ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.05.2021Справа № 910/19723/20
За позовомОСОБА_1
доАнтимонопольного комітету України
провизнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити дії
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача:Матвєєва Н.Ф.
від відповідача:Грищенко К.В., Поліщук Р.О.
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (надалі - «Комітет») про визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсними рішення Антимонопольного комітету України №127-26/04-14074 від 16.10.2020 про результати розгляду заяви, оскільки під час розгляду Комітетом заяв позивача від 11.08.2020 та від 30.09.2020 не було дотримано повного, всебічного та об'єктивного дослідження порушених у заявах питань, у зв'язку з чим позивач просить суд визнати таке рішення недійсним та зобов'язати відповідача розглянути заяви позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Заперечуючи проти позовних вимог у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що станом на дату прийняття оскаржуваного у даній справі рішення жодних документів та інформації про наявність в діях Товариства з обмеженою відповідальністю «Парфумерно-косметична компанія «ДНД» ознак порушення передбаченого ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» до Комітету не надходило. Крім того, відповідач вказує на те, що вимога про зобов'язання Комітету повторно розглянути заяви позивача задоволенню не підлягає, оскільки вказані повноваження є дискреційними, а суд не вправі вказувати суб'єкту владних повноважень на те, які рішення він повинен приймати.
У відповіді на відзив на позовну заяву позивач фактично дублює позицію, викладену у тексті позовної заяви щодо неправомірності оскаржуваного рішення Комітету про відмову у розгляді справи за заявами позивача.
Протокольною ухвалою суду від 17.05.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.05.2021.
Представник позивача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судове засідання з'явилися, надали пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечували.
В судовому засіданні 31.05.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ОСОБА_1 звернулася до Комітету із заявою від 11.08.2020 про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, в якій просила визнати факт продажу Товариством з обмеженою відповідальністю «Парфумерно-косметична компанія «ДНД» (надалі - «Товариство») фальсифікованих рослинних олій (без інструкцій та застережень щодо використання олій споживачами, без права виготовлення рослинних олій) порушенням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченого ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, шляхом повідомлення суб'єктом господарювання через іншу особу невизначеному колу осіб неповних, неточних, неправдивих відомостей, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів цього суб'єкта господарювання, що є наслідком введення споживачів в оману та притягнути Товариство до відповідальності за вчені дії.
Вподальшому, ОСОБА_1 була подана до Комітету ще одна заява від 30.09.2020, в якій заявниця просила:
- провести розслідування відносно ціноутворення Товариства на продукцію його виробництва під торгівельною маркою « Flora Secret » під час реалізації кінцевому споживачу та порушення Товариством законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченого ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», та здійснення Товариством недобросовісної конкуренції на ринку України;
- визнати факт продажу товариством фальсифікованих рослинних олій за цінами, які не відповідають якості і властивостям продукції, порушенням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченого ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у вигляді поширення інформації, що вводить в оману споживачів;
- притягнути Товариство до відповідальності за вчинені дії.
Зміст поданих заяв зводився до неправомірності поширення на упаковках рослинних олій під позначенням « Flora Secret », що виробляються Товариством, інформації щодо натуральності такої продукції (написи « 100% натуральний продукт», «натуральна»), в той час як за показниками по жирнокислотному складу, вказана продукція не відповідає вимогам нормативних документів.
За наслідками розгляду поданих заяв, Комітет листом №127-26/04-14074 від 16.10.2020 повідомив заявника про відмову у розгляді справи у зв'язку з тим, що надані Комітету документи не дозволяють зробити висновки щодо наявності у діях Товариства ознак порушення, передбаченого ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».
Спір у справі виник у зв'язку з неправомірною, на думку позивача, відмовою відповідача у розгляді справи за його заявами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.
Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Частиною 1 статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 19 Закону України «Про антимонопольний комітет України» під час розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі під час проведення розслідування, дослідження, прийняття розпоряджень, рішень за заявами і справами, здійснення інших повноважень у сфері контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, контролю за узгодженими діями, концентрацією органи та посадові особи Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень керуються лише законодавством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб'єктів господарювання, а також політичних партій та інших об'єднань громадян чи їх органів. Втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб'єктів господарювання, а також політичних партій та інших об'єднань громадян чи їх органів у діяльність Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень забороняється, за винятком випадків, визначених законами України.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції. У випадках, коли дії чи бездіяльність, що містить ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції не має відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, заявнику може бути відмовлено у розгляді справи.
Відповідно до положень ст. 37 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи, у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення.
Процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції, зокрема розгляд справ про недобросовісну конкуренцію, порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень, їх перевірка, перегляд, оскарження та гарантії учасників процесу, інші питання щодо захисту від недобросовісної конкуренції регулюються законодавством про захист економічної конкуренції з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ст. 27 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).
