ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
15.06.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/311/21
Господарський суд Івано-Франківської області у складі:
судді Стефанів Т. В.
секретар судового засідання Максимів Н. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Рижика Миколи Михайловича
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кулев-Інвест"
про стягнення заборгованості за надані готельні послуги в розмірі 132100 грн 00 к., 3% річних від простроченої суми в розмірі 1476 грн 00 к. та інфляційних втрат в розмірі 4809 грн 00 к.
за участю:
представника позивача Рижика М. М.
представника відповідача Жарського Т. В .
Під час судового розгляду справи здійснювалося фіксування судових засідань за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Рішення у даній справі ухвалено у нарадчій кімнаті за результатами оцінки поданих доказів.
Суть спору.
ФОП Рижик М. М. звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ "Кулев-Інвест" про стягнення заборгованості за надані готельні послуги в розмірі 132100 грн 00 к., 3% річних від простроченої суми в розмірі 1476 грн 00 к. та інфляційних втрат в розмірі 4809 грн 00 к.
Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
Ухвалою від 16.04.2021 суд постановив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначити на 14.05.2021, встановити строки для подачі відзиву на позов, відповіді на відзив на заперечення.
В судовому засіданні 14.05.2021 суд оголосив перерву до 15.06.2021. Про дату та час розгляду справи сторони були повідомлені в судовому засіданні.
В судовому засіданні 15.06.2021 суд оглянув оригінали документів та встановив їх відповідність наявним у матеріалах справи копіям.
14.06.2021 до суду, електронною поштою без ЕЦП, від представника позивача надійшло клопотання б/н від 14.06.2021 (вх. № 8925/21) про відкладення розгляду справи.
Розглянувши подане клопотання, суд зазначає, що ч. 1 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги" (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Частиною 8 ст. 42 ГПК України передбачено таке: якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).
Враховуючи, що клопотання про відкладення розгляду справи не скріплене електронним цифровим підписом, суд залишає його без розгляду.
На момент ухвалення рішення вказане клопотання в паперовій формі від позивача до суду не надходило.
09.06.2021 до суду від позивача надійшла довідка КП "Ізяславводоканал" № 132 від 04.06.2021 та лист від 31.05.2021, адресований позивачем представнику відповідача - адвокату Жарському Т. В.
При розгляді справи по суті суд не бере до уваги довідку КП "Ізяславводоканал", оскільки така подана без дотримання порядку її подання, передбаченого приписами ГПК України.
Позиції сторін щодо позову.
Заявлені позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням договірних зобов'язань з боку відповідача в частині оплати за надані готельні послуги. За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачу нараховано 3 % річних та інфляційні втрати.
Письмово позивач свою правову позицію виклав у позовній заяві та відповіді на відзив б/н від 13.05.2021 (вх. № 6990/21 від 13.05.2021).
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просив позов задоволити, витрати пов'язані з наданням йому правничої допомоги покласти на відповідача.
Відповідач проти позову заперечив. Письмово свої заперечення виклав у відзиві на позов № 2021/05-02 від 05.05.2021 (вх. № 6621/21 від 07.05.2021), зокрема, вказав на те що:
- позивачем не надано належним чином оформлених документів, що засвідчують факт укладення договору про надання готельних послуг;
- до актів надання послуг позивачем внесено виправлення, які не підтверджено підписами осіб, що підписали такі документи, тому акти не є належними доказами у даній справі;
- оплачувати за надані послуги повинні фізичні особи, які проживали у готелі.
В судовому засіданні представник відповідача викладені у відзиві на позов заперечення підтримав, просив в позові відмовити. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, заявлену позивачем - заперечив.
Крім того, представник відповідача просив застосувати до позивача заходи передбачені ст. 246 ГПК України враховуючи адресований йому лист.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Між ФОП Рижик М. М. , як виконавцем та ТОВ "Кулев-Інвест", як замовником існували відносини щодо надання послуг.
В підтвердження факту надання готельних послуг позивач подав суду акти здачі-прийняття наданих послуг від 13.02.2020 на суму 2760 грн 00 к., від 09.10.2020 на суму 31290 грн 00 к., від 09.11.2020 на суму 19980 грн 00 к., від 23.11.2020 на суму 13160 грн 00 к, від 07.12.2020 на суму 15980 грн 00 к., від 18.12.2020 на суму 16170 грн 00 к., від 30.12.2020 на суму 14700 грн 00 к., від 16.01.2021 на суму 9940 грн 00 к., від 29.01.2021 на суму 18120 грн 00 к.
