79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
10.06.2021 справа № 914/147/21
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Львівська область, м.Львів;
до Відповідача: Приватного малого підприємства "Рома", Львівська область, м.Львів;
про: стягнення заборгованості, розірвання договору та зобов'язання звільнити і повернути об'єкт оренди шляхом виселення
ціна позову: 157289,41грн.
та за зустрічним позовом: Приватного малого підприємства "Рома", Львівська область, м.Львів;
до: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Львівська область, м.Львів;
про: визнання договору недійсним та стягнення коштів
ціна позову: 363124грн.
Представники:
Позивача: Пучак І.А. - представник;
Відповідача: Стец М.М. - директор (паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 ).
20.01.2021р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 22.12.2020р. вих. №2302-вих-101239 за позовом до Приватного малого підприємства "Рома" про стягнення заборгованості, розірвання договору та зобов'язання звільнити і повернути об'єкт оренди шляхом виселення; ціна позову: 157289,41грн.
Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань зі сплати орендної плати за Договором оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 20.07.2018р. №Ф-11291-18.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.01.2020р. у даній справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 16.02.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.02.2021р. у даній справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 09.03.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.
03.02.2021р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла зустрічна позовна заява за позовом Приватного малого підприємства "Рома" від 02.02.2021р. б/н (вх. №321) до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання договору недійсним та стягнення коштів; ціна позову: 363124грн. у справі №914/147/21 за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Приватного малого підприємства "Рома" про стягнення заборгованості, розірвання договору та зобов'язання звільнити і повернути об'єкт оренди шляхом виселення; ціна позову: 157289,41грн.
Підставами позовних вимог Відповідач зазначає введення Позивачем Відповідача в оману при укладенні Договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 20.07.2018р. №Ф-11291-18 щодо стану та дозволу на здійснення капітального ремонту орендованого майна.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.02.2021р. у даній справі суд постановив зустрічну позовну заяву Приватного малого підприємства "Рома" від 02.02.2021р. б/н (вх. №321 від03.02.2021р.) залишити без руху; надати Приватному малому підприємству "Рома" десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати докази надіслання копії зустрічної позовної заяви і доданих до неї документів Позивачу листом з описом вкладення; надати докази сплати 2389,86грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду, або наявності підстав до відстрочення, розстрочення, зменшення розміру чи звільнення Позивача від сплати судового збору в порядку, визначеному ст.8 Закону України "Про судовий збір"; надати належним чином посвідчені копії доданих до зустрічної позовної заяви документів.
15.02.2021р. за вх. №3537/21 Відповідачем подано до суду Заяву б/д б/н, у якій на виконання вимог ухвали суду від 04.02.2021р. у даній справі просить суд долучити до матеріалів справи докази надіслання на адресу Позивача копії зустрічної позовної заяви із доданими до неї належно завіреними копіями документів, а також належним чином засвідчені копії доданих до зустрічної позовної заяви документів.
Крім того, Відповідач просить суд долучити до матеріалів справи докази доплати судового збору за подання до господарського суду зустрічної позовної заяви - Квитанцію від 15.02.2021р. №0.0.2015595673.1 про сплату 2400грн. судового збору.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.02.2021р. у даній справі суд постановив зустрічну позовну заяву Приватного малого підприємства "Рома" від 02.02.2021р. б/н (вх. №321 від 03.02.2021р.) за зустрічним позовом Приватного малого підприємства "Рома" до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання договору недійсним та стягнення коштів; ціна позову: 363124грн. у справі №914/147/21 прийняти до провадження та призначити до спільного розгляду з позовом Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Приватного малого підприємства "Рома" про стягнення заборгованості, розірвання договору та зобов'язання звільнити і повернути об'єкт оренди шляхом виселення; ціна позову: 157289,41грн.; вимоги за зустрічним позовом об'єднати в одне провадження з вимогами за первісним позовом.
