ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 червня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/1597/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі
апеляційну скаргу Державного підприємства “Об'єднана компанія “Укрвуглереструктуризація”
на рішення господарського суду Миколаївської області від 16.03.2021, суддя в І інстанції Давченко Т.М., повний текст якого складено 17.03.2021 в м. Миколаєві
у справі № 915/1597/20
за позовом: Державного підприємства “Об'єднана компанія
“Укрвуглереструктуризація”
до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю “Акватор плюс 2020”
про стягнення 29 086,62 грн.
У грудні 2020 року Державне підприємство “Об'єднана компанія “Укрвуглереструктуризація” (далі - Підприємство) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Акватор плюс 2020” (далі - Товариство) про стягнення 29 086,62 грн., з яких: 24 270,79 грн. ? основного боргу, 977,46 грн. ? пені, 1 698,96 грн. ? штрафу, 910,58 грн. ? 3 % річних та 1 228,83 грн. ? втрат від інфляції, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 2в/08 від 25.04.2008.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору не оплатив надані йому комунальні послуги та виконані роботи з обслуговування та утримання орендованого приміщення у період з вересня 2018 по липень 2020 року включно.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.03.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ “Акватор плюс 2020” на користь Державного підприємства “Об'єднана компанія “Укрвуглереструктуризація” грошові кошти у загальній сумі 16 957 грн. 40 коп., з яких: 14 371 грн. 38 коп. ? основний борг; 276 грн. 03 коп. ? пеня; 1006 грн. ? штраф; 389 грн. 20 коп. ? 3 % річних; 914 грн. 79 коп. ? інфляційні втрати, а також грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 2102 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Підприємство у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення скасувати в частині відмови у стягненні з ТОВ “Акватор плюс 2020” заборгованості за період листопад 2019 року - липень 2020 року в сумі 9899,41 грн., та ухвалити нове рішення у відповідній частині, а саме: стягнути заборгованість за період листопад 2019 року - липень 2020 року в сумі 9899,41 грн.
Змінити рішення господарського суду Миколаївської області від 16.03.2021 по справі №915/1597/20 в частині часткового задоволення вимог про стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних та штрафу та стягнути з ТОВ “Акватор плюс 2020” на свою користь пеню в розмірі 977,46 грн., інфляційні втрати в розмірі 1228,83 грн., 3% річних в розмірі 910,58 грн. та штраф в розмірі 1698,96 грн.
Скаржник вважає, що висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають встановленим обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги п. 7.4 договору, відповідно до якого чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законодавством. У період виникнення заборгованості вересень 2018 року - липень 2020 року договір був чинний, строк його дії не закінчився, сторонами або за рішенням суду не припинений тощо. Відповідно до договору, оплата вноситься орендарем в безготівковій формі на підставі та в розмірі згідно умов договору і відповідного розрахунку вартості щомісячних платежів до нього. Виставлення Балансоутримувачем рахунку та акта виконаних робіт (наданих послуг) на будь-які послуги, що були надані в межах даного договору для підписання орендарю, здійснювалось виключно для упорядкування бухгалтерського обліку сторін договору. Неотримання орендарем рахунку та/або акта виконаних робіт (наданих послуг) не є підставою для несплати орендарем орендної плати.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 25.04.2008 між ДП “Укрвуглеторфреструктуризація” (балансоутримувач), правонаступником якого є позивач, та ТОВ “Вуглеспецекологія” (орендар), найменування якого змінено на ТОВ “Акватор плюс 2020”, було укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 2в/08, згідно з п. 1.1 якого балансоутримувач надає, а орендар, користуючись нежитловим приміщенням, споживає електроенергію, теплову енергію, холодну воду, користується каналізацією (далі ? комунальні послуги) та оплачує їх вартість виконавцю, в порядку і строки, передбачені цим договором.
