Провадження № 11-кп/803/1100/21 Справа № 204/8572/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
16 червня 2021 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційними скаргами засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2021 року про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_7 про заміну йому невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м“яке - у виді позбавлення волі на певний строк, -
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що Кримінальний кодекс України не передбачає підстав та умов заміни невідбутої частини покарання більш м'яким для покарання у виді довічного позбавлення волі, крім того не передбачена форма розгляду судом такого питання, тому суд прийшов до висновку, що клопотання щодо зміни покарання засудженому ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник в інтересах засудженого просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а клопотання засудженого ОСОБА_7 про заміну невідбутої частини покарані у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке покарання у виді позбавлення волі на певний строк задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки в порушення вимог закону, суд не взяв до уваги практику ЄСПЛ, а також національне та міжнародне законодавство.
Так, захисник вказує, що в рішеннях Європейського суду зазначається, що коли внутрішнє законодавство не передбачає можливостей перегляду вироку засудженого до довічного позбавлення волі зі спливом визначеного законом часу, або його дострокового звільнення, довічне ув'язнення не відповідає стандартам статті 3 Конвенції. Крім того, вже на самому початку свого строку довічно ув'язнений має право знати, що він має робити для того, щоб стосовно нього було розглянуте питання про дострокове звільнення, та за яких умов такий перегляд має бути здійснений, включаючи строк, коли він буде чи може бути здійснений.
Крім того, захисник зазначає, що засуджений за час відбування покарання втратив здоров'я, зазнав нелюдського поводження, та на даний час не існує вагомих підстав для подальшого його тримання в ув'язненні.
В апеляційній скарзі засуджений просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, та задовольнити його клопотання про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке покарання у виді позбавлення волі на певний строк задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги засуджений зазначає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, оскільки суд першої інстанції залишив поза увагою практику ЄСПЛ, а також національне та міжнародне законодавство.
Позиції учасників судового провадження.
Засуджений та захисник в судовому засіданні підтримали апеляційні скарги і з підстав, викладених в них, просили їх задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційних скарг, вважав їх безпідставними, а ухвалу суду законною та обґрунтованою і просив залишити її без змін, а скарги без задоволення.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Так, частиною 1 ст. 152 КВК України та ст.ст. 80, 81, 82, 84 КК України визначені підстави для звільнення засудженої особи від відбування призначеного судом першої інстанції покарання, а кримінальним процесуальним законом, зокрема ст.ст. 537, 539 КПК України, визначено саму процедуру розгляду таких питань.
Відповідно до ст. 539 КПК України питання про умовно-дострокове звільнення засудженої особи від відбування призначеного покарання, заміну не відбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від покарання за хворобою, вирішується місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
Статтею 51 КК України визначено вичерпний перелік покарань, які судом можуть бути застосовані до осіб, визнаних винуватими у вчиненні злочину, серед яких позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі зазначені як окремі покарання.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 81 КК України до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Згідно ч. 1 ст. 82 КК України особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
Із змісту положень ч. 1 ст. 81 КК України та ч. 1 ст. 82 КК України вбачається, що законодавством передбачено можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та заміни покарання у виді позбавлення волі на певний строк більш м'яким покаранням, при цьому умовно-дострокове звільнення від відбування покарання чи заміна більш м'яким покаранням такого покарання, як довічне позбавлення волі, не передбачена.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року (справа №5-16кс11), покарання у виді довічного позбавлення волі не належить до строкових видів покарання і відповідно до нього не можна застосовувати строкові критерії.
Водночас, статтею 87 КК України встановлено право здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи (ч.1). Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ч. 2).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц (п. 36) звернула увагу на те, що 12 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Петухов проти України», яке 09 вересня 2019 року набуло статусу остаточного, відповідно до ст. 44 розділу 2 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
У цьому рішенні Європейський Суд визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить ст. 3 Конвенції. Для вирішення цієї проблеми держава повинна буде вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоби гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув'язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоби дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачити, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці ЄСПЛ.
Перевіркою наявних матеріалів встановлено, що суд першої інстанції вказаних вимог дотримався в повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_7 засуджений вироком Дніпропетровського обласного суду від 12.02.1997 року за ч. 3 ст. 193, ч. 1 ст. 222, ч. 2 ст. 17-140, ч. 2 ст. 140, ст.ст.1 7,19,140 ч. 2, ч. 3 ст. 142, п.п. «а», «г», «з» ст.93 КК України (в редакції 1960 року), на підставі ст. 42 КК України (в редакції 1960 року) остаточно призначено виключну міру покарання - смертну кару - розстріл з конфіскацією в дохід держави всього майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 27.05.1997 року, вирок Дніпропетровського обласного суду від 12.02.1997 змінено та ОСОБА_7 вирішено вважати засудженим за ч.1 ст.222, п.п. «а», «г», «з» ст. 93 , ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 193 КК України (в редакції 1960 року).