Окремі особливості порядку розгляду заяв, справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі про захист від недобросовісної конкуренції (далі - порушення законодавства про захист економічної конкуренції, порушення) органами Антимонопольного комітету України відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції», Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Закону України «Про Антимонопольний комітет України» встановлюють Правила розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 N 5 (далі по тексту - Правила розгляду справ).
Пунктом 14 розділу IV «Підстави для початку розгляду справ» Правил розгляду справ внормовано, що органи Комітету розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за підставами, визначеними статтями 36 і 37 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Відповідно до п. 19 розділу IV Підстави для початку розгляду справ Правил розгляду справ, заява про порушення розглядається протягом 30 календарних днів, а у разі потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений державним уповноваженим, головою відділення на 60 календарних днів, про що письмово повідомляється заявнику.
У разі не виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений відмовляє у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику (п. 20 розділу IV Підстави для початку розгляду справ Правил розгляду справ).
Заявнику може бути відмовлено у розгляді справи на підставі частини другої статті 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції», коли дії чи бездіяльність, що містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, не мають відчутного впливу на умови конкуренції на ринку. Вирішуючи це питання, органи Комітету виходять зокрема з розміру збитків, завданих чи які можуть бути завдані суспільству чи окремим особам унаслідок порушення, можливості припинення порушення та усунення його наслідків без порушення справи (п. 20 - 1 розділу IV. Підстави для початку розгляду справ Правил розгляду справ).
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 39 Законом України «Про захист економічної конкуренції» заявником є особа, яка подала заяву, подання про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
ОСОБА_1 звернулася до Комітету із заявою про порушення, тобто є заявником у розумінні приписів статті 39 Закону «Про захист економічної конкуренції».
Позивачу листом №127-26/04-14074 від 16.10.2020 надано відповідь про відмову в розгляді справи.
Виходячи із системного аналізу положень статей 7, 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», статті 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та пункту 20 Правил розгляду справ, відмова Комітету в розгляді справи, оформлена листом (а не розпорядженням), по свій суті є рішенням Комітету, тобто актом індивідуальної дії, що може бути оскаржений в судовому порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17.
Як зазначалося раніше, за результатами розгляду заяв позивача Комітет листом №127-26/04-14074 від 16.10.2020 повідомив його про те, що у Комітету відсутні підстави стверджувати, що в діях Товариства містяться ознаки порушення, передбачені ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у вигляді поширення інформації, що вводить в оману.
Позивач зазначає, що під час розгляду Комітетом її заяв, не було дотримано повного, всебічного та об'єктивного дослідження порушених у заявах питань та, в порушення приписів п. 1 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» державним уповноваженим не надано мотивованої відповіді про відмову у розгляді справи за заявами позивача про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яка б обґрунтувала відсутності в діях Товариства ознак порушень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» та Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції».
Чинним законодавством майже не врегульовано процедури та критеріїв, за якими АМК ухвалює рішення про відкриття чи відмову в розгляді заяви, відтак рішення АМК про відмову має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, та повинне розкривати заявникові мотиви його ухвалення.
У вирішенні господарським судом спору щодо визнання недійсним (незаконним) рішення про початок розгляду справи чи відмову в розгляді заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції суд не здійснює оцінки правомірності дій особи, стосовно якої видано таке розпорядження або рішення; разом з тим підлягає встановленню наявність обставин, які свідчили б про видання оспорюваного розпорядження (рішення) з порушенням чинного законодавства та/або компетенції органу, що його видав.
Стаття 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначає останню як будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.
Відповідно до статті 15-1 цього ж Закону поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання.
Інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які: містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору; містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінансовий стан чи господарську діяльність суб'єкта господарювання; приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають; містять посилання на обсяги виробництва, придбання, продажу чи поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, яких фактично не було на день поширення інформації.
Для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як недобросовісної конкуренції необов'язково з'ясовувати настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, настання інших відповідних наслідків. Достатньо встановити сам факт вчинення дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція (статті 5, 7, 11, 13-15 і 19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»), або можливості настання зазначених наслідків у зв'язку з відповідними діями таких суб'єктів господарювання (статті 6 і 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», статті 4, 6, 8, 15-1, 16-18 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).
За результатами розгляду заяви позивача від 11.08.2020 та доданих до неї матеріалів Комітетом було встановлено, що заявником надано ряд документів, якими були обґрунтовані допущені Товариством порушення, проте не було додано окремих документів, необхідних для встановлення факту порушення, у зв'язку з чим листом №127-26/04-11890 від 31.08.2020 заяву ОСОБА_1 від 11.08.2020 було залишено без руху та запропоновано надати перелічену інформацію та відповідні документи.
