провадження у справі №910/7755/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.06.2021, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
07.06.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
У підготовче засідання 23.06.2021 з'явився представник відповідача, надав усні пояснення по справі.
Представник позивача у судове засідання 23.06.2021 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0105477692164.
У підготовчому засіданні 23.06.2021, розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку передати справу за підсудністю до Господарського суду Київської області на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на наступні обставини.
Судом встановлено, що 25.04.2017 між Фізичною особою-підприємцем Шамою Ольгою Олександрівною (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Санос» (орендар) укладено Договір оренди №25-1/04-2017, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати у строкове платне користування майно - кіоск-магазин, а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування майно, що визначене у цьому договорі, та зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату.
Майно знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Плеханова, загальна площа 20,00 кв.м. (п.п. 1.2, 1.3 Договору).
Майно належить орендодавцю на праві приватної власності та встановлене на підставі Паспорту на тимчасове розміщення кіоску-магазину у Дніпровському районі міста Києва по вул. Плеханова (п. 1.6 Договору).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те що з січні 2019 відповідач припинив сплачувати позивачу орендну плату, однак продовжує користуватися орендованим майном, у зв'язку з чим у відповідача утворилася заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 156784,97 грн (разом з пенею). Крім того, як зазначає позивач, договір оренди було розірвано позивачем в односторонньому порядку, однак відповідач орендоване майно позивачу не повернув.
За таких обставин, позивач просить суд стягнути з відповідача 125000,00 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 31784,97 грн пені та зобов'язати відповідача повернути кіоск-магазин, площею 20,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Плеханова.
Як вбачається з позовної заяви, подаючи даний позов до Господарського суду міста Києва, позивач посилається на норми ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, де зазначено, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Суд не погоджується з вказаними доводами позивача, зважаючи на наступні обставини.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
У ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Суд зазначає, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах.
Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.08.2019 у справі №916/142/19.
У постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №760/6693/17-ц судом зазначено, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.
Згідно з положеннями статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Виходячи з аналізу зазначених правових норм Верховний Суду у постанові від 19.06.2019 у справі №760/6693/17-ц висловив правову позицію, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною умов договору, об'єктом якого є нерухоме майно, вимог іпотекодержателя.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №638/1988/17, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2020 у справі №910/10647/18 дійшла висновку, що у частині третій статті 16 Господарського процесуального кодексу України в попередній редакції йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном.
Натомість у частині третій статті 30 Господарського процесуального кодексу України в чинній редакції йдеться про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, тобто, перелік спорів цієї категорії розширено.
Отже, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 зазначила, що за визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв'язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв'язку з нерухомим майном або певними діями, пов'язаними з цим майном.
Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного Господарського процесуального кодексу України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 дійшла висновку, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 Господарського процесуального кодексу України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
За твердженням позивача, кіоск-магазин, площею 20,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Плеханова, який було передано в оренду відповідачу на умовах договору оренди, є саме нерухомим майном.
Однак, відповідно до ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів». Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Згідно з ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Нерухомість має природу індивідуальної визначеності і не може вільно переміщатися в просторі, тому що має стаціонарний фундамент. Цивільне законодавство передбачає залежність прав на земельну ділянку від прав на нерухомість. Крім того, Цивільним кодексом України передбачена державна реєстрація прав на нерухомість.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Згідно з ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.
Згідно ДСТУ 4303:2004: павільйон це торговельний об'єкт у роздрібній торгівлі, призначений для організації продажу товарів кінцевим споживачам, розміщений в окремій споруді полегшеної конструкції та має торговий зал для покупців; кіоск - торговий об'єкт для організації роздрібного продажу товарів, який має постійне просторове місце, що займає окрему закриту споруду некапітального типу на одне робоче місце без торговельної зали для покупців та додаткової площі для розміщення запасу товарів; намет торговий об'єкт збірно-розбірної конструкції для організації роздрібного продажу товарів, без торгового залу для покупців, на одне або декілька робочих місць з товарним запасом на один день торгівлі; лоток торговий об'єкт для організації роздрібного продажу товарів обмеженого асортименту з використанням для їх викладки відкритого пристосування збірно-розбірної конструкції, легко переміщуваної з місця на місце.
Отже, тимчасові споруди (які не мають фундаменту і переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення) не вважаються нерухомістю.
Таким чином, суд вважає необгрунтованими доводи позивача, що спір у даній справі підлягає розгляду за правилами виключної підсудності - за місцем знаходження кіоску, так як кіоск-магазин, площею 20,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Плеханова, не є нерухомим майном, а є тимчасовою спорудою, рухомим майном.
Крім того, як вбачається з Висновку оцінювача про вартість майна, долученого позивачем до позовної заяви, в ньому зазначено, що об'єктом оцінки є тимчасовий торговельний кіоск з продажу автозапчастин розміром 5*4 м на основі модульних конструкцій для МАФ заводського виготовлення. Кіоск встановлено без розриття, дане розміщення тимчасове.
Позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом (ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Санос» є 08145, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Забір'я, ВАТ «Забір'я».
Таким чином, оскільки адресою місцезнаходження відповідача є 08145, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Забір'я, ВАТ «Забір'я», суд дійшов висновку, що дана справа підлягає розгляду Господарським судом Київської області - за місцезнаходженням відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
У ч. 2 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
У ч. 3 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Керуючись статтями 31, 182, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Справу №910/7755/21 за позовом Фізичної особи-підприємця Шами Ольги Олександрівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санос» про стягнення 156784,97 грн та зобов'язання вчинити дії передати на розгляд до Господарського суду Київської області.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення.
Повний текст складено та підписано 24.06.21.
Суддя О.М. Спичак