ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.06.2021Справа № 910/20542/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центрумікс"
до ОСОБА_1
про стягнення 384500,00 грн
Суддя Усатенко І.В.
Секретар судового засідання Микитин О.В.
Представники учасників сторін:
від позивача Домітращук І.М.
від відповідача Мещеряков М.В.
В судовому засіданні 17.06.2021 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Центрумікс" до ОСОБА_1 про стягнення 384500,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з поставки товару, що виникли на підставі договору, укладеного у спрощений спосіб.
Ухвалою суду від 29.12.2020 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
15.01.2021 від позивача через канцелярію суду надійшов супровідний лист на виконання ухвали від 29.12.2020 про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, надано відповідачу строк на подання відзиву - протягом 15 днів з дати вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі.
11.02.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, оскільки, позивачем не доведено існування не виконаних зобов'язань перед позивачем.
22.02.2021 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
02.03.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення.
02.04.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшли докази понесення витрат на правову допомогу.
Ухвалою суду від 08.04.2021 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 13.05.2021 та витребувано у позивача докази.
28.04.2021 від позивача надійшли пояснення з судовою практикою.
Ухвалою суду від 13.05.2021 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті на 17.06.2021.
В судовому засіданні 17.06.2021 позивач підтримав обставини, викладені в заявах по суті справи на підтвердження позовних вимог.
Представник відповідача проти позову заперечував, з підстав викладених у заявах по суті спору.
Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.
В судових дебатах позивач підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача просив у позові відмовити та до закінчення судових дебатів заявив, що у визначені законодавством строки подасть докази понесення витрат на правову допомогу.
Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Центрумікс" відповідно до платіжних доручень №311 від 28.05.2019 на суму 10000,00 грн, №318 від 18.06.2019 на суму 6200,00 грн, №321 від 20.06.2019 на суму 134500,00 грн, №325 від 20.06.2019 на суму 10000,00 грн, №328 від 02.08.2019 на суму 18100,00 грн, № 352 від 20.09.2019 на суму 183000,00 грн, № 362 від 20.09.2019 на суму 22700,00 грн перерахувало на рахунок Фізичної особи-підприємця Осадчої Юлії Вікторівни грошові кошти у загальному розмірі 384500,00 грн. Призначеннями платежу за зазначеними платіжними дорученнями визначено "сплата за товар згідно накладної № 308 від 13.03.2019".
Позивач вказує, що 13.03.2019 між ним та Фізичною особою-підприємцем Осадчою Юлією Вікторівною було досягнуто домовленість про поставку ювелірних виробів, за яким позивач взяв на себе зобов'язання оплатити вартість товару у сумі 384500,00 грн, а відповідач взяв на себе обов'язок поставити товар.
15.12.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою про поставку товару, в якій зазначив про здійснену ним оплату на суму 384500,00 грн та вимагав здійснити поставку товару в семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тобто не пізніше 22.12.2020. (докази направлення в матеріалах справи).
Відповідачем долучено до матеріалів справи вимогу позивача про негайне повернення грошових коштів у розмірі 384500,00 грн від 25.11.2020, в якій позивач просив повернути йому кошти, сплачені на підставі рахунку № 308 від 13.03.2019.
Відповідач 28.12.2020 надав відповідь на обидві вимоги позивача, в якій зазначив, що позивачем не надано доказів в обгрунтування його вимог та вказав, що не зазначено який саме товар він просить поставити (докази направлення та отримання відповіді долучені до матеріалів справи).
Суд відзначає, що на вимогу ухвали суду від 08.04.2021 про надання суду: накладної № 308 від 13.03.2019; договору поставки від 13.03.2019; документів, в підтвердження кількості, асортименту та вартості товару, який був оплачений позивачем згідно долучених платіжних доручень, та не був поставлений відповідачем, позивач не надав суду перелічені документи.
Частинами 1 та 2 ст. 11, ст. ст. 205, 207 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Водночас, відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження обставин укладення між сторонами договору про поставку товарів загальною вартістю 384500,00 грн. у будь-який із передбачених законом спосіб, а саме шляхом підписання письмового договору або шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами.
Водночас, за приписами ст. ст. 640, 642, 646 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.
