Справа № 756/4993/21
Провадження № 2/756/4030/21
16 червня 2021 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Ткач М.М.,
за участі секретаря судового засідання - Бондаренко Н.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
У квітні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона є власником квартири на підставі договору дарування 7-932, виданого 09.07.2009 року за адресою: АДРЕСА_1 .
У згаданій квартирі також зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2 , що є сином позивача.
Як стверджувала ОСОБА_1 , що відповідач не мешкає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , із березня 2013 року, а тому втратив право користування цим житлом.
З цих підстав позивач просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20 квітня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлялася, про причини неявки в судове засідання суд не повідомила. При цьому, подала до суду заяву від 25.05.2021 року за вх. № 34985 про розгляд справи за її відсутності, проти заочного рішення не заперечує та просила позов задовольнити.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся, шляхом направлення судової повістки та шляхом публікації на сайті судової влади, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.
За таких обставин та за відсутності заперечень позивача суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно зі ст. 3 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності позивачу, що підтверджується копією договору дарування квартири від 09.07.2009, посвідченого державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Буша Н.Д. (а.с. 6-7), витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів і Витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.8-9).
Таким чином, позивач, є одноособовим власником вищевказаної квартири.
Як убачається із матеріалів справи, відповідає є сином позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи вих №07/480/21 від 09.04.2021, за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_2 , який є сином позивача не зареєстрований за вказаною адресою (а.с. 21,24).
Факт не проживання відповідача у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується також актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 02.04.2021, засвідченим головою ОСББ «Оазис 4» - Поплавською Л.В. , відповідно до якого відповідач починаючи з березня 2013 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , фактично не проживає (а.с. 12).
Отже, установлено, що відповідач зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає за місцем своєї реєстрації, не сплачує комунальні послуги, його особистих речей у квартирі немає, житлом не цікавиться.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, що також передбачено статтею 405 ЦК України.
Відповідно до частини 4 статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до статті 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
На спростування доказів позивача відповідачем в порушення вимог ст. 81 ЦПК України не подано жодного доказу.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 за місцем реєстрації не проживає без поважних причин, суд вважає, що досліджені судом докази свідчать про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Отже, суд дійшов висновку про необхідність визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» судове рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням є підставою для зняття з реєстрації місця проживання особи.
Керуючись ст.2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 22.07.2015 року, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга позивачем подається до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.М. Ткач