Справа № 607/361/21Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О.Я.
Провадження № 22-ц/817/649/21 Доповідач - Сташків Б.І.
17 червня 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Сташків Б.І.
суддів - Хома М. В., Щавурська Н. Б.,
за участю секретаря -Іванюти О.М.
та сторін- представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу №607/361/21 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2021 року, ухваленого суддею Герчаківською О.Я., повний текст рішення складено 09 квітня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,-
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - ГУНП в Тернопільській області), Головного управління Державної казначейської служби в Тернопільській області (далі - ГУ ДКС в Тернопільській області) про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказувала, що впродовж жовтня - листопада 2020 року на неї було складено ряд протоколів про адміністративне правопорушення, згідно яких вона порушила пп. 3 та пп. 7 п. 15 постанови КМУ № 641 від 22 липня 2020 року у відповідності до протоколу №34 позачергового засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій: серії ВАБ №403988, ВАБ №403989, ВАБ №057015, ВАБ №057014, ВАБ №403990, ВАБ №057017. Зазначала, що дані протоколи про адміністративне правопорушення розглянуті у судовому порядку та постановами суду провадження по справах були закриті у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Зазначала, що усі обумовлені протоколи були складені працівниками ГУНП у Тернопільській області. Таким чином вважає, що працівники ГУНП у Тернопільській області незаконно притягували її до адміністративної відповідальності, чим було порушено її права та охоронювані законодавством інтереси,а також завдано їй істотної матеріальної та немайнової шкоди.
Позивач вважає, що на її користь з державного бюджету України підлягає до стягнення моральна шкоди в сумі 42000 гривень, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (6000 гривень) за кожну спробу незаконного притягнення до адміністративної відповідальності (кожний протокол по справі про адміністративне правопорушення). При визначенні розміру моральної шкоди ОСОБА_2 виходила з характеру протиправної поведінки працівників ГУНП у Тернопільській області, тривалості її моральних страждань, розміру відповідальності, яка могла настати у разі визнання судом її винною у вчинені відповідних адміністративних правопорушень, змін у звичних життєвих стосунках, яких вона зазнала внаслідок протиправних дій працівників ГУНП у Тернопільській області. Крім того вказувала,що з державного бюджету України на її користь слід стягнути завдану матеріальну шкоду в розмірі 12000 гривень, що є витратами, які вона понесла на професійну правову допомогу у справах про адміністративне правопорушення за вищевказаними протоколами.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди - відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 поступила апеляційна скарга, в якій сторона позивача просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення про задоволення прозову.
У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування усіх обставин справи.
Зокрема вказує, що судом під час розгляду справи неправильно застосовано норми матеріального права та правозастосовуючу практику Верховного Суду України, що зумовило прийняття неправомірного рішення.
Також, сторона позивача зазначає, що нормами КУпАП не визначено порядку відшкодування витрат особи на правову допомогу у справі про адміністративне правопорушення, у зв'язку із чим посилання суду на постанови Верховного Суду України вважає безпідставними.
Позивач вказує, що витрати на оплату правової допомоги захисника у справі про адміністративне правопорушення є втратами матеріального характеру, яких особа зазнає з метою захисту своїх прав та інтересів у зв'язку із переслідуванням держави. Вважає, що за відсутності зі сторони держави такого переслідування особа не зазнала б відповідних витрат. Вказує, що законодавство України не містить визначення поняття «матеріальна шкода» чи «майнова шкода», однак теорія держави і права визначає, що майнова шкода - це втрати майнового характеру, яких зазнає особа внаслідок протиправних посягань на її права та охоронювані законодавством інтереси.
Таким чином, на думку сторони позивача, за відсутності встановленого законодавством порядку відшкодування витрат особи, понесених на правову допомогу у справах про адміністративні правопорушення, вирішення питання про відшкодування таких витрат слід проводити у порядку позовного провадження за аналогією Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”.
Зазначає, що суд першої інстанції як на підставу відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди безпідставно посилається на ту обставину, що позивач не надала суду жодних належних та допустимих доказів завдання їй моральної шкоди.
Вказує, що при поданні позову позивач зазначала, що внаслідок безпідставного складання посадовими особами ГУНП в Тернопільській області протоколів у справах про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 зазнала моральних страждань, які проявились у переживаннях позивачки, а також змін її звичного способу життя, оскільки позивачці довелося вживати заходи для захисту своїх прав від неправомірного переслідування посадовими особами ГУНП в Тернопільській області.
