Провадження № 22-ц/803/3593/21 Справа № 200/8423/17 Суддя у 1-й інстанції - Єлісєєва Т.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
16 червня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги
Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЗ ТУР»,
на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЗ ТУР» про захист прав споживачів шляхом стягнення грошових коштів за ненадані туристичні послуги, -
ОСОБА_1 у травні 2017 року звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЗ ТУР» про захист прав споживачів шляхом стягнення грошових коштів за ненадані туристичні послуги /а.с. 1-4/.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що вона звернулась до туристичної агенції ФОП ОСОБА_3 , що на день подання позову до суду має назву ФОП ОСОБА_2 , та туроператора Туристичне агентство «ТЕЗ ТУР», з метою отримання туристичних послуг. Позивач замовила тур на двох до Австрії, у зв'язку з чим сплатила грошові кошти у розмірі 27 500,00 грн. Однак, одному з туристів, а саме, ОСОБА_4 було відмовлено у видачі візи, у зв'язку з чим позивач звернулась до відповідачів з проханням повернути сплачені за невикористаний тур грошові кошти, на що отримала відмову. Позивач вважає, що ані ФОП ОСОБА_2 , ані ТОВ «ТЕЗ ТУР», недоведене понесення будь-яких витрат у зв'язку з анулюванням туру, а тому грошові кошти за ненадані туристичні послуги підлягають поверненню із застосуванням відповідальності до ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ТЕЗ ТУР».
Просить суд стягнути з ФОП ОСОБА_2 суму у розмірі 5 717,18 грн., з яких: 2 467,11 грн. суми основного боргу; 176,28 грн. пені; 313,09 грн. річних; 2 760,70 грн. індексу інфляції; стягнути з ТОВ «ТЕЗ ТУР» суму у розмірі 58 010,12 грн., з яких: 25 032,89 грн. суми основного боргу; 1 788,65 грн. пені; 3 176,78 грн. річних; 28 011,80 грн. індексу інфляції.
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за ненадані туристичні послуги у розмірі 5 717,18 грн., з яких: 2 467,11 грн. суми основного боргу; 176,28 грн. пені; 313,09 грн. річних; 2 760,70 грн. індексу інфляції.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЗ ТУР» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за ненадані туристичні послуги у розмірі 58 010,12 грн., з яких: 25 032,89 грн. суми основного боргу; 1 788,65 грн. пені; 3 176,78 грн. річних; 28 011,80 грн. індексу інфляції /а.с. 44-47/.
У травні 2018 року ТОВ «ТЕЗ ТУР» звернулось до суду із заявою про перегляд заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2017 року (а.с. 50-52).
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2018 року заяву ТОВ «ТЕЗ ТУР» про перегляд заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2017 року залишено без задоволення (а.с. 63).
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТОВ «ТЕЗ ТУР» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм процесуального права /а.с. 66-68/.
ФОП ОСОБА_2 не скористалась своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «ТЕЗ ТУР».
ОСОБА_1 скористалась своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України та подала відзив на апеляційну скаргу ТОВ «ТЕЗ ТУР».
ТОВ «ТЕЗ ТУР» подало відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЗ ТУР» на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2017 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
За змістом ст. ст. 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх обгрунтованості та доведеності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом встановлено, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 08.01.2013 року звернулись до туристичної агенції ФОП ОСОБА_3 що на день подання позову до суду має назву ФОП ОСОБА_2 , та Туристичного агентства «ТЕЗ ТУР», з метою підбору та організації туру до Австрії на двох осіб, про що між ними було укладено усний договір про надання послуг.
В свою чергу, ФОП ОСОБА_2 є агентом з реалізації туристичного продукту оператора ТОВ «ТЕЗ ТУР», відповідно до Агентського договору про реалізацію туристичних послуг № 4683 від «10» квітня 2012 року.
Менеджером туристичної компанії ФОП ОСОБА_2 17.01.2013 року позивачеві було запропоновано туристичний пакет до Австрії на двох на період з 02.02.2013 року по 09.02.2013 року, що підтверджується заявкою № 12806937, загальною вартістю 27 500,00 грн., який є туристичним продуктом ТОВ «ТЕЗ ТУР».
Вартість вказаних послуг зафіксована у Калькуляції №1 від 17.01.2013 року та Калькуляції №2 від 18.01.2013 року.
Грошові кошти за тур було сплачено у повному обсязі шляхом їх передання менеджеру ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується Калькуляціями №1 від 17.01.2013 року та №2 від 18.01.2013 року.
Сума у розмірі 25 032,89 грн. була перерахована на розрахунковий рахунок ТОВ «ТЕЗ ТУР», що підтверджується квитанцією №221541000924821358771419 від 21.02.2013 року.