Всі акти, за виключенням актів від 13.02.2020 та від 29.01.2021, підписані та скріплені печатками обох сторін. У актах, де міститься інформація про те, що сторони жодних претензій одна до одної не мають та не матимуть позивачем дописано "крім оплати послуг". Будь-яких зауважень щодо якості наданих послуг з боку замовника - відповідача акти не містять.
Акти здачі-прийняття наданих послуг позивач направив на адресу відповідача 23.03.2021, про що свідчить опис вкладення в лист та фіскальний чек Укрпошти.
З огляду на повідомлення про вручення поштового відправлення 29.03.2021 акти здачі-прийняття наданих послуг отримано представником відповідача.
Позивачем долучено до матеріалів справи рахунки на оплату за жовтень 2020 року - січень 2021 року, які, як зазначив позивач, виставлялися відповідачу для проведення оплати. Також позивач долучив до матеріалів справи накази ТОВ "Кулев-Інвест" про відрядження працівників в м. Ізяслав для виконання монтажних робіт, за період серпень 2020 року - жовтень 2020 року, які вказують на те, що саме ці працівники проживали в готелі позивача.
Відповідач гарантував позивачу компенсацію заборгованості в сумі 111220 грн 00 к. до 05.02.2021, а також оплату подальших рахунків за надані послуги у період з поточної дати до 05.02.2021, про що свідчить лист відповідача № 15 від 20.01.2021.
Позивач звертався до відповідача з претензією № 8 від 24.02.2021 про сплату заборгованості на загальну суму 132100 грн 00 к.
Претензію представником відповідача отримано 01.03.2021, про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення.
За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачу нараховано 4809 грн 10 к. інфляційних втрат за період прострочення: лютий 2020 року - березень 2021 року та 3 % річних в сумі 1476 грн 00 к. за період прострочення з 13.02.2020 до 01.04.2021.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Частиною 1 ст. 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Аналогічні норми містить і ст. 207 ЦК України.
Частиною 1 ст. 218 ЦК України передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Разом з тим, зазначене не перешкоджає для підтвердження такого правочину посилатись на інші докази. Отже, відсутність договору у письмовій формі як окремого документа не свідчить про відсутність факту його укладення.
Зі змісту актів здачі-приймання наданих послуг вбачається, що сторонами досягнуто згоди з таких умов договору, як предмет та ціна договору.
Відповідач без жодних зауважень прийняв надані послуги, що засвідчив підписом свого представника та печаткою товариства. Матеріали справи не містять доказів відмови замовника від одержання послуг.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що між сторонами укладений договір про надання послуг у спрощений спосіб. Доказів припинення дії договору про надання послуг, укладеного у спрощений спосіб, будь-яким передбаченим законом способом сторонами суду не подано.
Не беруться судом до уваги доводи відповідача про те, що обов'язок оплати лежить на особах, що проживали у готелі, оскільки послуги надавалися саме юридичній особі, про що свідчить відповідна печатка та підпис представника товариства. Більше того, матеріали справи, а саме накази товариства підтверджують факт направлення товариством своїх працівників у відрядження.
Варто звернути увагу, що відповідач гарантував позивачу оплату, про що свідчить лист від 20.01.2021.
Таким чином, міркування відповідача про неналежне оформлення документів, що засвідчують факт укладення договору про надання готельних послуг, суд визнає необґрунтованими.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки позивачем та відповідачем у актах здачі-прийняття наданих послуг не погоджено строк оплати, такий обов'язок виник у відповідача зі спливом семиденного строку від дня пред'явлення вимоги, в даному випадку пред'явлення претензії.
Претензія про сплату боргу отримана представником відповідача 01.03.2021, відтак обов'язок оплатити на надані послуги у відповідача виник 09.03.2021.
Отже, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення боргу за надані послуги в сумі 121220 грн 00 к., які підтверджені актами здачі-прийняття наданих послуг, підписаними та скріпленими печатками обох сторін. В цій частині позов підлягає задоволенню.
В іншій заявленій до стягнення частині основного боргу суд відмовляє з підстав недоведеності надання послуг.
Суд звертає увагу позивача на ст. 42 ГК України, якою визначено, що господарська діяльність здійснюється на власний ризик.
Статтями 42, 44 ГК України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачу нараховано 3 % річних та інфляційні втрати.
Так, приписами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд здійснив перерахунок інфляційних втрат та 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство", при цьому взяв до уваги те, що:
- сума боргу, на яку здійснено нарахування становить 121220 грн 00 к.;
- першим днем прострочення виконання зобов'язання щодо оплати слід вважати 10.03.2021; останнім - визначений позивачем день - 01.04.2021.
