79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
23.06.2021 справа № 914/536/21
За позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,
до відповідача: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів,
про: стягнення заборгованості в розмірі 52 442,18 грн,
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання А.П. Полянський
За участю представників сторін:
позивача: С.С. Орел - представник;
відповідача: Ю.В. Коцелко - представник
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення заборгованості в розмірі 52 442,18 грн.
Ухвалою суду від 04.03.2021 позовну заяву прийняти до розгляду та відкрито провадження у справи, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено 05.04.2021. Ухвалою суду від 05.04.2021 розгляд справи відкладено на 06.05.2021. Ухвалою суду від 06.05.2021 продовжено строк підготовчого провадження у справі №914/536/21 на 30 днів з 06.05.2021, відкладено підготовче засідання на 31.05.2021. Ухвалою суду від 31.05.2021 закрито підготовче провадження у справі № 914/536/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.06.2021. Ухвалою суду від 14.06.21 розгляд справи відкладено на 23.06.21.
В судовому засіданні 23.06.21 представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задоволити з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу від 04.10.2018 №6449/18-РО-21. Відтак, позивач просить стягнути з відповідача 52442,18 грн, з яких 26377,01 грн пені, 2588,40 грн інфляційних втрат, 4523,24 грн трьох відсотків річних та 18953,53 збитків.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав і мотивів, викладених у відзиві на позов від 25.03.2021 б/н (вх. №7614/21 від 30.03.2021), просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на наступне:
- позивач проводив нарахування штрафних та фінансових санкцій і за період коли у нього ще не було права вимоги та у період коли вже не існувало боргу. Зокрема, 26.01.2018 року -субота, отже останній день оплати 27.01.2018 р., і вже наступний день може вважатися початком прострочення. Однак Позивач розпочав нарахування пені та 3% річних з 26.01.2018 року, що в свою чергу зумовило невірне нарахування штрафних та фінансових санкцій, і в цій частині просимо їм відмовити;
- у ЛМКГ «Львівтеплоенерго» була відсутня можливість впливати па порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природній газ, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування до відповідача штрафних санкцій та відповідальності за прострочку виконання грошового зобов'язання;
- підприємство має комунальну форму власності, а основним напрямком його діяльності є вироблення, транспортування і постачання теплової енергії, воно не завжди може наперед покрити різницю в тарифах у зв'язку з відсутністю власних коштів та несистематичністю їх повернення з бюджету;
- оплата споживачами за надані послуги з теплопостачання перераховується впродовж місяця після наданої послуги, тобто передплата відсутня. Окрім цього значна частина заборгованості утворилася через несплату за теплопостачання населенням та бюджетними установами.
Позивач не погодившись з позицією відповідача у відзиві на позовну заяву подав до суду 02.04.2021 (вх. №7946/21) відповідь на відзив, в якій зазначив наступне:
- відповідно до спірного Договору по даній справі, виконання зобов'язання мало відбутися до 25 числа місяця наступного за місяцем поставки природного газу, що в свою чергу визначає останній день виконання зобов'язання 24 число місяця наступного за місяцем поставки природного газу;
- законодавством встановлено обов'язок здійснювати розрахунки виключно через рахунки зі спеціальним режимом використання, однак - саме для споживачів газу. Законодавством не встановлено заборони на проведення оплат шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця;
- відповідач мав передбачену умовами Договору (пункт 6.3) та нормативними актами можливість впливу на стан розрахунків, проте не використав її. Наведені висновки свідчать про відсутність підстав для застосування до спірних відносин як ч.1 ст.614 ЦК України, так і ст.218 ГК України;
- поставка природного газу відбулась на загальну суму 335480,35 грн, і саме порушення строку оплати вказаної суми коштів призвело до нарахування пені, яка від загальної суми поставки становить менше 5%;
- позивач не вбачає виключних та достатніх підстав для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню з Відповідача;
- винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування. Відповідач не обґрунтовує та документально не підтверджує обставин, з настанням яких поліпшиться його майновий стан.