Зазначає, що позивачем були надані протоколи у справах про адміністративне правопорушення,а також відповідні постанови Тернопільського міськрайонного суду за результатами розгляду таких протоколів, з який вбачається безпідставний характер складання протоколів про адміністративне правопорушення.
Вказує, що у постанові від 05.02.20 по справі №640/16169/17 Верховний Суд зазначив, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу.
Таким чином вважає, що будь-яка неправомірна поведінка стосовно особи викликає у неї емоційні зміни (обурення, агресію, розпач, пригнічення тощо), тобто особа зазнає негативного впливу протиправної поведінки на свій емоційного стан, що безумовно впливає на стан здоров'я такої особи. Ці наслідки можуть бути тривалими та призвести до істотних розладів здоров'я, які можливо певним чином зафіксувати, а можуть мати короткотривалий характер.
Також зазначає, що орієнтовний розмір судових витрат позивачки за розгляд справи в суді апеляційної інстанції становить 5000 гривень, що є прогнозованими витратами на оплату професійної правової допомоги.
На апеляційну скаргу поступив відзив від Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги сторони позивача.
Зокрема вказує, що ГУНП дотримується позиції та підтримує оскаржуване рішення, у якому суд звертає увагу, що при складенні протоколу про адміністративне правопорушення працівник поліції не приймає остаточного рішення про винуватість особи. Протокол 1 адміністративне правопорушення та надані в його обґрунтування матеріали надсилаються до суду, який приймає рішення по суті справи. Зазначає, що по всіх протоколах які були складені відносно позивачки, а саме: серії ВАБ №403988, ВАБ №405-1 ВАБ №057015, ВАБ №057014, ВАБ №403990, ВАБ №057017, суд прийняв рішення про закриття провадження з мотивів відсутності належних та допустимих доказів підтвердження вини ОСОБА_3 у вчиненні адміністративних правопорушень. Зазначає, що сам по собі факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушенні не свідчить про протиправність дії працівників поліції, які не є неправомірними у розумінні закону та не можуть бути підставою для відшкодування шкоди. Незгода позивачки зі складенням відносно неї протоколів про адміністративне правопорушення не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.
Вважає, що у своєму рішення Тернопільський міськрайонний суд вірно зазначив,що ОСОБА_2 не надала суду жодних належних та допустимих доказів завданні моральної шкоди. Як сам факт завдання особі моральних страждань, так і сума відшкодування за них, підлягає доказуванню за допомогою відповідних доказів. Зазначає, що закриття провадження у справах про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільноправового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачці моральної шкоди. Вказує, що матеріали справи не містять доказів того, що стан здоров'я ОСОБА_2 погіршився і знаходяться в будь-якому причинно-наслідковому зв'язку з діями посадових осіб ГУНП в Тернопільській області, які складали щодо позивачки протоколи про адміністративні правопорушення, як і того, що в межах життєвих та ділових зв'язків ОСОБА_2 відбулися зміни, пов'язані зі зміною щодо неї усталеної суспільної, соціальної та ділової оцінки, зниженням ділової активності та зменшенням соціальних контактів.
Також підтримує позицію суду щодо, того що позивач мала можливість і скористалася встановленими законом процедурами доведення своєї позиції при розгляді справ про адміністративні правопорушення № 607/19355/20, № 607/19356/20, № 607/19366/20. Вказує, що суд провадження у справах про адміністративні правопорушення за ст. 44-3 КУпАП відносно позивачки закрив на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. Зазначає, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення та встановлення відсутності складу правопорушення у діях ОСОБА_2 не є достатньою моральною сатисфакцією у даній ситуації. Стверджує,що жодних заходів примусу зі сторони держави до позивача не застосовувались.
Також вказує, що оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , а тому відсутні підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
У судове засіданні не з'явилися Головне управління Національної поліції в Тернопільській області та Державна казначейська служби України, однак про час та місце розгляду повідомлені належним чином, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити, посилаючись на доводи викладені в ній.
