ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.06.2021Справа № 910/309/21
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль-Південь»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Телеканал «Прямий»
прозахист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача:Дацьків А.І.
від відповідача:не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль-Південь» (надалі - ТОВ «Автомагістраль-Південь») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеканал «Прямий» (надалі - ТОВ «Телеканал «Прямий») про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на офіційному YouTube каналі та офіційній сторінці соціальної мережі Facebook відповідача опубліковано відеосюжет проекту ІНФОРМАЦІЯ_4 «ІНФОРМАЦІЯ_3» з інформацію, що завдає шкоди діловій репутації позивача та носить маніпулятивний характер, у зв'язку з чим позивач просить суд визнати таку інформацію недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію позивача, зобов'язати ТОВ «Телеканал «Прямий» спростувати таку інформацію.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки в даному випадку відсутній склад юридичного правопорушення, а саме: позивачем не доведено факту поширення спірної інформації саме відповідачем; частина інформації не стосується та не вказує на конкретну особу (в тому числі, і позивача); викладена в сюжеті інформація є оціночним судженням, а відтак не підлягає спростуванню; в позовній заяві відсутні докази порушень, що призвели до приниження ділової репутації позивача.
Позивач проти позиції відповідача заперечує у відповіді на відзив та наголошує, що спірна інформація поширена саме ТОВ «Телеканал «Прямий», а відтак саме таке товариство є належним відповідачем за даним позовом.
В запереченнях на відповідь на відзив відповідач вказує, що у долучених позивачем довідках ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» зроблено лише припущення про можливого власника веб-сайтів, проте жодних належних доказів та підтверджень дійсності цих обставин не наведено. Більш того, відповідач зазначає, що приналежність відповідачу права власності на знак для товарів та послуг «ПРЯМИЙ» не свідчить про те, що саме він є власником зазначених у позовній заяві веб-сайтів або наповнює їх контентом.
Протокольною ухвалою суду від 12.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представники позивача в судові засідання з розгляду справи по суті з'явилися, надавали пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали.
Представник відповідача в судові засідання з розгляду справи по суті не з'явився, до канцелярії суду подав заяву про розгляд справи без його участі, просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В судовому засіданні 07.06.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на веб-сайті Youtube (канал - Телеканал Прямий) опубліковано відео сюжет з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3» (посилання ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (надалі - « Відеосюжет »). Поряд з цим посиланням на відеосюжет було викладено ІНФОРМАЦІЯ_1 в соціальній мережі Facebook на сторінці ІНФОРМАЦІЯ_4 з доповненням-коментарем такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_5». Йдеться про сотні мільйонів, підтверджені документами. У нас свіжесенький блог».
Позивач вказує, що як у назві відеосюжету, так і в самому відеосюжеті щодо позивача поширюється інформація, частина якої, на його переконання, порочить ділову репутацію, інша частина носить маніпулятивний характер, у зв'язку з чим позивач просить визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію ТОВ «Автомагістраль-Південь», інформацію, поширену відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 на офіційному Youtube каналі у відеосюжеті, а саме:
«ІНФОРМАЦІЯ_3
… левову частку цих грошей просто вкрали, а найголовніший цинізм в тому, що це не просто вкрали державні гроші, а в конкретному випадку чиєсь не одне життя чи здоров'я…
… А ось тепер будемо говорити конкретно про відкати…
…а власник і за сумісництвом директор ОСОБА_1 , з міста Чорноморськ, і разом і сюрприз, працівник тієї ж Автомагістралі, чим не забув похвалитись в себе на Facebook сторінці. А це свідчить про те, що « Мєдан » фірма метелик, створена спеціально щоб відмивати наші з вами гроші»…
…З наших джерел товка Мєдан безкоштовний шлак закуповувала в іншої товки «Філ Гуд Інкорпорейтед» до 44 гривні за тону, а вже Автомагістраль-Південь за тендерні, читай - державні гроші, цей же шлак купувала вдвічі дорожче, в середньому по 90 гривень за тону. Таким чином, за 7 місяців придбавши понад 100 000 (сто тисяч) тон шлаку з відкатом 50% на рівному місці поклала собі в кишеню… майже 5 мільйонів гривень…
…прокладка Мєдан була створена, щоб купувати у нормальних компаній товари дешевше, а державі в обличчі Автомагістраль продавати дорожче. Ось наприклад, порєбрік пресований. 14 квітня купили півтори тисячі штук у підприємства Застава по 62 з половиною гривні за штуку, а вже через два дні Автомагістралі продали по 111 гривень… нормальний такий відкат у 44 відсотки»…
…За 7 місяців роботи товці Мєдан Автомагістраль -Південь перерахувала понад 1 мільярд гривень. Якщо з цієї суми за дуже грубими підрахунками відкат складає щонайменше 30 відсотків, то держава подарувала спритним Автомагістралівцям мінімум 340 мільйонів гривень. 340 мільйонів - це приблизно 700 апаратів ШВЛ або 8 500 кисневих концентраторів, яких зараз критично бракує в лікарнях для хворих з корона вірусом, і це вже навіть не цинізм, це виглядає як злочин, за який треба нести кримінальну відповідальність».
