Справа № 358/482/20
Провадження № 2/369/1950/21
Іменем України
23.06.2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючої судді -Дубас Т.В.,
за участю секретаря - Мазурик Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа - Головне управління Національної поліції в Київській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, -
У квітні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є особою, якій заподіяно моральну шкоду внаслідок незаконних дій досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позивач вказував, що наказом начальника ГУЮ в Київській області №166/к від 14.04.2010 його призначено на посаду заступника начальника ВДВС Києво-Святошинського РУЮ з 19.04.2010.
16.06.2011 позивача співробітниками Прокуратури Київської області та Служби безпеки України було затримано в с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.
Постановою слідчого в ОВС Прокуратури Київської області від 16.06.2011 порушено кримінальну справу відносно позивача за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.
Постановою слідчого ОВС Прокуратури Київської області від 17.06.2011 позивача було притягнуто як обвинуваченого у згаданій кримінальній справі, пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 17.06.2011 у справі № 4-2907/11 було задоволено подання слідчого в ОВС Прокуратури Київської області та обрано відносно позивача запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Позивача було поміщено до Броварського ізолятора тимчасового тримання ГУ МВС України в Київській області з 16.06.2011, потім його в подальшому було етаповано для перебування під вартою до Чернігівського СІЗО УДПтС України в Чернігівській області.
29.06.2011 ухвалою Апеляційного суду м. Києва № 10/2690/1140/2011 було скасовано постанову Печерського районного суду м. Києва від 17.06.2011 у справі № 4-2907/11 і звільнено позивача з-під варти та обрано йому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
30.06.2011 позивача було фактично звільнено з-під варти з Чернігівського СІЗО УДПтС України в Чернігівській області, тобто він перебував під вартою з 16.06.2011 по 30.06.2011 - 15 днів.
01.07.2011 постановою слідчого Прокуратури Київської області було відсторонено позивача від посади.
Наказом ГУЮ у Київській області № 484/20 від 01.07.2011 позивача відсторонено від посади заступника начальника ВДВС Києво-Святошинського РУЮ у Київській області з 01.07.2011.
14.08.2011 слідчим в ОВС Прокуратури Київської області проведено обшук квартири за адресою: АДРЕСА_1 , де проживав позивач і під час обшуку винесено постанову про накладення арешту на майно, а саме холодильник INDEZIT SP200.
Постановою старшого слідчого в ОВС Прокуратури Київської області від 30.08.2011 було порушено кримінальну справу відносно позивача за ознаками злочину, передбаченого ч.ч. 1, 2 ст. 364 КК України.
Постановою старшого слідчого в ОВС Прокуратури Київської області від 30.08.2011 було притягнуто позивача як обвинуваченого та пред'явлено йому обвинувачення за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 368 КК України та ч.ч. 1, 2 ст. 364 КК України.
31.08.2011 постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 4-499/11 було задоволено подання старшого слідчого в ОВС Прокуратури Київської області та змінено позивачу міру запобіжного заходу з підписки про невиїзд з постійного місця проживання на взяття під варту та тримання в СІЗО Управління ДДУ з ПВП в м. Києві.
Після прийняття даної постанови позивача було взято під варту та поміщено до Броварського ізолятора тимчасового тримання ГУ МВС України в Київській області, потім було етаповано до Чернігівського СІЗО УДПтС України в Чернігівській області
08.09.2011 ухвалою Апеляційного суду Київської області у справі № 10-218 було скасовано постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 4-499/11, звільнено позивача з-під варти та обрано йому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
09.09.2011 позивача було фактично звільнено з-під варти з Чернігівського СІЗО УДПтС України в Чернігівській області, тобто він перебував під вартою з 31.08.2011 по 09.09.2011 - 10 днів.
Під час перебування в Чернігівському СІЗО УДПтС України в Чернігівській області позивача було покусано клопами, внаслідок чого він захворів на алергічний дерматит, що підтверджується відповідним висновком лікаря Київського обласного шкірно-венерологічного диспансеру від 09.09.2011.
Позивач вказував, що в жовтні 2011 року кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, ч.ч. 1, 2 ст. 364 КК України стосовно нього було направлено для судового розгляду до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
19.11.2012 постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 1-66 кримінальну справу за обвинуваченням позивача було повернуто прокурору для організації проведення додаткового розслідування.