За умовами п. 1.2 договору комунальні послуги надаються балансоутримувачем і сплачуються орендарем у зв'язку із користуванням орендарем нежитловим приміщенням загальною площею 25 м2, яке знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Палладіна, 46/2, поверх 1, (далі ? нежитлове приміщення, приміщення), яке на праві господарського відання належить балансоутримувачу та утримується за його кошти. Під користуванням нежилим приміщенням сторонами розуміється як період, протягом якого орендар фактично використовував нежитлове приміщення, так і весь період, протягом якого орендар має право використовувати нежитлове приміщення, незалежно від того чи скористався орендар цим правом чи ні. У разі, якщо орендар у певні періоди фактично не використовував нежитлове приміщення, однак мав право його використовувати, то орендар зобов'язується у повному обсязі та у строк, встановлений цим договором, оплатити всі платежі, передбачені цим договором.
Перелік комунальних послуг, які надаються орендарю, визначається додатком 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною (п. 1.3 договору).
Згідно з п. 1.4 договору, орендар у зв'язку із користуванням нежитловим приміщенням оплачує балансоутримувачу вартість витрат, понесених балансоутримувачем на утримання в належному стані нежитлового приміщення та будівлі, в якій воно розміщується, а також прибудинкової території, витрати на організацію цілодобового чергування працівників балансоутримувача у будівлі, витрати на утримання в належному стані місць загального користування, електричних, сантехнічних, вентиляційних, телекомунікаційних, теплових та інших мереж, які з'єднані з відповідними мережами в нежитловому приміщенні і за допомогою яких орендарю надаються комунальні послуги, інші витрати, які здійснюються для організації і забезпечення можливості використовувати приміщення (далі ? експлуатаційні витрати).
Орендар у зв'язку із користуванням нежитловим приміщенням, відшкодовує балансоутримувачу витрати, понесені балансоутримувачем по сплаті податку на землю за земельну ділянку, на якій розташовується будівля де розміщується нежитлове приміщення, що використовується орендарем (п. 1.5 договору).
За змістом п. 2.1 договору, розрахунок розміру оплати наданих послуг (комунальні послуги, експлуатаційні витрати, відшкодування податку на землю) є додатком № 1 до договору.
Орендар відшкодовує балансоутримувачу витрати по сплаті податку на землю в розмірі, пропорційному розміру загальної площі нежитлового приміщення, яке використовується орендарем згідно договору оренди (п. 2.2 договору).
Згідно з п. 2.3 договору, крім платежів, прямо передбачених цим договором, орендар за 10 днів до дати внесення відповідних платежів перераховує на банківський рахунок балансоутримувача суми, необхідні для відшкодування витрат балансоутримувача по сплаті будь-яких податків, безпосередньо пов'язаних із володінням нежитловим приміщенням, будівлею та територією, де воно розміщується, у тому числі, але не обмежуючись податку на нерухомість (з дня введення в Україні такого податку), якими згідно чинного законодавства України обкладається володіння приміщенням (майном), будівлею та територією, де воно розміщується. У разі введення в Україні нових податків, зборів, обов'язкових платежів і т.п., пов'язаних з власністю, володінням нерухомістю (землею) порівняно з існуючими на момент укладення цього договору, орендар зобов'язується за 10 днів до дати сплати вищевказаних платежів власником нерухомості, землі (особою, яка володіє нерухомістю на праві повного господарського відання) перерахувати у повному обсязі на банківський рахунок балансоутримувача суми, що дорівнюють розміру нововведених платежів, у якості відшкодування витрат балансоутримувача по сплаті податків на приміщення (майно), будівлю та територію, де воно розміщується.
Зміна вартості експлуатаційних витрат здійснюється при зміні розміру мінімальної заробітної плати, вартості енергоносіїв та при зміні інших чинників, які впливають на розмір експлуатаційних витрат. Про зміни вартості експлуатаційних витрат виконавець повідомляє споживача за 15 календарних днів до дня введення нової вартості експлуатаційних витрат (п. 2.4 договору).
Пунктом 3.1 договору встановлено, що оплата вартості наданих комунальних послуг та вартості експлуатаційних витрат і відшкодування витрат виконавця по сплаті податку на землю здійснюється орендарем до 05 числа місяця, наступного за звітним. Оплата здійснюється орендарем шляхом безготівкового перерахування відповідних сум грошових коштів з банківського рахунку орендаря на банківський рахунок балансоутримувача. Під звітним періодом сторони розуміють певний календарний період, як правило місяць, за який орендарю нараховується до сплати вартість комунальних послуг, експлуатаційних витрат, витрат по оплаті податку на землю.
