"10" червня 2021 р. Справа №914/615/20
М.Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - судді Матущака О.І.
суддів: Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.
За участю секретаря судового засідання Гулик Н.Г.
За участю представників сторін від:
позивача: Гирич О.В. (адвокат);
відповідача: Шаваровський Р.З. (в порядку самопредставництва);
розглянувши апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , м.Золочів Львівської області №1913 від 11.08.2020 (Вх.ЗАГС №01-05/2238/20 від 13.08.2020)
на рішення Господарського суду Львівської області від 21.07.2020 (суддя У.І. Ділай, повне рішення 24.07.2020)
у справі №914/615/20
за позовом Фізичної особи - підприємця Юськіва Юрія Михайловича, м.Дрогобич Львівської області
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1 , м.Золочів Львівської області
про стягнення заборгованості за договором поставки
Суть спору.
До Господарського суду Львівської області звернулась фізична особа - підприємець Юськів Юрій Михайлович з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заборгованості за договором поставки.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної сплати вартості поставленого товару. Відтак просить стягнути з відповідача 201 914, 18 грн основного боргу. Крім того, позивач нарахував до стягнення 313 933, 20 грн неустойки та 24 388, 30 грн пені.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.07.2020 у справі №914/615/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ФОП Юськіва Ю.М. 201914,18 грн основного боргу, 24317,02 грн пені, 4000,0 грн витрат, пов'язаних з правничою допомогою та 3028,71 грн судового збору. В частині стягнення 313 933, 20 грн неустойки, 71, 28 грн пені та 1 000 грн витрат на правничу допомогу - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати заборгованості за поставлений товар у розмірі 201 914, 18. У зв'язку із зазначеним та в силу п.7.3 договору, правомірним є нарахування пені у сумі 24 317, 02 грн.
Щодо стягнення 4 000,0 грн витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги, суд зазначив, що такі є документально підтверджені, а тому підлягають стягненню з відповідача.
Рішення суду в частині відмови у стягненні 313 933, 20 грн неустойки обґрунтоване тим, що за своєю правовою природою сторони фактично погодили подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, а тому не підлягає стягненню.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
Військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги; судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача.
В апеляційній скарзі скаржник, покликається на те, що умовами договору не передбачено поставку продукції частинами, а відтак поставлена продукція не відповідає умовам комплектності (кількості). Зазначає, що у зв'язку з отриманням продукції не в тій кількості, яка передбачена умовами договору, Військова частина НОМЕР_1 зверталася до позивача з претензіями щодо допоставки товару у визначеній договором кількості.
Окрім цього вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, оскільки у рішенні суду не наведено детального розрахунку пені, що підлягає до стягнення з відповідача.
Водночас зазначає, що судом неправомірно задоволено заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, зокрема тому, що в договорі про надання правової допомоги не зазначено номер справи, в якій надаються адвокатські послуги.
В поданому відзиві ФОП Юськів Ю.М. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, покликаючись на таке.
На виконання умов договорів поставки №30, №31 та №32, 18.09.2019 ним здійснено поставку продукції відповідачу на загальну суму 167 914, 18 грн. Зазначене підтверджується видатковими накладними № 203 від 18.09.2019 року на загальну суму 70731,80 грн (на виконання умов договору поставки № 30 від 05.09.2019 року); № 199 від 18.09.2019 року на загальну суму 52500,00грн (на виконання умов договору поставки № 31 від 05.09.2019 продукцію) та видатковою накладною № 201 від 18.09.2019 року на загальну суму 44682,38грн (на виконання умов договору поставки № 32 від 05.09.2019 продукцію). На виконання умов договору поставки №29, ФОП Юськів Ю.М. 03.102019 поставив продукцію на загальну суму 34 000, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною №212 від 03.10.2019.
Натомість відповідач умов договорів не виконав, поставлений товар не оплатив. У зв'язку з чим, ФОП Юськів Ю.М. звернувся до суду про стягнення заборгованості за договорами поставки.
07.06.2021 від апелянта до суду надійшло клопотання №1210 від 03.06.2021 про долучення документів до матеріалів справи, яке, в силу ч.2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, залишено судом без розгляду.
Інших клопотань та заяв в порядку ст.207 ГПК України сторонами заявлено не було.
У судових засіданнях представниками сторін викладено доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.
Фактичні обставини справи.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 05.09.2019 між позивачем та відповідачем укладено договори поставки №№ 29, 30, 31, 32, відповідно до умов яких позивач зобов'язався поставити відповідачу майно, зазначене в специфікації (додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору, а відповідач прийняти та оплатити дану продукцію у визначений у договорі термін.
На виконання умов договору між сторонами 05.09.2019 підписано специфікації про поставку продукції, якими передбачено строки поставки.
Відповідно до пункту 5.6. Договорів поставки №29, №30, №31, №32 від 05.09.2019, датою виконання зобов'язання з постачання продукції є дата підписання сторонами видаткової накладної по поставці продукції.
На виконання умов Договорів поставки №30, №31 і №32 від 05.09.2019 ФОП Юськів Ю.М. 18.09.2019 поставив відповідачу продукцію, якість якої відповідає вимогам технічних умов, визначених у специфікаціях (відповідно до вимог розділу II цих угод) на загальну суму 201 914, 18грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних: № 203 від 18.09.2019 на загальну суму 70731,80 грн (на виконання умов договору поставки № 30 від 05.09.2019); № 199 від 18.09.2019 на загальну суму 52500, 00 грн (на виконання умов договору поставки № 31 від 05.09.2019); № 201 від 18.09.2019 на загальну суму 44682, 38 грн (на виконання умов договору поставки № 32 від 05.09.2019); № 212 віл 03.10.2019 на загальну суму 34 000, 00 грн (на виконання умов договору поставки № 29 від 05.09.2019).
