23 червня 2021 року Справа № 915/974/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛОСС» (73486, Херсонська область, м. Херсон, смт Антонівка, вул. Набережна, буд.11)
до відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області (54055, м. Миколаїв, проспект Центральний, 141-В, кв.1)
про: про стягнення 3% річних та інфляційних збитків у зв'язку із несвоєчасним виконанням рішення суду,
без повідомлення (виклику) учасників, -
встановив:
18.06.2021 позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 17.06.2021 в якій просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 11744,78 грн. та інфляційні збитки у розмірі 21365,59 грн, нараховані за період з10.12.2019 по 25.01.2021 за несвоєчасне виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2019 по справі 915/935/18.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2021, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/974/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
Оцінюючи позовну заяву в порядку, визначеному ст. ст. 162-164, 174-176 ГПК України, судом встановлено наступне.
Згідно зі ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;
17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
За частиною першою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
За змістом наведених вище норм права, до адміністративного суду можуть бути оскаржені рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Вказані положення закріплені також у статтях 2, 4, 19 чинного Кодексу адміністративного судочинства України, яким визначено поняття публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів та завдання судочинства.
Оглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд доходить висновку про те, що твердження позивача (підстави позову) про наявність у відповідача грошового зобов'язання ґрунтуються виключно на обставинах неправомірності дій Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, яке в правовідносинах щодо виконання рішення суду у встановленому Законом порядку не виступає в якості суб'єкта господарювання, за відсутності у складі позовних вимог тверджень щодо завдання діями цього державного органу шкоди позивачу, позов не містить обставин, які б свідчили про наявність між сторонами спору, який мав би ознаки такого, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, визначені ст. 20 ГПК України.
Цей висновок підтверджується наступними міркуваннями.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів врегульовані Податковим кодексом України, Бюджетним кодексом України та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845).
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлені Законом № 4901-VI, відповідно до частини другої статті 1 якого (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) терміни в цьому Законі вживаються у значенні, наведеному в Бюджетному кодексі України і Законі України "Про виконавче провадження".
Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду визначені статтею 2 Закону №4901-VI відповідно до частини першої якої держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа). Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності (частина друга статті 2 Закону №4901-VI).
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Аналогічна правова позиція була викладена в поставові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року по справі №1.380.2019.004395.
За приписами частини четвертої статті 3 Закону №4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів (крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону), стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (частини перша - друга статті 5 Закону №4901-VI).
Виходячи з аналізу норми, закріпленої у частині першій статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", підставою для виплати стягувачу компенсації, передбаченої даним Законом, слугує порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади.
Аналогічна правова позиція була викладена в поставові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 вересня 2020 року по справі № 640/5757/19.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, установлений Порядком №845.
Так, за приписами підпункту 6 пункту 16 Порядку №845 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів з метою забезпечення бюджетного відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку.
Абзацами 1, 2 пункту 23 Порядку №845 передбачено, що стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної податкової служби. Орган Казначейства надсилає після надходження зазначених документів до органу державної податкової служби запит щодо визначення розміру залишку невідшкодованих з державного бюджету сум податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість бюджету з відшкодування такого податку.
Казначейство здійснює в порядку черговості надходження виконавчих документів безспірне списання коштів державного бюджету в розмірі, встановленому судом або узгодженому органом державної податкової служби із стягувачем, та перераховує такі кошти на рахунок стягувача, зазначений у виконавчому документі або його заяві про виконання рішення про стягнення коштів (абзац 4 пункту 23 Порядку №845).
Системний аналіз наведених норм дає підстави до висновку про те, що механізм виплати коштів за судовими рішеннями, що передбачають стягнення з державного бюджету, розроблено з метою вчасного та безумовного виконання державою своїх зобов'язань щодо виконання рішень суду. Однією із таких гарантій є запровадження додаткової відповідальності за несвоєчасне виконання судових рішень у вигляді виплати компенсації, передбаченої статтею 5 Закону №4901-VI. Це означає, що у разі порушення органом Казначейства строків виплат, що здійснюються за судовими рішеннями, що передбачають виплати за рахунок бюджетних асигнувань, стягувач має право на отримання компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виключенням є лише випадки, коли стягувачами за судовими рішеннями є організації, що фінансуються та утримуються за рахунок коштів державного бюджету.
Аналогічна правова позиція була викладена в поставові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року по справі №П/811/169/16.
Частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845) безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Згідно з пунктом 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.
Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
Згідно з пунктом 51 Порядку № 845 в рішенні (постанові) про виплату компенсації зазначаються: назва і дата видачі виконавчого документа, найменування органу, що його видав; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), код згідно з ЄДРПОУ або податковий номер (для юридичних осіб), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серія і номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття такого номера, реквізити рахунків стягувача і боржника; дата надходження документів та відомостей, необхідних для перерахування коштів, дата закінчення встановленого законом строку для перерахування коштів, дата перерахування коштів стягувачу; строк прострочення платежу; реквізити рахунка, з якого здійснюється безспірне списання; спосіб перерахування коштів стягувачу; сума нарахованої компенсації.
Рішення про виплату компенсації затверджується Головою Казначейства, а постанова - керівником органу державної виконавчої служби.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З наведених вище положень та пунктів 33 і 47 Порядку № 845, норм частини першої статті 3 Закону № 4901-VI слідує, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, а також виплати компенсації стягувачу, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме ДКС України (Казначейство), яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Аналогічна правова позиція була викладена в поставові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року по справі №826/7444/16.
Виходячи зі змісту наведених положень законодавства та змісту позовних вимог, суд вважає, що даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Відповідно вимог ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Відповідно до ч. 3 ч. 1 ст. 175 ГПК України про відмову у відкритті провадження у справі, не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви, постановлюється ухвала. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановляння в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 175 ГПК України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Керуючись наведеною нормою, суд роз'яснює, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Зважаючи на вказане, господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 4, 45, 175, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «КОЛОСС» у відкритті провадження у справі №915/974/21 за позовною заявою до Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області про стягнення з 3% річних у розмірі 11744,78 грн. та інфляційних збитків у розмірі 21365,59 грн, які нараховані за період з 10.12.2019 по 25.01.2021 за несвоєчасне виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2019 по справі 915/935/18.
2. Дану ухвалу надіслати заявникові разом з позовними матеріалами на 70 аркушах.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалу оформлено у відповідності до ст.234 ГПК України та підписано суддею 23 червня 2021 року.
Суддя В.О.Ржепецький