Відповідно до п. 4.2.3 договору орендар зобов'язався не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату за цим договором на рахунок балансоутримувача будівлі, а при несвоєчасному внесенні плати сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.
В силу п. 5.1.2 договору, балансоутримувач має право стягнути в установленому порядку прострочену заборгованість по платежам, що наведені в пункті 4.2.3 договору
За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Спори, які виникають за цим договором або в зв'язку з ним, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються у судовому порядку (п.п. 6.1-6.2 договору).
Згідно з п.п. 7.1, 7.2 договору, договір набуває чинності з 01.05.2008 і діє до 31.12.2008 включно. Зміни або доповнення до цього договору допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом двадцяти днів з дати їх надання на розгляд іншою стороною.
Додатком № 1 до даного договору є розрахунок вартості комунальних та експлуатаційних послуг, в якому також визначено перелік комунальних послуг, які надаються орендарю.
У наступному, сторони неодноразово вносили зміни до даного договору шляхом укладення відповідних додаткових угод №№ 1-12 до нього.
Так, додатком від 02.01.2009 до договору сторони продовжили строк його дії до 31.12.2009, а також доповнили пункт 7.1 договору реченням такого змісту: “Якщо після закінчення терміну договору, ні одна із сторін не повідомляє про розірвання чи зміну умов договору, то договір вважається продовженим на той самий термін”.
Додатковою угодою від 01.07.2010 № 1 до договору у зв'язку з реорганізацією ДП “Укрвуглеторфреструктуризація” (далі ? балансоутримувач-1) відповідно до наказу Мінвуглепрому України від 02.04.2010 № 99 та на підставі того, що балансоутримувач-1 передає балансоутримувачу-2 зобов'язання за договором № 2в/08 від 25.04.2008 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, сторони дійшли згоди здійснити заміну сторони за договором ДП “Укрвуглеторфреструктуризація” на ДП “ЦЗК “Вуглеторфреструктуризація”.
Додатковою угодою від 01.10.2010 № 3 до договору змінено додаток № 1 Розрахунок щомісячних платежів за обслуговування та ремонт Будівлі, комунальні та інші послуги Балансоутримувача.
Додатковою угодою від 15.03.2012 № 4 до договору змінено з 01.02.2012 додаток № 1 Розрахунок щомісячних платежів за обслуговування та ремонт Будівлі, комунальні та інші послуги Балансоутримувача.
Додатковою угодою від 18.06.2014 № 5 до договору у зв'язку з реорганізацією ДП “ЦЗК “Вуглеторфреструктуризація” відповідно до наказу Міненерговугілля України від 15.05.2014 № 358 “Про реорганізацію державних підприємств з ліквідації вугледобувних, торфодобувних та вуглепереробних підприємств” здійснено заміну сторони за договором ДП “ЦЗК “Вуглеторфреструктуризація” на ДП “ОК “Укрвуглереструктуризація”.
Додатковою угодою від 10.02.2015 № 6 до договору змінено з 01.01.2015 додаток № 1 Розрахунок щомісячних платежів за обслуговування та ремонт Будівлі, комунальні та інші послуги Балансоутримувача.
Додатковою угодою від 15.03.2017 № 8 до договору змінено з 01.03.2017 додаток № 1 Розрахунок щомісячних платежів за обслуговування та ремонт Будівлі, комунальні та інші послуги Балансоутримувача.
Додатковою угодою від 26.09.2017 № 9 до договору сторони погодили провести перерахунок відшкодування вартості щомісячних платежів за комунальні та експлуатаційні послуги Балансоутримувача за 2016 рік відповідно до додатку № 1 Розрахунок вартості щомісячних платежів за комунальні та експлуатаційні послуги Балансоутримувача, а також до 30.09.2017 відшкодувати балансоутримувачу донараховані кошти.
Додатковою угодою від 26.02.2018 № 10 до договору змінено додаток № 1 Розрахунок щомісячних платежів за обслуговування та ремонт Будівлі, комунальні та інші послуги Балансоутримувача.
Додатковою угодою від 29.01.2019 № 11 до договору змінено додаток № 1 Розрахунок щомісячних платежів за обслуговування та ремонт Будівлі, комунальні та інші послуги Балансоутримувача.
Додатковою угодою від 31.10.2019 № 12 до договору змінено додаток № 1 Розрахунок щомісячних платежів за обслуговування та ремонт Будівлі, комунальні та інші послуги Балансоутримувача.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 23.10.2020 ТОВ “Вуглеспецекологія” змінило своє місцезнаходження з: м. Київ, бульвар Марії Приймаченко, будинок 1/27, офіс 304, на: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, будинок 83/1, а також змінило найменування на ТОВ “Акватор плюс 2020”.
Відповідно до додатку №1 в редакції додаткової угоди № 10, вартість щомісячних платежів за комунальні та експлуатаційні послуги балансоутримувача з 01.01.2018 складає 855 грн. 32 коп. з ПДВ.
Згідно з додатком №1 в редакції додаткової угоди № 11, вартість щомісячних платежів за комунальні та експлуатаційні послуги балансоутримувача з 01.01.2019 складає 1095 грн. 01 коп. з ПДВ.
Згідно з додатком №1 в редакції додаткової угоди № 12, вартість щомісячних платежів за комунальні та експлуатаційні послуги балансоутримувача з 01.07.2019 складає 1098 грн. 42 коп. з ПДВ.
Предметом даного спору є вимоги Підприємства про стягнення з Товариства 29 086,62 грн., з яких: 24 270,79 грн. ? основного боргу, 977,46 грн. ? пені, 1 698,96 грн. ? штрафу, 910,58 грн. ? 3 % річних та 1 228,83 грн. ? втрат від інфляції, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 2в/08 від 25.04.2008. Обґрунтовані дані вимоги тим, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору не оплатив надані йому комунальні послуги та виконані роботи з обслуговування та утримання орендованих приміщень у період з вересня 2018 по липень 2020 року включно.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що на підставі поданих позивачем доказів неможливо встановити наявність або відсутність у відповідача права користування нежитловим приміщенням, зазначеним у договорі. Разом з цим, врахувавши подані позивачем додаткові угоди до договору, остання з яких додаткова угода № 12 від 31.10.2019, підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками, а також підписані обома сторонами акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за період вересень 2018 року ? січень 2019 року суд дійшов висновку про те, що відповідач фактично використовував зазначене в договорі приміщення по жовтень 2019 року включно. Тому суд визнав обґрунтованими та підлягаючими задоволенню вимоги позивача про стягнення з Товариства заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю за період вересень 2018 року ? жовтень 2019 року, ? у сумі 14371,38 грн.
На заборгованість відповідача за період червень-жовтень 2019 року позивачем нараховано пеню в сумі 276 грн. 03 коп., виконаний позивачем розрахунок пені в зазначеній сумі суд визнав вірним та таким, що відповідає приписам ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому ця сума пені підлягає стягненню.
За перерахунком суду, стягненню з Товариства підлягають інфляційні нарахування на суму заборгованості відповідача за період вересень 2018 року ? жовтень 2019 року в сумі 914 грн. 79 коп.; 3 % річних (в межах визначених позивачем періодів нарахувань) ? в сумі 389 грн. 20 коп. та штраф ? в сумі 1006 грн. (14371 грн. 38 коп.*7%).
Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про часткове задоволення заявлених Підприємством позовних вимог, з огляду на таке.
Зміст положень договору, укладеного між позивачем і відповідачем, передбачає відшкодування орендарем суми експлуатаційних витрат, які поніс балансоутримувач у зв'язку з обслуговуванням та утриманням майна. Оскільки плата за саму діяльність балансоутримувача умовами договору не передбачена, то колегія суддів дійшла висновку, що за своєю правовою природою зазначений договір має ознаки договору про безоплатне надання послуг.
Згідно зі статтею 904 ЦК України за договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Обов'язок відшкодувати виконавцеві всі фактичні витрати, необхідні для виконання договору про безоплатне надання послуг, ґрунтується на презумпції відплатності договорів про надання послуг.