Відповідач 29.04.2021 (вх. №10300/21) подав до суду заперечення від 26.04.2021 б/н, в якому зазначив наступне:
- ЛМКП «Львівтеплоенерго» є комунальним підприємством яке отримує прибутки виключно від постачання теплової енергії в гарячій воді, і всі кошти від цієї діяльності зараховуються на рахунки зі спеціальним режимом використання (згідно Порядку). Таким чином, наше підприємство немає інших джерел доходу;
- твердження позивача, про те, що клопотання ЛМКП «Львівтеплоенерго» про зменшення пені є необґрунтованим суперечить дійсності. Оскільки ЛМКП «Львівтеплоенерго» до Відзиву було долучено ряд матеріалів , які підтверджують скрутне матеріальне становище нашого підприємства. Крім того, відповідач просить Суд взяти до уваги те, що на момент подачі позову, основний борг оплачений повністю, а затримка в оплаті виникла з обставин не залежних від Відповідача;
- за інформацією, зазначеної у листі ЛМКП «Львівтеплоенерго» , у березні та квітні 2019 року загальне відхилення фактично спожитого обсягу природного газу від підтвердженого ЛМКП «Львівтеплоенерго» не виходило за рамки 5 % договірного відхилення;
- в листі НКРЕКП чітко зазначено, що НАК «Нафтогаз України» не мала правових підстав для нарахування збитків ЛМКП «Львівтеплоенерго» у розрізі окремих договорів постачання, укладених з порушенням вимог розділу II Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.05.2015, оскільки розмір перевищення допустимого відхилення розраховується виходячи із загального обсягу спожитого природного газу по ЕІС-коду споживачем.
Ознайомившись із запереченням відповідача, АТ «НАК «Нафтогаз України» 12.05.2021 (вх. №10893/21) подало до суду пояснення щодо нарахування збитків, в якому зазначив, що укладання декількох договорів постачання природного газу для кожної категорії споживачів теплопостачальної і теплогенеруючої організації є правомірним через особливості механізмів проведення розрахунків, встановлення окремих тарифів для кожної з категорій.
Враховуючи наведене, встановлена діючим законодавством вимога щодо порядку вираховування обсягів газу виключно на підставі договору постачання природного газу спростовує твердження Відповідача щодо необхідності вираховування обсягів газу на підставі усіх укладених договорів.
На адресу суду, 25.05.2021 (вх. №12220/21) відповідачем надіслано додаткові пояснення від 20.05.2021 б/н, в яких відповідач просить долучити до матеріалів справи рішення від 19.10.2020 та постанову від 07.04.2021 у справі №914/1714/20 та відмовити позивачу у стягненні збитків.
В поданих додаткових пояснення відповідач зазначає про те, що жодним законом в Україні не регулюється питання про виплати грошових коштів, які Позивач називає збитками, тому відповідно до ч. 10 ст. 11 ГПК У країни, ЛМКП «Львівтеплоенерго» просить суд при вирішенні даного питання застосувати висновки подані у рішенні від 22.12.2017 Стокгольмського Арбітражного Суду у справі № У2014/078/080, а також аналогію права, згідно з якою, договір про постачання природного газу є договором поставки енергоносіїв приєднаними мережами і відповідає вимогам статей 712, 714 ЦК України.
Оскільки 22.12.2017 ОСОБА_1 суд ухвалив остаточне рішення у справі № У 2014/078/080 за позовом ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до ПАТ «Газпром». Цим рішенням суд ухвалив вирішення на користь Нафтогазу у всіх спірних питаннях щодо контракту на поставку газу з Газпромом: ціноутворенню, положенню «бери або плати» та визнанню недійсними інших положень, які є необґрунтованими і суперечать принципам конкуренції. Арбітражний суд повністю відхилив ретроспективні вимоги Газпрому на суму 56 млрд дол. згідно з положенням «бери або плати» (що встановлює зобов'язання здійснити оплату за не відібрання обсяги газу) за 2009 2017 роки.