За розрахунком суду 3 % річних за період прострочення з 10.03.2021 до 01.04.2021 становлять 976 грн 40 к., інфляційні втрати за період прострочення - березень 2021 року - 2060 грн 74 к.
Таким чином, вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 976 грн 40 к. та інфляційних втрат в сумі 2060 грн 74 к. підлягають задоволенню, в іншій частині вказаних нарахувань в позові слід відмовити.
Висновок суду.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Водночас, як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії", навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до норм ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
В контексті наведеного, позов підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки позивач в силу Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, то при поданні позову позивачем судовий збір не сплачувався.
Частиною 2 ст. 129 ГПК України передбачено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову судовий збір в сумі 2038 грн 23 к. слід стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету.
З урахуванням вимог ч. 1 ст. 124 ГПК України у позовній заяві позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку із розглядом справи, а саме - 15000 грн 00 к.
В судовому засіданні позивач просив стягнути вказану вище суму витрат на правову допомогу. На підтвердження вимог вказав на наявні у матеріалах справи: договір про надання правової допомоги від 08.04.2021, укладений між адвокатом Кучеруком Т. М. та Рижиком М. М. ; довідку адвоката від 08.04.2021, в якій вказано на факт проведення оплати за вказаним вище договором.
Представник відповідача проти стягнення витрат на правову допомогу заперечив, вказав, що адвокат позивача фактично не здійснював захист свого клієнта.
Суд, вирішуючи питання розподілу витрат на правову допомогу зазначає таке.
В ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Судом установлено, що між Кучеруком Т. М. (адвокат) та Рижиком М. М. (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги від 08.04.2021.
Клієнт зобов'язався сплатити адвокату гонорар в розмірі 15000 грн 00 к. (п. 2.3.1 договору).
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі про надання правової допомоги у вигляді фіксованої суми та не змінювався в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Таким чином, гонорар адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі не потребує надання детального опису робіт, виконаних адвокатом.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19.
Разом з тим позивач не подав суду доказів сплати гонорару на користь адвоката.
Подана позивачем довідка від 08.04.2021, складена адвокатом Кучеруком Т. М., не підтверджує факту перерахування коштів, оскільки не є фінансовим документом. Факт проведення оплати має бути підтверджений видатковим касовим ордером або у випадку безготівкового розрахунку - платіжним дорученням, які суду в даному випадку не подані.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи подані позивачем документи, а саме: позовна заява, відповідь на відзив підписані позивачем, хоча право на їх підписання договором було надано адвокату; в судових засіданнях сам позивач висловлював свою правову позицію щодо даного спору та самостійно здійснював свій захист. Будь-яких дій, спрямованих на захист порушених прав та інтересів позивача адвокат не вчиняв.
За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для стягнення заявленої позивачем суми витрат на правову допомогу.
Що стосується листа позивача від 31.05.2021, який адресовано представнику відповідача, суд вважає за необхідне застосувати до позивача заходи процесуального примусу у вигляді штрафу, про що постановити відповідну ухвалу.
Керуючись ст. 13, 73, 74, 86, 129, 236, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Фізичної особи-підприємця Рижика Миколи Михайловича до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Кулев-Інвест" про стягнення заборгованості за надані готельні послуги в розмірі 132100 грн 00 к., 3% річних від простроченої суми в розмірі 1476 грн 00 к. та інфляційних втрат в розмірі 4809 грн 00 к. - задоволити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кулев-Інвест" (вул. А. Мельника, буд. 1 А, м. Івано-Франківськ, 76018; ідентифікаційний код 37409577) на користь Фізичної особи-підприємця Рижика Миколи Михайловича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заборгованість за надані готельні послуги в розмірі 121220 (сто двадцять одна тисяча двісті двадцять) грн 00 к., 3% річних від простроченої суми в розмірі 976 (дев'ятсот сімдесят шість) грн 40 к. та інфляційних втрат в розмірі 2060 (дві тисячі шістдесят) грн 74 к.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кулев-Інвест" (вул. А. Мельника, буд. 1А, м. Івано-Франківськ, 76018; ідентифікаційний код 37409577) в дохід Державного бюджету України 2038 (дві тисячі тридцять вісім) грн 23 к. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення основного боргу за надані готельні послуги в сумі 10880 (десять тисяч вісімсот вісімдесят) грн 00 к., 3 % річних в сумі 499 (чотириста дев'яносто дев'ять) грн 60 к., інфляційних втрат в сумі 2748 (дві тисячі сімсот сорок вісім) грн 26 к. - в позові відмовити.
В частині стягнення заявлених позивачем витрат на правову допомогу в сумі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн 00 к. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до п. п. 17.5 п. 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписаний 22.06.2021.
Суддя Т. В. Стефанів