номер провадження справи 18/9/21
09.06.2021 справа № 908/3387/20
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом Районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району (69096, м. Запоріжжя, вул. Бородінська, 1А)
до відповідача Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166)
про стягнення 124255,54 грн.
господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.
при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.
учасники справи:
від позивача: Доніна Н.О., довіреність № 01/01-27/1615 від 24.12.2020
від відповідача: Забровський А.В., витяг з ЄДРЮОФОПГФ, Вініченко О.В., витяг з ЄДРЮОФОПГФ
Розглядаються позовні вимоги про стягнення з Головного управління ДФС у Запорізькій області 124255,54 грн., які складаються з: 116079,39 грн. основного боргу за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя № 1/12 від 18.01.2012, 3463,34 грн. 3% річних та 4712,81 грн. інфляційних втрат.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2020 справу № 908/3387/20 передано на розгляд судді Левкут В.В.
Ухвалою суду від 16.01.2021, після усунення позивачем обставин, які зумовили залишення позову без руху, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/3387/20, присвоєно справі номер провадження 18/9/21, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 15.03.2021 ухвалено розглядати справу № 908/3387/20 за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, призначено підготовче засідання на 14.04.2021; строк підготовчого провадження продовжувався на тридцять днів, підготовче засідання відкладалось на 09.06.2021.
У судовому засіданні 09.06.2021 за письмовою згодою учасників справи судом розпочато розгляд справи по суті, згідно ч. 6 ст. 183 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Представник позивача позов підтримав повністю.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що на умовах договору позички нежитлових приміщень від 11.01.2010 №92, укладеного Управлінням комунальної власності Запорізької міської ради, Ленінською районною адміністрацією та Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжя, у користуванні відповідача знаходилось нерухоме майно - нежитлові приміщення, розташовані на технічному поверсі (літ. А-5) адміністративної будівлі по вул. Бородінській, 1а. Відповідно до умов договору № 1/12 про відшкодування витрат балансоутрумувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг від 18.01.2012 відповідач взяв на себе зобов'язання щодо внесення плати на рахунок балансоутримувача за надані комунальні послуги. Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором призвело утворення у останнього заборгованості за договором в сумі 116079,39 грн. Допущене відповідачем порушення є підставою для покладення на нього відповідальності у вигляді 3% річних та інфляційних втрат. Посилаючись на ст.ст. ст. 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, позивач просив позов задовольнити.
Відповідач у відзиві на позов зазначив, що додатковою угодою від 23.09.2020 договір позички розірваний за згодою сторін і заборгованість, визначена п. 1 додатковою угоди № 1 від 09.10.2020 до договору від 18.01.2012 № 1/12 в сумі 67068,68 грн. повністю сплачена. Відповідач відзначив, що заборгованості за 2019 рік за договором № 1/12 від 18.01.2012 у фінансових звітах позивача не відображено. Також, за доводами відповідача, позивачем не надано належних доказів на підтвердження позовних вимог, оскільки надані позивачем акти здачі-приймання робіт (послуг) не мають номера та дати. Просить в позові відмовити.
Позивач у відповіді на відзив проти доводів відповідача заперечив та зазначив, що у додатковій угоді від 09.10.2020 до договору № 1/12 конкретизовано період, за який сума компенсації витрат балансоутримувача складає 67068,68 грн., а саме з 01.01.2020 та, відповідно, до дати розірвання договору 23.09.2020. Відносно доводів відповідача про оформленні актів здачі-приймання робіт (послуг) та рахунків позивач сказав на те, що протягом тривалого часу (більше семи років) такі акти отримувались та сплачувались відповідачем і зауважень не надходило.
Відповідачем 31.03.2021 надані заперечення на відповідь на відзив, в яких підтримав раніше надані заперечення, вважає позовні вимоги недоведеними.
Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася і наразі не припинена.
З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
За період дії карантину звернень щодо необхідності реалізації своїх прав у більш тривалий строк від учасників справи не надходило.
Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд вирішив за доцільне розглянути справу за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд
Управлінням комунальної власності Запорізької обласної ради (Позичкодавцем), Ленінською районною адміністрацією Запорізької міської ради (Балансоутримувачем) та Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжя (Користувачем) 11.01.2010 укладений договір позички (надалі - Договір позички)
Відповідно до п. 1.1 Договору позички Позичкодавець, Балансоутримувач передав у тимчасове користування, а Користувач прийняв нерухоме майно, а саме - нежитлові приміщення №№ 144-178, які розташовані на четвертому поверсі, та приміщення №№232-237, 239-242, які розташовані на технічному поверсі (літ. А-5) адміністративної будівлі по вул. Бородінській, 1а у м. Запоріжжі, загальною площею 887,00 кв. м., що перебувають у оперативному управлінні Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради, вартість яких визначена у звіті про оцінку і становить за незалежною оцінкою 1499859,00 грн. станом на 30.11.2009.
Згідно з п. 8.1 Договору позички цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, і діє з січня 2010 року по грудень 2013 року.
За актом приймання-передачі від 11.01.2010 обумовлене договором позички майно передано Користувачу.
Додатковою угодою від 11.10.2011 до Договору позички замінено Позичкодавця з Управління комунальної власності Запорізької міської ради на Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та Балансоутримувача з Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради на Районну адміністрацію Запорізької міської ради по Ленінському району.
Додатковою угодою від 26.12.2016 до Договору позички замінено Користувача з Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя на Запорізька об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Запорізькій області.
Додатковою угодою від 23.09.2020 до Договору позички визначено сторони Договору позички: Позичкодавець - Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, Користувач - Головне управління ДФС у Запорізькій області, Балансоутримувач - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району.
Відповідно до п. 2 цієї додаткової угоди сторони дійшли згоди про розірвання договору позички від 11.01.2010 та повернення балансоутримувачу майна, а саме - нежитлових приміщень №№ 144-178, розташованих на четвертому поверсі та приміщень №№ 232, 233, 242 технічного поверху (літ. А-5) адміністративної будівлі, загальною площею 803,50 кв. м. за адресою: вул. Бородінська, буд. 1а м. Запоріжжя.
За актом приймання-передачі від 23.09.2020 Користувачем передано, а Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради прийнято обумовлене Договором позички майно загальною площею 803,50 кв. м.
Крім того, Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжя (Користувачем) та Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Ленінському району (Балансоутримувачем) 18.01.2012 укладений договір № 1/12 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя (надалі - Договір).
Згідно п. 1.1. Договору (в редакції додаткової угоди від 25.05.2012) компенсація Балансоутримувачу витрат за комунальні послуги (опалення, підігрів води, водопостачання та водовідведення, електроенергію, збір та вивезення твердих побутових відходів, захоронення твердих побутових відходів та телекомунікаційні послуги) здійснюється на підставі актів виконаних робіт. Сума обчислюється із загальної суми витрат, понесених Балансоутримувачем в цілому пропорційно до площі приміщень, які передані Користувачу, розрахунковим шляхом з урахуванням зміни тарифів на комунальні послуги. Розрахунок за електроенергію - згідно потужностей електричного обладнання, комп'ютерної та множувальної техніки, ламп, що використовує Користувач.
Сторони погодили у п. 4.1 Договору, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2012. Враховуючи припис ст.631 ЦК України та ту обставину, що послуги, які є предметом цього договору почали надаватися Користувачу Балансоутримувачем до його укладення, умови даного договору застосовуються до відносин сторін цього договору, які виникли до його укладання, а саме з 01.01.2012.
Договір вважається пролонгованим на наступний рік, якщо жодною із сторін не заявить про анулювання договору за місяць до закінчення терміну його дії (п. 4.2 Договору).
Додатковою угодою від 23.09.2020 до Договору замінено назву Користувача на Головне управління ДФС у Запорізькій області.
Відповідно до п. 4 цієї додаткової угоди стороні дійшли згоди про розірвання договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг від 18.01.2012 № 1/12 за згодою сторін.
Додатковою угодою від 09.10.2020 до Договору внесено зміни до пункту 1.1 Договору та викладено його в наступній редакції: Компенсація Балансоутримувачу витрат за комунальні послуги здійснюється на підставі виконаних робіт та складає 67068,68 грн.
На виконання укладеного Договору позивачем надавались відповідачу послуги, пов'язані з користуванням приміщеннями, утриманням вказаних приміщень та наданням комунальних послуг.
За доводами позивача, на даний час Користувач оплатив компенсацію витрат балансоутримувача за 2018 та 2020 роки, але компенсаційні витрати Балансоутримувача за отримані у 2019 році послуги з теплопостачання не оплачені.
Теплопостачальною організацією за 2019 рік надані позивачу акти приймання-передачі теплової енергії від 11.02.2019 на суму 204679,87 грн., від 25.02.2019 на суму 81469,00 грн., від 07.03.2019 на суму 54100,55 грн., від 09.04.2019 на суму 95337,44 грн., від 08.11.2019 на суму 28601,23 грн., від 05.12.2019 на суму 42448,02 грн., від 24.12.2019 на суму 133810,70 грн. від 24.12.2019 на суму 5326,13 грн.
В свою чергу, позивачем за вказаний період виставлені відповідачу відповідні рахунки та акти здачі-приймання робіт (послуг) згідно договору 1/12 від 18.01.2012.
За період з 01.01.2019 по 31.12.2019 сума витрат, яка підлягає компенсації складає 116079,39 грн., а саме: січень - 3816,72 грн., лютий - 24385,52 грн., березень - 17148,78 грн., листопад 12761,54 грн., грудень - 24966,83 грн.
Відповідачем, в порушення умов Договору, свої зобов'язання щодо компенсації Балансоутримувачу витрат на комунальні послуги належним чином не виконані.
