65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,
e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"14" червня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/413/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г.
при секретарі судового засідання Аганін В.Ю.
розглянувши справу №916/413/21
За позовом: Дочірнього підприємства „Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" (40002, м.Суми, вул. Роменська, 79/2; код ЄДРПОУ 31931024)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „СПМК-17" (65025, Одеська обл., Комінтернівський район, 21-й км Старокиївського шосе, 30-А; код ЄДРПОУ 01353551)
Про стягнення 1862689,96 грн.
Представники:
від позивача: Маківський О.В., адвокат за ордером
від відповідача: Назаровець В.В., адвокат за ордером
Встановив: Позивач - Дочірнє підприємство „Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „СПМК-17" про стягнення 1862689,96 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача прийнятих на себе договірних зобов'язань та направлено на стягнення основного боргу - 1658774,52грн., 3% річних - 20682,51 грн., інфляційних втрат - 44003,60 грн., пені - 69616,96 грн. та неустойки - 69612,37 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.02.2021р. прийнято позовну заяву Дочірнього підприємства „Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" до розгляду та відкрито провадження у справі №916/413/21. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "22" березня 2021 р. о 12:00. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 22.03.2021р. о 12:00.
12.03.2021р. до господарського суду Одеської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
22.03.2021р. до господарського суду Одеської області від відповідача надійшли пояснення.
22.03.2021р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 12.04.2021р. о 11:40.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.03.2021р. повідомлено відповідача по справі №916/413/21 Товариство з обмеженою відповідальністю „СПМК-17" про судове засідання, яке відбудеться "12" квітня 2021 р. о 11:40.
08.04.2021р. до господарського суду Одеської області від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.04.2021р. продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі №916/413/21 на 30 днів до 24.05.2021р. Відкладено підготовче засідання на "17" травня 2021р. о 12:30. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 17.05.2021р. о 12:30. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві заперечення на відповідь на відзив, оформлені з урахуванням вимог, встановлених ст.167 ГПК України, в строк до 26.04.2021р.
27.04.2021р. до господарського суду Одеської області від відповідача надійшли заперечення.
17.05.2021р. судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 24.05.2021р. о 12:30.
24.05.2021р. в засіданні суду представники позивача та відповідача звернулися до суду з клопотаннями, в яких просять суд, в порядку ч.6 ст.183 ГПК України, розпочати розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.05.2021р. закрито підготовче провадження у справі № 916/413/21. Розпочато розгляд справи №916/413/21 по суті 24 травня 2021р.
Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Відповідач заперечує проти заявлених вимог позивача та просить суд відмовити в їх задоволенні.
У судовому засіданні 14.06.2021 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 23.06.2021р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача за час розгляду справи, суд встановив.
04.10.2018р. між Дочірнім підприємством „Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „СПМК-17" (орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна №ОР-4/10/18 (надалі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, орендар приймає в строкове платне користування майно, а саме: майданчик (інв. №103556), загальною площею 4943 кв.м, який розташований за адресою: Сумська обл., м. Охтирка, пров. Кириківський, 27, що знаходиться в господарському віданні ДП "Сумський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України"; орендар зобов'язується оплатити орендодавцеві за користування майном, яке здійснювалось ним до укладення цього договору, а саме, за період з червня 2017 по вересень 2018 - 1391928,70 грн.; орендар зобов'язується компенсувати орендодавцеві фактично понесені ним витрати на забезпечення охорони майна орендаря - 384000 грн.
Згідно з п.1.2 Договору, майно передається в оренду з метою використання для ведення господарської діяльності.
У відповідності до п.2.1 Договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору, акту приймання-передачі вказаного майна та перерахування орендодавцеві грошових коштів зазначених у п.1.1 даного договору, а саме 1775928,70 грн.
За п.2.3 Договору, у разі припинення цього договору, майно повертається орендарем орендодавцю за актом приймання-передачі в день закінчення дії договору. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.
Відповідно до п.3.1 Договору, орендна плата становить за домовленістю сторін за базовий місяць розрахунку (жовтень) - 112787,36 грн., (без ПДВ). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до першого місяця оренди та на індекс інфляції за перший місяць оренди.
