просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
23 червня 2021 року м. Харків Справа № 913/217/21
Провадження № 30/913/217/21
Суддя господарського суду Луганської області Голенко І.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна», м. Дніпро
до відповідача - фізичної особи-підприємця Акімової Єлизавети Сергіївни, м. Кремінна Луганської області
про стягнення 3609 грн 40 коп.
Без виклику учасників справи.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 3343,53 грн, 30 % річних в сумі 187,68 грн, пені в розмірі 78,19 грн за договором поставки № 6/ДО від 17.04.2019, а також заявлено до стягнення понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2189,00 грн та 1000,00 грн в якості відшкодування гонорару успіху.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, що стало підставою для нарахування пені та 30% річних за прострочення платежів.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 26.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 913/217/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відповідачу було встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
Про відкриття провадження у справі та необхідність подання відзиву на позовну заяву відповідач повідомлявся належним чином, шляхом надсилання ухвали суду від 26.04.2021 засобами поштового зв'язку на його адресу: 92905, Луганська область, Кремінський район, м. Кремінна, пров. Промисловий, буд. 26.
Встановлено, що ухвалу суду від 26.04.2021 отримано відповідачем 29.04.2021, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням № 6102254941998 про вручення поштового відправлення (а.с. 42).
Відповідач своїм правом на подання, у встановлений судом строк, відзиву на позовну заяву не скористався у зв'язку з чим справа розглядається за наявними у ній матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
17 квітня 2019 року між сторонами у справі було укладено договір поставки № 6/ДО (далі - договір, а.с. 10-11), відповідно до умов якого, позивач (постачальник) зобов'язався поставити відповідачу (покупцеві) непродовольчі товари (далі - товар), визначені у відповідних супровідних документах (видаткових, товарно-транспортних накладних тощо), а відповідач, в свою чергу, зобов'язався приймати товар та своєчасно оплачувати його вартість.
Згідно з п. 2.1 договору, постачальник здійснює поставку товару, а покупець приймає та оплачує товар за цим договором окремими партіями.
Відповідно до п.п. 2.3, 24 договору, передача товару здійснюється в місці, щодо якого досягнуто усної або письмової домовленості між сторонами, і оформлюється відповідною накладною; постачання кожної партії товару здійснюється на умовах DDP (Інкотермс 2010), за умови виконання покупцем умов щодо порядку розрахунків визначених розділом 4 договору.
Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в національній валюті України (гривні), у безготівковому порядку, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Пунктом 4.3 договору сторони передбачили, що при наявності заборгованості за товар по декількох накладних, отримані кошти будуть зараховуватися як погашення заборгованості за раніше отриманий товар, незалежно від призначення оплати (платежу), вказаного у платіжному дорученні. В разі, якщо у покупця, на момент укладення цього договору буде існувати непогашене грошове зобов'язання перед постачальником, яке виникло з будь-якого іншого договору або правочину, то всі кошти, які будуть надходити від покупця на рахунок постачальника без призначення платежу, будуть в першу чергу зараховуватися на погашення існуючої заборгованості, яка виникла до моменту укладення цього договору
Згідно з п. 4.4 договору, покупець сплачує 100% вартості кожної партії товару протягом 40 (сорока) календарних днів, з моменту отримання товару. Факт отримання товару підтверджується (видатковою, товарно-транспортною накладною), підписаною сторонами.
Додатковою угодою № 1 від 01.11.2019 сторони внесли зміни до розділу 4 договору поставки № 6/ДО від 17.04.2019, додавши до нього п. 4.4.1, за умовами якого покупець сплачує 100% вартості кожної партії товару на протязі 120 (ста двадцяти) календарних днів з моменту його отримання. Факт отримання товару підтверджується (видатковою, товарно-транспортною накладною), підписаною сторонами.
На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар за видатковими накладними: № ДУЦ498497 від 23.09.2020 на суму 5550,09 грн, № ДУЦ498604 від 23.09.2020 на суму 572,45 грн, № ДУЦ586012 від 28.10.2020 на суму 736,16 грн.
Факт отримання відповідачем товару підтверджується підписами відповідача на копіях вказаних видаткових накладних, наявних у матеріалах справи (а.с. 13-16).
У порушення умов договору відповідач вартість отриманого товару оплатив частково в розмірі 3515,17 грн.
На день розгляду справи судом заборгованість складає 3343,53 грн.
Відповідно до п. 5.1 договору, за порушення зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену договором та чинним законодавством України.
Пунктом 5.3 договору сторони передбачили, що за порушенням грошового зобов'язання щодо оплати товару, покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми заборгованості.
Згідно з п. 5.4 договору, якщо заборгованість триває більше 2-х місяців, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені за цим пунктом договору починається від самого першого дня прострочення платежу.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов'язання щодо оплати поставленого товару, позивачем на підставі п. 5.3 договору та приписів ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано за період з 22.01.2021 по 07.04.2021 (по кожній видатковій накладній окремо) та заявлено до стягнення з відповідача 30 % річних в сумі 187,68 грн.
Крім того, позивачем на підставі п. 5.4 договору нараховано та заявлено до стягнення з відповідача за період з 22.01.2021 по 07.04.2021 (по кожній видатковій накладній окремо) пеню у розмірі 78,19 грн.
Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідач відзиву на позовну заяву та доказів, які б спростовували доводи позивача, суду не подав.
На підставі ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність повного задоволення позову з таких підстав.
Судом встановлено, що спір виник через порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього грошову суму.
Згідно з ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються положення Цивільного кодексу України.
Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилом п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено факт неналежного виконання відповідачем умов укладених між сторонами у справі договорів поставки.
Обов'язок з оплати вартості поставленого позивачем товару відповідачем своєчасно та у повному обсязі виконаний не був, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 3343,53 грн.
За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений товар у розмірі 3343,53 грн є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи, а тому підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Пунктом 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Пунктом 5.3 договору сторони встановили, що за порушенням грошового зобов'язання щодо оплати товару, покупець сплачує постачальнику 30 % річних від простроченої суми заборгованості.
Так, за прострочення строків оплати поставленого товару позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 30 % річних у загальній сумі 187,67 грн, згідно розрахунку наведеному у позовній заяві (а.с. 3).
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення з відповідача 30% річних встановив, що розрахунок позивачем здійснено арифметично вірно, та у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, відповідно, вимога про стягнення 30% річних в сумі 187,67 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідальність у вигляді пені за невиконання умов договору щодо строків оплати поставленого товару, передбачена сторонами пунктом 5.4 договору у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент поставки, від суми заборгованості, за кожний день прострочення платежу.
За порушення відповідачем строків договірного зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару, позивачем здійснено нарахування пені в розмірі 78,19 грн за період з 22.01.2021 по 07.04.2021 (по кожній видатковій накладній окремо), згідно розрахунку наведеному у позові (а.с. 3-4).
Перевіривши правильність здійснення позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 78,19 грн є обґрунтованою та такою, що також підлягає задоволенню.
Відповідно до приписів ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд вважає, що з урахуванням вимог закону щодо належності і допустимості доказів, позивачем доведено належними доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своєї вимоги, натомість відповідач не спростував це в належний спосіб та не довів іншого.
З урахуванням викладеного вище, позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та її обставинами, а тому підлягають повному задоволенню.
Вирішуючи питання щодо судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як встановлено судом, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2189,00 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 379/1418/18, яка в силу положень ч. 4 ст. 236 ГПК України судом враховується при виборі і застосуванні норм права.
Крім того, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Така правова позиція викладена в постанові ОП КГС Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
В якості доказів понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач подав суду:
- посвідчену належним чином копію договору про надання правової допомоги від 05.04.2021 (а.с. 28-29);
- посвідчену належним чином копію додаткової угоди № 1 від 05.04.2021 до договору про надання правової допомоги від 05.04.2021 (а.с. 30);
- посвідчену належним чином копію акту від 07.04.2021 прийому-передачі послуг, що включає аналіз матеріалів справи, підготовку та подання позовної заяви до суду, вартість яких становить 2189,00 грн (а.с. 31);
- посвідчену належним чином копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП № 4771 виданого 12.06.2020 (а.с. 32);
- посвідчену належним чином копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ № 1064584 виданого 07.04.2021 (а.с. 33).
Дослідивши надані докази, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката; ці витрати пов'язані безпосередньо з розглядом цієї справи, розмір заявлених витрат є обґрунтованим.
Таким чином, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 2189,00 грн документально доведено та не спростовано іншим учасником справи (відповідачем).
Крім того, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 1000,00 грн в якості відшкодування гонорару успіху.
За змістом вимог ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони та інше.
Судом встановлено, що згідно з п. 4.4 договору про надання правової допомоги від 05.04.2021 та п. 4.2 додаткової угоди № 1 від 05.04.2021 до вказаного договору, у разі якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судом рішення про стягнення заборгованості у повній сумі) Клієнт (позивач) додатково сплачує Адвокату гонорар у розмірі 1000,00 грн.
Розглянувши вказану вимогу, враховуючи висновок суду про задоволення позову в повному обсязі, відсутність заперечень відповідача щодо понесених позивачем судових витрат, а також правову позицію Великої палати Верховного Суду у постанові від 12.05.2021 у справі № 904/4507/18, вимога про стягнення «гонорару успіху» в розмірі 1000,00 грн підлягає задоволенню.
Частина 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
За таких обставин, судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2189,00 грн та 1000,00 грн в якості гонорару успіху покладаються на відповідача.
Крім того, на відповідача покладається судовий збір у розмірі 2270,00 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 91, 120, 123, 129, 178, 202, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Акімової Єлизавети Сергіївни, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна», 49130, м. Дніпро, вул. Березинська, буд. 24-А, ідентифікаційний код 37068787, основний борг в сумі 3343,53 грн, 30 % річних в сумі 187,68 грн, пеню в розмірі 78,19 грн, а також витрати на судовий збір в розмірі 2270,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2189,00 грн та 1000,00 грн в якості відшкодування гонорару успіху; наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Згідно із ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
У відповідності до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ст. 256 ГПК України та в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України з урахуванням приписів п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Рішення складено - 23.06.2021.
Суддя І.П. Голенко