Провадження № 22-ц/803/4288/21 Справа № 204/8385/20 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д. Л. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
17 червня 2021 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова О.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справиапеляційні скарги
Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк",
на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У грудні 2020 року АТ КБ “Приватбанк” звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 2-3), та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 21.02.2007 року у розмірі 33 318,59 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 21.02.2007 року відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
У зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем, станом на 27 жовтня 2020 року утворилась заборгованість за кредитом в розмірі 33 318,59 грн, з яких: 26 201,02 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 26 201,02 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7 117,57 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 08 лютого 2021 року у задоволенні заявлених позовних вимог АТ КБ “Приватбанк” відмовлено в повному обсязі /а.с. 64-65/.
Не погоджуючись з вказаним рішенням АТ КБ “Приватбанк”, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким заявлені позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права /а.с. 67-73/.
ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ “Приватбанк” не скористалась.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2021 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга АТ КБ “Приватбанк” підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Відмовляючи в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем позовних вимог.
Проте, колегія суддів не зовсім погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
21 лютого 2007 між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_2 , шляхом підписання заяви про відкриття рахунку та надання послуг, укладено кредитний договір № б/н, згідно умов якого ОСОБА_2 отримала кредитну картку тип: НОМЕР_1 , валюта: гривня, тип кредитного ліміту: фінансовий, сума кредитного ліміту: 1 900 гривень, базова процентна ставка: 22,8% з розрахунку 360 днів на рік. Розмір комісії за кредитне обслуговування - 1% від суми заборгованості. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Порядок погашення: щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості. Погашення заборгованості за кредитним лімітом може здійснюватись, як шляхом внесення коштів на карту клієнтом, так і шляхом списання коштів з дебетової картки № НОМЕР_2 (а.с. 19). Також, згідно вищевказаної заяви, ОСОБА_2 21.02.2007 року отримала платіжну картку № НОМЕР_3 та ПІН-код.
До матеріалів справи банк додав копію Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 20-29).
Відповідно до наданого Банком розрахунку (а.с. 4-16), заборгованість ОСОБА_3 станом на 27 жовтня 2020 року утворилась заборгованість за кредитом в розмірі 33 318,59 грн, з яких: 26 201,02 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 26 201,02 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7 117,57 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Відповідно до нової редакції статуту АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником за всіма правами і обов'язками ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с. 36-37).
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
21 лютого 2007 року ОСОБА_3 підписавши заяву клієнта, раніше ідентифікованого за рахунком/карткою № НОМЕР_2 погодилась, що сума кредитного ліміту визначена банком у розмірі 1 900 грн, базова процентна ставка визначена у розмірі 22,8% із розрахунку 360 днів на рік. Розмір комісії за кредитне обслуговування - 1% від суми заборгованості. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Порядок погашення: щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості. Погашення заборгованості за кредитним лімітом може здійснюватись, як шляхом внесення коштів на карту клієнтом, так і шляхом списання коштів з дебетової картки № НОМЕР_2 (а.с. 19).
З виписки з карткового рахунку (а.с. 38-52) вбачається, що на час користування позичальником кредитною карткою кредитний ліміт неодноразово збільшувався та становив 25 000 грн. Вказане також підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с. 17). Відповідно до умов надання банківських послуг банк має право самостійно збільшувати кредитний ліміт та враховуючи, що позичальник користувався кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту, що підтверджується випискою з карткового рахунку (а.с. 38-52), колегія суддів приходить до висновку що він прийняв умови банку щодо визначеного розміру кредитного ліміту.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності договірних відносин між банком та ОСОБА_3 , оскільки не звернув уваги, що 21 лютого 2007 року ОСОБА_3 уклала кредитний договір з банком, як клієнт, який раніше ідентифікований за рахунком/карткою № НОМЕР_2 . Тобто, 21 лютого 2007 року клієнт банку ОСОБА_3 , після відкриття картрахунку, отримання картки, звернулась із заявою та документами, після отримання яких банк провів перевірку наданих документів та прийняв рішення про можливість видачі кредитного ліміту на платіжну карту в розмірі 1 900 грн., який в подальшому згідно виписки (а.с. 38-52) був збільшений із встановленням процентної ставки у розмірі 22,8% на рік, визначенням порядку внесення платежів та визначенням строку дії карткового ліміту (а.с. 19). При цьому сторони погодили, що погашення заборгованості відбуватиметься шляхом внесення коштів на карту клієнтом, так і шляхом списання коштів з дебетової картки № НОМЕР_2 (раніше відкритий рахунок), а суд першої інстанції не перевірив обставини щодо часткової сплати боргу ОСОБА_3 , способом, визначеним у заяві від 21 лютого 2007 року (поповнення рахунку, чи списання банком коштів з дебетної карти № НОМЕР_2 ).
Крім того, відповідач відзиву на позов не подавала, тому висновки суду, що ОСОБА_3 кредитні кошти не отримувала, ґрунтуються на припущеннях суду, що заборонено частиною шостою статті 81 ЦПК України.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів: кредитного ліміту у розмірі 25 000 грн., а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають частковому задоволенню.
Статтею 1048 ЦК України закріплено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики.
У справі що розглядається, позивач просив стягнути з відповідача 7 117,57 грн. заборгованість за простроченими відсотками, нарахованих у відповідності до умов Заяви, підписаної позичальником ОСОБА_3 .
Як уже зазначалося вище, Заява позичальника дійсно містить умови нарахування процентів за користування кредитними коштами, розмір яких становить 22,8%.
Згідно з частиною третьою статті 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Колегія суддів зауважує, що порядок застосування змінюваної процентної ставки визначений ч. 4-6 ст. 1056-1 ЦК України.
Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення.
Як убачається, позивачем не було дотримано вказаних вимог закону при укладанні договору з відповідачем, а тому не можна вважати, що сторонами було узгоджено право банку в односторонньому порядку, на свій розсуд, збільшувати процентну ставку.
Як зазначено в правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 року у справі № 6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Такої ж позиції притримується Верховний Суд: Постанова від 28 березня 2018 року у справі № 389/3409/16-ц.
Однак, як вбачається з наданого Банком розрахунку, з 01.01.2013 року Банк в односторонньому порядку неодноразово збільшував розмір процентної ставки до 30,00%, 34,80%, 43,20% річних, при цьому матеріали цивільної справи не містять доказів про вручення відповідачеві під розписку повідомлення про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, а тому таке збільшення є незаконним.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с. 4-16), станом на 31.12.2012 року (останній день застосування Банком процентної ставки в межах обумовленого у Заяві позичальника розміру) заборгованість за процентами з накопичувальним підсумком становила 195,81 грн. Тому з урахуванням наведеного, вимоги про стягнення заборгованості за простроченими відсотками підлягають частковому задоволенню, а тому з ОСОБА_3 слід стягнути на користь Банку проценти за користування кредитними коштами в розмірі 195,81 грн.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Отже, позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 25 000 грн та заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 195,81 грн., а всього: 25 195,81 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції крім порушень норм матеріального права, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, встановив обставини, які є недоведеними, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційна скарга АТ КБ “Приватбанк” підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню апеляційний суд наводить розрахунок нового розподілу судових витрат.
З урахуванням принципу пропорційності з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 75,62% понесених ним судових витрат, що становить 3 973,83 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"- задовольнити частково.
Заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 08 лютого 2021 року- скасувати.
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 21.02.2007 року у розмірі 25 195,81 грн., яка складається з: 25 000 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 195,81 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, а також, судовий збір у розмірі 3 973,83 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
О.М. Макаров