Судове засідання 02.03.2021р. не відбулось з причин тимчасової втрати працездатності головуючого судді Фартушка Т.Б.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.03.2021р. у даній справі суд постановив призначити підготовче судове засідання на 30.03.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.03.2021р. у даній справі судом постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; відкласти підготовче судове засідання на 13.04.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.04.2021р. у даній справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 11.05.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень.
В судовому засіданні 11.05.2021р. у даній справі судом оголошено перерву до 25.05.2021р., про що представники Учасників справи повідомлялись в судовому засіданні під розписку.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.05.2021р. у даній справі суд постановив клопотання Приватного малого підприємства "Рома" про продовження строку на подання відповіді на відзив від 17.05.2021р. вх. №11310/21 задоволити; продовжити Приватному малому підприємству "Рома" строк на подання відповіді на відзив по 22.04.2021р.; відповідь на відзив від 22.04.2021р. №9783/21 повернути Приватному малому підприємству "Рома".
В судовому засіданні 25.05.2021р. у даній справі судом оголошено перерву до 10.06.2021р., про що представники Учасників справи повідомлялись в судовому засіданні під розписку.
Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".
Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання з'явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог, просить суд задоволити первісний позов та відмовити в задоволенні зустрічного позову у повному обсязі.
Представник Відповідача в судове засідання з'явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у зустрічній позовній заяві, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог, просить суд задоволити зустрічний позов та відмовити в задоволенні первісного позову у повному обсязі.
Позиція Позивача:
Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 157289,41грн. суми заборгованості зі сплати орендної плати за користування орендованим за Договором оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 20.07.2018р. №Ф-11291-18 майном, а також розірвати укладений між Позивачем та Відповідачем Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 20.07.2018р. №Ф-11291-18 з підстав несплати Відповідачем орендної плати та зобов'язати Відповідача повернути орендоване за Договором майно.
Позиція Відповідача:
Відповідач у зустрічному позові просить суд визнати недійсним укладений між Позивачем та Відповідачем Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 20.07.2018р. №Ф-11291-18. та стягнути з Позивача на користь Відповідача 355124грн. сплаченої орендної плати та 8000грн. за виготовлення кошторису з підстав введення Позивачем Відповідача в оману та недодержання усної домовленості під час укладення Договору.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.
За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги первісного позову підлягають до задоволення повністю, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю з огляду на наступне.
20.07.2018р. між Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі - Позивач, Орендодавець) та Приватним малим підприємством «Рома» (надалі - Відповідач, Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ф-11291-18 (надалі - Договір), згідно умов якого (п.1 Договору), Орендодавець, на підставі наказу Управління комунальної власності від 10.07.2018р. №359-О/І передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно (надалі - Об'єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП «Управління ресурсів Львівської міської ради» (далі - Балансоутримувач). Об'єктом оренди є приміщення першого поверху загальною площею 215,6м.кв., що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Ю.Медведецького, 38 .
Вартість об'єкта оренди відповідно до Звіту про вартість оренди, затвердженого наказом управління комунальної власності від 19.02.2018р. №2488/е станом на 31.01.2018р. становить 1409700грн. без ПДВ.
Згідно пункту 2.1. Договору об'єкт оренди буде використовуватись Орендарем для закладу торгівлі (магазину).
Відповідно до п.3.1. Договору приймання-передача об'єкта оренди здійснюють Орендар та Балансоутримувач.
Згідно пункту 3.3. Договору при передачі Об'єкта оренди складається акт приймання-передачі, який підписують Орендар та Балансоутримувач.
Пунктом 4.1 Договору Сторонами визначено термін дії Договору на 2 роки та 364 дні з 20.07.2018р. по 19.07.2021р. включно.
Згідно п.5.1 Договору розмір орендної плати за Об'єкт оренди визначається відповідно до чинної станом на момент укладення Договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м.Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради від 07.06.2007р. №897 (зі змінами і доповненнями) і складає (1409700,00 х 0,12) / 12 х 1,009 х 1,011 х 1,008 х 1,00 х 1,00 = 14495,38грн. без ПДВ за перший місяць оренди.
Пунктом 5.2. Договору Сторонами передбачено, що розмір оренди підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік).