28.02.2013 ухвалою Апеляційного суду Київської області було скасовано постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.11.2012 у справі № 1-66, а справу повернуто на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі.
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.04.2014 у справі № 369/2175/13-к позивача було визнано невинуватим у злочинах, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 364 КК України, у зв'язку із відсутністю в його діяннях складу злочину та визнано винним у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 368 КК України, призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на 3 роки, з конфіскацією всього майна. Запобіжний захід відносно позивача було змінено на взяття та тримання під вартою в Київському СІЗО УДПС України в м. Києві та Київської області, взявши його під варту в залі суду негайно.
18.06.2014 ухвалою Апеляційного суду Київської області було скасовано вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.04.2014 у справі № 369/2175/13-к, а справу повернуто на новий судовий розгляд в той же суд, запобіжний захід відносно позивача не було змінено.
17.07.2014 постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/2175/13-к позивачу було змінено запобіжний захід з тримання під вартою в Київському СІЗО УДПС України в м. Києві та Київської області на підписку про невиїзд та звільнено з-під варти в залі суду.
Позивач зазначав, що він фактично незаконно перебував під вартою у період часу з 07.04.2014 по 17.07.2014 (тобто 3 місяці і 10 днів).
Позивач вважав, що у підсумку за весь період він перебував незаконно під вартою 4 місяці і 5 днів.
27.05.2015 вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/2175/13-к позивача було визнано невинним у пред'явленому обвинуваченні та виправдано за ч. 2 ст. 368 КК України, ч.ч. 1, 2 ст. 364 КК України.
22.07.2015 ухвалою Апеляційного суду Київської області було скасовано вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.05.2015 у справі № 369/2175/13-к а справу направлено для проведення досудового розслідування.
30.10.2015 слідчим СУ ГУМВС України в Київській області позивачу було вручено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368 ЦК України.
30.10.2015 слідчим СУ ГУМВС України в Київській області позивачу було вручено повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Кримінальне провадження № 12015110000000231 у вчиненні позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, було направлено до Києво-Святошинського районного суду Київської області для судового розгляду.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.01.2017 було скасовано постанову слідчого прокуратури Київської області від 01.07.2011 про відсторонення позивача.
Наказом начальника ГУЮ у Київській області від 01.02.2017 було скасовано наказ ГУЮ у Київській області № 484/20 від 01.07.2011 та допущено позивача до виконання службових обов'язків на посаді заступника начальника ВДВС Києво-Святошинського РУЮ у Київській області.
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.10.2018, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 13.05.2019 та постановою ВС від 26.02.2020, позивача було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Позивач вказував, що внаслідок проведення незаконного затримання, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування до нього запобіжних заходів, незаконного відсторонення від посади, незаконного засудження, був суттєво обмежений у своїх правах на період часу з 16.06.2011 по 26.02.2020, який склав повних 104 місяці.
Позивач оцінив, що з огляду на принципи виваженості, розумності та справедливості за його незаконне перебування під вартою, з огляду на те, що внаслідок кримінального переслідування він захворів на алергічний дерматити, а у його дружини мав місце зрив вагітності, достатнім і належним відшкодуванням моральної шкоди буде грошова сума у розмірі 56 676 грн., де базовим критерієм нарахування слід вважати потрійну мінімальну заробітну плату за 4 місяці і 5 днів, за тривале незаконне перебування під слідством та судом - 944 600 грн., де базовим критерієм нарахування слід взяти встановлену подвійну розрахункову величину мінімальної заробітної плати за 100 місяців.
Таким чином, на думку позивача, розмір відшкодування моральної шкоди за час його перебування під слідством і під вартою та просто перебування під слідством та судом становить 1 001 276 грн.
З огляду на викладене та посилаючись на вимоги законодавства, позивач просив суд стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, 1 001 276 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 27.04.2020 було відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 10.06.2020 було дану позовну заяву передано на розгляд за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Ухвалою судді від 07.07.2020 було прийнято до розгляду дану цивільну справу, розгляд справи призначено у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 12.02.2021 було змінено процесуальний статус Прокуратури Київської області з третьої особи на відповідача.
Ухвалою суду від 28.04.2021 було закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду справи по суті.
