Справа № 752/15445/20
Провадження № 2/752/2934/21
іменем України
(заочне)
26 травня 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Форвард», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова Ольга Іванівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
у серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача АТ «Банк Форвард», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова О.І., в якому просила суд визнати виконавчий напис № 2346 від 31.08.2019 року приватного нотаріуса КМНО Разумової О.І. про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості в розмірі 52 054,32 грн., таким, що не підлягає виконанню, а також вирішити питання судових витрат у справі.
Позов мотивувала тим, що оспорюваний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог законодавства, які ставляться при вчиненні виконавчого напису, та поза межами трирічного строку позовної давності.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 14.08.2020 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін на 19.01.2021 року (а.с. 37-38).
Ухвалою від 14.08.2020 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Соляник О.О. про забезпечення позову та зупинено стягнення за виконавчим написом № 2346 від 31.08.2019 року (а.с. 39-41, 52).
Ухвалою від 19.01.2021 року розгляд справи відкладено на 26.05.2021 року та витребувано у приватного нотаріуса КМНО Разумової О.І. належним чином завірені копії документів, на підставі яких було вчинено виконавчий напис № 2346 від 31.08.2019 року й від АТ «Банк Форвард» виписку щодо грошових надходжень по рахункам ОСОБА_1 (а.с. 75-76).
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова О.І. пояснення щодо позову не подала.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема договорів.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З матеріалів справи вбачається, що 13.01.2012 року ОСОБА_1 подала до ПАТ «Банк Руский Стандарт» заяву № 94669817, якою запропонувала банку укласти з нею кредитний договір. Докази на підтвердження зворотного матеріали справи не містять.
З матеріалів справи встановлено та не заперечується позивачем, що на підставі вказаної заяви остання отримала від банку кредит в розмірі 1 646,54 грн. строком на 185 днів: з 14.01.2012 року по 16.07.2012 року.
Судом установлено, що 31.08.2019 року приватним нотаріусом КМНО Разумовою О.І. на підставі ст. ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» та п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку та підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172, запропоновано звернути стягнення з громадянки України ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором № 94669817 від 16.01.2012 року, укладеним нею із ПАТ «Банк Руский Стандарт», правонаступником якого є АТ «Банк Форвард», по заборгованості за період з 24.10.2017 року по 22.01.2018 року в розмірі 51 204,32 грн., 850,00 грн. за вчинення виконавчого напису, а всього на загальну суму 52 054,32 грн. (а.с. 10).
Положеннями ст. ст. 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
За ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України.
Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року затверджено Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595.
У відповідності зі ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. п. 1, 3 гл.16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року.
Постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року до зазначеного Переліку внесено зміни, відповідно до яких, серед іншого, Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та п.2 такого змісту: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, зокрема, п. 2 змін, що вносяться до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Оскаржений виконавчий напис, вчинений нотаріусом 31.08.2019 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14.
Отже, на момент вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О.І. оспорюваного виконавчого напису норма чинного законодавства про можливість вчинення виконавчих написів в безспірному порядку на підставі кредитних договорів, що не посвідчені нотаріально, була скасована.
Враховуючи викладені положення законодавства, вбачається, що нотаріус не мав повноважень на вчинення виконавчого напису на кредитному договорі в силу відсутності у нього таких повноважень.
Тому, наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Крім того, виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника.
В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Перед вчиненням виконавчого напису, стягувач зобов'язаний був на адресу боржника надіслати письмове повідомлення про порушення зобов'язання.
Матеріали справи не мітять даних про те, що повідомлення було надіслано боржнику, так і було отримане останньою.
Докази в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.
Доказів того, що при вчиненні напису нотаріус отримував від банку первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, чеки тощо), відповідачем також не надано, тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, суми процентів, зазначені у написі, є безспірними.
Таким чином, нотаріус при вчиненні спірного напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом.
На спростування зазначених обставин будь-яких доказів в порушення вимог ст. 81 УЦПК України з боку відповідача надано не було.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 31.01.1992 року «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», при вирішенні справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, судам слід мати на увазі, що відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
Таким чином, у суді відсутні підстави вважати, що нотаріус при вчиненні спірного напису переконався належним чином у наявності підстав для звернення до нього банку та безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом.
Крім того, є вірним твердження позивача про те, що нотаріус при видачі виконавчого напису також не враховував пропуск банком трирічного строку з дні виникнення у нього права вимоги.
Як вже зазначалось, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»).
Можливість поновлення нотаріусом строку на пред'явлення стягувачем грошової вимоги до боржника не передбачена а ні Законом України «Про нотаріат», а ні Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Як встановлено судом, відповідно до умов кредитного договору кінцевий термін повернення кредитної заборгованості встановлено 16.07.2012 року, тобто право вимоги у кредитора з повернення ОСОБА_1 суми кредитної заборгованості виникло з 17.07.2012 року.
У свою чергу, виконавчий напис нотаріуса вчинено 31.08.2019 року, тобто з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років.