Згідно пункту 5.3. Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць щодо індексу інфляції за попередній місяць.
Відповідно до пункту 5.4. Договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством України.
Орендну плату Орендар сплачує не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць через перерахування коштів на рахунок Орендодавця (п.5.6. Договору).
Пунктом 6.2.5.3. Договору встановлено право Орендодавця достроково розірвати Договір у випадку, якщо Орендар не вносить орендну плату за користування об'єктом оренди протягом трьох місяців підряд.
Пунктом 7.1.2. Договору встановлено обов'язок Орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Відповідно до п.7.1.3. Договору Орендар зобов'язується використовувати та зберігати об'єкт оренди відповідно до умов Договору, утримувати об'єкт оренди у повній справності та нести всі необхідні витрати на його експлуатацію.
Згідно п.7.1.4. Договору Орендар зобов'язувався своєчасно здійснювати капітальний та поточний ремонт об'єкта оренди.
Пунктом 7.1.5. Договору встановлено, що при проведенні Орендарем капітального ремонту чи переобладнання об'єкта оренди Орендар несе матеріальну відповідальність за якість ремонту та пошкодження, пов'язані з ремонтом будинку, у якому знаходиться об'єкт оренди.
Згідно п.7.1.6. Договору капітальний та поточний ремонт, реконструкцію, технічне переобладнання об'єкта оренди Орендар зобов'язаний проводити лише з дозволу Орендодавця з надання проектно-кошторисної документації, виготовленої за рахунок Орендаря до початку проведення робіт і затвердженої у встановленому порядку.
Відповідно до п.9.1 Договору повернення Орендодавцю Об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії Договору або дострокового його припинення чи розірвання; сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 5 днів з моменту закінчення терміну оренди (п. 9.2 Договору).
Згідно з п.9.3 Договору Об'єкт оренди повинен бути переданий Орендарем та прийнятий Орендодавцем (чи за його дорученням - Балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї з подій, вказаних в п.9.1 цього Договору.
При передачі об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується Сторонами (п. 9.4).
У п.9.5 Договору зазначено, що Об'єкт оренди вважається переданим Орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання.
Приписами п.10.1 Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до п.11.3. Договору при тривалому (більше трьох місяців з дати підписання Договору) невикористанні Орендарем наданого йому в оренду приміщення - приміщення вважається неосвоєним і цей договір підлягає розірванню у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.
Актом приймання-передачі від 20.07.2018р. Балансоутримувач передав, а Відповідач прийняв в строкове платне користування Об'єкт оренди за Договором. Вказаним актом встановлено, що приміщення знаходиться в задовільному санітарно-технічному стані.
Вказаний Договір та акт приймання-передачі підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
Експертним звітом від 25.11.2019р. №935/19-ЕЗ, який складено ФОП Лобзіною О.М. встановлено, що загальна кошторисна вартість у поточних цінах станом на 01.11.2019р. складає 396294грн., у втому числі будівельні роботи - 315321грн., інші витрати 80973грн. Загальна кошторисна вартість будівництва у поточних цінах станом на 25.11.2019р. складає 394143грн., в тому числі будівельні роботи 315321грн., інші витрати - 78822грн.
До вказаного звіту долучено складений ФОП Лобзіною О.М. на замовлення Відповідача Робочий проект Капітального ремонту нежитлових приміщень за адресою: м.Львів, вул.Ю.Медведецького, 38 , загальною площею 215,6м.кв.
Листом від 03.03.2020р. вих. №2302-вих-17734 Позивач у відповідь на звернення Відповідача від 21.12.2019р. вих. №2-39726/АП-2302 щодо надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого за Договором Майна повідомив, що у зв'язку із отриманням Відповідачем права на оренду нежитлового приміщення на позаконкурсній основі в Позивача, в силу приписів п.1 ч.6 ст.21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відсутні підстави до надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна. При цьому, Позивач повідомив Відповідача про право на звернення до Позивача із заявою про продаж орендованого нежитлового приміщення на аукціоні.
Актом проведення обстеження від 09.07.2020р. б/н комісія Відповідача та Балансоутримувача встановила, що об'єкт обстеження Відповідач використовує відповідно до Договору; фактичне цільове використання об'єкта - відповідно до Договору: Об'єкт відповідає технічній документації. Крім того, вказаним Актом встановлено, що заклад торгівлі (магазин) не працює і рекомендовано покращення об'єкту нерухомості, зокрема проведення капітального ремонту у приміщенні площею 215,6м.кв. Балансоутримувач не заперечив проти проведення Відповідачем капітального ремонту.
Вказаний Акт підписано представниками Відповідача та Балансоутримувача, їх підписи засвідчено відтисками печатки Відповідача.
Листом від 12.10.2020р. вих. №2302-вих-80315 Позивач повідомив Відповідача про внесення на розгляд сесії Львівської міської ради проекту ухвали про приватизацію орендованого за Договором Майна способом продажу на аукціоні. Крім того, вказаним листом Позивач повідомляв про необхідність сплати заборгованості з орендної плати та пені та про наміри Позивача розірвати Договір у випадку такої несплати.
Листом б/д б/н (зареєстровано ЦНАП м.Львова ЛМР 17.11.2020р. за вх. №2-19828-2302) Відповідач повторно звертався до Позивача із проханням про вирішення питання не нарахування орендної плати за користування Майном за Договором
Відповідно до довідки Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 21.12.2020р. №4-2302-41603, заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором станом на 21.12.2020р. складає 157289,41грн. Заборгованість виникла за період з липня 2018р. по листопад 2020р.
З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 157289,41грн. суми заборгованості зі сплати орендної плати за користування орендованим за Договором оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 20.07.2018р. №Ф-11291-18 майном, а також розірвати укладений між Позивачем та Відповідачем Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 20.07.2018р. №Ф-11291-18 з підстав несплати Відповідачем орендної плати та зобов'язати Відповідача повернути орендоване за Договором майно.
Відповідач у зустрічному позові просить суд визнати недійсним укладений між Позивачем та Відповідачем Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 20.07.2018р. №Ф-11291-18. та стягнути з Позивача на користь Відповідача 355124грн. сплаченої орендної плати та 8000грн. за виготовлення кошторису з підстав введення Позивачем Відповідача в оману та недодержання усної домовленості під час укладення Договору.
В обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог Відповідач зазначає, що орендоване за Договором Майно фактично є руїнами, в ньому відсутня електропроводка, штукатурка стін, підлога, частково відсутнє перекриття, вікна та двері, воно потребувало та потребує капітального ремонту.
Попри наведене Відповідачем укладено Договір з підстав досягнення до моменту укладення Договору усної домовленості з керівником Позивача про проведення за кошти Відповідача капітального ремонту орендованого майна з метою використання його як торгового.
З метою погодження капітального ремонту Відповідач виготовив Кошторис капітального ремонту та звернувся до Позивача про надання згоди на капітальний ремонт орендованого за Договором Майна в порядку п.7.1.6. Договору, оскільки без такого, згідно доводів Відповідача, використовувати таке неможливо.
З підстав наведеного Відповідач зазначає про введення Позивачем Відповідача в оману під час укладення Договору щодо обставин, які мають істотне значення.
Відповідач у поданому 06.04.2021р. за вх. 8357/21 поясненні зазначає про наявність словесного запевнення керівника Позивача про згоду на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна, а відтак, з огляду на відмову Позивача в здійснені таких поліпшень, - про обман з боку Позивача та витрату коштів на виготовлення Робочого проекту капітального ремонту.
У поданому 12.04.2021р. за вх. №8799/21 Заперечення на доповнення до позовної заяви Позивач наводить свої доводи та міркування з приводу заявлених Позивачем позовних вимог та зазначає, що доводи Відповідача про усну домовленість з керівником Позивача про згоду на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого за Договором Майна не підтверджені жодними доказами у справі, а відтак, не можуть братись судом бо уваги.