Заборгованість за спірний період в розмірі 116079,39 грн. відповідачем не сплачено.
Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району неодноразово листами від 28.12.2019 №01/01-27/1313, 06.02.2020 №01/01-27/0116, 01.07.2020 №01/01-34/0850, 25.09.2020 №02/01-27/1313 зверталась до Головного управління ДФС у Запорізькій області з питань вирішення подальшої потреби у використанні приміщень, переданих у позичку та оплаті компенсаційних витрат балансоутримувачу.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо компенсації понесених балансоутримувачем витрат у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідач свої зобов'язання щодо повної оплати наданих комунальних послуг та відшкодування понесених балансоутримувачем витрат, всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства України, не виконав, що призвело до утворення у останнього заборгованості за Договором в розмірі 116079,39 грн.
Суд звертає увагу, що чіткого визначення строку сплати компенсації балансоутримавачу за понесені комунальні послуги договір № 1/12 від 18.01.2012 не містить, разом з тим, зважаючи на специфіку суб'єктів господарювання внесення плати за надані комунальні послуги за умовами договору пов'язувалось з відкриттям асигнувань відповідним КЕКВ. По закінченню бюджетного року позивач листом від 28.12.2019 звернувся до відповідача з вимогою виконання зобов'язання по оплаті наданих комунальних послуг. Згідно відбитку штампа вхідної кореспонденції відповідача на листі він отриманий 28.12.2019.
Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факт несплати відповідачем позивачу компенсації понесених комунальних послуг у спірний період є доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.
Посилання відповідача на погашення заборгованості в повному обсязі згідно додаткової угоди № 1 від 09.10.2020 в сумі 67068,68 грн. суд відхиляє, оскільки згідно з п. 3 додаткової угоди її умови застосовуються до відносин сторін, які виникли з 01.01.2020. В даному випадку предметом стягнення є заборгованість, яка виникла до укладення цієї додаткової угоди.
Відносно не визначення у фінансовій звітності позивача заборгованості за 2019 рік за договором № 1/12 від 18.01.2012 у фінансових звітах позивача суд зауважує, що порядок ведення позивачем бухгалтерського обліку та звітності не є предметом даного спору і не впливає на встановлений судом факт наявності у відповідача заборгованості за Договором.
Щодо доводів відповідача, що надані позивачем акти здачі-приймання робіт (послуг) не мають номера та дати, що позбавляє їх ознак первинних бухгалтерських документів, які фіксують здійснення господарських операцій, суд зауважує, що такі документи мають інші ідентифікуючі ознаки, які надають можливість визначитись до якого періоду вони відносяться та за якими господарськими операціями вони складені. Крім того, за поясненнями сторін, аналогічні документи приймались відповідачем та оплачувались протягом всього терміну дії договору саме за такими актами та рахунками, в тому числі до кінця 2020 року.
Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 116079,39 грн. основного боргу за Договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг № 1/12 від 18.01.2012 заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню в повному обсязі.
За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача 3463,34 грн. 3% річних та 4712,81 грн. інфляційних втрат.
Відповідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений позивачем періоди: з 01.01.2020 по 29.12.2020 за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство", суд встановив, що розрахунок позивача є правильним, до стягнення підлягає 3463,34 грн. 3% річних.
При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначені позивачем період: з січня по листопад 2020 року включно на суму заборгованості 116079,00 грн., за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство", суд встановив, що до стягнення підлягає сума 4707,96 грн. В решті вимоги про стягнення інфляційних втрат (4,85 грн. інфляційних втрат) суд відмовляє як заявленої необґрунтовано. Суд звертає увагу, що за змістом позовних вимог сума основного боргу становить 116079,39 грн., а при розрахунку інфляційних втрат позивач зазначив суму заборгованості 11079,00 грн., тому суд виходив саме з цієї суми.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про належне виконання ним зобов'язання щодо сплати компенсації позивачу за комунальні послуги не надав.
Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 116079,39 грн. основного боргу, 3463,34 грн. 3% річних та 4707,96 грн. інфляційних втрат. В решті заявлених вимог (4,85 грн. інфляційних втрат) суд відмовляє в позові через необґрунтованість.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 123, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166; ідентифікаційний код 39396146) на користь Районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району (69096, м. Запоріжжя, вул. Бородінська, 1А; ідентифікаційний код 37573513) 116079,39 грн. (сто шістнадцять тисяч сімдесят дев'ять грн. 39 коп.) основного боргу за Договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг № 1/12 від 18.01.2012, 3463,34 грн. (три тисячі чотириста шістдесят три грн. 34 коп.) 3% річних та 4707,96 грн. (чотири тисячі сімсот сім грн. 96 коп.) інфляційних втрат та 2101,92 грн. (дві тисячі сто одну грн. 96 коп.) судового збору. Видати наказ.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 22.06.2021.
Суддя В.В. Левкут