ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.05.2021Справа № 910/221/21
Господарський суд м. Києва у складі:
судді - Бондаренко-Легких Г. П.
за участю секретаря - Степов'юк С. О.
розглянувши у відкритому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи
За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5; ідентифікаційний код: 40538421)
До Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" (02232, м. Київ, проспект Маяковського Володимира, 68, офіс 233; ідентифікаційний код: 37880620)
Про стягнення 2 409 084, 32 грн
та
За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" (02232, м. Київ, проспект Маяковського Володимира, 68, офіс 233; ідентифікаційний код: 37880620)
До Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5; ідентифікаційний код: 40538421)
Про визнання недійсним акта звіряння розрахунків за теплову енергію
За участі представників сторін:
Від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Сірик Д.О. (довіреність №03/03/21-02 від 03.03.21);
Від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Бойков О.С., (довіреність б/н від 15.02.2021).
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" (далі - відповідач) про стягнення 2 409 084, 32 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.01.2019 між сторонами було укладено Договір № 1411309 на постачання теплової енергії (далі - Договір), відповідно до якого позивач зобов'язався виробити та поставити теплову енергію у гарячій воді відповідачу, а відповідач зобов'язався отримувати теплову енергію та оплачувати її вартість відповідно до умов, викладених у Договорі.
Проте, відповідач, порушуючи умови Договору, своєчасно не вносив плату за спожиту теплову енергію у гарячій воді, в результаті чого за період з 01.11.2019 по 01.10.2020 включно утворилася заборгованість у розмірі 2 175 756, 13 грн.
У зв'язку з викладеним позивач просить, стягнути з відповідача 2 175 756, 13 грн - основного боргу; 29 987, 15 грн - інфляційних втрат; 41 870, 68 грн - 3% річних; 161 470, 36 грн - пені.
12.01.2021 Суд залишив позовну заяву без руху, надав позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків з моменту отримання ухвали.
29.01.2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
01.02.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі на 02.03.2021, про що постановив відповідну ухвалу в якій навів мотиви та обґрунтування прийнятих процесуальних рішень.
26.02.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву до якого було додано клопотання про призначення комплексної економічної судової експертизи з залученням спеціаліста теплотехніка.
26.02.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" надійшла зустрічна позовна заява до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про визнання недійсним акта звіряння розрахунків за теплову енергію.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані обставинами підписання акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020 з боку позивача за зустрічним позовом під впливом помилки.
Також позивач за зустрічним позовом просить покласти на відповідача за зустрічним позовом витрати по сплаті судового збору.
01.03.2021 суд прийняв до спільного розгляду з первісним позовом у справі №910/221/21 зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про визнання недійсним акта звіряння розрахунків за теплову енергію, об'єднав зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про визнання недійсним акта звіряння розрахунків за теплову енергію в одне провадження з первісним позовом по справі № 910/221/21 та підготовче судове засідання призначив на 02.03.2021, про що постановив відповідну ухвалу.
02.03.2021 від позивача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив та заперечення на клопотання відповідача про призначення експертизи.
В судовому засіданні 02.03.2021 суд на місці оголосив перерву в підготовчому судовому засіданні до 08.04.2021.
15.03.2021 від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічний позов ТОВ "Водоканал - Сервіс" до КП "Київтеплоенерго" у справі № 910/221/21.
08.04.2021 від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
08.04.2021 від відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про долучення доказів.
В судовому засіданні 08.04.2021 суд, розглянувши клопотання відповідача за первісним позовом про призначення експертизи, на місці ухвалив відмовити в його задоволенні, що було відображено в протоколі судового засідання.
Також в судовому засіданні 08.04.2021 суд на місці (протокольно) ухвалив закрити підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.05.2021.
13.04.2021 від відповідача за первісним позовом надійшла заява про відвід судді Бондаренко - Легких Г. П.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 визнано заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" щодо відводу судді Бондаренко - Легких Г.П. необґрунтованою. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" щодо відводу судді Бондаренко - Легких Г. П. від розгляду справи № 910/221/21 передано для визначення судді в порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2021 для розгляду заяви про відвід у справі № 910/221/21 судді Бондаренко - Легких Г.П. призначено Балаца С.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОДОКАНАЛ-СЕРВІС" про відвід судді Бондаренко-Легких Г.П. від розгляду справи № 910/221/21 відмовлено.
18.05.2021 від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про відкладення судового засідання, в якому позивач за первісним позовом просив суд відкласти судове засідання на іншу дату.
У судове засідання 18.05.2021 учасники справи прибули, позивач за первісним позовом підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, а у зустрічному позові відмовити, відповідач за первісним позовом проти первісних позовних вимог заперечив та просив задовольнити зустрічний позов.
Заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини, на які вони посилаються як на підстави своїх вимог, та дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, наявні у спрві, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на вимогах закону, Суд -
17.01.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" (надалі - споживач) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1411309, відповідно до п.1.1. якого, постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію у гарячій воді Споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а Споживач зобов'язується отримувати теплову енергію та оплачувати її вартість відповідно до умов, викладених у цьому договорі.
Відповідно до п. 4.1 договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 01.05.2019, а в частині зобов'язання споживача розрахуватися за спожиту теплову енергію, до повного цього зобов'язання виконання.
Згідно з п. 2.2.1 договору постачальник зобов'язується безперебійно (крім випадків визначених цим договором та чинним законодавством) постачати споживачу теплову енергію у гарячій воді, на межу балансової належності, відповідно до додатків 3,4 до цього договору для потреб опалення - в період опалювального сезону до будинку/будинків за адресою: м. Київ, вул. Прилужна, 4/15.
Згідно з п. 2.2.2 договору постачальник зобов'язується щомісячно оформляти для споживача:
- Величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в Гігакалоріях (облікову картку) та її вартість за кожним особовим рахунком споживача за розрахунковий період (місяць);
- Рахунок-фактуру, який включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок;
- Акт звіряння розрахунків;
- Акт приймання-передавання товарної продукції (теплової енергії).
Відповідно до п. 2.5.2 договору споживач має право перевіряти достовірність нарахувань та проведення розрахунків за теплову енергію, згідно з умовами договору.
Згідно п. 2.3.1 договору споживач зобов'язується своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2 до договору.
Пунктом 3 додатку 2 до договору передбачено, що у разі встановлення будинкових приладів обліку теплової енергії споживача не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначених цими приладами обліку, споживачем додаються теплові втрати на дільниці тепломережі з межі поділу балансової належності до місця встановлення приладів обліку згідно з п. 1.3 додатка 1.
За приписами п. 5 додатку 2 до договору встановлено, споживач, що має будинкові прилади (незалежно від балансової належності приладів обліку теплової енергії), щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в центр обслуговування клієнтів (далі -ЦОК) за адресою: просп. Победи, 93-А - не пізніше 1 числа наступного за звітним місяцем.
За приписами п. 8 додатку 2 до договору споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в ЦОК за адресою, передбаченою в договорі оформлену позивачем рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції; облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює (підписує необхідні документи) і повертає один примірник акта приймання-передавання товарної продукції акта звіряння позивачу протягом двох днів з моменту їх одержання.
Тобто обов'язок щодо отримання рахунків-фактур, облікових карток та актів приймання-передачі, подальшого їх підписання та повернення постачальнику покладено на споживача (відповідача за первісним позовом).
Відповідно до п. 9 додатку 2 до договору споживач на розрахунковий рахунок постачальника щомісячно забезпечує не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за спожиту теплову енергію на розрахунковий рахунок постачальника.
Згідно з п. 3.3 договору споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі, обумовленому чинним законодавством України.
Позивач за первісним позовом зазначив, що порушуючи умови договору, відповідач за первісним позовом своєчасно не вносив плату за спожиту теплову енергію у гарячій воді, в результаті чого у відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом утворилась заборгованість за період з 01.11.2019 - 01.10.2020 включно в розмірі 2 175 756, 13 грн.
Із матеріалів справи вбачається, що у період з 01.11.2019 - 01.10.2020 позивач за первісним позовом поставив відповідачу за первісним позовом теплової енергії на загальну суму у гарячій воді на загальну суму 3397833, 93 грн. Факт надання послуг позивачем за первісним позовом з постачання теплової енергії у гарячій воді на загальну суму 3397833, 93 грн підтверджується наявними в матеріалах справи корінцями наряду, актами приймання передавання товарної продукції, проте відповідач за первісним позовом здійснив оплату отриманої теплової енергії у гарячій воді лише частково, зокрема, за період з 01.11.2019 по 01.10.2020 в розмірі 1222 077, 80 грн, внаслідок чого заборгованість в останнього за період з 01.11.2019 по 01.10.2020 перед позивачем за первісним позовом складає 2175756, 13 грн.
Крім зазначеного вище, факт наявності заборгованості відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом підтверджується, підписаним обома представниками сторін, актом звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020 на загальну суму 2 175 756, 13 грн, що свідчить на думку позивача про те, що відповідач за первісним позовом визнав зазначену суму заборгованості в повному обсязі.
З матеріалів справи також вбачається, що в період з 01.11.2019 - 01.10.2020 відповідач за первісним позовом здійснював погашення заборгованості за договором за попередні періоди на підставі підписаної сторонами 07.11.2019 угоди № Р-1411309/2019/11 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 17.01.2019 № 1411309. Відповідно до п. 1 зазначеної угоди споживач визнав та підтвердив заборгованість перед КП "Київтеплоенерго" за договором від 17.01.2019 № 1411309 на постачання теплової енергії у гарячій воді станом на 01.11.2019 на загальну суму 1 224 557,41 грн, з врахуванням ПДВ.
Згідно з п. 2 угоди про реструктуризацію заборгованості споживач зобов'язується сплатити зазначену у п. 1 цієї угоди суму заборгованості протягом листопада 2019 - квітня 2020 років щомісячними сплатами згідно з додатком 1 до цієї угоди до 25 числа кожного місяця згідно з вищевказаним договором.
Згідно із розрахунком заборгованості, відповідач за первісним позовом погасив заборгованість перед позивачем за первісним позовом в розмірі 1224557,41 грн за попередні періоди за договором.
Предметом первісного позову у даній справі є вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача 2 175 756, 13 грн (3 397833, 93 - 1222 077, 80 = 2175756, 13) основної заборгованості за послуги теплоспоживання надані відповідачу за первісним позовом за період з 01.11.2019 по 01.10.2020 та 29 987, 15 грн - інфляційних втрат, 41 870, 68 грн - 3% річних та 161 470, 36 грн - пені.
Відповідач за первісним позовом подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позову, мотивуючи це тим, що акт звірки взаєморозрахунків є лише технічним документом та сам по собі не є первинним документом та належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій. Крім того, відповідач за первісним позовом заперечує, визначені позивачем за первісним позовом, обсяги споживання теплової енергії на потреби ГВП та ЦО, та зазначає, що дані позивача за первісним позовом в табуляграмах не піддаються системному аналізу.
Матеріалами справи встановлено та не спростовано сторонами:
- Між сторонами був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1411309 від 17.01.2019;
- Позивач за первісним позовом виконував свої зобов'язання з поставки відповідачу теплової енергії у гарячій воді у період з листопада 2019 по вересень 2020 року;
- Облік теплової енергії здійснювався відповідно до приладу обліку;
- Відповідач за первісним позовом щомісячними періодичними платежами здійснював оплату теплової енергії за договором, але не в повному обсязі.
Предметом зустрічного позову у справі є вимоги позивача за зустрічним позовом до відповідача за зустрічним позовом про визнання недійсним акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020 на загальну суму 2 175 756, 13 грн.
Відповідач за зустрічним позовом проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечує з підстав їх необгрунтованості, невірного визначення позивачем за зустрічним позовом способу захисту та відсутності підстав для визнання зазначеного акту недійсним.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а позовні вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частинами першою і другою статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2017 № 1198 споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих правил.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На підтвердження заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" перед Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" позивач за первісним позовом надав довідку про стан розрахунків за спожиту теплоенергію з листопада 2019 по вересень 2020 року, довідку про стан розрахунків за спожиту теплову енергію у гарячій воді за період з листопада 2019 по вересень 2020 року, облікові картки, акти приймання-передавання товарної продукції, корінці наряду, а також угоду про реструктуризацію, в якій відповідач за первісним позовом визнав заборгованість перед позивачем за первісним позовом станом на 01.11.2019 в розмірі 1 224 557,41 грн (за попередні періоди), та акт звірки взаєморозрахунків підписаний обома представниками сторін станом на 30.09.2020 на суму 2 175 756, 13 грн.