Про вказане вище зазначено в абзацах 1036-1038 розділу 9.6 (стор. 286 рішення) та розділі 11 (стор. 303-305 рішення). Крім того, дану інформацію викладено на офіційному сайті АТ «НАК «Нафтогаз України» в розділі «Стокгольмський арбітраж».
Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». В ч. 1 ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Прецедентна практика ЄСПЛ поширює положення статті 6 Конвенції про захист прав людини на добровільний арбітраж (в тому числі і на третейські суди, оскільки законодавство європейських країн зазвичай не розрізняє внутрішні третейські суди та міжнародні комерційні арбітражі) можна вважати рішення ЄСЛП стосовно України у справі «Ріджент Компані проти України» (Case of regent company v.Ukraine (заява № 773/03)) від 03 квітня 2008 року на думку Суду, у даній справі МКАС при ТПП України був «третейським судом, створеним згідно з законом», оскільки діяв відповідно до Закону України «Про Міжнародний комерційний арбітраж» та свого внутрішнього Регламенту.
Провадження у справах, що їх розглядав МКАС було подібним до провадження у цивільних чи господарських судах і законом встановлювалося право на апеляцію по його рішеннях до Апеляційного суду м. Києва, який міг переглянути рішення МКАС на підставах, встановлених у законі. МКАС залишався єдиним третейським судом в Україні, який міг відповідно до Закону вирішувати «господарські спори з іноземним елементом», а відповідно до Закону України «Про Міжнародний комерційний арбітраж» та статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» в рішення МКАС вважається еквівалентом судового рішення, що підлягає примусовому виконанню
Отже, як зазначає відповідач, можна зробити висновок про те, що рішення прийняте Стокгольмським арбітражем є правомочним в Україні, а оскільки винесене на підставі міжнародного акта, є джерелом міжнародного приватного права та підлягає застосуванню в подібних правовідносинах на території України.
В судовому засіданні 23.06.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 р. № 226 змінено тип публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Згідно ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства» зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.
Також, в п. 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначається, що сама лиш е зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства не є його реорганізацією.
Таким чином, зміна найменування організаційно-правової форми не свідчить про припинення суб'єкта господарювання як юридичної особи шляхом її реорганізації, з огляду на
що зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб'єкт є відмінним від юридичної особи, найменування якої було змінено на виконання вимог прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про акціонерні товариства».
Як вбачається з матеріалів справи, 04 жовтня 2018 року між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Позивач) та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (далі - Відповідач) укладено договір № 6449/18-РО-21 постачання природного газу (далі - Договір).
За умовами цього Договору, Постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2018 році природній газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1. Договору). Природній газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для релігійних організацій (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п. 2.1 Договору (в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 № 4 до Договору з урахуванням Додаткових угод від 28.12.2018 №5; від 20.03.2019 № 6; від 24.04.2019 №8; від23.05.2019 №9; від 26.06.2019 №11; від 30.07.2019 №13; від 28.08.2019 №15; від 30.09.2019 №17 до Договору), Позивач передає Відповідачу в період з 01.10.2018 по 30.09.2019 замовлений Відповідачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 162,139 тис.куб.м, в тому числі по місяцях, перелік яких із зазначенням обсягу (об'єму) наведено в п. 2.1 Договору.
На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 33 488,65 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами приймання-передачі природного газу за вказані періоди, які підписані та скріплені печатками обох учасників справи і вказані факти не оспорюються.
Відповідно до пункту 6.1 Договору (з 01.12.2018 - пункту 5.1 Договору в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 № 4), оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Як зазначає позивач, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору (з 01.12.2018 - пункту 5.1 Договору в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 № 4).
Пунктом 8.2 Договору (з 01.12.2018 - пунктом 7.2 Договору в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 № 4) визначено, що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно п. 6.1 Договору, Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Відповідно до Додаткової угоди від 28.11.2020 № 4 до Договору, пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 цього Договору застосовуються Сторонами з дня зазначеного в повідомленні Постачальника, яке направляється на електронну адресу Споживача, зазначену в пункті 12 цього Договору та розміщується на офіційному сайті Постачальника.
Відповідно до повідомлення №26-1843/1.17-19 від 21.02.2019 Постачальник повідомив Споживача, що «з 01 березня 2019 року застосовуються наступні пункти відповідних Договорів: пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 цього Договору. Відповідно, пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз.) підп.3.9.2 п.3.9, абзац четвертий підп.5) п.6.2, абзац другий підп.2) п.6.4 Договорів з 01 березня 2019 року Сторонами не застосовуються (докази направлення на електронну адресу Відповідача та розміщення на офіційному сайті Постачальника повідомлення додаються).
Пунктами Договору, що застосовуються з 01.03.2019, передбачено, зокрема, наступне. Пунктом 3.13 Договору (в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 № 4) передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного Відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 Договору), Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу збитки в порядку, визначеному п. 5.7 Договору (в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 № 4). При цьому, розмір збитків визначається таким чином:
3.13.1 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період.
Пунктом 5.7 Договору (в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 № 4) передбачено, що відшкодування Позивачу збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 Договору, здійснюється наступним чином:
Позивач на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо Відповідач порушив п. 3.9 Договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 Договору, розраховує збитки відповідно до п. 3.13.1 або 3.13.2 п.3.13 Договору;
Позивач після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає Відповідачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
Відповідач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати Позивачу вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
Відповідно до підп.8) п.6.2 Договору (в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 № 4), Відповідач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати Позивачу збитки, розраховані відповідно до п. 3.13 Договору.
Відповідно до підп.4) п.6.3 Договору (в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 № 4), Позивач має право вимагати від Відповідача відшкодування збитків, що виникли через порушення Відповідачем умов п. 2.1 Договору у разі. Якщо відхилення фактично використаних Відповідачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Вказані пункти Договору, що почали діяти з 01.03.2019, узгоджується з положеннями п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу (далі - Правила), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2496 (із змінами), а саме: відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках:
1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.
Відповідно до п. 2.1 Договору (у редакції Додаткової угоди № 6 від 20.03.2019 року) Постачальник передав Споживачу у березні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 24,000 тис.куб.м (а.с. 60).
Актом приймання-передачі від 31.03.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 22,271 тис.куб.м (а.с.80).
Таким чином, Відповідач в березні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 1,729 тис.куб.м, ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору.
Позивачем на адресу Відповідача відправлено Акт-претензію за вих.№ 26-728-19 від 15.05.2019 (докази направлення додаються) змінену в частині розрахунку суми збитків листом від 21.11.2019 за вих.№ 26-3825-19 (докази направлення додаються - а.с. 92,93,94,95), якою Позивач вимагав у Відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 395,57 грн (а.с. 102) за різницю між замовленим в березні 2019 обсягом природного газу (24,000 куб.м) та фактичним обсягом використаного Відповідачем в березні 2019 природного газу за Договором (22.271 куб.м.) (а.ч.90-91).
Відповідно до п. 2.1 Договору (у редакції Додаткової угоди № 6 від 20.03.2019 року) Постачальник передає Споживачу у квітні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 8.000 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 30.04.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 10,645 тис.куб.м (а.с. 81).
Таким чином, Відповідач в квітні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі більшому на 2,645 тис.куб.м, ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору.
Позивачем на адресу Відповідача відправлено Акт-претензію за вих.№ 26-2096-19 від 21.11.2019 (докази направлення додаються-а.с.98,99,100,101), якою Позивач вимагав у Відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 9895,75 грн за різницю між замовленим в квітні 2019 обсягом природного газу (8,000 куб.м) та фактичним обсягом використаного Відповідачем в квітні 2019 природного газу за Договором (10,645 куб.м) (а.с. 96-97).
Відповідно до п. 2.1 Договору (у редакції Додаткової угоди № 8 від 24.04.2019 року) Постачальник передає Споживачу у травні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 1.000 тис.куб.м (а.с. 62-63).
Актом приймання-передачі від 31.05.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 0,230 тис.куб.м (а.с.82).
Таким чином, Відповідач в травні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 0,770 тис.куб.м, ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору.
Позивачем на адресу Відповідача відправлено Акт-претензію за вих.№ 26-3842-19 від 21.11.2019 (докази направлення додаються - а.с. 11,112,113,114), якою Позивач вимагав у Відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 164,53 грн за різницю між замовленим в травні 2019 обсягом природного газу (1,000 куб.м) та фактичним обсягом використаного Відповідачем в травні 2019 природного газу за Договором (0,230 куб.м.) (а.с. 103-104).
Відповідно до п. 2.1 Договору (у редакції Додаткової угоди № 11 від 26.06.2019 року) Постачальник передає Споживачу у червні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 3,864 тис.куб.м (а.с. 68).
Актом приймання-передачі від 30.06.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 0,367 тис.куб. (а.с.83).
Таким чином, Відповідач в червні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 3,497 тис.куб.м, ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору.
Позивачем на адресу Відповідача відправлено Акт-претензію за вих.№ 26-3841-19 від 21.11.2019 (докази направлення додаються), якою Позивач вимагав у Відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 670,46 грн за різницю між замовленим в червні 2019 обсягом природного газу (3,864 куб.м) та фактичним обсягом використаного Відповідачем в червні 2019 природного газу за Договором (0,367 куб.м) (а.с. 105-106).
Відповідно до п. 2.1 Договору (у редакції Додаткової угоди № 13 від 30.07.2019 року) Постачальник передає Споживачу у липні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 0,377 тис.куб.м (а.с. 70).
Актом приймання-передачі від 31.07.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 3,02345 тис.куб.м (а.с. 84).
Таким чином, Відповідач в липні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі більшому на 2,64645 тис.куб.м ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору.
Позивачем на адресу Відповідача відправлено Акт-претензію за вих.№ 26-3843-19 від 21.11.2019 (докази направлення додаються), якою Позивач вимагав у Відповідача сплатити збитки на підставі П. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 7789,57 грн за різницю між замовленим в липні 2019 обсягом природного газу (0,377куб.м) та фактичним обсягом використаного Відповідачем в липні 2019 природного газу за Договором (3,02345 куб.м) (а.с. 107-108).
Відповідно до п. 2.1 Договору (у редакції Додаткової угоди № 17 від 30.09.2019 року) Постачальник передає Споживачу у вересні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 3,000 тис.куб.м (а.с. 74).
Актом приймання-передачі від 30.09.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 2,74387 тис.куб.м (а.с. 86).
Таким чином, Відповідач в вересні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 0,25613 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору.
Позивачем на адресу Відповідача відправлено Акт-претензію за вих.№ 26-3844-19 від 21.11.2019 (докази направлення додаються), якою Позивач вимагав у Відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 37,65 грн за різницю між замовленим в вересні 2019 обсягом природного газу (3,000 куб.м) та фактичним обсягом використаного Відповідачем в вересні 2019 природного газу за Договором (2,74387 куб.м.) (а.с. 109-110).
Таким чином, враховуючи, що Відповідачем залишено без задоволення надіслані останньому претензії, Позивач звернувся до суду із позовом до суду з вимогою про стягнення з відповідача 26377,01 грн пені, 2588,40 грн інфляційних, 4523,24 грн трьох відсотків річних та 18953,53 грн збитків.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтовані та такі що підлягають до задоволення.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору, за змістом якого Позивач взяв на себе зобов'язання поставляти природний газ Відповідачу, а останній взяв на себе обов'язок прийняти та сплатити отриманий природний газ на умовах та в строки, встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Договору, остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Позивач взяті на себе зобов'язання з поставки природного газу виконав, а Відповідач, як стверджує позивач, свій обов'язок з повної оплати за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору (з 01.12.2018 - пункту 5.1 Договору в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 № 4).