Під фактичними витратами слід розуміти грошові витрати або використання власних матеріалів і предметів виконавця з повним чи частковим їх споживанням, що здійснюються виконавцем для належного надання послуги. Тягар доведення відповідності понесених витрат, необхідних для виконання договору, лежить на виконавцеві. Виходячи з того, які витрати були понесені виконавцем (у грошовій чи натуральній формі), сторони за узгодженням можуть вирішити питання про відшкодування витрат у формі або грошової компенсації, або повернення речей такого самого роду і якості, відновлення їхніх властивостей. Оцінюючи фактично понесені витрати, слід враховувати тільки ті, які були необхідними для виконання укладеного договору. Жодних інших замовник виконавцеві не сплачує. Не підлягають відшкодуванню прибутки, яких виконавець міг би реально одержати при звичайних умовах, якби в цей час не здійснював виконання договору про надання безоплатних послуг.
Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
За змістом п. 1.1, 1.2, 4.1.1, 4.2.3 договору балансоутримувач надає, а орендар, користуючись нежитловим приміщенням, споживає електроенергію, теплову енергію, холодну воду, користується каналізацією (далі ? комунальні послуги) та оплачує їх вартість виконавцю, в порядку і строки, передбачені цим договором; комунальні послуги надаються балансоутримувачем і сплачуються орендарем у зв'язку із користуванням орендарем нежитловим приміщенням загальною площею 25 м2, яке знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Палладіна, 46/2, поверх 1, (далі ? нежитлове приміщення, приміщення), яке на праві господарського відання належить балансоутримувачу та утримується за його кошти; балансоутримувач будівлі зобов'язався забезпечити надання орендарю комунальних послуг за діючими розцінками і тарифами; орендар зобов'язався не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату за цим договором на рахунок балансоутримувача будівлі.
Звернувшись до господарського суду з даним позовом, Підприємство в обґрунтування пред'явлених вимог посилалося на те, що Товариством не було сплачено витрати (комунальні послуги, експлуатаційні витрати, відшкодування податку на землю), понесені позивачем у період з вересня 2018 року по липень 2020 року включно загальною сумою 24270,79 грн.
На підтвердження пред'явлених вимог позивачем подано до матеріалів справи копії спірного договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю з додатковими угодами до нього, а також актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та відповідних рахунків за період з вересня 2018 року по липень 2020 року включно.
Водночас, судом установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що лише акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з вересня 2018 року по січень 2019 року містять підписи уповноваженої особи відповідача, тоді як решта актів з боку замовника ніким не підписані.
Крім того, позивачем не подано суду і доказів того, що Товариство протягом спірного періоду з вересня 2018 року по липень 2020 року включно мало право користування нежитловим приміщенням, відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та надання комунальних послуг відносно якого є предметом укладеного між сторонами договору, що згідно з п. 1.2 договору є обов'язковою умовою для виникнення у орендаря зобов'язання щодо здійснення платежів, передбачених цим договором. Так, в матеріалах справи не міститься ані договору оренди, на підставі якого відповідач використовував вказане вище приміщення, ані акту приймання-передачі цього приміщення орендареві від орендодавця.
Дослідження питання про фактичне використання орендованого Товариством державного нерухомого майна безпосередньо впливає на обсяг фактично понесених витрат і спожитих послуг, оскільки за умовами п. 1.2 договору під користуванням нежилим приміщенням розуміється як період, протягом якого орендар фактично використовував нежитлове приміщення, так і весь період, протягом якого орендар мав право використовувати нежитлове приміщення, незалежно від того чи скористався орендар цим правом чи ні.
Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні судового рішення суд вирішує питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. При тому згідно зі статтею 238 ГПК України в судовому рішенні повинно бути зазначено мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі. Відповідно до статті 79 ГПК України доказування здійснюється згідно із стандартом "вірогідності доказів", за яким наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від стандарту "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Суд попередньої інстанції врахувавши наведені норми та застосувавши стандарт доказування "вірогідності доказів", зокрема щодо факту недоведеності фактично понесених витрат і спожитих послуг, обґрунтовано визнав, що на підставі поданих позивачем доказів неможливо встановити наявність або відсутність у відповідача права користування нежитловим приміщенням, зазначеним у договорі.