Згідно з п.3.3 Договору, орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок філії "Климентівська ДБД" в розмірі 100% щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним, відповідно наданих орендодавцем рахунків.
У відповідності до п.3.6 Договору, у разі припинення (розірвання) договору оренди, орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції.
За п.4.2 Договору, орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок філії "Климентівська ДЕД" орендну плату, суму податку на додану вартість, шляхом щомісячних перерахувань до 10 числа місяця, наступного за звітним, відповідно наданих орендодавцем рахунків та надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати.
Відповідно до п.4.10 Договору, у разі закінчення терміну дії цього договору, у разі дострокового розірвання або припинення договору, орендар зобов'язаний повернути орендоване майно не пізніше дня припинення (розірвання) договору з оформленням акту приймання-передачі в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу і зі всіма виконаними у ньому поліпшеннями або відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення його стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.
Пунктом 4.12 Договору передбачено, що орендар зобов'язаний укласти з орендодавцем орендованого майна договір про відшкодування витрат орендодавця за комунальні та інші послуги на утримання орендованого майна (якщо такі надаються) та оплату послуг, що їх надає орендодавець (якщо такі надаються) або ж обумовити порядок такого відшкодування та оплати в договорі оренди.
За пунктом 9.1 Договору строк його дії до 28.12.2018. Сторони дійшли згоди, що у відповідності до ст. 631 ЦК України, умови цього договору застосовуються до взаємовідносин сторін, що існували між ними до його укладення, а саме починаючи з 01.06.2017.
Відповідно до п.9.6 Договору, чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку дії договору; загибелі орендованого майна; дострокового за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; достроково у разі відчуження орендодавцем орендованого майна (об'єкт оренди); в інших випадках, передбачених законом або договором.
За матеріалами справи судом з'ясовано, що 04.10.2018р. було також укладено Договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю до договору оренди №ОР-4/10/18 від 04.10.2018, відповідно до умов якого балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію майданчика площею 4943 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Охтирка, пров. Кириківський, 27, а також утримання прилеглої території, а орендар бере участь у витратах на виконання вказаних робіт.
Згідно з розділом 4 Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із чинним законодавством України. Спори, які виникають за цим договором або у зв'язку з ним, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються у судовому порядку.
За п.5.1 Договору, останній укладено на строк дії договору оренди №ОР-4/10/18 від 04.10.2018.
Ґрунтуючи поданий позов, позивачем було зазначено суду, що під час дії Договору оренди нерухомого майна №ОР-4/10/18 від 04.10.2018р. та після його закінчення орендар постійно порушував права орендодавця, що призвело до звернення останнього за захистом свого порушеного права до суду.
Позивачем було зазначено суду, що 22.10.2019р. господарський суд Одеської області виніс рішення по справі № 916/2240/19, яким стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю „СПМК-17" на користь Дочірнього підприємства „Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" 1119371,69 грн. основного боргу, 12918,81 грн. 3 % річних, 24700,68 грн. інфляційних втрат, 144806,54 грн. пені та результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, Південно-західним апеляційним господарським судом було винесено ухвалу від 11.03.2020 р. про затвердження мирової угоди, за якою відповідач визнавав свою заборгованість з оренди майна за період з жовтня 2018 р. по лютий 2020 р. та зобов'язувався її оплатити.
Позивачем було також повідомлено суд, що враховуючи закінчення строку дії договору оренди майданчика та невиконання відповідачем свого обов'язку зі звільнення та повернення майна орендодавцеві, позивач звернувся в господарський суд Сумської області з позовною заявою про примусове витребування майна з чужого незаконного володіння. Судом першої інстанції 07.11.2019р. винесено рішення по справі № 920/841/19, яким суд зобов'язав Товариство з обмеженою відповідальністю „СПМК-17" звільнити та повернути майно (майданчик інв. № 103556 загальною площею 4943 кв.м, яке розташоване за адресою; Сумська обл., м. Охтирка, пров. Кириківський, 27) Дочірньому підприємству „Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України", вказане рішення суду залишилось без змін за результатами його перегляду Північним апеляційним господарським судом.