Пунктом 8.2 Договору (з 01.12.2018 - пунктом 7.2 Договору в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 № 4) визначено, що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно п. 6.1 Договору, Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1 ,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається
Статтею 193 Господарського кодексу України закріплено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За умовами ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Згідно ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до спірного Договору у даній справі, виконання зобов'язання мало відбутися до 25 числа місяця наступного за місяцем поставки природного газу, що в свою чергу визначає останній день виконання зобов'язання 24 число місяця наступного за місяцем поставки природного газу
З огляду на викладене, за прострочення сплати основного боргу за поставлений природний газ впродовж листопада - грудня 2018, січня -лютого 2019, березня - вересня 2019 позивачем нараховано відповідачу 26377,01 грн пені, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.
Водночас, при прийнятті судом рішення про стягнення з відповідача остаточного розміру нарахованих штрафних санкцій, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до п. 7 Оглядового листа ВГСУ № 01-06/767/2013 від 29.04.2013 року за наявності підстав, передбачених ч.3ст. 551 ЦК України, ч.1ст. 233 ГК України, розмір пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, може бути зменшений за рішенням господарського суду.
Згідно із п. 3.17.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року №18, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Аналогічна позиція висловлена 13 січня 2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 902/855/18.
В обґрунтування необхідності зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій, відповідач зазначав про те, що на підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку зі збитковістю послуг з теплопостачання. Діючі тарифи на теплопостачання покривають лише частину витрат на їх виробництво. Збитковість підтверджується інформацією щодо заборгованості з різниці між фактичними витратами та тарифами на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води для населення. Станом на 01.12.2020р. залишок невідшкодованої заборгованості з різниці в тарифах становить 973 259 тис.грн (населення) та 79 113,20 тис.грн (бюджетні установи). До того ж. Постановою НКРЕКП встановлено тарифи на теплову енергію за категоріями споживачів, в яких враховані витрати на покриття втрат, які виникли в результаті календарного розриву між датою застосування нової ціни на газ і зміною тарифів на теплову енергію за листопад-грудень 2018 року. Однак, як зазначає відповідач, ці тарифи вступили в дію лише з 17.01.2020, а тарифи для населення вступають в дію після підписання із споживачами нових договорів на теплову енергію (такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг з дати введення в дію Закону України «Про житлово-комунальні послуги). Але, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)») було перенесено граничний термін переходу на нові договори про надання комунальних послуг на п'ять місяців з дня завершення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином.
Відповідач звертає увагу суду, на те, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів, підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому будь-які прострочення споживачів в оплаті послуг теплової енергії тягнуть для відповідача додаткові витрати, що виходять за межі визначеної тарифами вартості послуг. Зокрема згідно балансу (звіт про фінансовий стан) за 2020рік збитки ЛМКП «Львівтеплоенерго» становлять 357 871 000,00 грн.
Позивач проти зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій заперечував та наголошував на тому, що не вбачає виключних та достатніх підстав для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача.
Розглянувши доводи сторін стосовно можливості зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, суд дійшов висновку заяву відповідача задовольнити частково, зважаючи на наступне.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків.
Велика Палата Верховного суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зробила наступний правовий висновок: «для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (п.8.24 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Так, у розглядуваній справі судом встановлено, що відповідач сплатив основну заборгованість перед позивачем. Крім того, діяльність відповідача є соціально-значимою, оскільки як теплопостачальна організація, відповідач забезпечує діяльність таких важливих соціальних об'єктів як: учбові заклади, дитячі садки, лікарні, центри соціальної допомоги.
З огляду на наведене, враховуючи й фінансовий стан відповідача, а також величину збитків, які були понесені позивачем у зв'язку з простроченням виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення підлягаючої до стягнення пені (неустойки) та стягнути таку в розмірі 13 188,50 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи наведене, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4523,24 грн 3% річних, 2588,40 грн інфляційних нарахувань підлягають до задоволення.
Щодо позовної вимоги в частині стягнення збитків, то суд встановив наступне.
Між сторонами виникли зобов'язання з поставки природного газу за плату, які регулюються Договором, Цивільним кодексом України, спеціальним законом тощо. Порядок відшкодування збитків, передбачений як умовами Договору, так і нормами ЦК України.