Позивач в судове засідання 03.06.2021 не з'явився, подав до суду клопотання про розгляд справу у його відсутність, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Відповідач ДКС України у судове засідання 03.06.2021 свого представника не направила, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена, подала суду відзив на позовну заяву, в якому вказувала на те, що позивач не надав суду доказів неправомірності дій правоохоронних органів, заподіяння йому моральної шкоди та не обґрунтував розміру заявленого ним відшкодування моральної шкоди, тому позов просила залишити без задоволення.
Представник відповідача Київської обласної прокуратури в судове засідання 03.06.2021 не з'явився, подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні. Подав відзив на позовну заяву, в якому вказав на недоведеність протиправності поведінки органів досудового розслідування і прокуратури та завдання позивачу моральної шкоди, необґрунтованість визначеного позивачем розміру відшкодування моральної шкоди та періоду, протягом якого він перебував під слідством та судом, просив у задоволенні позову відмовити.
Третя особа свого представника у судове засідання не направила, подала пояснення на позовну заяву, в яких вказала на недоведеність завдання позивачу моральної шкоди, необґрунтованість визначеного позивачем розміру відшкодування моральної шкоди, просила у задоволенні позовних вимог відмовити, справу розглядати без участі її представника.
У зв'язку з неявкою сторін та їх представників у судове засідання в силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом начальника ГУЮ в Київській області №166/к від 14.04.2010 його призначено на посаду заступника начальника ВДВС Києво-Святошинського РУЮ з 19.04.2010.
16.06.2011 позивача співробітниками Прокуратури Київської області та Служби безпеки України було затримано в с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.
Постановою слідчого в ОВС Прокуратури Київської області від 16.06.2011 порушено кримінальну справу відносно позивача за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.
Постановою слідчого ОВС Прокуратури Київської області від 17.06.2011 позивача було притягнуто як обвинуваченого у згаданій кримінальній справі, пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 17.06.2011 у справі № 4-2907/11 було задоволено подання слідчого в ОВС Прокуратури Київської області та обрано відносно позивача запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Позивача було поміщено до Броварського ізолятора тимчасового тримання ГУ МВС України в Київській області з 16.06.2011, потім його в подальшому було етаповано для перебування під вартою до Чернігівського СІЗО УДПтС України в Чернігівській області.
29.06.2011 ухвалою Апеляційного суду м. Києва № 10/2690/1140/2011 було скасовано постанову Печерського районного суду м. Києва від 17.06.2011 у справі № 4-2907/11 і звільнено позивача з-під варти та обрано йому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
30.06.2011 позивача було фактично звільнено з-під варти з Чернігівського СІЗО УДПтС України в Чернігівській області, тобто він перебував під вартою з 16.06.2011 по 30.06.2011 - 15 днів.
01.07.2011 постановою слідчого Прокуратури Київської області було відсторонено позивача від посади.
Наказом ГУЮ у Київській області № 484/20 від 01.07.2011 позивача відсторонено від посади заступника начальника ВДВС Києво-Святошинського РУЮ у Київській області з 01.07.2011.
14.08.2011 слідчим в ОВС Прокуратури Київської області проведено обшук квартири за адресою: АДРЕСА_1 , де проживав позивач і під час обшуку винесено постанову про накладення арешту на майно, а саме холодильник INDEZIT SP200.
Постановою старшого слідчого в ОВС Прокуратури Київської області від 30.08.2011 було порушено кримінальну справу відносно позивача за ознаками злочину, передбаченого ч.ч. 1, 2 ст. 364 КК України.
Постановою старшого слідчого в ОВС Прокуратури Київської області від 30.08.2011 було притягнуто позивача як обвинуваченого та пред'явлено йому обвинувачення за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 368 КК України та ч.ч. 1, 2 ст. 364 КК України.
31.08.2011 постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 4-499/11 було задоволено подання старшого слідчого в ОВС Прокуратури Київської області та змінено позивачу міру запобіжного заходу з підписки про невиїзд з постійного місця проживання на взяття під варту та тримання в СІЗО Управління ДДУ з ПВП в м. Києві.