Також позивач просить зобов'язати відповідача спростувати вказану інформацію, а саме зачитати резолютивну частину судового рішення про спростування недостовірної інформації на офіційному Youtube каналі, визнати недостовірною та такою, що припинижує ділову репутацію інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на офіційній сторінці соціальної мережі Facebook на сторінці ІНФОРМАЦІЯ_4, а також зобов'язати її спростувати.
Відповідно до частини першої статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Частиною першою статті 94 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
За змістом статей 94, 277 Цивільного кодексу України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Частиною другою статті 34 Господарського кодексу України передбачено, що дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 48, статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі, її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.
Громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради. На вимогу заявника телерадіоорганізація зобов'язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагменту програми чи передачі або надати копію запису фрагменту з відповідною оплатою.
При вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації забезпечується баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто, позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто, такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто, або завдає шкоди особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Тобто для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.
Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Відповідно до позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу.
Відповідно до частини одинадцятої статті 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», власники вебсайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання, зобов'язані розміщувати у вільному доступі на власних вебсайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім'я або найменування власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника вебсайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв'язатися. Фізичні особи, які не є суб'єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на вебсайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника вебсайту, передбачену пунктом «в» цієї частини.
За доводами позивача, відеосюжет, який містить недостовірну інформацію, був розміщений на Youtube каналі « Телеканал Прямий », власником якого є відповідач.
Суд відзначає, що сервіс Youtube є платформою на якій власники каналів можуть завантажувати контент.
Відповідно до умов користування платформою Youtube, які розміщені в мережі Інтернет, «власники каналів YouTube можуть завантажувати Контент у Сервіс. Ви можете використовувати власний Контент для просування своєї компанії чи творчого підприємства. Увесь Контент, який ви вирішили завантажити в Сервіс, має відповідати цій Угоді та законодавству. Наприклад, надісланий Контент не має містити об'єктів права інтелектуальної власності третіх осіб (як-от матеріалів, захищених авторським правом), якщо це не дозволено відповідною особою чи в інший законний спосіб. Ви несете юридичну відповідальність за надісланий у Сервіс Контент. Ми можемо використовувати автоматизовані системи для аналізу вашого Контенту, щоб виявляти порушення та зловживання, як-от спам, шкідливе програмне забезпечення та незаконний контент».
Отже, відповідальність на надісланий у сервіс контент має нести саме власник відповідного каналу YouTube, оскільки лише власник каналу має до нього доступ, відповідає за надісланий контент та може завантажувати контент на його каналі, зокрема, про спростування недостовірної інформації.
Також, цими умовами користування встановлені обмеження відповідальності Youtube: «У межах, установлених чинним законодавством, YouTube і Партнери не несуть відповідальність, зокрема за контент, надісланий будь-яким користувачем, а також наклепницьку, образливу чи протизаконну поведінку будь-якого користувача».
Таким чином, у разі поширення оспорюваної інформації на YouTube каналі належним відповідачем є автор поширеної інформації та власник відповідного YouTube каналу.
В той же час, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження належності саме відповідачу Youtube каналу «Телеканал Прямий». Відповідно, відсутні в матеріалах справи докази належності саме відповідачу сторінки ІНФОРМАЦІЯ_4 в соціальній мережі Facebook.