За поясненнями позивача, відповідач продовжив використовувати майно в своїй господарській діяльності та така недобросовісна поведінка відповідача порушує майнові права позивача та є неприпустимою.
Посилаючись на п. 3.6. Договору оренди нерухомого майна №ОР-4/10/18 від 04.10.2018р., позивачем було зазначено суду, що орендар на дату закінчення дії договору, ухвалення рішення суду та до моменту звернення до суду з цим позовом не звільнив та не повернув майно з оренди шляхом підписання акту здачі-приймання майна та продовжує його використовувати в своїй господарській діяльності, у зв'язку з чим, позивач має право нараховувати відповідачу орендну плату з весь час користування майном.
Як з'ясовано судом, орендарем нараховано відповідачеві орендну плату за користування майном без ПДВ: за березень 2020р. - 120792,49 грн.; за квітень 2020р. - 121758,83 грн.; за травень 2020р. - 122124,11 грн.; за червень 2020р. - 122368,36 грн.; за липень 2020р. - 121634,15 грн.; за серпень 2020р. - 121390,88 грн.; за вересень 2020р. - 121997,83 грн.; за жовтень 2020р. - 123217,81 грн.; за листопад 2020р. - 124819,64 грн.; за грудень 2020р. - 125943,02 грн.; за січень 2021р. - 127580,28 грн. Всього - 1353627,40 грн. + 270725,48 ПДВ= 1624352,88 грн.
Згідно з п. 1.2 Договору відшкодування, орендар користується майданчиком загальною площею 4943 кв.м та щомісяця компенсує вартість земельного податку згідно Податкової декларації з плати за землю та використані комунальні послуги (освітлення території), послуги охорони, санітарного та технічного утримання. Згідно з додатком 1 до Договору відшкодування, що має назву «Розрахунок щомісячних платежів за обслуговування майданчика, комунальні та інші послуги філії „Климентівська дорожньо-експлуатаційна дільниця", відповідач повинен був щомісяця відшкодовувати вартість спожитої електроенергії в кількості 270 кВт, земельний податок, послуги з охорони, санітарного та технічного утримання в сумі 1000 грн.
Позивачем нараховані відповідачеві наступні комунальні платежі без ПДВ: за період з березня 2020р. по січень 2021р. включно - 2607,70 грн. за кожен місяць. всього -28684,70грн. + 5736.94 ПДВ = 34421,64 грн. з ПДВ.
Таким чином, за розрахунком позивача, сукупна заборгованість за оренду приміщень та компенсацію послуг балансоутримувача 1658774,52 грн.
Позивачем було пояснено суду, що ним було складено та передано для погодження відповідачу акти за користування Майном, які на момент подачі позову ще не повернуті відповідачем.
Як пояснює позивач, станом на дату звернення до суду з цією позовною заявою, відповідач заборгував позивачеві 1658774,52 грн. за договором Оренди нерухомого майна №ОР-4/10/18 від 04.10.2018р. та договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 04.10.2018 р.
Згідно з п.п. 8.1, 8.3 Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. У разі затримки внесення орендної плати, плати за утримання та інших платежів, обумовлених в т.ч. і додатковими угодами, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день такої затримки (включаючи день оплати).
Відповідно до п. 8.6. Договору, у випадку неповернення орендованого майна орендодавцеві в разі припинення дії Договору орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від розміру орендної плати за кожний день прострочення обов'язку з повернення майна. Орендар сплачує неустойку в строк до повернення орендованого майна.
Також, п. 2.2.2. Договору відшкодування передбачено, що при несвоєчасному внесенні плати орендар зобов'язується сплачувати пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення.
З урахуванням викладеного, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 20682,51 грн., інфляційні втрати у розмірі 44003,60 грн., пеня у розмірі 69616,96 грн., що розрахована відповідно до п. 8.3. Договору та п. 2.2.2. Договору відшкодування та неустойка у вигляді подвійної НБУ у розмірі 69612,37 грн., що розрахована відповідно до п. 8.6. Договору.