Разом з цим, врахувавши подані позивачем додаткові угоди до договору, остання з яких угода № 12 від 31.10.2019, підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками, а також підписані обома сторонами акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за період з вересня 2018 року по січень 2019 року суд дійшов висновку про те, що відповідач фактично використовував зазначене в договорі приміщення по жовтень 2019 року включно. За таких обставин, суд правильно визнав підлягаючими задоволенню вимоги про стягнення з Товариства заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю за період з вересня 2018 року по жовтень 2019 року включно у сумі 14 371,38 грн.
Колегія суддів не бере до уваги викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не взято до уваги п. 7.4 договору, відповідно до якого чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законодавством, у період виникнення заборгованості вересень 2018 року - липень 2020 року договір був чинним, строк його дії не закінчився, сторонами або за рішенням суду не припинений тощо, тому не отримання орендарем рахунку та/або акта виконаних робіт (наданих послуг) не є підставою для несплати орендарем орендної плати.
Так, за умовами договору орендар, користуючись нежитловим приміщенням, споживає електроенергію, теплову енергію, холодну воду, користується каналізацією (далі ? комунальні послуги) та оплачує їх вартість виконавцю, в порядку і строки, передбачені цим договором; комунальні послуги надаються балансоутримувачем і сплачуються орендарем у зв'язку із користуванням орендарем нежитловим приміщенням. Однак, доказів того, що Товариство протягом усього спірного періоду з вересня 2018 року по липень 2020 року включно мало право користування нежитловим приміщенням, відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та надання комунальних послуг відносно якого є предметом укладеного між сторонами договору, що є обов'язковою умовою для виникнення у орендаря зобов'язання щодо здійснення платежів, передбачених цим договором, Підприємством до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.
Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не спростувавши за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування факту невиконання свого договірного обов'язку щодо своєчасної оплати вартості наданих йому комунальних послуг та виконаних робіт з обслуговування та утримання орендованого приміщення, не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв'язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 14 371,38 грн. обґрунтовано визнано судом першої інстанції таким, що підлягає стягненню.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачеві 977,46 грн. пені, 1 698,96 грн. штрафу, 910,58 грн. 3 % річних та 1 228,83 грн. втрат від інфляції.
Частиною 2 ст. 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України господарськими санкціями визнаються штрафні санкції у вигляді грошової суми, зокрема, штраф, пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Умовами п.п. 4.2.3 договору передбачено, що при несвоєчасному внесенні плати орендар зобов'язаний сплатити пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки (договору).
Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, застосовуються штрафні санкції, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Згідно з пунктом 1.1 статуту ДП “ОК “Укрвуглереструктуризація”, останнє засноване на державній власності на належить до сфери управління Міністерства енергетики України.
Відповідності до відомостей з Реєстру (переліку) суб'єктів господарювання державного сектору економіки (державних підприємств, їх об'єднань, дочірніх підприємств та господарських товариств, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків), ДП “ОК “Укрвуглереструктуризація” є суб'єктом господарювання державного сектору економіки, а отже, має право на стягнення з боржників штрафних санкцій у порядку ч. 2 ст. 231 ГК України.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору строку виконання грошового зобов'язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не спростовано, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача пені, штрафу, відсотків річних та втрат від інфляції є обґрунтованою.
Разом з тим, розрахунок пені обчислений позивачем на суму заборгованості відповідача за період з червня 2019 року по липень 2020 року включно, але з урахуванням встановленого періоду виникнення заборгованості відповідача, пеня підлягає нарахуванню за період з червня по жовтень 2019 року, а тому здійснивши розрахунок пені суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково в розмірі 276,03грн.
Також, за перерахунком суду, стягненню з Товариства підлягають за період з вересня 2018 року по жовтень 2019 року включно інфляційні нарахування в сумі 914,79 грн., 3 % річних в сумі 389,20 грн. та штраф в сумі 1006 грн. (14 371 грн. 38 коп.*7%).
З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому доводи скаржника в цій частині не приймаються до уваги.
Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.
Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 3153 грн. покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Рішення господарського суду Миколаївської області від 16 березня 2021 року у справі № 915/1597/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства “Об'єднана компанія “Укрвуглереструктуризація” - без задоволення.
Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Богатир К.В.
Філінюк І.Г.