Залишкова сума у розмірі 2 467,11 грн. залишилась у ФОП ОСОБА_2 в якості агентської винагороди (комісії), згідно умов агентського Договору, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ТЕЗ ТУР», що складає майже 10% від суми.
28 січня 2013 року ФОП ОСОБА_2 повідомила, що консульство Австрії відмовило у видачі візи одному з туристів - ОСОБА_4 . Після повідомлення про відмову у видачі візи ОСОБА_4 звернувся до ФОП ОСОБА_2 з вимогою про повернення грошових коштів, які були сплачені за туристичний тур до Австрії. Йому було відмовлено з підстав того, що грошові кошти були переведені на рахунок ТОВ «ТЕЗ ТУР» у повному обсязі.
18 лютого 2013 року ОСОБА_4 була відправлена претензія на адресу ФОП ОСОБА_2 з вимогою повернути сплачені кошти за туристичне обслуговування. У задоволені вимог ОСОБА_4 , викладених в претензії, ФОП ОСОБА_2 було відмовлено листом від 28.02.2013 року, у зв'язку з відсутністю між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_4 будь-яких договірних відносин.
Не погодившись з відмовою, ОСОБА_4 був змушений звернутися до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Дніпропетровській області за захистом своїх порушених прав. На підставі звернення ОСОБА_4 . Інспекцією з питань захисту прав споживачів в Дніпропетровській області до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська було подано позовну заяву про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суми оплати за договором у розмірі 27 500,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2013 року позовну заяву Інспекція з питань захисту прав споживачів в Дніпропетровській області про захист прав споживачів - задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 за договором у розмірі 27 500,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2014 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено, скасовано рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2013 року, у зв'язку з незалученням відповідачем ТОВ «ТЕЗ ТУР».
09 червня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ТЕЗ ТУР» про стягнення грошових коштів на його користь за ненадані відповідачами послуги в сумі 25 032,89 грн. з ТОВ «ТЕЗ ТУР» та грошових коштів в сумі 2 467,11 грн. з ФОП ОСОБА_2 . У задоволені позовної заяви було відмовлено, у зв'язку з тим, що невірно визначено позивача у справі.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.04.2016 року у задоволені апеляційної скарги ОСОБА_4 було відмовлено з тих самих підстав, які визначені в рішенні суду першої інстанції.
То ж, між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ТЕЗ ТУР» укладено Агентський договір про реалізацію туристичних послуг № 4683 від «10» квітня 2012 року, умовами п.3.1. якого передбачено, що, на підставі цього Договору Турагент від імені Туроператора укладає з Туристами Договори на туристичне обслуговування у формі, встановленій Туроператором (Додаток №1 до Договору).
У відповідності до положень ст. 20 Закону України «Про туризм», Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій чи електронній формі відповідно до закону, туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування.
Натомість, ФОП ОСОБА_2 не виконав вказані вимоги та не уклав з позивачем договору про надання туристичних послуг, чим порушив вимоги агентського Договору та норми чинного законодавства, що регулюють взаємовідносини у сфері туристичних послуг.
З огляду на той факт, що з боку ФОП ОСОБА_2 не було укладено договору про надання туристичних послуг в супереч Закону України «Про туризм», суд дійшов вірного висновку про те, що взаємовідносини, які склались між позивачем та ФОП ОСОБА_2 регулюються нормами Закону України «Про захист прав споживачів» та Цивільним кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У ст. 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно із ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, установлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним у повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Нормами ст. 906 Цивільного кодексу України визначається, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 7 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (далі - розрахунковий документ).
Згідно зі ст. 20 Закону «Про туризм», за договором про туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов'язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт).
Абз.1 та 2 ст. 32 Закону України «Про туризм», визначається, що за неналежне виконання своїх зобов'язань туроператор, турагент, інші суб'єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб'єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.
Агентські відносини регулюються главою 31 ГК України, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 297 ГК України, за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 626, 629, 639 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
На підставі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
У відповідності до умов п. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначається, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За змістом ч.ч.1, 2, 10 ст.20, ч.2 ст.30, ч.ч.1, 2 ст.32, ч.1 ст.33 Закону України від 15 вересня 1995 року «Про туризм», ч.4 ст.10 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів», ст.ст. 610 і 611, ч.5 ст.653, ч.1 ст. 901 ЦК України, майнову відповідальність несе суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, порушив умови договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг, та за вини якого замовнику (туристу) завдано збитків.
Крім того, на договір про надання туристичних послуг розповсюджуються умови глави 61 Цивільного кодексу України, якою встановлені загальні положення щодо договорів підряду, це по-перше. По-друге, ненадання за таким договором туристичних послуг тягне за собою повернення грошових коштів туристу за умови, що туроператор не доведе понесення ним збитків у зв'язку з такими обставинами.