Позивачем також було зазначено суду, що господарський суд Сумської області в рішенні від 07.11.2019р. по справі № 920/841/19, яке набрало законної сили 11.03.2020р. за результатами апеляційного перегляду рішення Північним апеляційним господарським судом, встановив, що договір оренди нерухомого майна був укладений на строк до 28.12.2018р. та 13.12.2018р. позивач надіслав на адресу відповідача лист № 06/1498 від 13.12.2018р. з повідомленням про припинення договору оренди нерухомого майна у зв'язку з закінченням строку, на який він укладався; станом на дату закінчення строку користування майном відповідач не повернув майно з користування.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача прийнятих на себе договірних зобов'язань та направлено на стягнення основного боргу - 1658774,52грн., 3% річних - 20682,51 грн., інфляційних втрат - 44003,60 грн., пені - 69616,96 грн. та неустойки - 69612,37 грн.
Надаючи відзив на позовну заяву відповідачем було зазначено суду наступне.
Відповідачем було визнано укладення з позивачем Договору оренди
нерухомого майна № ОР-4/10/18 від 04.10.2018р. та зазначено, що 07.06.2019р. він відчужив асфальтозмішувальний завод (установку) ДС-16837, що підтверджується договором купівлі-продажу № 07/19-0 від 07.06.2019 р., втратив доступ до заводу та припинив користування майданчиком. Отже, відповідачем було пояснено суду, що відповідач не користується майданчиком, у зв'язку з відчуженням заводу, а тому не має нести жодних зобов'язань з оплати орендної плати та інших нарахувань.
Також, надаючи пояснення відповідачем зазначалось, що у період, за який нарахована орендна плата та інші платежі, він не користувався майданчиком за адресою: Сумська обл., м. Охтирка, пров. Кириківський, 27, та фактично там не знаходився.
Крім того, як пояснює відповідач, новий власник був позбавлений можливості вивезти вищевказану установку ДС-16837 з майданчика, у зв'язку з тим, що установка перебувала під арештом.
Відповідачем було зазначено, що ухвалою слідчого судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06.11.2019р. у справі № 583/3010/18 за клопотанням прокурора, було накладено арешт на майно, а саме: на установку з виготовлення асфальтозмішувальної суміші ДС-16837, розташованупо пров. Кириківському, 27, м. Охтирка, Сумської області з позбавленням права її власника чи законного володільця на користування, відчуження та розпорядження нею.
Ухвалою слідчого судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19.10.2020р. у справі № 583/3729/20 за клопотання слідчого, було накладено арешт на майно, а саме: на установку з виготовлення асфальтозмішувальної суміші ДС-16837, розташовану по пров. Кириківському, 27, м. Охтирка, Сумської області з позбавленням права її власника чи законного володільця на користування, відчуження та розпорядження нею.
Відповідачем було пояснено суду, що у зв'язку з арештом, територія по пров. Кириківському, 27, м. Охтирка, Сумської області була огороджена, та знаходилася під охороною, без можливості доступу до неї та він не міг вчиняти жодних дій щодо користування майданчиком.
Відповідно до наданої відповіді на відзив позивачем було зазначено суду, що предметом розгляду справи є стягнення з відповідача заборгованості за користування майном, а саме майданчиком (інв. № 103556), загальною площею 4943 кв.м, який розташований за адресою: Сумська обл., м. Охтирка, пров. Кириківський, 27, та зв'язку з цим, перехід права власності на асфальтобетонний завод ДС-16837 чи накладення на нього арешту із забороною користування, як стверджує позивач, жодного відношення до вирішення цього спору не має, та вказане пов'язане з тим, що предметом оренди був майданчик, а не асфальтобетонний завод.
Також було зазначено суду, що жодним пунктом Договору № ОР-4/10/18 від 04.10.2018р. не передбачалось, що майно передається в оренду для розміщення асфальтобетонного заводу (п. 1.2 договору визначає, що майно передається в оренду з метою використання для ведення господарської діяльності), тобто відповідач самостійно визначає з якою метою він використовуватиме орендоване майно та позивач не несе жодної відповідальності за ведення відповідачем господарської діяльності.