Заслухавши суддю-доповідача,пояснення учасників справи,які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що жодного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, до позивача не було застосовано, а складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, а сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність працівників поліції заподіяли позивачу моральної шкоди. А, процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що в наведених у статті цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Звернувшись з даним позовом до суду, позивач зазначала, що відповідачі протиправно склали протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 172-6 КУпАП, відносно неї, чим завдали їй суттєвих моральних страждань, що призвело до порушення її нормальних життєвих та професійних зв'язків.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За загальним правилом, підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 03 листопада 2020 року ст. ДОП ТВП ГУНП в Тернопільській області Пецур В. В. складено протоколи серії ВАБ № 057015, ВАБ № 057017, ВАБ № 057014 відносно ОСОБА_2 про вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП.
03 листопада 2020 року ст. ДОП ТВП ГУНП в Тернопільській області Мартинчук Л. В. складено протоколи серії ВАБ № 403990, ВАБ № 403989, ВАБ № 403988 відносно ОСОБА_2 про вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП.
06 жовтня 2020 року ДОП ТВП ГУНП в Тернопільській області Волянюк М. Р. складено протокол серії ВАБ № 403613 відносно ОСОБА_2 про вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2020 року у справі № 607/19355/20 провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 44-3 КУпАП відносно ОСОБА_2 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. З описової частини постанови встановлено, що постанову винесено відносно протоколу серії ВАБ № 403988 від 02 листопада 2020 року.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2020 року у справі № 607/19356/20 справи про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 44-3 КУпАП, а саме:№607/19356/20 (провадження 3/607/7007/2020), №607/19358/20 (провадження 3/607/7008/2020), №607/19360/20 (провадження 3/607/7009/2020), №607/19364/20 (провадження 3/607/7011/2020) об'єднано в одне провадження, присвоєно об'єднаним справам №607/19356/20 (провадження 3/607/7007/2020); провадження у справі про адміністративне правопорушення заст. 44-3 КупАП відносно ОСОБА_2 - закрито на підставі п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. З описової частини постанови встановлено, що постанову винесено відносно протоколів серії ВАБ № 403989, серії ВАБ № 057015, серії ВАБ № 057014, серії ВАБ № 403990.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2020 року у справі № 607/19366/20 провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 44-3 КУпАП відносно ОСОБА_2 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. З описової частини постанови встановлено, що постанову винесено відносно протоколу серії ВАБ № 057017 від 03 листопада 2020 року.
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: поперше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; подруге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
За загальним правилом, підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Зазначений висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19).
Із матеріалів цивільної справи вбачається, що по всіх протоколах, які були складені відносно позивачки, а саме: серії ВАБ №403988, ВАБ №403989, ВАБ №057015, ВАБ №057014, ВАБ №403990, ВАБ №057017, суд прийняв рішення про закриття провадження з мотивів відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративних правопорушень. В постановах суду про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не зазначено протиправність дії працівників поліції, а сам по собі факт закриття провадження у справі не можуть бути підставою для відшкодування шкоди.
Встановивши, що позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій відповідачів, оскільки жодного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, до нього застосовано не було, а складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, так як відповідно до статей 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі за № 312/262/18 зазначив, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди.
Що стосується вимог про стягнення грошових коштів, сплачених нею за послуги адвоката згідно з договорами про надання правової допомоги у зв'язку із розглядом справи про адміністративне правопорушення за протоколами серії ВАБ № 057015, № 057014, 403990, 403989, 403988, 057017., в звязку з чим вона понесла матеріальну шкоду на суму 12 000, 00 грн, то суд першої інстанції правомірно відмовив в цій частині позову.
В матеріалах справи відсутні докази про понесені витрати на правничу допомогу, зокрема позивачка не надала суду акту виконаних робіт з детальним описом проведених робіт адвокатом.
При цьому суд першої інстанції правомірно послався на те, що законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в справі про адміністративне правопорушення у порядку цивільного судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства. Процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.
Витрати, зокрема, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Отже, витрати, пов'язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
Така позиція узгоджується з постановами Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18, Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18, з постановою Верховного Суду України від 20 травня 2009 року у справі № 6-3261св08.
Посилання на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 05 лютого 2020 року по справі за № 640/16169/17 є необґрунтованими, оскільки дані постанови прийнято за інших встановлених судом обставин справи, рішення судів першої та апеляційні інстанції були скасовані з підстав порушення норм процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, в той час як доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права та зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі.
При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Суд у своєму рішенні дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав вірну оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Зважаючи на вищенаведене, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 375 ЦПК України приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повного тексту постанови - 22 червня 2021 року
Головуючий: Сташків Б.І.
Хома М.В.
Судді: Щавурська Н.Б.