Як закріплено умовами Договору, в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного Споживачем природного газу більше ніж на 5 % відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1. цього Договору, Споживач зобов'язаний відшкодувати Постачальнику збитки в порядку визначені наступним чином: 3.13.3 якщо фактично спожитий об'єм (обсяг) використаного природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, Споживач зобов'язаний відшкодувати Постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітній (розрахунковий) період (п. 3.13.1 Додаткової угоди № 4 від 23.11.2018).
Згідно з пунктом 5.7. Договору, в редакції Додаткової угоди № 4 від 23.11.2018, відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 Договору, здійснюється наступним чином: - Постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив п. 3.9 Договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 Договору, розраховує збитки відповідно до підпунктів 3.13.1 або 3.13.2 п.3.13 Договору; - Постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків; споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
Крім того, як вже зазначалось, Позивач повинен був надати Відповідачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом. Однак, як вбачається в матеріалах справи за підсумками березня 2019 позивачем складено акт - претензію 15.05.2019 (а.с. 90-91) та надіслано на адресу відповідача 20.05.2019 (а.с.92,93,94,95), за підсумками квітня 2019 позивачем складено акт - претензію 12.06.2019 (а.с. 96-97) та надіслано 19.06.2019 (а.с. 98,99,100,101), за підсумками травня 2019,липня 2019, вересня 2019, позивачем складено акти - претензії аж 21.11.2019 (а.с. 103-104,105-106,107,108,109,110) та надіслано вказані акти 21.11.2019 (а.с. 111,112,113,114).
Таким чином, у Договорі встановлено досудовий порядок врегулювання спору.
Як встановлено із матеріалів справи, такий Позивачем не дотримано, адже Відповідачу надсилались акти-претензії без розрахунків збитків. Таблиці, з вихідними даними, які зазначені в актах-претензіях не є тим розрахунком, з якого вбачається яким чином і на підставі чого позивачем нараховано збитки. Крім того, позивачем допущено суттєві порушення щодо терміну надання згаданих актів - претензій.
Статтею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Згідно із ч.ч. 1 - 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Способами захисту прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. При цьому ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків, у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками ж, у свою чергу, є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 4 вказаної статті на вимогу особині, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі худе).
Аналізуючи наведені норми у їх сукупності, а також саму назву ст. 22 ЦК України - «Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди» - можна дійти висновку, що, по-перше відшкодування збитків - це один із способів відшкодування майнової шкоди; по-друге підставою для відшкодування збитків та шкоди є порушення цивільного права особи. При цьому, як права, що випливає із договору (право на отримання товару, результату виконаної роботи, тощо), так і абсолютного права особи - тобто права, якому протистоїть обов'язок усіх утримуватися від дій, які порушують це право (право власності, право господарського віддання, тощо). Іншими словами, як при порушенні права, встановленого правочином, так і при порушенні права, наданого та гарантованого законом особа має підстави вимагати відшкодування збитків, завданих таким порушенням.
У певній мірі аналогічний припис містить і ст. 49 ГК України, яка встановлює загальний для всіх підприємців обов'язок - не порушувати права та законні інтереси інших суб'єктів господарювання, а в разі їх порушення - нести майнову та іншу встановлену законодавством відповідальність за завдані шкоду і збитки.
Згідно з положеннями частини 2 статті 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходь, які управнена сторона взяла б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правив здійснення господарської діяльності іншою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів худе), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання іншою стороною;
- не отриманий прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання іншою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК України).
Таким чином, ані ст. 22 ЦК України, ані ст. ст. 224- 225 ГК України не встановлюють виключного правового зв'язку поняття «збитки» із зобов'язаннями, підставою виникнення яких є правочин. Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що чинне законодавство хоча однозначно і не надає, проте й прямо не забороняє потерпілій стороні вимагати стягнення збитків, однак розмір таких збитків повинен бути доведеним заінтересованою особою (наявність складу правопорушення), а у випадку спростування - відсутність вини доведена (опонентом) відповідачем.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постановою від 30.09.2015 № 2495 (в редакції чинній на час спірних правовідносин), у пп. 1 п. 1 розділу VI закріпила, що Відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках:
1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.