Щодо доводів Відповідача про здійснення капітального ремонту орендованого за Договором Майна Позивач зазначає, що з вказаним питанням Відповідач до Позивача не звертався. Натомість Відповідач звертався до Позивача з проханням про погодження здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна, на що йому листом від 03.03.2020р. надано відповідь. Також Відповідачем порушувалось питання продажу об'єкта оренди за Договором на аукціоні.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.
Верховний Суд у справі №924/1022/17 (постанова від 06.11.2019 року) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 02.12.2016р. №1125 (із змінами та доповненнями) затверджено Положення про управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, згідно пункту 1.1. якого управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі - управління) є виконавчим органом Львівської міської ради відповідно до ухвали міської ради від 26.05.2016р. №505 "Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів", утвореним відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та установах банків державного сектору, штампи і бланки, право набувати майнових і немайнових прав та обов'язків, право виступати позивачем і відповідачем, третьою особою, яка заявляє / не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача / відповідача у судах від свого імені, печатку з зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням (п.1.4. Положення).
Пунктом 2.1. Положення визначено, що основними завданнями управління, зокрема є виконання функції органу управління майном комунальної власності територіальної громади м. Львова; передача в оренду, відчуження (приватизація) майна комунальної власності територіальної громади м. Львова.
Згідно пункту 4.1.9. Положення до компетенції управління належить організація та проведення у встановленому порядку аукціонів, конкурсів, конкурсних торгів (тендерів), укладення договорів з підприємствами, установами та організаціями, а також іншими суб'єктами господарювання.
Ухвалою Львівської міської ради від 01.12.2016р. №1273 «Про затвердження Положення про оренду окремих елементів благоустрою комунальної власності для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення» (із змінами та доповненнями) Львівська міська рада ухвалила затвердити Положення про оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення (надалі - Положення), яке розроблене з метою визначення порядку розрахунку орендної плати за оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності, порядку її сплати та встановлення відповідальності за несвоєчасну сплату орендної плати або ухилення від неї, а також основних положень укладення договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення.
Орендодавцем окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення є управління комунальної власності департаменту економічної політики (п.1.3. Положення).
Згідно пункту 1.4. Положення підставою для укладання договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення (далі - договір) i набуття права на оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення є дозвільний документ, зокрема паспорт відкритого літнього майданчика, виданий управлінням архітектури департаменту містобудування; рішення виконавчого комітету Львівської міської ради; рішення комісії з визначення орендаря конструктивних елементів благоустрою для розміщення літніх майданчиків без прив'язки до стаціонарних об'єктів ресторанного господарства у м. Львові, склад якої затверджено рішенням виконавчого комітету від 17.06.2011 № 616 (зі змінами); ухвала міської ради.
Згідно ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.
Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», об'єктами оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.
Статтею 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно приписів частини третьої статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.773 ЦК України якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Приписами ч.1 ст.782 ЦК України встановлено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Аналогічне положення закріплено Сторонами у пункті 6.2.5.3. Договору.
Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Приписами ч.1 ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Аналогічне правове положення закріплено у пункті 5.2.14 Положення про оренду майна територіальної громади м.Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 07.06.2007р. №897.
Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
У відповідності до ч.2 ст.795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору; з цього моменту договір найму припиняється.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно Довідки Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 21.12.2020р. вих. №4-2302-41603 покладений на Відповідача розділом 5 Договору обов'язок зі сплати орендної плати за Договором не виконувався ним належним чином впродовж періоду з липня 2018р. по листопад 2020р. Докази сплати орендної плати у встановленому в Договорі порядку та строки за вказаний період станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Здійснивши перерахунок вказаної суми суд встановив, що такий проведено Позивачем вірно, а відтак, сума заборгованості Відповідача перед Позивачем зі сплати орендної плати за період з липня 2018р. по листопад 2020р. становить 157289,41грн.
З врахуванням вищенаведеного, зокрема встановлення факту існування боргу Відповідача перед Позивачем зі сплати орендної плати за Договором в розмірі 157289,41грн., відсутність станом на час розгляду спору по суті належних, достатніх та допустимих доказів повного чи часткового погашення вказаної суми боргу суд приходить до висновку про підставність і обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 157289,41грн. боргу зі сплати орендної плати.