Крім того, ОСОБА_7 засуджений вироком Дніпропетровського обласного суду від 30.12.1998 року за п. «з» ст.93, чч. 2 ст. 17-140, ч. 2 ст. 140, КК України (в редакції 1960 року), на підставі ч. 1 ст. 42 КК України (в редакції 1960 року) остаточно призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі, на підставі ч.3 ст.42 КК України (в редакції 1960 року) остаточно призначено виключну міру покарання - смертну кару - розстріл з конфіскацією в дохід держави всього майна. Ухвалою Верховного суду України від 09.03.1999 року вирок Дніпропетровського обласного суду від 30.12.1998 змінено. Виключено з вироку рішення про призначення за п. «з» ст. 93 КК України додаткового покарання у вигляді конфіскації майна і вирішено вважати засудженим за цим законом та за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 17, 140 ч. 2, 140 ч. 2, 142 ч. 2, на підставі ст. 42 ч. 1 КК України до 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а на підставі ст. 42 ч. 3 КК України - до виключної міри покарання - розстрілу з конфіскацією майна.
Ухвалою Дніпропетровського обласного суду від 27.07.2000 року ОСОБА_7 замінено призначене покарання у вигляді смертної кари на довічне позбавлення волі.
Ухвалою Дніпропетровського обласного суду від 06.11.2000 року ОСОБА_7 замінено призначене покарання у вигляді смертної кари на довічне позбавлення волі.
Так, засуджений ОСОБА_7 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке покарання у виді позбавлення волі на певний строк, а оскаржуваною ухвалою у задоволенні цього клопотання засудженого було відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції проаналізував норми національного законодавства, практику Європейського суду з прав людини, врахував та ретельно перевірив всі обставини, які мають значення для прийняття справедливого судового рішення.
Так, вимогами національного законодавства не передбачено умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким для осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, про що обґрунтовано було зазначено в оскаржуваному рішенні.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та заміни невідбутої частини покарання більш м'яким засудженим до довічного позбавлення волі, а також заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на певний строк, оскільки така процедура не передбачена законодавством України.
Крім того, при розгляді справи «Вінтер і інші проти Об'єднаного Королівства» 09.07.2013 в Європейському суді було обговорено питання законності застосування довічного ув'язнення в Договірних країнах, де Україна була згадана в числі 5 країн, в якій хоча законодавством і не передбачено умовно-дострокове звільнення при пожиттєвому ув'язненні, проте довічно засудженим дозволено клопотати перед Президентом про помилування, що не було визнано порушенням міжнародних норм.
В 32 інших Договірних країнах існує інший механізм перегляду покарання, призначеного довічно ув'язненим, інтегрований в рамках закону і на практиці, де здебільшого, мінімальних строк, за яким засуджений при відбутті довічного ув'язнення вправі звернутися за переглядом покарання. Цей строк, як і в Україні становить 20-25 років.
Таке право на помилування в Україні передбачено ст. 87 КК України.
У підсумкових висновках щодо довічного ув'язнення при розгляді справи «Вінтер і інші проти Об'єднаного Королівства» в Європейському суді було зазначено, що ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна тлумачитись в контексті перегляду покарання у виді довічного ув'язнення таким чином, щоб національна влада могла визнати, що в результаті відбування покарання засудженим був досягнутий такий прогрес і виправлення, в результаті якого тривале тримання засудженого в ізоляції не може бути виправданим нелогічними обставинами.
Суду не надано право оцінювати достатність чи недостатність даних для звільнення від довічного ув'язнення.
З урахуванням наведеного апеляційний суд зазначає, що в національному законодавстві України відсутній механізм перегляду довічних вироків, на теперішній час в України існує тільки інститут Президентського помилування, передбачений ст. 87 КК України, а за таких обставин клопотання засудженого ОСОБА_7 про заміну йому невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м“яке у виді позбавлення волі на певний строк є передчасним, оскільки не може бути вирішене судом за відсутності законодавчого механізму.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апелянтами не наведено конкретних фактів порушення прав та законних інтересів засудженого, вони лише обмежилися перерахунком та декларуванням міжнародних норм права. Такі твердження носять абстрактний характер та не ґрунтуються на засадах національного законодавства.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б ставили під сумнів висновки суду першої інстанції та були безумовною підставою для скасування судового рішення.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим апеляційні скарги засудженого та його захисника задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2021 року про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_7 про заміну йому невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м“яке - у виді позбавлення волі на певний строк - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4