Водночас, в матеріалах справи відсутні та відповідачем за первісним позовом не надані належні докази, які підтверджували б, що заборгованість в останнього перед позивачем за первісним позовом відсутня, та/або що обсяг споживання теплової енергії у відповідний період становив інший об'єм, ніж визначений позивачем за первісним позовом, суд дійшов висновку, що позивач за первісним позовом повністю довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості відповідача перед позивачем за споживання теплової енергії у гарячій воді у відповідний період у відповідному розмірі, а відповідач за первісним позовом, в свою чергу, не спростував доводи позивача за первісним позовом, внаслідок чого з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню 2 175 756, 13 грн заборгованості за спожиту теплову енергію у гарячій воді.
Крім того, позивач за первісним позовом просив суд стягнути з відповідача 29 987, 15 грн - інфляційних втрат, 41 870, 68 грн - 3% річних та 161 470, 36 грн - пені нарахованих за період прострочення з 26.12.2019 до 30.09.2020.
З огляду на те, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за Договором (ст. 610 Цивільного кодексу України), він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Поряд з цим, ст. 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. При цьому, згідно ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» регулює також договірні відносини між суб'єктами господарювання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. Відповідно , законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Водночас ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов'язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Вказаною нормою встановлена лише верхня межа пені, яка може бути встановлена в договорі, відповідно відсутні підстави стверджувати, що розмір пені встановлений вказаною нормою закону.
Згідно з п. 3.3 договору споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі, обумовленому чинним законодавством України. Тобто в договорі сторонами розмір пені не встановлений.
Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки в п. 3.3 договору не передбачений конкретний розмір пені, які підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом, і ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» також не встановлює розмір пені, сторонами письмово не було досягнуто домовленості щодо забезпечення зобов'язань по договору неустойкою, таким чином вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті послуг з теплопостачання в розмірі 161 470, 36 грн не підлягають задоволенню.
Згідно приписів ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно п. 1.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Пунктом 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність про порушення грошових зобов'язань" господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Перевіривши за допомогою ІПС "Ліга:Закон" правильність нарахування позивачем за первісним позовом за період з 01.11.2019 по 01.10.2020 3% річних та інфляційних втрат суд встановив, що сума інфляційних втрат визначена позивачем є арифметично правильною, період нарахування визначений вірно та підлягає відповідно підлягають стягненню з відповідача за первісним позовом інфляційні втрати в розмірі 29 987,15 грн. Разом з тим, проведені позивачем розрахунки 3% річних є помилковими та за розрахунком суду за відповідний період 3% річних становить 41 805, 14 грн, а не 41 870, 68 грн як розраховано позивачем за первісним позовом. Таким чином, стягненню з відповідача 3% річних підлягають в розмірі 41 805, 14 грн, в іншій частині відповідних вимог, в розмірі 65, 54 грн, позивачу за первісним позовом відмовлено.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Як уже було наголошено вище, обов'язок з отримання у постачальника вищезазначених документів та їх підписання і повернення з підписами постачальнику покладається на споживача. Натомість, споживачем не вказано обставин чи вчинялись ним дії по отриманню первинних документів, що підтверджують обсяги та вартість споживання товарної продукції та чи заявлялись ним претензії до постачальника з приводу обсягу та вартості вказаної у долучених до матеріалів справи документах теплової енергії.
Суду не було надано доказів того, що споживач заперечував чи оспорював обсяги спожитої теплової енергії у опалювальний період 2019-2020, а первинні документи були складені постачальником саме на підставі показників, поданих самим споживачем.
На підставі зазначеного, суд вбачає, що йому були надані належні, допустимі та вірогідні докази в підтвердження обсягів спожитої відповідачем за первісним позовом теплової енергії в період з листопада 2019 по жовтень 2020 року. Заперечення ж споживача щодо обсягів споживання жодними доказами не підтверджені, крім того, споживачем не виконано його обов'язок за договором щодо належного оформлення первинних документів в підтвердження обсягів та вартості спожитої теплової енергії.
Отже, докази позивача за первісним позовом є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем за первісним позовом на спростування доводів позивача за первісним позовом.
Щодо зустрічних позовних вимог суд зазначає наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" зустрічні вимоги про визнання недійсним акту звіряння розрахунків за теплову енергію у гарячій воді від 30.09.2020 обґрунтовує тими обставинами, що сторони планували укласти мирову угоду, і на стадії її укладання був підписаний спірний акт звірки, однак одразу після підписання акту, відповідач за зустрічним позовом відмовився від укладання мирової угоди і подав позов до суду про стягнення заборгованості, у зв'язку із зазначеним позивач за зустрічним позовом вважає, що акт звіряння взаєморозрахунків був підписаний помилково.
Відповідач за зустрічним позовом при розгляді справи зазначив, що акт звірки взаєморозрахунків може вважатися доказом у справі на підтвердження певних обставин, зокрема, на підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості, однак за умови, що така інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Вказаний акт звірки взаєморозрахунків, складений на підставі даних первинного обліку, і відповідно є таким доказом. Крім того, відповідач за зустрічним позовом погоджується, що акт звірки взаєморозрахунків складався з метою врегулювання спору між сторонами, а саме укладення мирової угоди, та вказує, що сторони мали на меті провести звіряння розрахунків та визначити їх реальний стан.
Частинами 1 та 2 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються, зокрема шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Виходячи зі змісту приписів пункту 2 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.
При цьому, акт звіряння розрахунків є лише документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний у межах зустрічного позову акт звіряння є внутрішнім документом сторін, в якому лише відображена точка зору двох керівників на фінансові відносини сторін, і складання такого акта не тягне за собою наслідків встановлення, виникнення і припинення певних господарських зобов'язань для сторін. Тому наведений акт не є правочином у розумінні вимог статті 202 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим не може бути визнаний недійсним у спосіб захисту цивільних прав, обумовлений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, оскільки жодних прав та охоронюваних законом інтересів позивача наведений акт не зачіпає. Крім того, обраний позивачем за зустрічним позовом спосіб захисту не є ефективним, оскільки, в будь-якому випадку не може захистити його права та інтереси, оскільки, недійсність акту звірки не вплине на зобов'язання споживача по оплаті заборгованості, оскільки, вона підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами. З огляду на вказане у задоволенні зустрічних позовних вимог суд відмовляє.
Оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісних позовних вимог та стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом основного боргу у розмірі 2 175 756,13 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 29 987,15 грн та 41 805,14 грн 3% річних, та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються за розгляд первісних позовних вимог на сторони пропорційно розміру задоволених вимог за первісним позовом, а за розгляд зустрічних позовних вимог - на позивача за зустрічним позовом.
Керуючись ст. 129, 231, 232, 36-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Первісний позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" про стягнення 2 409 084, 32 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" (02232, м. Київ, проспект Маяковського Володимира, 68, офіс 233; ідентифікаційний код: 37880620) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5; ідентифікаційний код: 40538421) основний борг в розмірі 2 175 756 (два мільйони сто сімдесят п'ять тисяч сімсот п'ятдесят шість) грн 13 коп., 3% річних в розмірі 41 805 (сорок одна тисяча вісімсот п'ять) грн 14 коп., інфляційну складову боргу в розмірі 29 987 (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят сім) грн 15 коп та судовий збір у розмірі 33 713 (тридцять три тисячі сімсот тринадцять) грн 22 коп.
3. В задоволенні інших первісних позовних вимог, щодо стягнення 161 470, 36 грн пені та 65, 54 грн 3 % річних - відмовити.
4. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про визнання недійсним акта звіряння розрахунків за теплову енергію відмовити.
5. Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд зустрічних позовних вимог покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" (02232, м. Київ, проспект Маяковського Володимира, 68, офіс 233; ідентифікаційний код: 37880620).
6. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Повний текст рішення складено: 23.06.2021.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г. П. Бондаренко - Легких