Також позивачем надавались пояснення та було зазначено суду, що відповідач використовував орендоване майно після переходу права власності на асфальтобетонний завод та накладення на нього арешту.
За посиланням позивача, твердження відповідача про те, що він не використовував та не міг використовувати майно позивача після закінчення строку дії договору № ОР-4/Ю/18 є таким, що не підтверджено жодним допустимим та належним доказом по справі, а тому є безпідставним.
Крім цього, позивачем було звернуто увагу суду та зазначено, що згідно із положенням п. 2.3 Договору оренди № ОР-4/Ю/18 від 04.10.2018р., у разі припинення цього Договору, майно повертається орендарем орендодавцю за Актом приймання-передачі в день закінчення дії Договору та майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами Акта приймання-передачі.
За твердженнями позивача, відповідач вважається таким, що користується майном позивача до моменту підписання між сторонами акту приймання-передачі майна з оренди. Однак, станом на дату подачі цього відзиву на позовну заяву до суду, між позивачем та відповідачем жодного акту не підписано та відповідач не звертався до позивача з пропозицією врегулювати питання повернення майна з оренди.
Надаючи заперечення, відповідачем зазначалось суду, що частиною 6 ст. 762 ЦК України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає та було пояснено, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 надала правовий висновок та вказала, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Таким чином, як вказує відповідач, він у спірний період не використовував та не використовує майданчик, оскільки фактично там не знаходиться, та разом з власниками майна, що знаходилось на майданчику за адресою пров. Кириківський, 27, м. Охтирка, Сумської області, був позбавлений права користування та розпорядження ним у зв'язку з накладеними арештами на майно. Також відповідач не погоджується з твердженням позивача, що єдиним доказом того, що майно повернено з оренди є підписаний сторонами акт приймання-передачі майна. Оскільки, навіть законодавець передбачив випадки, а саме наявність обставин, які не залежать від користувача майна, за наявності яких він не використовував орендоване майно та звільняється від плати.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача за час розгляду справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів", суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об'єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.
Суд зауважує на тому, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Надаючи оцінку доводам позивача та обґрунтуванням позовних вимог, викладеним Дочірнім підприємством „Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" в позовній заяві, та направленим на стягнення основного боргу - 1658774,52 грн., 3% річних - 20682,51 грн., інфляційних втрат - 44003,60 грн., пені - 69616,96 грн. та неустойки - 69612,37 грн, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, 04.10.2018р. між Дочірнім підприємством „Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України", як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю „СПМК-17", як орендарем, було укладено Договір оренди нерухомого майна №ОР-4/10/18.
Також судом встановлено, що 04.10.2018р. було укладено Договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю до Договору оренди №ОР-4/10/18 від 04.10.2018.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно висновку Верховного суду від 11 квітня 2018 року у справі №903/408/16, преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Рішенням господарського суду Сумської області від 07.11.2019р. у справі №920/841/19 за позовом Дочірнього підприємства „Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" до Товариства з обмеженою відповідальністю „СПМК-17" позов задоволено повністю. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю „СПМК-17" звільнити та повернути майно (майданчик інв. № 103556 загальною площею 4943 кв.м, яке розташоване за адресою: Сумська область, м. Охтирка, пров. Кириківський, 27) Дочірньому підприємству Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України".
Вказаним рішенням суду встановлено закінчення строку дії Договору оренди нерухомого майна №ОР-4/10/18 від 04.10.2018р. - 28.12.2018р.
Отже, суд зазначає, що на момент розгляду даної справи Договір оренди нерухомого майна №ОР-4/10/18 від 04.10.2018р., укладений між Дочірнім підприємством „Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" та Товариством з обмеженою відповідальністю „СПМК-17" є припиненим.