Щодо позовних вимог про розірвання Договору та виселення Відповідача із займаних приміщень суд зазначає наступне.
Про невиконання зобов'язання можна говорити, якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання, тобто не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо, або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися. Другим випадком порушення зобов'язання є його неналежне виконання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання.
Так, підставою для розірвання Договору є систематична (протягом двадцяти дев'яти місяців підряд) сплата орендної плати Відповідачем в розмірі, який є значно нижчим, аніж встановлений та погоджений Сторонами у розділі 5 Договору на підставі розрахунку розміру орендної плати за користування об'єктом оренди, внаслідок чого Позивач значною мірою позбавляється того, на що розраховував при укладенні Договору і йому завдається цим матеріальна шкода.
Окрім того, судом встановлено, що з врахуванням визначеного Сторонами у Розділі 5 Договору розміру орендної плати, заборгованість, яка виникла внаслідок сплати орендної плати Відповідачем з порушенням порядку сплати такої становить суму, еквівалентну розміру орендної плати за період більш ніж півроку користування Об'єктом оренди за Договором.
З підстав наведеного суд приходить до висновків про істотність порушення Відповідачем умов укладеного із Позивачем Договору, що є підставою до його розірвання.
З врахуванням доведеності обставин існування боргу Відповідача перед Позивачем зі сплати орендної плати за Договором, вчинення Відповідачем істотного порушення умов укладеного з Позивачем Договору, розірвання такого Договору рішенням суду суд приходить до висновку про вмотивованість та обґрунтованість позовних вимог про зобов'язання Відповідача повернути Позивачу об'єкт оренди за Договором шляхом виселення Відповідача із займаних приміщень.
Щодо позовних вимог зустрічного позову суд зазначає наступне.
Підставами позовних вимог зустрічного позову Відповідач зазначає введення його в оману керівником Позивача, при цьому покликається на ст.230 ЦК України.
При цьому суд зазначає, що на уточнююче запитання суду що є підставою зустрічного позову представник Відповідача повідомив, що підставами зустрічного позову є введення Позивачем Відповідача в оману під час укладення Договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 20.07.2018р. №Ф-11291-18; наведене зазначено в ухвалі суду у даній справі від 13.04.2021р.
правом на зміну підстав позову Відповідач не скористався.
Відповідно до ч.2 ст.207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 2.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2011р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (із змінами і доповненнями), що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.
Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.
Як передбачено ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Аналогічні приписи містяться і в ч.1 ст.181 ГК України, відповідно до якої, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Згідно із ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2011р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (із змінами і доповненнями), що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
На підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку (п.2.9 Постанови).
Нормою ч.1 ст.230 ЦК України передбачено, що у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування
Відповідно до ч.2 ст.207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Аналогічне правове положення закріплено у ч.2 ст. 180 ГК України.
Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи Відповідачем не доведено належними засобами доказування факту досягнення з керівником Позивача усної домовленості щодо згоди Позивача на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого за Договором Майна до моменту укладення Договору.
При цьому, суд звертає увагу на те, що підписаним Відповідачем Актом приймання-передачі від 20.07.2018р. підтверджується факт перебування орендованого за Договором Майна в задовільному санітарно-технічному стані. Факт підписання Відповідачем Акту від 20.07.2018р. не заперечувався Відповідачем.
Окрім того, Відповідач, укладаючи Договір, мав змогу оглянути об'єкт оренди та підтвердити його стан в Акті приймання-передачі від 20.07.2018р.
При цьому, суд вважає слушними доводи Позивача щодо того, що Відповідачем не доведено факт звернення до Позивача за вирішенням питання про здійснення капітального ремонту орендованого за Договором Майна, а матеріалами справи підтверджується звернення Відповідача з метою вирішити питання про здійснення невід'ємних поліпшень об'єкта оренди за Договором, що за своєю правовою природою є різними поняттями.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що Довідкою Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 21.12.2020р. вих. №4-2302-41603 підтверджується часткове виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань зі сплати орендної плати за користування Майном за Договором, що свідчить про прийняття Відповідачем до виконання умов Договору.
З врахуванням наведеного суд зазначає, що Відповідачем не доведено належними засобами доказування у справі факту введення Відповідача Позивачем в оману щодо стану орендованого за Договором Майна та досягнення домовленості з керівником Позивача щодо надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна до укладення Договору, а відтак, позовні вимоги зустрічного позову про визнання укладеного між Сторонами Договору недійсним є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо позовних вимог зустрічного позову про стягнення з Позивача на користь Відповідача 355124грн. безпідставно одержаної орендної плати та 8000грн. вартості виготовлення кошторису на здійснення капітального ремонту орендованого за Договором Майна суд зазначає, що, з врахуванням висновків суду про наявність правових підстав до задоволення первісного позову, безпідставність, необґрунтованість та недоведеність позовних вимог зустрічного позову, в тому числі в частині визнання укладеного Договору недійсним в суду відсутні правові підстави до застосування передбачених приписами ст.216 ЦК України наслідків недійсності правочину, а відтак, в задоволенні зустрічного позову в частині позовних вимог про стягнення з Позивача на користь Відповідача 355124грн. безпідставно одержаної орендної плати слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.
При цьому, суд звертає увагу, що Відповідачем не доведено належними засобами доказування необхідності здійснення витрат на виготовлення кошторису на здійснення капітального ремонту орендованого за Договором Майна, а також факту понесення витрат Відповідачем в розмірі 8000грн., а відтак, в зустрічному позові в частині позовних вимог про стягнення з Позивача на користь Відповідача 8000грн. понесених Відповідачем витрат на виготовлення кошторису на здійснення капітального ремонту орендованого за Договором Майна слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.
Суд також бере до уваги, що впродовж розгляду справи клопотань від представників Учасників справи про призначення судової експертизи не заявлялось, як і не підтверджено готовність здійснення попередньої оплати такої у випадку призначення судової експертизи судом.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.
У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.
Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).
Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів первісного позову та не обґрунтовано належними, достатніми, допустимими та вірогідними доказами у справі обставин і доводів, на які покликається як на підставу зустрічних позовних вимог, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань щодо сплати орендної плати у встановлені Договором порядку і строки, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо несплати орендної плати згідно умов Договору, відсутність доказів повного чи часткового погашення суми боргу, стягнення якого є предметом спору у даній справі, перевіривши розрахунок сум нарахованої Позивачем Відповідачу орендної плати, наявність та доведеність підстав істотного порушення Відповідачем умов укладеного між сторонами Договору, як підстави для його розірвання, недоведеність Відповідачем факту введення Відповідача Позивачем в оману щодо стану орендованого за Договором Майна та досягнення домовленості з керівником Позивача щодо надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна до укладення Договору, недоведеність факту понесення витрат, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги первісного позову про стягнення з Відповідача на користь Позивача 157289,41грн. боргу зі сплати орендної плати, розірвання Договору та зобов'язання Відповідача повернути Позивачу Об'єкт оренди шляхом виселення Відповідача із займаних приміщень є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю. В задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю за безпідставністю та необґрунтованістю.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1, 2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру - в розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні.
Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 6565грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.
При цьому, Позивачем у поданій до господарського суду позовній заяві заявлено одну вимогу майнового характеру - про стягнення з Відповідача на користь Позивача 157289,41грн. заборгованості зі сплати орендної плати та дві позовні вимоги немайнового характеру - про розірвання укладеного між Сторонами Договору та про зобов'язання Відповідача звільнити та повернути об'єкт оренди шляхом виселення Відповідача з орендованих приміщень.
Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 26.11.2020р. №411 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 6306грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №6 до позовної заяви.
Відповідно до ч.7 ст.116 ГПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Як встановлено судом та вбачається із відмітки календарного штемпеля відділення поштового зв'язку про прийняття до пересилки рекомендованого відправлення за ідентифікатором 7900825793034, Позивачем позовну заяву подано до суду 31.12.2020р.
Відповідачем при поданні зустрічної позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Відповідач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.
За подання до господарського суду зустрічного позову Відповідачем згідно квитанцій від 01.02.2021р. №27 на суму 5327грн. та від 15.02.2021р. №0.0.2015595673.1 на суму 2400грн. сплачено 7727грн. судового збору.
При цьому, суд зазначає, що Відповідачем у поданій до господарського суду зустрічній позовній заяві визначено одну позовну вимогу немайнового характеру - про визнання недійсним укладеного між Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Приватним малим підприємством «Рома» Договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 20.07.2018р. №Ф-11291-18 та одну позовну вимогу майнового характеру - про стягнення з Відповідача на користь Позивача 363124грн. сплаченої орендної плати та витрачених Відповідачем коштів на проект капітального ремонту орендованого майна, кошторис, коштів.
Відтак, сума судового збору, належного до сплати за подання відповідної позовної заяви до господарського суду складається з ставки судового збору за позовною вимогою немайнового характеру (2270грн.) та ставки судового збору за позовною вимогою майнового характеру в розмірі 1,5% від ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (363124 х 1,5 / 100 = 5446,86грн., але не менше 2270грн. і не більше 794500).
Таким чином, сума судового збору, належного до сплати за подання даної позовної заяви до господарського суду становить 7716,86грн. (2270+5446,86).
Згідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 6306грн., доведення Відповідачем факту сплати 7727грн. судового збору, суд дійшов висновків про те, що сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 6306грн. та сплачений Відповідачем судовий збір в розмірі 7716,86грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 6306грн. судового збору, сплачений Відповідачем за подання зустрічного позову судовий збір в розмірі 7716,86грн. залишити за Відповідачем.
При цьому, з врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо розміру належного до сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви до господарського суду, а також здійсненого судом розподілу судових витрат судом встановлено, що Відповідач наділений правом на повернення з Державного бюджету України 10,14грн. судового збору у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З підстав відсутності клопотання Відповідача про повернення 10,14грн. сплаченого за подання зустрічної позовної заяви до суду судового збору у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення.
Проте, вказане не позбавляє Відповідача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 180, 181, 193, 207, 283, 286, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 11, 15, 16, 202, 203, 207, 215, 216, 229, 230, 509, 510, 525 - 527, 530, 599, 610, 612, 626, 627, 629, 651, 773, 782, 785, 795 Цивільного кодексу України, ст.ст.4, 18, 19, 26, 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», суд -
1. Первісний позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Приватного малого підприємства «Рома» (79025, Львівська область, м.Львів, вул.Ботанічна, буд.7,кв.3; ідентифікаційний код: 13835344) на користь Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, Львівська область, м.Львів, пл.Галицька, 15; ідентифікаційний код: 25558625) 157289,41грн. суми боргу з орендної плати та 6306грн. судового збору.
3. Розірвати укладений 20.07.1018р. між Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, Львівська область, м.Львів, пл.Галицька, 15; ідентифікаційний код: 25558625) та Приватним малим підприємством «Рома» (79025, Львівська область, м.Львів, вул.Ботанічна, буд.7,кв.3; ідентифікаційний код: 13835344) Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ф-11291-18.
4. Зобов'язати Приватне мале підприємство «Рома» (79025, Львівська область, м.Львів, вул.Ботанічна, буд.7,кв.3; ідентифікаційний код: 13835344) звільнити та повернути об'єкт оренди шляхом виселення Приватного малого підприємства «Рома» (79025, Львівська область, м.Львів, вул.Ботанічна, буд.7,кв.3; ідентифікаційний код: 13835344) з нежитлових приміщень загальною площею 215,6м.кв., що розташовані за адресою: м.Львів, вул.Ю.Медведецького, 38 .
Стягувач: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, Львівська область, м.Львів, пл.Галицька, буд.15; ідентифікаційний код: 25558625).
5. В зустрічному позові відмовити повністю.
6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
7. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
8. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 22.06.2021р.
Головуючий суддя Т.Б. Фартушок