Після прийняття даної постанови позивача було взято під варту та поміщено до Броварського ізолятора тимчасового тримання ГУ МВС України в Київській області, потім було етаповано до Чернігівського СІЗО УДПтС України в Чернігівській області
08.09.2011 ухвалою Апеляційного суду Київської області у справі № 10-218 було скасовано постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 4-499/11, звільнено позивача з-під варти та обрано йому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
09.09.2011 позивача було фактично звільнено з-під варти з Чернігівського СІЗО УДПтС України в Чернігівській області, тобто він перебував під вартою з 31.08.2011 по 09.09.2011 - 10 днів.
У жовтні 2011 року кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, ч.ч. 1, 2 ст. 364 КК України стосовно позивача було направлено для судового розгляду до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
19.11.2012 постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 1-66 кримінальну справу за обвинуваченням позивача було повернуто прокурору для організації проведення додаткового розслідування.
28.02.2013 ухвалою Апеляційного суду Київської області було скасовано постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.11.2012 у справі № 1-66, а справу повернуто на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі.
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.04.2014 у справі № 369/2175/13-к позивача було визнано невинуватим у злочинах, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 364 КК України, у зв'язку із відсутністю в його діяннях складу злочину та визнано винним у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 368 КК України, призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на 3 роки, з конфіскацією всього майна. Запобіжний захід відносно позивача було змінено на взяття та тримання під вартою в Київському СІЗО УДПС України в м. Києві та Київської області, взявши його під варту в залі суду негайно.
18.06.2014 ухвалою Апеляційного суду Київської області було скасовано вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.04.2014 у справі № 369/2175/13-к, а справу повернуто на новий судовий розгляд в той же суд, запобіжний захід відносно позивача не було змінено.
17.07.2014 постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/2175/13-к позивачу було змінено запобіжний захід з тримання під вартою в Київському СІЗО УДПС України в м. Києві та Київської області на підписку про невиїзд та звільнено з-під варти в залі суду.
Фактично позивач перебував під вартою у період часу з 07.04.2014 по 17.07.2014 3 місяці і 10 днів.
У підсумку за весь період позивач перебував під вартою 4 місяці і 5 днів.
27.05.2015 вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/2175/13-к позивача було визнано невинним у пред'явленому обвинуваченні та виправдано за ч. 2 ст. 368 КК України, ч.ч. 1, 2 ст. 364 КК України.
22.07.2015 ухвалою Апеляційного суду Київської області було скасовано вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.05.2015 у справі № 369/2175/13-к а справу направлено для проведення досудового розслідування.
30.10.2015 слідчим СУ ГУМВС України в Київській області позивачу було вручено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368 ЦК України.
30.10.2015 слідчим СУ ГУМВС України в Київській області позивачу було вручено повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Кримінальне провадження № 12015110000000231 у вчиненні позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, було направлено до Києво-Святошинського районного суду Київської області для судового розгляду.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.01.2017 було скасовано постанову слідчого прокуратури Київської області від 01.07.2011 про відсторонення позивача.
Наказом начальника ГУЮ у Київській області від 01.02.2017 було скасовано наказ ГУЮ у Київській області № 484/20 від 01.07.2011 та допущено позивача до виконання службових обов'язків на посаді заступника начальника ВДВС Києво-Святошинського РУЮ у Київській області.
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.10.2018, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 13.05.2019 та постановою ВС від 26.02.2020, позивача було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Крім того, згідно з довідкою Поліклініки № 2 Дніпровського району в м. Києві ТМО «Лівобережне» від 21.06.2011 ОСОБА_2 перебувала на обліку у зв'язку із вагітністю 5 тижнів.
Відповідно до довідки Поліклініки № 2 Дніпровського району в м. Києві від 04.07.2011 у ОСОБА_2 02.07.2011 стався самовільний викидень в терміні 5-6 тижнів, стан задовільний.
Згідно з висновком лікаря Київського обласного шкірно-венерологічного диспансеру від 09.09.2011 № 1089 у позивача діагностовано алергічний дерматит.
З огляду на листок непрацездатності серії АВІ № 503600 від 12.09.2011, виданим дермато-венерологом, з 12.09.2011 по 16.11.2011 позивач перебував на амбулаторному лікуванні.
З огляду на встановлені обставини у справі суд вважає за необхідне проаналізувати наступне законодавство та правові висновки Верховного Суду.
У статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
За приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 48, ч. 4 ст. 58 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника.