Як з'ясовано судом, наразі спір виник за Договором оренди нерухомого майна №ОР-4/10/18 від 04.10.2018р. стосовно платежів з орендної плати, з урахуванням компенсації послуг балансоутримувача та нарахованих 3% річних, інфляційних втрат, пені, що розрахована відповідно до п. 8.3. Договору оренди та п. 2.2.2. Договору відшкодування, та неустойки у вигляді подвійної НБУ, що розрахована відповідно до п. 8.6. Договору оренди через несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку повернути орендоване майно позивачу як орендодавцю після припинення Договору оренди.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору.
Згідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частинами першою та шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У частині першій статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України).
За змістом наведених норм, Договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; а припинення Договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі. Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин. Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
З урахуванням викладеного, користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України, невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України). Законодавець у частині першій статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов Договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов'язання.
За приписами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною першою статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України). Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).
Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
Отже, яким би способом в Договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, що відбулося у даних спірних правовідносинах, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).
Правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021р. по справі №910/11131/19.
Приймаючи до уваги встановлені судом обставини за час розгляду справи, та те, що Договір оренди нерухомого майна №ОР-4/10/18 від 04.10.2018р., укладений між Дочірнім підприємством „Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" та Товариством з обмеженою відповідальністю „СПМК-17" є припиненим, а позивачем заявлено до стягнення орендну плату за період з березня 2020 року по січень 2021р., тобто після припинення строку дії договору, розраховану за умовами п. 3.6. вищевказаного Договору, нараховано 3% річних, інфляційних втрат, пені, що розрахована відповідно до п. 8.3. Договору та п. 2.2.2. Договору відшкодування та неустойки у вигляді подвійної НБУ, що розрахована відповідно до п. 8.6. Договору через несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку повернути орендоване майно позивачу як орендодавцю після припинення Договору оренди за несвоєчасне повернення майна з оренди, суд приходить до висновку, що такі нарахування та, відповідно, такі заявлені позовні вимоги не відповідають наведеній позиції та правовому регулюванню, встановленому частиною другою статті 785 ЦК України.
Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача відшкодування компенсації послуг балансоутримувача, відповідно до Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю до Договору оренди №ОР-4/10/18 від 04.10.2018, який в свою чергу укладено на строк дії Договір оренди нерухомого майна №ОР-4/10/18 від 04.10.2018р., за період з березня 2020 року по січень 2021р. у розмірі 34421,64 грн.
Приймаючи до уваги, закінчення строку дії Договору оренди нерухомого майна №ОР-4/10/18 від 04.10.2018р. - 28.12.2018р., суд зазначає щодо припинення Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю до Договору оренди №ОР-4/10/18 від 04.10.2018р., який, в свою чергу, було укладено на строк дії договору оренди, який припинено.
Крім того, суд зазначає, що умовами Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю до Договору оренди №ОР-4/10/18 від 04.10.2018р. не було передбачено можливості стягнення відповідних нарахувань за компенсаційні послуги після припинення строку дії такого договору.
Приймаючи до уваги встановлені судом обставини та вищевикладене, суд приходить до висновку щодо відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача нарахованої позивачем заборгованості за компенсацію послуг балансоутримувача, оскільки такі нарахуванні здійснювалися за договором, який є припиненим та не тягне за собою виникнення прав та обов'язків для сторін.
Відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Дочірнього підприємства „Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" не підлягають задоволенню судом у зв'язку з їх не відповідністю фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, недоведеністю та безпідставністю, у зв'язку з чим, в задоволенні позову судом відмовляється.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 27940,35 грн. покладаються на позивача, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, які було розраховано від заявлених позовних вимог в сумі 1862689,96 грн.
Оскільки позивачем при поданні позовної заяви до суду було сплачено судовий збір у розмірі 29949,35 грн. (відповідно до платіжного доручення №248 від 12.02.2021р.), суд зазначає щодо можливості повернення позивачу надмірно сплаченого судового збору у розмірі 2009,00 грн. у разі подання до суду відповідного клопотання.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України
1.У задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства „Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" - відмовити в повному обсязі.
2.Витрати по сплаті судового збору у розмірі 27940,35 грн. покласти на Дочірнє підприємство „Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України".
Повний текст рішення складено 23 червня 2021 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Суддя Т.Г. Д'яченко