Таким чином, дії позивача щодо сплати сум за долученими платіжними дорученнями, не засвідчують ані обставин надіслання пропозиції укласти договір, ані обставин його укладення, адже договір вважається укладеним саме з моменту надання повної і безумовної відповіді на пропозицію.
Жодні дії сторін вказаного спору, у тому числі і перерахування позивачем відповідачу коштів, не свідчать про те, що сторони робили одна одній пропозиції укласти договір та, відповідно, надавали на таку пропозицію повну і безумовну відповідь.
Отже суду не було надано доказів досягнення домовленості між сторонами щодо асортименту товару, його якості, кількості, вартості та строків поставки і оплати. Тобто доказів досягнення згоди щодо істотних умов договору поставки між сторонами, суду надано не було, в зв'язку з чим не доведено укладення між сторонами договору поставки, на виконання якого б позивачем перераховувались кошти, згідно долучених платіжних доручень.
Відповідно до ст. 265, 266 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у п.1, 2 ч. 2, ст. 55 цього Кодексу. Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу. Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Отже, з поданих до матеріалів справи документів не вбачається, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору поставки і що взагалі відповідні оферта та акцепт мали місце.
Отже, суд дійшов висновку, що перерахування позивачем за платіжними дорученнями №311 від 28.05.2019 на суму 10000,00 грн, №318 від 18.06.2019 на суму 6200,00 грн, №321 від 20.06.2019 на суму 134500,00 грн, №325 від 20.06.2019 на суму 10000,00 грн, №328 від 02.08.2019 на суму 18100,00 грн, № 352 від 20.09.2019 на суму 183000,00 грн, № 362 від 20.09.2019 на суму 22700,00 грн на рахунок відповідача коштів у загальному розмірі 384500,00 грн. було здійснено позивачем не на виконання зобов'язань за договором поставки, а вчинено без достатньої правової підстави, а відповідним чином проведені платежі не породжують для відповідача жодних обов'язків з постачання товарів тощо.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено свої позовні вимоги в рамках договірних правовідносин, оскільки, він вважає наявними між ним та позивачем господарських відносин щодо поставки та оплати ювелірних виробів.
Проте, матеріалами справи не підтверджено існування між сторонами господарських правовідносин, які були б підставою для позивача сплатити кошти та у відповідача поставити товар чи повернути кошти у разі не поставки товару.
Оскільки, судом встановлено відсутність між сторонами договірних зобов'язань по поставці товару, позов не може бути задоволений саме з тих підстав, які були заявлені позивачем, тобто як повернення суми попередньої оплати, в зв'язку з не поставкою товару на підставі договору від 13.03.2019.
Тобто, позивачем був обраний не належний спосіб захисту.
Суд відзначає, що в даному випадку, враховуючи обставини відсутності між сторонами будь-яких господарських правовідносин, як правових підстав для виникнення у позивача обов'язку по перерахуванню відповідачу 384500,00 грн., в тому числі у якості оплати вартості товару, суд дійшов висновку, що відповідач є особою, яка набула майно (грошові кошти) без достатньої правової підстави у розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України. Отже звернення з приводу стягнення безпідставно набутого майна може бути належним способом захисту в даному випадку.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 384500,00 грн. як суми сплаченої за не поставлений товар є не обгрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Суд також наголошує, що відповідачем не було доведено поставку товару позивачу, оскільки, лише саме посилання на правову природу такого документа як видаткова накладна, що призюмує поставку товару, не є належним та допустимим доказом в підтвердження здійснення поставки, оскільки, сама видаткова накладна, з усіма необхідними для підтвердження господарської операції реквізитами, сторонами подана суду не була. Посилання позивача у призначеннях платежу у платіжних дорученнях саме не видаткову накладну не підтверджує обставини поставки товару та не підтверджує існування між сторонами господарських відносин поставки.
Отже вимоги позивача в цій частині визнаються судом не обгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Оскільки, позивачем обрано не вірний спосіб захисту, суд відмовляє у задоволенні позову.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Центрумікс" (03068, м. Київ, провулок Радищева, 18, ідентифікаційний код 40788015) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) про стягнення боргу у розмірі 384500,00 грн - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 23.06.2021
Суддя І.В. Усатенко