За положеннями ч. 1 ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. При цьому держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
За правилами ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині 1 цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина 2 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
З огляду на ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Частинами 2, 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
З огляду на ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у 2020 році становить у місячному розмірі з 01.01.2021 - 6 000 грн.
Частиною 2 ст. 25 БК України визначено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до пп.1 п. 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ № 845 від 03.08.2011, казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
Згідно з пп. 3 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ № 215 від 15.04.2015, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
З урахуванням правового висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 21.11.2019 у цивільній справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (п. 43 постанови). Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (п. 44 постанови). Крім того, Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов'язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб'єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача (п. 31 постанови).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
З урахуванням правового висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 29.05.2019 у справі № 522/1021/16-ц, згідно із частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У рішенні від 12.07.2007 у справі «Станков до Боргарії» ЄСПЛ вказав, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З огляду на ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з'ясуванню обставин по справі, роз'яснює їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.
З огляду на ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як визначено ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Частиною 6 ст. 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З урахуванням встановлених судом обставин у справі та проаналізованих правових норм та практики Верховного Суду суд приходить до наступних висновків.
Так, позивач перебував під кримінальним переслідуванням, яке було у визначеному законом порядку визнано незаконним у зв'язку з тим, що позивача за вироком суду було визнано невинним, у період з 17.06.2011, коли позивача було притягнуто як обвинуваченого у кримінальній справі та пред'явлено йому обвинувачення у вчиненні злочину, і до 13.05.2019, коли виправдувальний вирок відповідно до ч. 2 ст. 532 КПК України набрав законної сили, тобто повних 94 місяці.
А отже, позивач без відповідної правової підстави більше 94 місяців перебував під кримінальним переслідуванням. При цьому 4 місяці і 5 днів він утримувався під вартою, внаслідок чого був ізольований від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинальним чином впливає на його життя. При цьому подані позивачем судові рішення свідчать про безпідставність не тільки утримання його під вартою, але і взагалі кримінального переслідування відносно нього .
Суд вважає обґрунтованим та доведеним той факт, що у зв'язку з таким переслідуванням з боку правоохоронних органів позивач зазнав душевних переживань, втратив авторитет серед оточення, був відсторонений від посади, зазнав надзвичайного впливу, що призвів до глобальної зміни його життєвого укладу та завдав йому значних страждань.
При цьому, суд не може прийняти доводи позивача, що внаслідок такого кримінального переслідування він захворів на алергічний дерматит та у його дружини мав місце зрив вагітності, так як суду не було надано належних та допустимих доказів причинно-наслідкового зв'язку між цими подіями та кримінальним переслідуванням позивача.
Аналізуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту його безпідставного утримання під вартою, зокрема, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які поніс позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав, суд приходить до висновку, що належний розмір відшкодування моральної шкоди позивача в даному випадку повинен складати 570 000 грн., що відповідає принципу розумності та справедливості, а також ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» з огляду на перебування позивачем під кримінальним переслідуванням більше 94 місяці та розмір мінімальної заробітної плати на час судового розгляду.
А отже, суд задовольняє вимоги позивача частково та стягує на його користь з Державного бюджету України 570 000 грн.
Так як від сплати судового збору позивач звільнений, а відвідач є державою Україна, то судові витрати суд відносить на рахунок державного бюджету.
З урахуванням викладеного й керуючись правовими висновками, викладеними у постановах ВП ВС від 29.05.2019 у справі № 522/1021/16-ц, від 21.11.2019 у цивільній справі № 242/4741/16-ц та від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17, ст.ст. 15, 16, 23, 48, 58, 168, 170, 1167, 1176 ЦК України, ст.ст. 1-4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 25 БК України, ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», п.п. 8, 9 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04.03.1996, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.03.1996 за № 106/1131, п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ № 215 від 15.04.2015, ст. 532 КПК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 18, 19, 23, 28, 76-82, 141, 259, 263-268, 351, 352, 354 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа - Головне управління Національної поліції в Київській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, 570 000 (п'ятсот сімдесят тисяч) грн. 00коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
У задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач 1: держава Україна в особі Київської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02909996, адреса: 01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2.
Відповідач 2: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, код ЄДРПОУ 37567646, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6.
Третя особа: Головне управління Національної поліції в Київській області, код ЄДРПОУ 40108616, адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15.
Суддя: Т.В.Дубас