ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.05.2021Справа № 910/1476/21
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Юніверс Медіа Корпорейшн»
доПриватного акціонерного товариства «Київстар»
за учать третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні
відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕК ЮЕЙ»
простягнення 300 000,00 грн.
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача:Ясінська Н.В.
від відповідача:Дубко Р.В.
від третьої особи:Ярощук П.А.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніверс Медіа Корпорейшн» (надалі - ТОВ «Юніверс Медіа Корпорейшн») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Київстар» (надалі - ПАТ «Київстар») про стягнення 300 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем майнових авторських прав позивача, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача компенсацію за порушення виключних майнових авторських прав у розмірі 300 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує на те, що власником сайту 465.ua та належним відповідачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕК ЮА», яке здійснює розміщення фрагментів музичних творів на такому сайті на підставі укладених з відповідачем договорів. При цьому, позивачем надавався дозвіл на використання музичних творів саме Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНТЕК ЮА», проте після розірвання договору про надання такого дозволу, позивач неправомірно звернувся з даним позовом до відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕК ЮА» (надалі - ТОВ «ІНТЕК ЮА») в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, відкладено підготовче засідання.
У відповіді на відзив на позовну заяву позивач проти доводів відповідача заперечує та зазначає, що оскільки відповідач є реєстратором доменного імені веб-сайту 465.ua, то він і є власником такого сайту в розумінні норм чинного законодавства України, а відтак має нести відповідальність за порушення майнових авторських прав позивача.
17.05.2021 представником третьої особи надані письмові пояснення щодо позову, в яких ТОВ «ІНТЕК ЮА» заперечує проти позовних вимог з огляду на те, що позивач не є суб'єктом авторського права в розумінні Закону України «Про авторське право і суміжні права», у власника веб-сайту 465.ua відсутня вина у порушенні прав позивача, а позивачем не доведено належними доказами, що у випадку якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного твору, сторони б узгодили розмір отриманої винагороди саме у розмірі 50 000,00 грн.
Протокольною ухвалою суду від 17.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.05.2021.
Представник позивача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала повністю.
Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні надали пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечували.
В судовому засіданні 31.05.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.03.2015 між ОСОБА_1 (правовласник) та ТОВ «Юніверс Медіа Корпорейшн» (видавництво) було укладено договір про передачу авторських і суміжних прав №21-01/03/15, відповідно до умов якого правовласник передає видавництву права на твори, відео кліпи та фонограми, перелік яких затверджується сторонами у відповідних додатках до даного договору, а видавництво приймає права і зобов'язується виплачувати правовласнику винагороду (роялті).
Пунктами 2.3 та 2.4 вказаного договору передбачено, що правовласник також передає видавництву виключне право збирати винагороду (роялті) за використання творів, відео кліпів, виконань і фонограм третіми особами, починаючи з моменту опублікування таких творів, відео кліпів, виконань і фонограм на відповідній території. Правовласник також надає видавництву право перешкоджати неправомірному використанню творів, фонограм, виконань в тому числі забороняти третім особам використання творів, фонограм, виконань в цілому або будь-яких їх окремих частин, фрагментів способами, передбаченими п. 1.4 договору в межах терміну і на території.
Додатком №11 від 23.10.2018 сторонами погоджено надання позивачу виключні майнові авторські права на твір « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), автор ОСОБА_1 , виконавець ІНФОРМАЦІЯ_3.
Як зазначає позивач, актами огляду веб-сайту №6 від 28.11.2020 та №7 від 02.12.2020 було здійснено фіксацію використання вказаного твору на веб-сайті 465.ua, власником якого є відповідач, та встановлено факт такого використання без дозволу позивача.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідачем використаний у своїй господарській діяльності об'єкт авторського права без надання позивачем як правовласником відповідного дозволу, внаслідок чого у відповідача виник обов'язок зі сплати позивачу винагороди у розмірі 300 000,00 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує, що використання відповідачем вищевказаного музичного твору у власній господарській діяльності відбулося без дозволу правовласника та без сплати авторської винагороди, чим порушено авторські права, передбачені вимогами статті 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Згідно з ч. 1 ст. 432 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з ч. 2 ст. 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом (ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 421 Цивільного кодексу України суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.
Відповідно до ч. 1 ст. 424 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.
Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, відтворення творів.
Згідно з частиною першою статті 31 Закону автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.
Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.
Відповідно до ст. 443 Цивільного кодексу України використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України об'єктами авторського права є музичні твори (з текстом або без тексту).
До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ст. 440 Цивільного кодексу України відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Відповідно до ст. 441 Цивільного кодексу України використанням твору є його: 1) опублікування (випуск у світ); 2) відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; 3) переклад; 4) переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; 5) включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; 6) публічне виконання; 7) продаж, передання в найм (оренду) тощо; 8) імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.
Як передбачено ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів.
Як зазначено в пункті 41 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», використанням твору в силу статті 441 ЦК України вважається, серед іншого, його публічне використання різними способами, як-от публічний показ, публічне виконання, в тому числі з допомогою технічних засобів, публічне сповіщення (радіо, телебачення) у місці, відкритому для публічного відвідування. Відповідальність за публічне виконання твору несе, зокрема, юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповідальність за проведення відповідного заходу.
Статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлено що публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях.
Цією ж статтею встановлено що публічне сповіщення (доведення до загального відома) - передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.
Відповідно до п. 3 ст. 426 Цивільного кодексу України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.
Пунктом 29 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначено, що враховуючи приписи 74 ГПК України щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке:
1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача. У випадках, коли права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав; у таких випадках обов'язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у свідоцтві, покладається на відповідача.
2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Відповідач також повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.
У свою чергу абз. 2 ч. 1 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачає відповідний перелік можливих варіантів способу захисту свого права автором. Так, згідно з чинною редакцією ст. 52 Закону України «Про авторське право та суміжні права» суд має право постановити рішення чи ухвалу про відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав (п. "б" ч. 2 ст. 52), про виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення - як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу (п. "г" ч. 2 ст. 52).
Розрахована позивачем сума компенсації у розмірі 300 000,00 грн. на підставі п. «г» ч. 2 вказаної статті, а саме як потроєна сума винагороди, яка була б сплачена на його користь відповідачем у разі звернення для отримання відповідного дозволу.
На підтвердження заявленої до стягнення суми компенсації позивачем долучено до матеріалів справи наказ №05-Д від 01.09.2020, яким позивачем встановлено паушальні суми платежу (компенсації) при незаконному використанні авторських та/або суміжних прав з каталогу ТОВ «Юніверс Медіа Корпорейшн»; зокрема, за будь-яке незаконне використання авторських прав за 1 музичний твір, за кожен вид порушення - 50 000,00 грн.
Згідно з ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
На переконання суду, вказаний наказ не може бути належним та допустимим доказом реальності отримання вказаних коштів позивачем за надання відповідачу дозволу на використання спірного твору з огляду на таке.
Відповідно до Національного стандарту N 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1185, паушальний платіж - одноразовий платіж, який становить фіксовану суму і не залежить від обсягів виробництва (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об'єкта права інтелектуальної власності.
Фактично це є ціною ліцензії, що встановлюється, виходячи з оцінок очікуваної економічної ефективності та майбутніх прибутків покупця ліцензії на основі використання ліцензії. Фіксується у договорі між ліцензіаром і ліцензіатом у розмірі чітко обумовленої суми та може здійснюватися одноразово або певними частинами.
В той же час, позивачем жодними належними та допустимими доказами не обґрунтовано можливість укладення ним ліцензійного договору із відповідачем за надання права на використання спірного твору у власній господарській діяльності, плата за який була б установлена на рівні 50 000,00 грн.
Більш того, із наявного в матеріалах справи ліцензійного договору №10/03/17, укладеного 10.03.2017 між позивачем та ТОВ «ІНТЕК ЮА», вбачається, що сума винагороди позивача як ліцензіара формувалася на підставі звітів ТОВ «ІНТЕК ЮА». При цьому, згідно долучених третьою особою звітів за 2020 рік, сукупна плата за використання спірного твору не перевищувала 200,00 грн.
Тобто, позивачем не доведено суду, що у випадку якби відповідач звернувся про надання йому права користування твором « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), автор ОСОБА_1 , виконавець ІНФОРМАЦІЯ_3, між сторонами був би укладений договір саме на вказану суму.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У даному випадку судом враховано, що гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецеденту практику Європейського суду з прав людини, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суди повинні враховувати якість поданих сторонами доказів і, зокрема, те, чи породжують обставини, за яких вони були отримані, будь-який сумнів щодо їхньої достовірності й точності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Отже, сукупним аналізом наведених вище норм права, взятих судом до уваги тверджень сторін та досліджених доказів, суд вважає, що позивачем не доведено та не обґрунтовано у відповідності до ст.ст. 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України належними, допустимими та достатніми доказами наявність всіх елементів правопорушення, допущеного з боку відповідача, з яким пов'язується застосування до відповідача такого виду господарсько-правової відповідальності у вигляді виплати компенсації за порушення авторських прав.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач належного обґрунтування стягнення з відповідача в якості компенсації 300 000,00 грн. позивач не навів, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
Судовий збір відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача. При цьому, суд не покладає на позивача витрати третьої особи на оплату послуг оцінювача, оскільки такі витрати були здійснені третьою особою на власний розсуд та не були необхідними у даній справі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверс Медіа Корпорейшн» відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 22.06.2021.
Суддя В.П. Босий