Так, суд звертає увагу Постачальника, що закріплення вказаної норми у постанові НКРЄКП не звільняє заявника від тягару доказування понесених збитків, що передбачено як Цивільним так і Господарським кодексами України. Проте, АТ «НАК «Нафтогаз України» жодних доказів понесення збитків за недовикористання замовленго об'єму природного газу Відповідачем у березні, квітні 2018 року суду не надано.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що заявлені вимоги в частині стягнення з Відповідача збитків є необґрунтованими, а відтак, такими, що не підлягають до задоволення.
Крім того, Регулятором (НКРЄКП) внесено зміни у постанову № 2496 від 30.09.2015, згідно з пп. 1 п. 1 розділу VII Правил постачання природного газу, і відповідності до якого відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим (крім споживачів, постачання яким здійснюється в рамках виконання спеціальних обов'язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб'єктів ринку природного газу на підставі статті 11 Закону України «Про ринок природного газу»), постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках: якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.
Так, Відповідач у справі виконує покладені на нього спеціальні обов'язки, встановлені чинними нормативно-правовими актами України, та які можуть і не впливати із власних інтересів.
Щодо клопотання відповідача про відстрочення та розстрочення рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, ч. 3, ч.5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Частиною четвертою статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Суд звертає увагу відповідача, що процесуальним законом не передбачено можливості одночасного відстрочення та розстрочення виконання рішення суду, а також визначає часові межі відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення.
З правового аналізу наведених норм вбачається, що відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається у виняткових випадках і залежно від обставин справи, при чому такі обставини мають свідчити про неможливість або реальне ускладнення виконання рішення.
Згідно доводів відповідача, останній перебуває у складному матеріальному становищі, що зумовлене збитковістю затвердженого тарифу на теплопомтачання, та низьким рівнем розрахунку населення за надані послуги. Основним джерелом коштів боржника є надходження грошових коштів від споживачів за теплопостачання. Причинами виникнення заборгованості перед стягувачем є несвоєчасні розрахунки споживачів за надані послуги з теплопостачання, значена частина заборгованості утворилась через несплату за теплопостачання населення та бюджетними установами.
У постанові Вищого господарського суду України від 10.04.2014р. у справі №925/1408/13 викладено позицію, що тяжке фінансове становище, відсутність обігових коштів та майна, яке можна було б реалізувати в рахунок погашення заборгованості не є тими виключними обставинами, які давали б підстави для розстрочення виконання судового рішення, оскільки вказані обставини утворились внаслідок власної господарської діяльності відповідача, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від нього обставин.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Із підстав, умов та меж надання відстрочення виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
У зв'язку з тим, що відстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача, при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.
Наведений відповідачем у заяві про відстрочення виконання рішення перелік обставин не є тими обставинами, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідач, як юридична особа, що здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, враховуючи принципи, закріплені в статті 6 Цивільного кодексу України, взяв на себе відповідні зобов'язання (прийняти природний газ та здійснити своєчасний/повний розрахунок з постачальником), і об'єктивно усвідомлював усі можливі ризики ведення господарської діяльності та виконання зобов'язань за договором.
Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе суб'єкт господарювання, а відповідно нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв'язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.
Також, відповідач не обґрунтовує та документально не підтверджує обставин, з настанням яких поліпшиться його майновий стан.
Зважаючи на вищевикладене, суд, розглянувши матеріали справи, клопотання відповідача про відстрочення та розстрочення виконання рішення суду, враховуючи інтереси обох сторін, дійшов висновку, що у задоволенні клопотання про розстрочку/відстрочку виконання рішення суду у цій справі слід відмовити повністю.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 878,70 грн.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20,73,74,75,76, 79,123,129, 232, 233, 236,237,238,240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, буд. 1; ідентифікаційний код - 5506460) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; ідентифікаційний код 20077720) - 13 188,50 грн пені, 4523,24 грн 3% річних, 2588,40 грн інфляційних втрат та 878,70 грн судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 23.06.2021.
Суддя Н.Є. Березяк