36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
22.06.2021 Справа № 917/501/21
за позовною заявою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; Код ЄДРПОУ: 20077720)
до Комунального виробничого підприємства «Теплоенерго» м. Горішні Плавні» (39800 Полтавська обл,. м. Горішні Плавні, вул. Молодіжна, 8; код ЄДРПОУ 13940851)
про стягнення 344 524,56 грн.
Суддя Киричук О.А.
Секретар судового засідання Тертична О.О.
Представники сторін:
представник позивача: не з"явився
представник відповідача: не з"явився
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до суду з позовом до Комунального виробничого підприємства «Теплоенерго» м. Горішні Плавні» про стягнення 344 524,56 грн. заборгованості по Договору постачання природного газу № 6117/1920-БО-24 від 24.09.2019 року, у тому числі: пеня у сумі 126 567,57 грн.; три проценти річних у сумі 100 311,86 грн.; інфляційні втрати у сумі 117 645,13 грн.
Ухвалою від 12.04.2021р. суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 11.05.21, запропонував відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.
30.04.21 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він просить зменшити розмір пені на 90%.
Ухвалою від 11.05.2021р. суд відклав підготовче засідання на 03.06.21.
11.05.21 від позивача надійшла відповідь на відзив на позов, в якій позивач не погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов, заперечує проти зменшення пені та підтримує позов в повному обсязі.
Ухвалою від 03.06.2021р. суд постановив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.
У підготовчому засіданні, 03.06.2021р., судом здійснено дії та з'ясовані всі питання, передбачені ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 03.06.2021р. суд постановив закрити підготовче провадження у справі № 917/501/21, призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 22.06.2021.
У судове засідання 22.06.21 р. представники сторін не з'явились.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що сторони не повідомляли про наявність підстав для відкладення, за висновками суду, справа по суті може бути розглянута за наявними у ній документами у судовому засіданні 22.06.21 р.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
24.09.2019 між сторонами укладено договір постачання природного газу № 6117/1920-БО-24 постачання природного газу (далі - Договір), за умовами якого позивач (Постачальник) зобов'язався поставити відповідачу (Споживачу) природний газ, а Споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього Договору (п. 1.1 Договору).
За п. 1.2 Договору, природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Згідно п. 3.7 Договору, приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу Споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів природного газу.
Відповідно до пункту 5.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відпрвідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця цоставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
До Договору сторони уклали додаткові угоди №№ 1-10, зокрема, щодо обсягів газу, що постачається, його вартості, порядку та умов передачі, обсягу відповідальності.
Позивач вказує, що в період з жовтня 2019 року по квітень 2020 року на виконання умов Договору передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 7 211 606,30 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за ці періоди.
За твердженням позивача, оплату за отриманий природний газ відповідач провів в повному обсязі, що підтверджується виписками банку по рахунку позивача, однак з порушенням строків оплати.
Згідно умов договору за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Пунктом 7.2 Договору (в редакції додаткової угоди № 5) визначено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього Договору він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 14,2 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
З посиланням на наведену норму договору, позивач заявив до стягнення з відповідача 126 567,57 грн. пені, нарахованої за зобов"язаннями жовтня-грудня 2019 року, січня-лютого 2020 року за період з 26.11.2019 по 17.04.2020 (розрахунок залучений до справи).
Із посиланням на ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач заявив до стягнення з відповідача:
- 100 311,86 грн. 3% річних, нарахованих за зобов"язаннями жовтня-грудня 2019 року, січня-квітня 2020 року за період з 26.11.2019 по 23.12.2020 (розрахунок залучений до справи);
- 117 645,13 грн. інфляційних втрат за зобов"язаннями листопада-грудня 2019 року, січня-квітня 2020 року за період з січня 2020 по листопад 2020 (розрахунок залучений до справи).
Приймаючи рішення суд виходив із наступного.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Обов'язок відповідача сплатити кошти за отриманий товар визначений також ст.ст. 655, 706 ЦК України.
Згідно п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов'язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем зобов'язань з оплати вартості отриманого товару.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК).
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд встановив, що в період з жовтня 2019 року по квітень 2020 року на виконання умов Договору передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 7 211 606,30 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за ці періоди.
Оплату отриманого природного газу відповідач здійснив в повному обсязі, проте із порушенням строків, встановлених Договором, що підтверджується сторонами (виписки банку по рахунку позивача).
За ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до пункту 5.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відпрвідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця цоставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2 Договору (в редакції додаткової угоди № 5) визначено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього Договору він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 14,2 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Як зазначено вище, позивач заявив до стягнення з відповідача 126 567,57 грн. пені, нарахованої за зобов"язаннями жовтня-грудня 2019 року, січня-лютого 2020 року за період з 26.11.2019 по 17.04.2020 (розрахунок залучений до справи).
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що її розмір та період її нарахування відповідає вимогам п. 6 ст. 232 ГК України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", умовам Договору та не перевищує розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, відповідає розрахунку відповідача тому вимоги в цій частині є обґрунтованими і правомірними.
За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Із посиланням на ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач заявив до стягнення з відповідача 100 311,86 грн. 3% річних, нарахованих за зобов"язаннями жовтня-грудня 2019 року, січня-квітня 2020 року за період з 26.11.2019 по 23.12.2020 та 117 645,13 грн. інфляційних втрат за зобов"язаннями листопада-грудня 2019 року, січня-квітня 2020 року за період з січня 2020 по листопад 2020 (розрахунки залучений до справи).
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Також суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові КГС у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, за якою якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд здійснив перерахунок річних та інфляційних та встановив, що позовні вимоги в цій частині є правомірними, обґрунтованими та задовольняються судом повністю.
Перевірка правильності розрахунку пені, 3% річних, інфляційних витрат здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт".
Розглядаючи по суті клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%, заявлене відповідачем у відзиві на позов, суд приймає до уваги наступне.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Положеннями частини третьої статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 67/1346/15-ц.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями частини першої статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18.
Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
Частина друга статті 233 ГК України встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
В обґрунтування клопотання про зменшення пені відповідач просить суд врахувати специфіку його статутної діяльності як комунального підприємства, яке надає послуги з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії та гарячої води населенню, дитячим та лікувальним установам, бюджетним організаціям та іншим споживачам.
Відповідач посилається на те, що кошти за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води від усіх категорій споживачів надходять на рахунки зі спеціальним режимом використання, порядок розподілу зазначених коштів затверджений постановою Кабінету Міністрів України та позбавляє відповідача самостійно розпоряджатися грошовими коштами, отриманими від виробничої діяльності.
Також відповідач посилається на складний фінансовий стан підприємства, наявність дебіторської заборгованості населення та бюджетних установ та організацій, відсутність можливості впливу на погашення заборгованості споживачами теплової енергії, як і відсутність можливості відключення боржників від теплопостачання в опалювальний період.
Також просить суд врахувати повний розрахунок з позивачем за поставлений у спірному періоді за Договором природний газ, незважаючи на збиткову діяльність, а також відсутність у позивача збитків внаслідок прострочення відповідачем оплати поставленого за Договором природного газу.
Позивач під час вирішення спору у цій справі не надав, та, відповідно, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за Договором.
Враховуючи статус відповідача, соціальну спрямованість його діяльності по безперебійному забезпеченню тепловою енергією населення, підприємств, установ та організацій, взявши до уваги майновий (фінансовий) стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та баланс їх інтересів, значний розмір стягнутої суми боргу і значний розмір нарахованої і пред'явленої до стягнення пені та відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань за договором постачання природного газу, ступінь виконання відповідачем зобов'язань за укладеним договором, суд визнав зазначені обставини винятковими та дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 50%.
Правова позиція у вирішенні цього питання викладена Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 року в справі № 905/1005/18, від 24.07.2019 року в справі 915/985/18, від 22.07.2019 року в справі № 922/3612/12, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 05.03.2019 року в справі № 923/536/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.
Таким чином, суд визнає обґрунтованими та задовольняє позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 63 283,79 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені позов задоволенню не підлягає з мотивів, викладених судом.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).
За наведеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача пені у сумі 63 283,79 грн.; 3 процентів річних у сумі 100 311,86 грн.; інфляційних втрат у сумі 117 645,13 грн., в іншій частині вимог позов відхиляється судом.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
За п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.05.2018 року в справі № 917/1068/17.
З урахуванням наведеного, судовий збір, за розгляд справи покладається на відповідача повністю в сумі 5 167,87 грн.
Керуючись ст. ст. 46, 119, 129, 232-233, 237-238 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального виробничого підприємства «Теплоенерго» м. Горішні Плавні» (39800 Полтавська обл. м. Горішні Плавні вул. Молодіжна, 8; код ЄДРПОУ 13940851) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ: 20077720)пеню у сумі 63 283,79 грн.; 3 процентів річних у сумі 100 311,86 грн.; інфляційні втрати у сумі 117 645,13 грн., витрат по сплаті судового збору у сумі 5 167,87 грн.
Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 22.06.21
Суддя Киричук О.А.