Зокрема, жодні із долучених до матеріалів справи довідок Дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» не містять достовірних даних, що власником вказаних вище Youtube каналу та Facebook сторінки є відповідач, а зроблені в них висновки базуються виключно на припущеннях.
Наданий відповідачем експертний висновок за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет №360/2020-ЕВ від 15.12.2020, сформований Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», не є належним та допустимим доказом і тому судом не приймаються до уваги при вирішенні спору, оскільки у цьому висновку, всупереч ч. 5 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Отже, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, позивачем не доведено, що власником Youtube каналу, на якому був розміщений відеосюжет, а також власником сторінки ІНФОРМАЦІЯ_4 в соціальній мережі Facebook, який містив посилання на відеосюжет є саме відповідач.
Більш того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Отже, за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об'єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
У п. 45 рішення Європейського суду з прав людини у справі «ТОВ «Інститут економічних реформ» проти України» від 02.06.2016 зазначено, що суд у своїй практиці розрізняє твердження щодо фактів та оціночні судження. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу довести правдивість оціночних суджень неможливо виконати і вона порушує свободу вираження поглядів як таку, що є фундаментальною частиною права, що охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії», п. 46). Однак навіть у разі, якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатнє «фактологічне підґрунтя» для оспорюваного висловлювання, в іншому випадку воно буде надмірним (рішення у справі «Ліндон, Очаковський-Лоран та Жулі проти Франції», п. 55). Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення у справі «Бразільє проти Франції», заява № 71343/01, п. 37, від 11 квітня 2006 року), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення «Патурель проти Франції», заява № 54968/00, п. 37, від 22 грудня 2005 року).
Отже, чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, так як вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
Оціночні судження не підлягають спростуванню. Позивач має можливість захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 359/8847/16-ц.
Дослідивши текст інформації, яку позивач просить суд визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію позивача, суд вважає, що перелічені висловлювання неможливо вважати твердженнями про вчинення саме позивачем конкретних діянь, оскільки наведені у прохальній частині висловлювання журналістів є вирваними з контексту та неповними.
Більш того, формулювання деяких висловлювань не вказує взагалі на якусь конкретну особу, в тому числі позивача, зокрема: «ІНФОРМАЦІЯ_3».
Інша частина висловлювань, на переконання суду, має характер оціночних суджень, а також не містить відомостей, які б негативно впливали б на ділову репутацію позивача.
Зокрема з аналізу мовних висловлювань у сукупності із сюжетом вбачається, що означена інформація виражає ставлення того, хто говорить з урахуванням відеосюжету.
Суд відзначає, що підставою для задоволення позову у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи є сукупність усіх обставин юридичного складу правопорушення, а саме: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
При цьому, при вирішенні спору про визнання недостовірною та спростування інформації підлягають застосуванню загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору має бути встановлено не лише наявність підстав визнання недостовірною та спростування інформації, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 р. у справі № 910/1255/20.
Дослідивши матеріали справи з метою вирішення питання, чи поширення інформації, завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право суд дійшов висновку, що позивач не довів що відомості (дані), з приводу яких виник спір, є інформацією, що принижує репутацію позивача та не надав доказів того, що внаслідок викладеної інформації відбулося зниження ділової активності позивача у сфері його діяльності, отже не довів негативного впливу інформації, яка містилася в публікації, на його ділову репутацію.
Судом враховано, що згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. У свою чергу, національна влада може втрутитися у процес реалізації норми статті 10 Конвенції, якщо, зокрема, це передбачено законом, направлено на захист репутації або інших прав осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.
Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц).
За наведених у сукупності обставин, оскільки позивачем не доведено наявності юридичного складу правопорушення, слід дійти висновку, що вимоги позивача про визнання недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію ТОВ «Автомагістраль-Південь», інформацію, поширену відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 на офіційному Youtube каналі у відеосюжеті, а також інформацію, поширену в соціальній мережі Facebook на сторінці ІНФОРМАЦІЯ_4, є необґрунтованими, у зв'язку із чим у задоволенню позову вимог слід відмовити.
Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи, суд зазначає, що у п. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) "Пронін проти України" зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
За таких обставин, в задоволенні позовних вимог ТОВ «Автомагістраль-Південь» необхідно відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль-Південь» відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 22.06.2021.
Суддя В.П. Босий