Отже, нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру суми, що підлягає стягненню за виконавчим написом, та дотримання стягувачем вимог закону щодо трирічного строку подання про вчинення виконавчого напису з часу настання у нього права на звернення з вимогами, враховуючи, що договір було укладено 13.01.2012 року строком на 185 днів по 16.07.2012 року, здійснив виконавчий напис на правочині, на підставі якого законодавство не дає можливості вчинення такої нотаріальної дії.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов'язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту його правомірної поведінки, не спростовано тих обставин, на які позивач посилається в своєму позові. Розглядаючи справу, суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, відповідачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження своїх заперечень. Своїми правами, визначеними ст. ст. 43, 84 ЦПК України відповідач також не скористався, клопотань про витребування доказів в порядку ст. 84 ЦПК України не заявляв.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги стосовно визнання виконавчого напису № 2346 від 31.08.2019 року таким, що не підлягає виконанню, обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Крім того, звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до вимог ч. ч. 2, 8 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду інтереси позивача представляв адвокат Якименко О.В. на підставі договорів про надання правої допомоги № 19/2020 від 09.10.2020 року (а.с. 5).
При зверненні до суду позивач просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн. На підтвердження понесених витрат позивач надала суду квитанцію до прибуткового касового ордера № 19/2020 від 09.10.2020 року, згідно якої адвокат отримав 3 000,00 грн. (а.с. 6). Тобто, підтверджений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 3 000,00 грн.
Доказів щодо невчинення представником позивача вчинялися дій, спрямованих на захист прав свого довірителя, матеріали справи не містять та в розпорядження суду не надано.
За таких обставин, понесені позивачем та документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу є співмірними зі складністю справи та наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на надання послуг; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для позивача.
Крім того, відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем отримано копію позовної заяви, у якій було зазначено попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести, у тому числі, і витрат на професійну правничу допомогу. Під час розгляду справи АТ «Банк Форвард» не ставив питання про зменшення витрат на правову допомогу через їх неспівмірність зі складністю справи та наданими адвокатом послугами; часом, витраченим адвокатом на надання послуг; обсягом наданих адвокатом послуг; значенням справи для сторони. АТ «Банк Форвард» не подавав будь-яких заперечень щодо таких витрат.
Правові висновки щодо можливості зменшення витрат на правову допомогу лише у разі наявності клопотання сторони про їх зменшення внаслідок не співмірності містяться у постанові Верховного Суду від 18.12.2018 року (справа № 910/4881/18).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому, суд надходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.
Крім того, звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 13 500,00 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до вимог ч. ч. 2, 8 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду інтереси позивача представляв адвокат Соляник О.О. на підставі договору про надання юридичної (правничої) допомоги № С14/20 від 24.07.2020 року (а.с. 17).
При зверненні до суду позивач просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 13 500,00 грн. На підтвердження понесених витрат позивач надала суду квитанції №№ 11-13 від 28.07.2020 року , акт приймання -передачі наданих послуг від 21.05.2021 року, згідно яких за надані послуги нею було сплачено 13 500,00 грн.. Тобто, підтверджений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 13 500,00 грн.
Доказів щодо невчинення представником позивача вчинялися дій, спрямованих на захист прав свого довірителя, матеріали справи не містять та в розпорядження суду не надано.
За таких обставин, понесені позивачем та документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу є співмірними зі складністю справи та наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на надання послуг; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для позивача.
Крім того, відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем отримано копію позовної заяви, у якій було зазначено попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести, у тому числі, і витрат на професійну правничу допомогу. Під час розгляду справи АТ «Банк Форвард» не ставив питання про зменшення витрат на правову допомогу через їх неспівмірність зі складністю справи та наданими адвокатом послугами; часом, витраченим адвокатом на надання послуг; обсягом наданих адвокатом послуг; значенням справи для сторони. АТ «Банк Форвард» не подавав будь-яких заперечень щодо таких витрат.
Правові висновки щодо можливості зменшення витрат на правову допомогу лише у разі наявності клопотання сторони про їх зменшення внаслідок не співмірності містяться у постанові Верховного Суду від 18.12.2018 року (справа № 910/4881/18).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому, суд надходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 500,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-89, 133, 137, 141, 258, 263-265, 270-279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Форвард», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова Ольга Іванівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати виконавчий напис № 2346 від 31.08.2019 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Разумової Ольги Іванівні про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Форвард» заборгованості в розмірі 52 054,32 грн., таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Форвард» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Форвард» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 500,00 грн. (тринадцять тисяч п'ятсот гривень 00 копійок).
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
Відповідач - Акціонерне товариство «Банк Форвард», код ЄДРПОУ 34186061, адреса: вул. Саксаганського, буд. 105, м. Київ, 01032;
Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова Ольга Іванівна, адреса: вул. Ямська, буд. 72, оф. 211, м. Київ, 03150.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко