Справа № 686/33006/19
Провадження № 22-ц/4820/795/21
23 червня 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Грох Л.М., Костенка А.М.
розглянув без повідомлення учасників справи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2021 року, суддя Продан Б.Г., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
встановив:
У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , яка змінила прізвище на ОСОБА_4 , у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила стягнути з відповідача 4000 дол. США, 1899,25 Євро, 3% річних в сумі 237,33 Євро та 360 дол. США.
В обґрунтування своїх вимог зазначила, що відповідач 13.10.2012 року взяла у неї в борг 4000 дол. США та 900 Євро строком на 4 місяці, а 04.04.2013 року позичила у неї додатково ще 3000 Євро, що підтверджується відповідними письмовими розписками. До 2019 року вона підтримувала дружні відносини з ОСОБА_3 , яка обіцяла їй повернути борг, однак у листопаді 2019 року відповідач припинила відповідати на телефонні дзвінки, уникає зустрічей, заборгованість не повертає.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 4000 дол. США, 1899,25 Євро та 3% річних в сумі 237,33 Євро та 360 дол. США.
Задовольняючи позов суд виходив з дійсності письмових розписок від 13.10.2012 року та від 04.04.2013 року, які підтверджують факт існування заборгованості.
Доводи відповідача про те, що грошові кошти на картковий рахунок позивача було нею сплачено в рахунок погашення заборгованості по іншому борговому зобов'язанню, договору позики, яка була укладена в усній формі, не підтверджуються належними та допустимими доказами. Відмовляючи в задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності суд вказав на те, що частковою сплатою грошових коштів на рахунок позивача 23.06.2017 року відповідач перервала строк позовної давності.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказала на те, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права. Суд першої інстанції не врахував, що боргові зобов'язання за розписками вона повністю виконала до листопада 2016 року. Вона позичила у позивача 2000 Євро в січні 2017 року, і саме цю суму боргу вона повертала, починаючи з вересня 2018 року, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Зі змісту квитанцій, які надані ОСОБА_2 в якості доказів, неможливо встановити за якою з трьох останніх позик було проведено оплату боргу, оскільки відповідних призначень платежів не зазначено. Суд не надав належного обґрунтування доводам відповідача щодо існування між сторонами усної домовленості про позику грошей та узгодженої позиції розрахунку по ній у 2017 - 2018 роках, у зв'язку з чим безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказала, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане. Будь-яких доказів про укладення договору позики, однією з умов у яких була умова сплати відсотків за позикою у матеріалах справи відсутні. В наданих відповідачем квитанціях про сплату боргових зобов'язань відсутні відомості про призначення платежу, підпис та печатка банківської установи, у зв'язку із чим, зробити однозначний висновок про те, що грошові кошти було сплачено відповідачем на виконання письмових зобов'язань відповідно до розписок від 30.10.2013 року та від 31.12.2013 року не можна. Починаючи з 23.06.2017 року, визнанням боргу та частковою сплатою грошових коштів на рахунок позивача, відповідач фактично перервав строк позовної давності. Враховуючи, що остання сплата грошових коштів на рахунок позивача відповідач здійснила 20.09.2018 року, позивач, звернувшись до суду 06.12.2019 року із позовом про стягнення заборгованості відповідний строк позовної давності не пропустила.
Розгляд справи проведений без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів доходить висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права бо неправильне застосування норм матеріального права.
Встановлено, що ОСОБА_3 , (після зміни прізвища - ОСОБА_4 ), 13.10.2012 року взяла у борг в ОСОБА_2 4000 дол. США та 900 Євро строком на 4 місяці. 04.04.2013 року ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_2 ще 3000 Євро терміном до 31.12.2013 року (а.с. 7-8).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частинами 1, 5 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно з ч.ч. 2, 3, 4 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вбачається зі змісту досліджених судом письмових розписок, які підтверджують існування між сторонами договірних відносин щодо позики грошових коштів в іноземній валюті, кредитор та позичальник дійшли згоди про те, що отримані в борг грошові кошти згідно цих розписок, будуть повернуті до 28.02.2013 року та до 31.12.2013 року відповідно.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем частково було сплачено заборгованість, зокрема, 24.02.2017 року сплачено 2006,05 грн., що згідно курсу НБУ станом на день платежу становило 70,53 Євро (а.с. 54), 23.06.2017 року сплачено 14999 грн. (516,13 Євро), 25.11.2017 року 6000 грн. (188,52 Євро), 25.11.2017 року 820 грн. (25,76 Євро), 09.12.2017 року 2979,99 грн. (93,24 Євро), 31.12.2017 року 2675,01 грн. (79,87 Євро), 13.02.2018 року 4500 грн. (136,73 Євро), 12.03.2018 року 2850 грн. (87,96 Євро) 12.03.2018 року 2015 грн. (62,19 Євро), 24.03.2018 року 6240 грн. (193 Євро), 06.04.2018 року 5000 грн. (156,49 Євро), 02.06.2018 року 5000 грн. (163,61 Євро), 13.07.2018 року 4942 грн. (161,66 Євро), 19.09.2018 року 3944,18 грн. (119,81 Євро), решта позики до цього часу неповернута.
Таким чином, станом на момент розгляду справи позичальником у період з 24.02.2017 року по 19.09.2018 року сплачено 66431,33 грн., а не 64425,28 грн., як помилково встановлено судом першої інстанції, що еквівалентно 2071,41 Євро, у зв'язку з чим заборгованість станом на момент розгляду справи судом першої інстанції в валюті Євро становить 1828,59 Євро та 4000 дол. США.
Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги суд не врахував наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Таким чином, переривання строку позовної давності можливе лише в межах цього строку, під час його дії, а не після його закінчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
Вказані вище платежі були вчинені позичальником після спливу позовної давності, а отже, у відповідності до вимог ст. ст. 257, 261, 264 ЦК України визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.
Враховуючи, що позивач ОСОБА_2 , вважаючи, що строк позовної давності нею не пропущений, не порушувала перед судом клопотання щодо поновлення пропущеного строку, колегія суддів доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності.
За змістом ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
Не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних від простроченої суми заборгованості, які передбачені статтею 625 ЦК України, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про стягнення основної суми боргу (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі №757/44680/15-ц, постанови Верховного Суду: від 03.04.2019 року у справі № 756/9094/15, від 05.04.2021 року у справі №357/6166/19, від 02.06.2021 року у справі №755/12580/19).
Таким чином, враховуючи що ОСОБА_2 звернулася до суду за захистом свого цивільного права після спливу позовної давності, про застосування наслідків спливу якої відповідачем подано письмову заяву, колегія суддів доходить висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судових витрат, сплачений відповідачем судовий збір в суді апеляційної інстанції у розмірі 2409,75 грн. належить компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики відмовити.
Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 2409 (дві тисячі чотириста дев'ять) грн. 75 коп. судових витрат по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції.
Арешт, накладений ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2019 року на 13/125 частин будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1088291968101, скасувати
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 червня 2021 року.
Судді: Р.С. Гринчук
Л.М. Грох
А.М. Костенко