Так, порядок відбору зразків продукції для визначення її якісних показників та форми акта відбору зразків продукції був розроблений відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», який визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
Частиною 1 статті 13 вказаного Закону відбір зразків продукції здійснюється на підставі письмового вмотивованого рішення керівника органу державного нагляду (контролю) (голови державного колегіального органу) або його заступника (члена державного колегіального органу) згідно із законом.
За змістом ч. 1 ст. 14 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» відбір зразків продукції здійснюється посадовою особою органу державного нагляду (контролю) у присутності керівника суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженої ним особи (фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним особи) і засвідчується актом відбору зразків продукції.
При цьому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №667 Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економіки та який реалізує державну політику у галузі ветеринарної медицини, сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, карантину та захисту рослин, ідентифікації та реєстрації тварин, санітарного законодавства, санітарного та епідемічного благополуччя населення (крім виконання функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), з контролю за цінами, попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров'я населення, метрологічного нагляду, ринкового нагляду в межах сфери своєї відповідальності, насінництва та розсадництва (в частині сертифікації насіння і садивного матеріалу), реєстрації та обліку машин в агропромисловому комплексі, державного нагляду (контролю) у сфері агропромислового комплексу, державного нагляду (контролю) у сферах охорони прав на сорти рослин, насінництва та розсадництва, державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері, за якістю зерна та продуктів його переробки, державного нагляду (контролю) за додержанням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо сільськогосподарських рослин під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованого організму у відкритих системах на підприємствах, в установах та організаціях агропромислового комплексу незалежно від їх підпорядкування і форми власності, здійснення радіаційного контролю за рівнем радіоактивного забруднення сільськогосподарської продукції і продуктів харчування.
За змістом вказаної постанови Держпродспоживслужба відповідно до покладених на неї завдань у сфері здійснення державного ринкового нагляду, зокрема, проводить перевірки характеристик продукції, в тому числі відбирає зразки продукції та забезпечує проведення їх експертизи (випробування).
Таким чином, належним доказом підтвердження та доведення відповідних фактів, викладених заявником у поданих до Комітету заявах, в силу зазначених нормативно-правових актів є акт відбору зразків, проведений уповноваженими особами Держпродспоживслужби, та складений за результатами аналізу цих зразків висновок.
У зв'язку з чим, листом №127-26/04-11890 від 31.08.2020 Комітет і пропонував позивачу надати інформацію та документи щодо присутності представників Держпродспоживслужби, під час відбору зразків продукції Товариства, а також фактів звернення до служби з питань, що є предметом заяви від 11.08.2020.
В той же час, доказів звернення до уповноваженого органу за отриманням відповідних актів відбору зразків заявником Комітету надано не було, а всі інші надані заявником докази не були спроможні в силу приписів чинного законодавства належним чином підтвердити викладені у заяві порушення.
В силу приписів пунктів 1, 2 ч.1, ч. 4 ст. 7, а також ч. 1 та 2 ст.19 Закону України «Про антимонопольний комітет України» здійснення іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету України не допускається.
За змістом ст. 37 Закону України «Про захист економічної конкуренції» вирішення питань щодо прийняття розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції належить до виключної компетенції органів Антимонопольного комітету України, та в розумінні ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», є способом реалізації покладених на них законодавством владних управлінських функцій у сфері забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Отже, надання висновків щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції належить до виключної компетенції органів Антимонопольного комітету України, і прийняттям спірного рішення така компетенція була реалізована.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Комітету прийняте відповідачем у межах передбачених законодавством повноважень, визначених завдань та встановленої законодавством України компетенції та в порядку визначеному законом.
Статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Перевіривши обставини розгляду Комітетом заяв позивача та повноту їх встановлення в оскаржуваному рішенні, суд дійшов висновку про те, що відповідачем дотримано вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції», Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Правил розгляду справ, які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 №5, всебічно, повно і об'єктивно розглянуто обставини викладені заявником в заяві, досліджено подані документи, належним чином проаналізовано відповідні відносини та прийнято рішення віднесене до його виключної компетенції.
Оскільки ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» містить вичерпний перелік підстав для визнання рішень Комітету недійсними, та надання висновків щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції належить до виключної компетенції органів Антимонопольного комітету України, і при прийнятті оскаржуваного рішення Комітетом було дотримано всіх вимог чинного законодавства, в даному випадку відсутні підстави для визнання спірного рішення недійсним та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяви позивача від 11.08.2020 та 30.09.2020.
В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням викладених обставин, суд вважає позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і спростовані належним чином та у встановленому законом відповідачем, а відтак, заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 22.06.2021.
Суддя В.П. Босий