Пунктами 4.1., 4.2. договорів поставки №29, №30, №31 і №32 від 05.09.2019 передбачено, що розрахунки по цих договорах проводяться шляхом оплати відповідачем після підписання сторонами видаткової накладної. Розрахунки за продукцію здійснюються протягом 5-ти банківських днів шляхом оплати замовником поставленої та належним чином прийнятої продукції після надання виконавцем видаткової накладної.
Датою виконання зобов'язання з постачання продукції є дата підписання сторонами видаткової накладної по поставці продукції (п. 5.6. договорів).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не оплатив вартість отриманого товару, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 201 914,18 грн.
В порядку досудового врегулювання спору 16.09.2019 та 28.01.2020 позивач направив відповідачу претензію про оплату заборгованості за спірними договорами. У відповідь Військова частина НОМЕР_1 повідомляла, що відмовляється оплачувати продукцію, оскільки така поставлена частинами, що не передбачено договорами.
Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заборгованості.
Оцінка суду.
Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України) встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
У відповідності до статей 173-174 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання відповідно до ст. 174 ГК Україну є господарський договір.
Згідно із ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві, товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як установлено нормами ч. 2 ст. 712 ЦК. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) та сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 665 ЦК).
Нормами ст. 691 ЦК передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, установленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. За приписами ч. 2 ст. 692 ЦК покупець повинен сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК).
За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначені норми узгоджуються з вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, підпунктом 6.1 договорів поставки №29, №30, №31 і №32 від 05.09.2019 передбачено, що відповідач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі оплатити поставлену продукцію, а відповідно до підпункту 6.4.1. позивач має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлену продукцію.
З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання щодо передачі товару за спірними договорами виконав частково, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено копії видаткових накладних. Однак відповідач оплату за поставлений товар не здійснив, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 201 914,18 грн.
Суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок місцевого господарського суду, що підписання відповідачем видаткової накладної без зауважень, яка є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Умовами п. 4.2 спірних договорів передбачено, що розрахунки за продукцію здійснюються протягом 5-ти банківських днів шляхом оплати замовником поставленої та належним чином прийнятої продукції після надання виконавцем видаткової накладної. Відтак за отриману продукцію відповідно до видаткових накладних відповідач зобов'язаний розрахуватися з позивачем.
Окрім цього доводи апелянта щодо неотримання продукції, оскільки така поставлена не у визначеній договором кількості, оцінюються апеляційним господарським судом критично з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази відмови військової частини від прийняття товару, що поставлений у меншій кількості, в період його поставки. Водночас в матеріалах справи наявні видаткові накладні, які підписані сторонами. Разом з тим, відповідач про дійсність отримання товару та проти наявності заборгованості не заперечив.
Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати заборгованості за поставлений товар у розмірі 201 914,18 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Приписами ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом, зокрема у вигляді сплати неустойки.
Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності.
За змістом ч. ст. 231-232 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, а їх нарахування припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Пунктом 10.3.1 Договору обумовлено, що у випадку порушення термінів розрахунків, передбачених договором, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем та здійснений судом першої інстанції, встановив наступне.
Умовами договору передбачено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 5-ти днів з моменту підписання видаткових накладних, тобто, у разі не оплати поставленого товару, починаючи з шостого дня утворюється заборгованість та починають нараховуватися штрафні санкції.
Однак, при здійсненні розрахунку пені, судом першої інстанції необґрунтовано початок перебігу строку, з якого починають нараховуватися штрафні санкції, перенесено на два дні пізніше. З огляду на що, судом задоволено позовні вимоги про стягнення суми пені у розмірі, меншому, ніж той, що на думку суду апеляційної інстанції, мав бути стягнений.
Водночас, в силу вимог ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги. Враховуючи зазначене, а також те, що доводи апеляційної скарги не стосуються зазначених обставин, колегія суддів доходить висновку, що нарахована пеня у сумі 24 317,02 грн є правомірною та обґрунтованою, а тому підлягає стягненню з відповідача.
Щодо доводів апелянта про необґрунтованість задоволення позовних вимог в частині стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Проаналізувавши вказані акти з детальним описом робіт (наданих послуг), колегія суддів вважає, що відображена у ньому інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) відповідає документам та інформації, що містяться у матеріалах справи.
З огляду на вищевикладене, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та наданих адвокатом послуг; часом, витраченим адвокатом на надання адвокатських послуг; обсягом наданих адвокатом послуг, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 4 000 грн.
Водночас суд оцінює критично доводи скаржника щодо того, що в договорі про надання правової допомоги не зазначено номер справи, в якій надаються адвокатські послуги, з огляду на те, що нормами чинного законодавства не передбачено таких вимог до зазначеного договору.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Водночас, ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України»).
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки місцевого господарського суду, а тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 129, 269-270, 275-276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 21.07.2020 у справі №914/615/20 - без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо або через Західний апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).
Господарському суду Львівської області видати наказ на виконання постанови.
Справу повернути до місцевого господарського суду.
Повний текст постанови підписано 23.06.2021.
Головуючий-суддя О.І. Матущак
Судді Т.Б. Бонк
Г.Г. Якімець