Факт отримання грошових коштів ФОП ОСОБА_2 у якості оплати агентської винагороди підтверджується долученими до матеріалів справи калькуляціями №1 від 17.01.2013 року на суму 5 000,00 грн. та калькуляцією №2 від 18.01.2013 року на суму 22 500,00 грн., з яких 25 032,89 грн. було перераховано ФОП ОСОБА_2 на рахунок ТОВ «ТЕЗ ТУР», що підтверджується квитанцією №221541000924821358771419 від 21.02.2013 року.
Крім того, згідно умов п.5.1. та 5.2. Агентського договору про реалізацію туристичних послуг № 4683 від «10» квітня 2012 року, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ТЕЗ ТУР», вартість винагороди ФОП ОСОБА_2 , як Турагента, складає 10% від ціни реалізації Турпродукту. Турагент утримує свою агентську винагороду з плати, отриманої від реалізації Турпродукту Туристу.
Отже, отримання грошових коштів у якості агентську винагороду у розмірі 2 467,11 грн. підтверджено належним чином.
Факт отримання грошових коштів ТОВ «ТЕЗ ТУР» за надання туристичних послуг підтверджується квитанцією №221541000924821358771419 від 21.02.2013 року на суму у розмірі 25 032,89 грн., які були перераховані на розрахунковий рахунок ТОВ «ТЕЗ ТУР» з призначенням: «за послуги згідно рахунку №96240 від 18.01.2013, заявка №12806937».
Крім того, з відповіді вих. №632/04/15 від 20.04.2015 року, наданою ТОВ «ТЕЗ ТУР» на звернення ОСОБА_4 вбачається, що ТОВ «ТЕЗ ТУР» відмовляє останньому в повернення сплачених ним за тур до Австрії на двох грошові кошти у повному обсязі.
Отже, отримання грошових коштів у якості оплати за тур до Австрії на двох у розмірі 25 032,89 грн. підтверджено належним чином.
Про відмову щодо повернення грошових коштів за ненадані туристичні послуги з боку Відповідача-1, Позивач дізнався 28.02.2013 року.
Термін прострочення повернення грошових коштів за період з 28.02.2013 року по 22.05.2017 року складає 1544 календарних днів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що судом встановлений факт ненадання туристичних послуг, а тому позовні вимоги щодо повернення грошових коштів за сплачені, однак не надані послуги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Також, колегія суддів погоджується з розрахунками пені, 3% річних та інфляційних витрат наведених судом в рішенні суду.
Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про задоволення позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.
Доводи скарги щодо порушення судом процесуального права, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не спростовують обгрунтованих висновків суду першої інстанції.
Доводи скарги щодо пропуску позивачем строків позовної давності на звернення до суду, колегія суддів не бере до уваги оскільки якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду № 14-59цс18.
Проте, як вбачається зі змісту заяви про перегляд заочного рішення суду, відповідач обгрунтовуючи вказану заяву не посилається на пропуск позивачем строків позовної давності на звернення до суду, а посилається на це лише при зверненні до суду з апеляційною скаргою, тому колегія суддів приходить до висновку про недоцільність застосування строку позовної давності до даних правовідносин. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач зверталась до суду із заявою про визнання причин пропуску строку для звернення до суду поважними та поновлення пропущеного строку із зазначенням поважності пропуску вказаного строку (а.с. 36-38).
Доводи скарги про систематичне порушення судом прав заявника є безпідставними оскільки не підтверджуються будь-якими доказами.
Доводи скарги про те, що заявник був позбавлений надати докази на підтвердження своїх заперечень щодо позову позивача колегія суддів відхиляє, оскільки він не був позбавлений можливості надати такі докази до своєї заяви про перегляд заочного рішення суду, проте своїм правом не скористався.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Заявник в своїм апеляційній скарзі заявив клопотання про витребування з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 200/11527/15-ц, проте колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні вказаного клопотання, оскільки у відповідності до чинного законодавства доведення обставин, які мають значення для справи і на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень є обов'язком учасника судового процесу, а не суду. Крім того, заявником не надано будь-яких доказів того, що він не має можливості ознайомитись з матеріалами цивільної справи № 200/11527/15-ц, зробити з них копії та надати відповідні докази до суду апеляційної інстанції. Тим більше заявник не скористався наданими йому правами з моменту подання апеляційної скарги, тобто з 12.06.2018 року і до постановлення постанови суду по суті.
Також, заявником було подано клопотання про поворот виконання рішення суду, яке ним оскаржується, однак, враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про залишення його апеляційної скарги без задоволення, а заочне рішення суду без змін, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЗ ТУР» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2017 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров